Відродження Нації - Сторінка 132

От цей аферист став виразним, головним провідником політики "Протофіса" й німецьких ґенералів. Берлін уже не мав такої потреби бути українським самостійником, уже "підготовча робота" гутніків була там зроблена й з Берліну було дано гасло: орієнтація на федерацію, се-б-то "єдіная, нєдєлімая", чорносотенно-буржуазна.

Тоді І. Кістяковський закачав рукава й почав старатись. Але, як розумніщий за кадетів, він хотів це зробити ловко й хитро, не викликаючи зайвого й непотрібного галасу. Кадети ж од нетерплячки не могли вдержатись і конче хотіли зразу розголосить оту "федерацію".

І вийшов невеличкий конфлікт: більша (кадетська) половина кабінету міністрів стояла за декларацію федерації, а друга, меньча, вважала це нетактовним, не на часі ще. Одначе більшість (10 кадетів міністрів) оголосила таки свою "записку", в якій виразно заявляла, що самостійність України є шкодлива для самої України, а через те, непереможно люблячи її, кадети гадають, що для неї найкраще злитися з Росією. "Ті, що намагаються вивести між Україною й Великоросією мур ворожнечи або, принаймні байдужжя, не розуміють, що гублять Україну".

Менчість на чолі з Кістяковським і Лизогубом запротестувала. Німцям така хапливість кадетів також не вподобалась. І пани-кадети повинні були податися в одставку. Сталася урядова кріза. Німецький штаб доручив складання нового кабінету Ф. Лизогубові.

І знов бідний Національний Союз почав робити свої надлюдські усилля, щоб скористуватись нетактовностю кадетів та крізою й вирвати хоч шматочок влади з буржуазних рук.

В цей час приходило до кінця світової війни. "Солодкоспівець Вільсон" ніс світові на страшних танках свої знамениті 14 пунктів. "Справедливість", "демократія", "право самоозначення народів" дзвеніли в світовому повітрі, як попівські дзвони. Німецька армія від танків хиталась і жадно ловила ті попівсько-вільсоновські дзвони. Віяло чимсь новим.

Національний Союз скористувався цими дзвонами, скористувався замішанням та упадком реакційної самопевности в німецьких ґенералів і встиг пропхати в кабінет міністрів аж майже половину українців. Це були цілком помірковані, смирні люди.

Але, не зважаючи на це, вони не довго вдержались на владі. Руські гутніки схаменулись, наперли на свого слинявого манекена, той навалився на українську половину кабінету й зіпхнув її з влади. Цей русько-український кабінет проістнував від 19 жовтня до 15 листопаду.16

"Нова Рада" так представляє цей епізод.

"Кабінет міністрів, що склався 19-го жовтня, хоча й мав у своїм складі майже половину українців, але курс його лишився той самий, що був і раніше. Неукраїнська більшість кабінету вела справи так, що рада міністрів не мала змоги розглянути на своїх засіданнях прінціпові питання про зміну курсу, про політичні полегкости й ин.

Нарешті цими днями виникла справа з скликанням Національного Конґресу. "Общеруська" частина кабінету не визнавала можливим дозволити скликання Конґресу, українська ж настоювала на протилежному. "У четвер до вищих сфер"17 явилася делеґація трьох поміркованих українських партій: соц. фед., хліборобів-демократів та хліборобів-власників. Делеґати настоювали перед сферами на негайній демократизації кабінету, домагаючись, щоб до кабінету крім українців були допущені також деякі представники демократичних меншостей.

Але переговори ці не повели ні до чого, й тоді українська частина кабінету постановила вийти в одставку.

Після цього міністри "общероси" на чолі з Ржепецьким запропонували сферам свій список, у якому українців не було й який одразу мав узяти твердий курс на єдину Росію. Цей список і був затверджений сферами".

І це, треба додати, цілком послідовно й неминуче випливало з усього попереднього.

РОЗДІЛ IV.
ПІДГОТОВКА ПОВСТАННЯ

1. Перші трудні кроки.

Але не всі члени Національного Союзу цілком щиро брали участь в останніх, переговорах з німцями й гетьманом. Для деяких українських політичних діячів було вже цілком ясно, що буржуазію ніякими переговорами й конференціями не можна примусити здати хоч крихотку влади.

До таких належав і я. Ставши, по уступленню А. Ніковського, головою Національного Союзу, я мусів брати участь у всіх балаканинах, які провадились до сього моменту, до мого вступу в Н. Союз; але та участь була вже тільки засобом сховати дійсні цілі й наміри, які виникли в мене ще під час задушеного літнього повстання на Україні. Для мене було ясно, що тільки силою можна вирвати владу з рук буржуазних кляс. Одначе після крівавого здушення повстання, після досвіду повстанського руху того нещасливого літа не можна було й думати звертатись до того самого методу боротьби. Одною з причин неудачи того повстання була незорґанізованість, роздробленість повстанських операцій. Не було керуючого, одного центру, не було широких, точно визначених соціально-політичних гасел. Я не кажу вже про те, що тоді німецьке військо було міцне, дісціпліноване, залізне.

Але тепер наставали инчі часи. Перебування "на паші" на Україні ослабило боєвий гіпноз у німецьких військах. Крім того німецька армія терпіла на західному фронті катастрофальні поразки. Виголодніла Німеччина знесилювалась і задихалась у залізному кільці антантської блокади. Загонистість німецького мілітаризму підупадала. Переговори про мир розмагнічували німецького салдата. В Ґерманії запахло революцією.