Важке життя і небезпечні пригоди Павла Валеріановича Хвалимона - Сторінка 10
- Ячейкін Юрій Дмитрович -— Отак стараєшся, стараєшся, робиш добре діло, а тебе двійкою нагороджують, — з непідробною гіркотою промовив Павлусь і від невимовної туги аж зупинився.
Ясне діло, зупинилися й Васько з Оленкою.
Васько, зрозуміло, пихато сказав:
— Що заслужив, те й маєш. А от я несу додому нову п’ятірку!
— Велике діло — п’ятірка! — зневажливо процідив Павлусь, бо знав, що каже. — Я таке зробив, що усі твої п’ятірки нічого не важать…
— А що ж ти зробив?
— А щось!
— Знаємо що — байдики бив і гав ловив!
Хіба ж це не образливо? Отак завжди!
— Та знаєш, що я зробив? — з обуренням вигукнув Павлусь. — Я, може, всесвітню славу заслужив!
— Це ж як?
— А отак!
— Щось я про твою славу нічого не чув!
— І не почуєш!
— Як буде, то почую!
— А от і не почуєш!
— А от і почую!
— А от і не почуєш, коли я не скажу!
— Ну, кажи!
— А я не хочу!
— Бо нема чого казати!
— А от і є!
— Ну, то кажи!
— Тьху на тебе! Я тобі нічого не скажу, а от Оленці скажу!
Павлусь нахилився до Оленки і прошепотів їй на вухо, але так голосно, щоб і цей осоружний хвалько почув:
— Вчора, у Гідропарку, я вперше за всю історію людства зустрівся — знаєш з ким? — з марсіянами! Ясно, готувати уроки було ніколи… Та й хто б їх готував на моєму місці?.. Тільки це — між нами, бо секрет… Що, цікаво?
Отак сказав Павлусь, а сам анітрохи не здивувався. Хоч як це дивно, а дивуватися тут нема чого: все було продумано заздалегідь. Історія вийшла — перший сорт!
— Не може цього бути! — в один голос вражено пробелькотіли Васько і Оленка.
А Павлусь спокійно мовив:
— Хочте — вірте, хочте — не вірте, як хочете. А це справді було! Марсіяни навіть записали мою домашню адресу і номер нашого телефону… От!.. Ну як, цікаво?
— Ще б пак! — це Оленка.
— А як же ти з ними зустрівся? — це Васько.
Зустрітися нині— з марсіянами не складає жодних труднощів. Найважливіше тут, щоб саме тобі пощастило. Це колись з ними було неможливо зустрітися, тоді, коли марсіяни ще не змайстрували космічних кораблів і сиділи собі спокійно на своєму Марсі. А відколи вони їх змайстрували, їх бачили різні люди і назвали «літаючими тарілочками», хоч на Марсі їх називають по-марсіянськи — «аеєиіїйоуюя». Той, хто твердо не знає абетки, цю марсіянську назву ніколи не запам’ятає.
Правда, досі людям щастило бачити лише «літаючі тарілочки», а самих марсіянських космонавтів — зась.
Павлусь був перший на весь світ, хто з ними спілкувався!
Який на вигляд космічний корабель марсіян? Такий, яким його побачив вельмишановний Павло Валеріанович Хвалимон, коли цей корабель нишком приземлився у Гідропарку і зачаївся у хащах.
Тож який він? Це вам ніяка не «тарілочка». Нічого схожого! Швидше це капелюх з широкими крисами, по всьому колу оздоблений значками. Тільки то були не значки, а ілюмінатори, які світилися. Що, не вірите? Візьміть у батька його літній солом’яний бриль, вправною рукою запустіть його, щоб він швидко-швидко обертався в повітрі навколо себе, і побачите, як бриль здорово літає навіть без реактивних двигунів! Цей дослід вас переконає.
Який вигляд мали марсіянські космонавти? Точнісінько такий, якими їх побачив славетний Павло Валеріанович Хвалимон, коли виховано постукав у люк шлюзової камери і вони вийшли йому назустріч разом з роботом-тлумачем. А що їм лишалося робити? З їхнього боку було б проявом невихованості, якби вони не відчинили двері, коли стукають.
Тож які вони? Розумні, кмітливі, мудрі, чемні, привітні, гостинні й товариські. Всі до одного!
П. В. Хвалимон не розгубився і врочисто мовив:
— Від імені усіх землян і землянок вітаю вас із щасливим прибуттям! Ласкаво просимо!
— Яуео! — гуртом відповіли марсіяни.
А робот-тлумач негайно переклав:
— Дякуємо!
— Як тривав політ? — запитав єдиний представник усього людства тов. Хвалимон П. В.
— Оао! — одноголосне відповів гурт марсіян.
А робот-тлумач переклав:
— Нормально!
— Як працювали телеметричні прилади і бортові системи? — не вгавав тов. Хвалимон П. В.
— Оао!
— Чи зручно виходити на навколоземну орбіту?
— Оао!
— Як із здоров’ям та самопочуттям?
— Оао!
— А як почувалося на перигелії і на апогелії?
І знову: «Оао!» Відповідають точнісінько так, як і належало їм відповідати. А уславлений цією космічно-історичною зустріччю (на всю земну і на всю марсіянську кулі!) тов. Хвалимон П. В. ще запитав, хоч, здавалося б, традиційна програма космічного інтерв’ю була вже повністю вичерпана:
— Чим вас привабив Київ, що ви саме у ньому блискуче здійснили м’яку посадку?
І робот-тлумач негайно переклав схвильовану відповідь марсіянських героїв-космонавтів:
— Передусім, столиця України Київ нам сподобався тим, що стоїть на березі Дніпра з його численними затоками, протоками, рукавами та ще й Русанівськими каналами, що вельми нагадує марсіянський краєвид, де теж повно каналів. Ми почуваємо себе в Києві, як у себе вдома! Дякуємо за увагу.