Відродження Нації - Сторінка 139

До цього треба додати, що назва "петлюрівець" під час боротьби з большевиками мала спеціфичний, контрреволюційний характер, а ім’я С. Петлюри славилось серед революційних елементів, а надто серед пролетаріату, як ім’я відомого контрреволюціонера. І це примушувало найбільш свідомі й революційні елементи ставитись до нашого руху з великою обережностю й настороженостю.

Крім того гетьманці, бажаючи діскредітувати перед Европою й Україною українську революцію й повстання, старались роз’яснити весь рух, як авантюру окремої особи, а не як рух широких мас. Тут "Універсал" С. Петлюри дуже придався гетьманцям і вони, не згадуючи про Н. Союз, про партії, про Директорію, весь час виставляли весь рух, як операцію одного чоловіка, що сидів у тюрмі, був випущений гетьманом і в помсту підняв бандитів і робив заворушення. Вони так пильно старались дати іменно це пояснення, так роздували ім’я Петлюри, що хутко й самі повірили в те, що вся справа, дійсно, була задумана, орґанізована й проваджена С. Петлюрою, та й других, навіть тих, що ближче стояли до справи, встигли цею галасливою рекламою в цьому переконати.

Члени Директорії, заставши в Білій Церкві вже випущений і поширюваний Універсал С. Петлюри, знаючи вже С. Петлюру, пам’ятаючи, як він приймав на себе всю честь "визволення" Київа й України від большевиків, не потребували багато часу думати над тим, що саме керувало цим чоловіком, коли він, замісць того, щоб явитися на засідання, спішив у Білу Церкву й поперед усіх, не знаючи навіть, що саме вирішено, який напрям усієї акції ухвалено коллективом, не уповноважений ніким, від свого власного імени виступав перед народом. Члени Директорії розуміли, яку зразу велику, навіть передбачену шкоду зроблено цим учинком.

Але вернути назад уже неможливо було. Тон уже задано; всьому рухові вже надано фірму й фарбу. Хто перший крикнув, того й почуто найбільше в тій мертвій тиші, що була тоді. Знали це й партії, коли давали дірективи Директорії, розумів це й С. Петлюра, поспішаючи в Білу Церкву.

Директорія потім робила всі заходи, щоб виправити цю шкоду, щоб надати всій справі повстання й революції не "геройський" а соціальний і національно-республіканський характер, щоб викликати в масах ідею народньої й української боротьби з експлуататорськими клясами, навмисно підкреслювала скрізь назву "республіканські війська", "революційно-республіканська армія", а не "петлюрівці". Укр. Військовий Революційний Комітет у Київі з свого боку також силкувався збити гетьманські роз’яснення й вияснити, що не якийсь один чоловік С. Петлюра з своїми "петлюрівцями" робить бунт, а все свідоме українське революційне громадянство виступило проти руської буржуазії й увесь український працюючий люд повстав проти гнобительських кляс.

Але, розуміється, перше вражіння, перший крик разураз найбільш сильні й найлегче приймаються псіхікою. Ім’я С. Петлюри стало маркою всього руху.

І звідси почалась петлюрівщина, яка стільки шкоди принесла українській революції й за яку стільки сорому довелось зазнати щиро демократичним елементам українства.

3. Пожежа революції.

Але так чи сяк, як республіканці, чи як петлюрівці, широкі народні маси стали підводитись на заклики Директорії. Спочатку вони йшли до нас обережно, помалу, не маючи певности, чи це серйозна справа, чи така сама, як літом. Але де далі, то почали стікатись сміливіще, численніше, рішучіще. Не маючи змоги в той час харчувати велику кількість людей, ми в закликах прохали повстанців брати з собою на кільки днів харчу. І селяне являлись з харчем не тільки для себе, але й для других. Хліб і всякий инчий продукт звозили до нас хурами. Багато повстанців приходило вже з рушницями, часом привозили навіть іржаві, викопані з землі кулемети.

Настрій мас був цілком діловий, поважний, без гарячкового піднесення. Приходили, вписувались у полк, переодягались у військову одіж і так, наче служили в тому полку кільки років, дісціпліновано, строго виконували всі накази команди.

Через кільки днів Директорія мала стільки сили, що могла рушити з Білої Церкви, щоб заняти Фастів, вузлову залізничу станцію між Київом і Одесою. Але все ж таки ще не так багато, щоб іти на самий Київ.

У Київі ж запанувала розтеряність. Руські ґенерали гарячково кинулись мобілізувати всі свої сили. Всю владу передано було ґен. Келлерові.

Але не покладаючись на руську офіцерню, сміливу тільки серед неозброєних селян та в карних експедіціях, руська буржуазія стала робити ріжні заходи, щоб прихилити на свій бік німецьку раду салдатських депутатів. Ото головним чином для них так рекламувалось С. Петлюру, щоб представити німецьким салдатам, що це не революція, не рух народніх мас під керовництвом політичних партій, а авантюра одного чоловіка, який зібрав круг себе банди розбішак і настроїв їх проти культурних людей та проти німецького війська. Вони старались налякати німецьких салдат тим, що, коли цей рух розростеться, то їм, німецьким воякам, не можливо буде проїхати додому в Ґерманію, бо петлюрівські бандити поруйнують усі залізниці, будуть нападати на німецькі поїзди, будуть вибивати німецькі маленькі відділи по Україні.