В космічній безвісті - Сторінка 2

- Бережний Василь Павлович -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+


— Вони, може, ще й подаленіли внаслідок розбігання, для нас це не має значення.

— Згоден, Софі. Всі ті зорі, далекі світи — чистісінькі абстракції, і нам вони ні до чого. Для нас має значення наше життя й тільки наше життя.

— Життя без мети? Без відкриттів?

— Ти ще зрозумієш, Софі, ще відчуєш…

— Я вже зрозуміла: на нас насувається небезпека, бо «Кентавр» полишений на самого себе.

— А Земля, якої вже давно не видно й не чути, хіба не полишена сама на себе?

— Порівняв… Земля — планета великих ресурсів, довговічних систем кругообігу матерії. А наш «Кентавр» — тільки космічний корабель.

— Він давно став для нас планетою, — уперто провадив далі Уїлфул. — Хай маленька, але планета.

— Яка потребує, щоб кожен з нас пильно виконував свої обов’язки, — додала Софі… — Ми ж мусимо звітувати Головному екіпажеві.

— До того моменту така величезна відстань, що її можна вважати безконечною, — заперечив юнак.

— Усе має кінець, навіть оця ваша… аномалія. — Софі окинула поглядом гамірливий пляж і твердо сказала: — Я вимагаю…

— Навіщо такі крайнощі? — перебив її Уїлфул. — Адже нічого не сталося — автоматика підтримує нормальну роботу всіх систем життєзабезпечення корабля. Що ж тобі ще треба?

— Мені треба, щоб ви всі згадали перший пункт Розпорядку роботи Допоміжного екіпажу. А там недвозначно сказано, що залишати свій пост…

— Знаємо, знаємо. У нас блоки пам’яті ще працюють. — Уїлфул раптом звернувся до своїх товаришів на ультракоротких хвилях: — Усі до мене! Старша операторка вимагає, щоб ми негайно розійшлися по своїх постах…

Гульбище враз ущухло. Натовп тісним колом оточив Софі. Хтось вигукнув:

— Може, вона не знає про карнавал?

— Я розповів, — сказав Уїлфул. — Але Софі дотримується іншої думки.

Він говорив начебто так, як і належить дисциплінованому членові Допоміжного екіпажу, але водночас надавав своїй інформації такого емоційного забарвлення, що суть її набирала протилежного значення. Софі слухала з усе наростаючим потенціалом тривоги. Йшлося до того, що ці фанатики карнавалу можуть наважитись на такі дії…

— Головний екіпаж, якщо вірити хроніці, більше п’ятисот років перебуває в камерах анабіозу, — провадив далі Уїлфул. — І хіба не ми забезпечуємо постійний режим роботи кріогенного устаткування? Хіба ці обов’язки не поглинають нашої життєвої енергії? А ми ж ніколи навіть не бачили цього екіпажу і могли б подумати, що це уявна величина, яка зовсім не впливає на ті процеси, що мають місце на «Кентаврі».

«Он куди він хилить, — промайнула думка в Софі. — Ентропія системи зростає…» Уявила автономний енергоблок у центрі корабля, а навколо нього, наче бджолині соти, герметично закриті камери анабіозу. Якщо вимкнути батарею трансформаторів…

— Я пропоную негайно стати до виконання своїх обов’язків! — перервала Софі розбалакування Уїлфула. — Згідно з першим пунктом…

Її заглушили вигуки:

— Карнавал!

— Карнавал!

— Маску!

— Надіньте на неї маску!

— Приєднуйся до нас! — ледве не оглушив її Уїлфул. — Це ж так весело, так цікаво!

Софі вловлювала ситуацію і слухом, і зором, і ще якимось, може, тільки їй притаманним чуттям. «Якщо вони накинуть на мене маску… Це ж ізоляція… Вирватись, вирватись! Швидше до Операторської!»

Але як прорватись крізь оцей натовп дужих, спритних тіл? Софі відчула таке напруження, що аж у голові задзвеніло. Мозок лихоманило — імпульси закружляли в шаленому вихорі, пам’ять видавала інформацію безладно, і годі було розібратися в цьому хаосі. А вирішували секунди! Хаос, хаос… А чому, власне…

— Увага! — піднесла руку Софі. Голос її звучав так владно, що всі зупинилися. — От я щойно подумала: наш мозок вивчив багато складних структур і процесів, а себе ще й досі не осмислив. Виходить, мозок змушений знайомитись із самим собою, вивчати самого себе так само, як і сторонні об’єкти. А мусив би, здається, просто знати про себе все, і то з самого моменту виникнення. Чи це не парадокс? Подумайте. А я тим часом обміркую вашу… карнавальну проблему.

Вона вийшла з натовпу і розміреним кроком, зовсім не поспішаючи, подалася до ескалатора. Все-таки її мозок знайшов правильне рішення! Софі вже давно славилась умінням винаходити, формулювати парадокси — а що ж є цікавіше для інтелекту, як не ці наукові загадки? От і нехай подумають… А вона теж подумає, в якому напрямку і як їй діяти.

III

Діставшись до Центральної операторської, Софі негайно пустила в дію аварійне управління. Доторк до червоної кнопки — і доступ до обхідної галереї, яка оточує камери анабіозу, було перекрито. Надміцні стелітові щити перегородили обидва тунелі, що з’єднують серцевину «Кентавра» з численними палубами. Тепер Головному екіпажеві ніщо не загрожує — зореплавці лежатимуть у своїх камерах, аж поки не пролунає музика Пробудження.

Приємне відчуття виконаного обов’язку охопило Софі, хоча тривога ще не зникла. Навіть не сівши у своє крісло, Старша операторка пильним поглядом окинула екрани осцилографів, панель великого, на всю стіну, пульта: все нормально, всі вузли працюють у заданому режимі. Сіла, обіпершись руками об підлокітники, і тільки тепер відчула, як спадає напруга останньої години. Можна було спокійно проаналізувати ситуацію.