Ясновельможний сват - Сторінка 7

Ці слова були дуже прикрі Настусі, але над усім панувала тепер у неї радість, що Грицько вернувся живий і здоровий, що вона його скоро побачить і що він, видко, її пам’ятає, коли просився до них на кутю.

Нарешті наблизився і той так жаданий Святий вечір. Як звичайно, прибрано було все, й отець Кирило засів до столу «со чадами і домочадцями». Настуся, що нетерпляче чекала й дивувалась, що Грицько забарився, зараз учула, що хтось застукав, і вислала хлопця.

Справді то був Грицько Пісченко. Він увійшов тихенько в синім жупані, підперезаний турецьким шалевим поясом з багато кованою шаблею. Почоломкався з отцем Кирилом і нерішуче став перед Настусею, що зачервонілась і засоромилась, розрадувана й щаслива, що його бачить.

— Ну, Григорію, сідай скорше! — сказав отець Кирило, і святовечірній обряд пішов звичайним порядком.

Покінчивши з кутею й відіславши службу, отець Кирило зістався при столі з донькою і Григорієм та ще одним далеким свояком, що звичайно з ним разом їв кутю. Пішли оповідання й розмови. Грицько, учасник цілої війни і близький до Хмельницького чоловік, багато чого мав розказати; і незчулись, як заспівав півень.

Потішений розмовою отець Кирило казав Грицькові приходити, поки буде в Києві, але, прощаючись з ним, сказав:

— Тільки-то пам’ятай, Григорію: я тебе люблю й тобі радий, але зятем я козака мати не хочу, тож і не забирай собі чогось у голову. Було мене слухатись, як казав не йти у козаки.

Завзятий був старий.

XI

Пісченко, по приїзді до Києва, мав багато роботи в гетьманській канцелярії. Виговський поїхав на Різдвяні свята додому; роз’їхалися й деякі інші «літерати». Тим часом Хмельницький вів доста велику кореспонденцію, і проволоки вона не терпіла. Тож і другого дня Різдва Пісченко перед службою божою прийшов до воєводської палати у замку, де жив тепер Хмельницький, до роботи. Хмельницький пізно вернувся з вечора від патріарха, у котрого часто бував ці дні й довго просиджував, і Грицько, не ждучи його виходу, приладився до роботи. Хмельницький дійсно вийшов до його аж перед самим богослужінням.

— Гаразд, синашо, — привітав він Грицька, — що ти вже коло роботи, а я заспав — засидівся у панотця, аби ти чого злого не подумав.

Хмельницький був веселий і говіркий, що часто бувало з ним в ці останні дні. Він взагалі переживав, видко, якісь важливі внутрішні переміни, часто задумувавсь, а то знов бував балакучий, в якімсь піднесенім настрої. Це тлумачили переважно впливом розмов з патріархом, чоловіком дуже освіченим, з широким політичним світоглядом. Грицько почав здавати гетьманові справи з своєї кореспонденції, але Хмельницький перебив його:

— Але що ти виглядаєш якось сумно, мов би що загубив? Признавайся!

— Та я нічого…

— Кажи кому іншому! Що тобі сталося?

— Та сором ніби сказати, батьку! За дівчиною тужу.

— От тобі на! Нехай вона за тобою тужить, а не ти за нею.

— Та й вона тужить… —і Грицько оповів цілу історію, як вони любилися з Настусею і як отець Кирило нагло змінився до його, постановивши, що не віддасть доньки за козака.

— Прозивається Кирило Іванович? Та я його знаю гай-гай ще відколи!

— Може бути! Він теж казав, що вас знав!

— То в його одна донька? Гаразд, я вже знаю. А тобі кажу, що все це вийде на добре, — як мене знаєш! А тим часом не журись, і по служенію ото допиши.

Грицько, хоч не давав особливого значення словам Хмельницького, трохи одначе потішений був, поділивши своє горе з кимось іншим.

Другого дня — на св. Федора Начертаного — Хмельницький святкував свої іменини. На служенію патріарх причащав його і взагалі показана була йому всяка можлива честь. По служенію Хмельницький приймав у себе у воєводській палаті патріарха, митрополита, поважне духовенство, значніше міщанство. Це було щось посереднє між обідом і перекускою: подали горілки і при них солодкі закуски, пампушки з часником — на фундамент, далі — особливу якусь яєчню з ріжними травами, якої теперішні господині зовсім не знають, залиту мигдалевим оршадом рибу-осетрину з шафрановим, улюбленим в ті часи соусом; пили горілки, мед, пиво й різні вина — і привезені, й місцеві: в Києві тоді було багато винограду, особливо на монастирських і церковних грунтах.

Коли встали з-за столу, Хмельницький спитав між іншим митрополита:

— Щоб не забути: чи є, отче, може, тут з вами Матербозький протопоп?

— Єсть, а може, маєте що до нього?

— Маю, якби ви були ласкаві мені його показати? Я його колись знав, та не пізнав би вже. Митрополит покликав до себе отця Кирила.

— От вже б не пізнав ніяк вас, панотче! — сказав до його гетьман, коли він надійшов.

— Чи можу служити ясновельможному? — запитав отець Кирило, поклонившись гетьманові.

— Маю до вас, отче, орудку, та не знаю, коли б мені з нею до вас можна було звернутися.

— Кожного часу готовий я, коли чим можу служити.

— Е, то орудка не мала, треба її докладно розібрати. Коли вам добре, то я до вас зайду завтра по служенію.