Відродження Нації - Сторінка 7

В цьому дусі мислило, почувало й діяло за тих днів усе національно свідоме, орґанізоване українство. Наприклад, союз українських поступовців, (орґанізація дрібно-буржуазних ліберально-демократичних елементів усіх напрямів) у перших числах марта оголошує таку свою заяву:

„Ми, члени петроградського, відділу Союза Українських Поступовців, глибоко переконані, що витворені державним переворотом нові правові умови особистого та громадського життя повинні забезпечити порішення тих завдань, які ставить собі український національний рух у об’єднанню з демократичними силами всієї країни.

„Проголошені яко провідні державні основи гасла політичних свобод дають певність, що безповоротно одійшли в минуле всі національні обмеження, так ревно прикладані до українського народу за старого режиму й так широко використовувані ним у боротьбі з українським рухом у обставинах військового часу”.

Далі виставляється цілий ряд практичних домагань що до заведення рідної мови в школах, в деяких урядових інстітуціях і т. д.

Але все це виставляється не як протест-домагання, а як нагадування. „Ми глибоко певні”, „проголошені гасла свобод дають певність”. Сумніву нема місце, проголошені гасла, свято великих днів, сяючі очі обивателя, все є запорукою, що нікого не буде обижено. От треба тільки нагадати про себе, детально перечислити все, в чому українство має потребу, як в основному, дальшому, так і в найближчому, в дрібничках. І совісно, детально указується, що саме треба зараз же зробити.

Так само довірчиво, з захватом і непохитною певностю в негайну, необмежену здійснимість їхніх нагадувань висловлюються всякі українські орґанізації, збори, віча, маніфестації. І так само як в їхніх заявах, так і в їхніх душах нема й сліду недавньої ворожости до російської держави, нема ніяких мрій й планів про відокремлення, сепаратизм, нема й тіні чужинних орієнтацій.

„Українці! Громадяне! Підпірайте новий державний лад, бо він і тільки він несе волю Україні, й що більша наша участь у йому, то ширших прав собі здобудемо”.

Так закликала Рада Українських Поступовців у перших числах марта 1917 року українське громадянство.

Так закликали всі партії, всі течії українського політичного, громадського, культурного й всякого инчого життя. Бо ми знали, що для нас більше, ніж для кого, дорога революція. І ми не лукавили, коли казали, що така Росія, є наша Росія, що таку Росію ми будемо берегти й боронити всіма нашими силами.

5. Воскреслий мрець маніфестує славу Революції.

І коли ми гарячково, одкинувши все особисте, дрібне, одкинувши все велике старе, тяжке, кинулись для орґанізації наших сил, наших українських національних сил, то не для того, щоб відокремлюватись, а для успішної, непохитної боротьби за революцію, за те, що дало нам волю.

І коли ми уряжували свої маніфестації, то не для того, щоб заманіфестувати свою відокремленість, а щоб показати тепер, коли настала можливість показати, що ми, перш усього, не купка інтеліґентів, не вигадка Ґерманії, не авантюра ворожих Росії держав, як оббріхувати нас царизм і чорносотенство перед Росією та Европою, а природне, неминуче, сильне явище в життю пригніченої великої нації. Вдруге, для того ми виходили на улиці з нашими, національними прапорами, щоб показати, що це іменно ми, оті упосліжені, пригноблені, віками нищені українці оживаємо й усім оживаючим серцем своїм вітаємо Революцію.

І не диво, що наші національно-українські маніфестації виходили такими численними, імпозантними, такими найбільш натхненними, проймаючими не тільки своїх, але й чужих глядачів. По звідомленням ґазет українська маніфестація в Київі 19-го марта мала до 100.000 учасників. Це був ґрандіозний вибух національного почуття, демонстрація національної радости, слава визвольній Революції.

І коли в цій маніфестації не всі сто тисяч учасників були свідомі українці, коли тут були й „малороси”, й „югороси”, й євреї, й, може, навіть руські, то тим цінніше, тим показніше була їхня участь. Бо це було з їхнього боку признання вікової кривди українського народу, признання його права на істнування, це був благородний, можливий тільки в такі високі хвилини, чистий, безсторонній осуд усієї тієї неправди й злочинства, яке вчинялося століттями тут „на нашій не своїй землі” над хазяїном її й господарем, — українською нацією.

Українська маніфестація в Петрограді, по признанням руських ґазет, була найчисленніща, найорґанізованіща, найімпозантніща з усіх маніфестацій, які за того моменту без перестанку одбувались у столиці революційної Росії. Ґазети кільки днів після неї з здивованням описували її, захоплювались тим великим чуттям, силою, енерґією й красою, які шугали з середини струнких рядів маніфестантів на млявих петроградців. Вони, ці петроградці, як і всі росіяне, були щиро здивовані: значить, це зовсім не вигадка німців, це українство? Значить, ті малороси, яких вони за царизмом звикли вважати „теми же русскими”, не є „те-же русскіе”? Значить, це є, дійсно, якась сила, коли тут, у Петрограді, знайшлось так багато прихильників її?