Українство на літературних позвах з Московщиною - Сторінка 46

Виділ ліричної поезії в Китаї дуже широкий. Китайська література почалася до Христового Різдва і протягується безперестанку до наших часів; само по собі, що китайської поезії скупилася велика маса. Ліричних поетів в Китаї цілі тисячі. Ліричні окремні твори поетів звичайно бувають невеличкі, коротенькі, рідко доходять до одної сторінки листка книжного. Є в китайській літературі й поеми (фу); вони писані здебільшого без рифми, по-нашому – білими віршами. Одною з перших поем сього ряду вважається поема Бань-гу "Дві столиці" (Лян ду-фу). В неї обписується змагання двох китайців про те, котра столиця лучча: чи стара, західна, чи нова, східна. Кожний з них виставляє переважність своєї столиці: її місцевість, її вироби, вигоду місцевости для оборони цілого краю. Ся поема має характер дидактичний і обписуючий. Є навіть одна поема, в котрій обписано зруйнування богдиханського двірця в околицях Пекіна англо-французьким військом за Наполеона Ш. В деяких поемах обписуються принесення жертв, хліборобство, влови, вандрівки, двірці, річки, океани і т.д. Китайські поеми – та ж сама лірика, тільки доконечне написана з переднім прозаїчним словом. Між поетами є навіть один імператор минувшого віку Цянь-дун; в своїй поемі він обписав столицю Маньчжурії Мукден. Але між китайськими поетами нема високих талантів, навіть нема такого, як перський Гафіз. В Китаї за першу прикмету поетичних утворів вважається звісний стиль, тільки не по правилах Ціцеронової красномовности та риторики Буало, а по своїх споконвічних риторичних формах. Тим-то в Китаї за поетичні утвори вважаються усякі добре написані богдиханські укази, урядницькі доклади, дипломи, адреси, листи, промови над помершими, проповіді в храмах і т.д. Сі усі утвори, вкупі з віршами, усі чисто, навіть найдрібніші, зібрані докупи і складають превеликі томи. З витягів з них потім складались хрестоматії, такі як і в Європі. Перша така хрестоматія складена в VI віці після Христ. Різдва наслідним принцом Чжао-мінь-тай-цзи. Сі збірники такі великі, що, наприклад, хрестоматія, складена за династії Тан і Удай від 620 до 670 р. після Христ. Різдва, міститься в 50 томах. Хрестоматія від 1744 р. до 1810 р. міститься в 16 томах та 96 книжках.

Останніми між елементами культури, з котрих складається культурний тип нації, є наука в самому широкому розумінні, а потім критика. В Китаї розвилась наука доволі широко, але трохи однобічно. По силі творчости духу, по високости змісту китайська література не може стати рядом з давніми класичними літературами Греції та Риму, – каже д. Васильєв, котрий прожив десять років в Китаї і основно вивчив і знає китайську літературу, – але, каже він, вона перевищує їх обсягом і усяковістю зачепляних в неї сюжетів. Те ж саме можна сказати, прирівнюючи її до літератур мусульманського світу або середньовікового періоду усіх західних європейських народів. Тільки в порівнянні її до одної найновішої літератури, в котрій науці та критиці дано таке шановне місце, китайську літературу прийдеться поставити в один ряд з літературами стародавнього укладу, бо вона в головних начерках виявляє в собі тільки розвиток тих елементів, котрі ми бачимо ще до начатку нашої ери. Не можна сумніватись, що в недалекій будущині китайська література збагатиться й поновиться в хвилях європейської мислі, європейського знання і духу. 9

І справді наукова література в Китаї дуже широка на обсяг, хоч і не глибока на зміст. Історична література розвилась без міри в ширину. Маса історичних наукових творів може мати своїм обсягом переважність навіть над історичними творами та вислідами німецьких істориків, котрі в жарт у нас звуться "пудовими". В Китаї прийдеться їх назвати десятипудовими та й сього буде ще мало. Ні одна наука в Китаї не розвилась так широко, як історія. Китай жив історичним життям, як пишуть літописі, 4000 років. Історичні офіціяльні записи почалися при дворах богдиханів та князів дуже давно, і до наших часів скупилася сього історичного матеріялу сила, по правді сказати, вражаюча.

Першу історичну книгу, або ліпше літопись Китаю, написав Конфуцій. Вона зветься "Чунь-цю" і була написана гієрогліфами на дощечках на 2 фути довжини. Конфуцій починає її з найдавніших часів, з історії уділа Лу, де він збирав дворові записи, а потім збирав літописи й інших уділів і звів їх докупи в одній книзі. "Чунь-цю", перша літопись Китаю, як пишуть, трохи сухувата, більше перелічка царів та історичних подій. Протягом книги "Чунь-цю" є дальша історія Китаю "Ші-цзін", так само написана Конфуцієм, як думають китайські вчені. Се вже історія Китаю від давніх царів Яо й Шуня, котрі вважаються в Китаї за святих. Окрім історичних осіб та подій з додачею усяких леґендарних історій, властивих давнім літописям, в сій історії вписані політичні статті і навіть моральні навчаючі трактати. Сі дві історичні книги вкупі з "Ші-цзін" та "Чунь-юй" та з катехзисом Конфуція "Да-сьо" положені в основу китайської просвіти і китайського світогляду, котре звичайно зветься в нас конфуціянством. Після сих утворів з’явився в Китаї і свій Геродот: то був Сі-ма-цянь, котрий вважається в Китаї за першого історика, за батька китайської історії. Його історія зветься "Ші-цзі". Але з нашого європейського погляду історія Сі-ма-цяня, дуже цікава сама по собі, ще не може називатись прагматичною історією: на неї можна вважати більше як на історію вкупі з збірниками трактатів про китайську культуру. На першому місці в неї вписані біографії імператорів від 140 року до Христ. Різдва, потім ідуть генеалогічні й хронологічні таблиці, потім наступають виділи про музику, міру, годові зміни, жертви, податі, монету; за сим ідуть історії значних княжих фамілій, Конфуція, біографії вельмож, високих урядників, філософів, приводців війська і т.д. Історія Сі-ма-цяня є офіціяльна історія Китаю. Після Сі-ма-цяня офіціяльну історію хінської династії писав Бань-гу таким самим методом. Кожна династія богдиханів мала свого двірського історіографа, кожна династія має свою історію. Усіх династій було 19 і про кожну написана офіціяльна історія. Сих офіціяльних історій 24 і вони складаються з 100 томів і з 800 книжок. Сі офіціяльні історії лягли в основу трьох енциклопедій, складених по приказу богдиханів. Теперішня пануюча в Китаї династія завела "вчений комітет", котрий в 1767 році зложив протяг сих трьох енциклопедій до кінця панування мінської династії. Сей самий комітет видав три енциклопедії теперішньої династії. Сі усі енциклопедії складаються з 124 томів в 872 книжках!