Відродження Нації - Сторінка 16

Три дні лунали промови, привітання, реферати, доклади, справоздання. Вітали російську революцію, схиляли голови перед жертвами її, присягались берегти й боронити її проти всяких ворогів. Це був, воістину, ґенеральний огляд революційних і визвольно-національних сил української нації.

Цей огляд вітали й представники руської демократії, й представники російського Тимчасового уряду, й представники пригнічених націй Росії. І, розуміється, щирість їхніх привітань залежала від того вражіння, яке робили на них одностайні, стрункі, проняті одним духом ряди українства. Представник Уряду намагався навіть по українськи сказати своє привітання, але тільки по руськи попрохав вибачення, що, на жаль, не знав „прекрасної чудової” української мови.

Дійсно, Конґрес був першим кроком відродженої нації по шляху державности. Будучи одночасно сильним орґанізуючим і аґітаційним засобом, він став першим, підготовчим етапом у творенню як ідеї української держави, так і в частковому переведенню її в життя. А саме: Конґрес, як повновласний орґан національної волі, офіціально передав усю свою повновласть вибраному з себе органові: новій Центральній Раді. З цього моменту Центральна Рада ставала, дійсно, представницьким, законним (по законам революційного часу) орґаном усієї української демократії. Всі виступи її надалі мали вже характер правний, оскільки, розуміється, право української соборної демократії поважалось ким небудь, крім самого українства.

В кожному разі для українства, для свідомих його елементів і для тих елементів, які інтуітивно, законами чистої природи схилялись до свого самопізнання, (а їх були мілліони), для української нації Всеукраїнський Конґрес у квітні 1917 р. і вибрана ним Центральна Рада були революційно-правними орґанами, а воля їхня, постанови їхні мали морально-обов’язковий характер.

Це був перший камінь у будові української державности. І з гордостю кожний українець може сказати, що не насильство, не примус, не обман, не грабіж чужого були фундаментом нашої відроджуваної держави, а добра воля, щиросердне хотіння, ентузіазм і самовідданість всіх складових і будівничих елементів її.

РОЗДІЛ VI.
БОРОТЬБА ЗА ПЕРШІ ПІДВАЛИНИ АВТОНОМІЇ

1. Промови в кабінеті й ляпаси на кухні.

Але, не вважаючи на те, що Конґрес вітали представники руської демократії, що говорили хороші слова про право українського народу на самоозначення, що (може, навіть і щиро) хотіли цими словами затушувати вражіння показаного кулака; не вважаючи на те, що Конґрес ніяких ні сепаратистичних, ні „самочинних” тенденцій не виявив, що самостійницькі промови зустріли цілковиту неприхильність Конґресу, що лояльність Конґресу до Російської Держави й до Російського Тимчасового Уряду була заманіфестована навіть тим, що голова Конґресу проф. М. Грушевський поцілував представника уряду д. Суковкіна; не зважаючи на те, що голос усього свідомого, активного, цілком демократичного й до глибини своєї істоти революційного українства виявився на Конґресі в безсумнівній, ненав’язаній, ненакиненій йому повноті; не вважаючи на все це, відносини руської демократії від того не змінились до української справи.

А здається, так логічно, так послідовно, так навіть необхідно було, щоб руська демократія після Всеукраїнського Конґресу змінила своє відношення. Коли б вона захотіла бути, коли б вона змогла бути щирою й чесною з собою й з українством, вона повинна була б так заявити: Українці! Ми помилялись. Ми думали, що ваш рух є штучний, чужий народові. Через те ми ставились недовірчиво до ваших домагань. Крім того ми боялись, що ваш рух — егоїстичний, шовіністичний, не революційний, що він є небезпечний для загальної справи революції. Тепер ми бачимо, що ваші домагання життєві, справедливі, що народ ваш з вами й що ви дорожите революцією не меньче, а то й більше, ніж ми. Отже ми, руські демократи, щиро бажаючи бути дійсними, послідовними демократами, признаючи за вами право в теорії, хочемо здійснити це признання в життю. Ми одходимо на бік і уступаємо вам право порядкувати на вашій землі. Ви не хочете відділятись від усієї Росії, отже давайте зараз же установимо форми взаємовідносин між вашим самоврядуванням і врадуванням усієї Росії.

Здається, так лоґічно було зробити тільки такий висновок після Всеукраїнського Конґресу. Але руська демократична інтеліґенція осталась усе тою самою руською інтеліґенцією, — роздвоєною, імпотентною, „мозговичною”. Мозком, розумом вона завсігди признавала все найкраще й поступове; інтеллектуально руська інтеліґенція завсігди боролась до фанатичної піни на устах за поступ, рівність, волю, — навіть на каторгу, на шибеницю могла піти та й ішла за свої інтелектуальні тезіси. А в реальному, буденному, особливо емоціональному життю вона була плоттю від плоті російської темноти, брутальности, насильства й неохайности, як фізичної, так і моральної. На столах і стінах портрети філософів, великих діячів поступу, братерства, свободи, а в ліжках блощиці, за портретами ж таргани й прусаки. В кабінеті до сліз, до щирого, нефальшивого гніву суперечки й промови про рівність усіх людей, а в кухні так само щиро ляпаси по лиці кухарці за пересмажену курку, „тикання” звощиків, кельнерів.