В якому відношенні до «хвильовізму» «всі ті»…

I

У березні місяці б. р. в газеті «Комуніст» було надруковано мого листа, що в ньому я рішуче й остаточно засудив ту систему своїх поглядів на наше культурне будівництво, яку прийнято тепер називати «хвильовізмом». В різних колах нашого українського суспільства цього листа і зустріли, звичайно, по-різному: одні — незадоволенням, другі — здивуванням, треті — ще чимось. Були відгуки і в пресі. Преса, як і треба було чекати, теж неоднаково реагувала: комуністична, наприклад, вітала, націоналістична — потискувала плечима і називала мене «безвольною людиною».

Відгукнулися на мій виступ і розламівці з КПЗУ. Відгукнулися, цебто, і ті громадські кола, що колись зв’язані були зі мною деякими обопільними симпатіями.

У відгуках комуністичної преси для мене неясного нічого нема. Не приходиться довго говорити й про пресу націоналістичну (коли «Діло», скажемо, знайомлячи західноукраїн. суспільство з моїм березневим листом, заявляє, що цього листа я сфабрикував під натиском «диктаторського режиму комунізму», цебто під натиском ДПУ, то я розумію, чому ж те ж таки «Діло» делікатно замовчує той факт, що названого листа написано було за межами Радянського Союзу і саме в Австрії, де, як відомо і на жаль, ще не встановлено згаданого режиму).

Не розумію я тільки розламівців із КПЗУ, і не розумію не тому, що вони не досить чітко привітали мене («заяву Хвильового, — пишуть вони, — безумовно треба розцінювати як крок повороту на правильні марксівські позиції»), а тому, що це привітання, на мій дилетантський погляд, ніяк не в’яжеться з їхнім ставленням до національної політики КП(б)У. Нарешті, я не розумію тому, що ніяк не доберу, яка ж різниця між «хвильовізмом», з одного боку, і тими поглядами на наше культурне будівництво, з другого, які лягли в основу світогляду Турянського й Василькова.

Звичайно, як основоположник «хвильовізму», я не можу не висловити свого здивування з таланту Н. Лазаркевича, що в розламівськім органі «Світло», дуже влучно характеризуючи «хвильовізм», «добачає в нім тільки (підкреслення моє) прояв натиску ідеології новозростаючої української буржуазії»; звичайно, як автор березневого листа, я цілком задоволений, що «всі ті», яких нині кагановичівська група п’ятнує шумськістами, стоять в негативному відношенні до «хвильовізму» (див, те ж таки «Світло»). Але немає для мене сумніву і в тому, що всі ці рішучі і голосні заяви аж ніяк не погодджено з ідеологічною платформою і діяльністю «всіх тих». Заяви лишаються заявами, дійсність — дійсністю.

Не спасає розламівського становища навіть екскурс в минуле. Правда, тов. Шумський в своїй доповіді, поміщеній в «Більшовику України» (лютий 1927 року), засудив «хвильовізм». «Знову, як вам відомо, західноукраїнські т. з. «шумськісти» в органі «Наша правда» (січень 1927 р.) в цілому ряді видань говорили, що «Хвильовий сходить тут з марксівських позицій». Але, по-перше, це ж були тільки заяви, а по-друге — хіба не відомо нам, що в тому ж таки 1927 році т. з. «шумськісти» не тільки з успіхом засуджували «хвильовізм», але і з не меншим успіхом паплюжили «шумськізм», добачаючи, наприклад, «в виступах члена ЦК КП(б)У т. Шумського ухили націоналістичного характеру», заявляючи, наприклад, що «т. Шумський не тільки не відмовився від своїх помилок, а навпаки, обстоюючи їх далі, тим самим пішов об’єктивно назустріч натискові націоналістичної дрібної буржуазії».

Звичайно, нікому з ворогів КП(б)У не забороняється припускати (як це припускає «Світло»), що в результаті тих методів, що їх застосовує Каганович, появляються трофеї в виді колекції підписів зразкової «безпринципності», але і нікому не забороняється припустити, що, по-перше, апологети «шумськізму» недалеко утекли від уже справжньої зразкової безпринципності, відмовившись від Шумського в 1927 році, щоб у 1928-му назвати це відмовлення «глибокою помилкою», по-друге, і головне, — нікому не забороняється і припускати, що це відмовлення нікому і нічого не доводить.

Отже, взявши на себе завдання вияснити, «в якому відношенні до «хвильовізму» «всі ті» (а для чого я беру на себе це завдання, про це я скажу нижче), я примушений все-таки залишити в стороні розламівські заяви про їхнє негативне ставлення до «хвильовізму» і безпосередньо звернутись до більш певних свідків — до поглядів на наше культурне будівництво, що їх розламівці висловили у відповідних часописах.

II

Проте спершу дозвольте взяти формальну сторону справи: раніш, ніж почати вияснювати, «в якому відношенні» «всі ті» до «хвильовізму», раніше дозвольте вияснити, чи дістали ми «юридичне» право від розламівців називати їх шумськістами, чи такого права вони нам не давали?

На поставлене самим собі запитання — «чи існує «шумськізм», чи ні» — «всі ті» так і не дають чіткої, цілком зрозумілої і, я б сказав, некрутійської відповіді. З одного боку, як пишуть «всі ті», «шумськізм» — це є фабрикат генерального секретаря Л. М. Кагановича (виступив Шумський — готовий «шумськізм», виступив Волобуєв — готовий «волобуїзм» і т. д. ), з одного боку, як пишуть «всі ті», «шумськізм» утворено для того, «щоб залякати партію, щоб задушити всякий здоровий голос критики», але, з другого боку, той же самий «шумськізм» рекомендується розламівцями як певна громадська течія, як певна теорія, що навіть має свою «основну суть». («Основна суть «шумськізму, — говорить Н. Лазаркевич, — яку за всяку ціну Каганович старається скрити, і заключається в тому, що» і т. д.) З одного боку, «шумськізм» береться в лапки, але з другого, як-от в «Нашому слові» (орган Сільробу правиці, що виходить під ідеологічним контролем «всіх тих»), він уже виступає чомусь без лапок — приблизно так, як ленінізм чи то марксизм. З одного боку, його називають «т. з. шумськізмом», але з другого — він уже просто шумськізм. З одного боку — «рахуємо неправильним називати цю лінію шумськізмом», але з другого, — «остання наша декларація, яку на першій сесії сойму проголосив тов. Чучмай, стоїть в тісному зв’язку і в повній солідарності з шумськізмом». Отже, виходить, що розламівці на це запитання так і не дають нам чіткої й ясної відповіді. Отже, як же бути? Як же відповісти на поставлене уже нами запитання (дають нам розламівці право називати їх шумськістами чи ні?).