Заборонені ігри - Сторінка 4

Я прихожу в редакцію нашого «ВВ» трохи не в настрої, бо зранку, як каже один мій приятель, жити хотілося мінімально. Оце холостяцьке життя почало мене вже зайобувати, хоч після розлучення воно здалося мені райським, особливо, коли після великих боїв і ускладнень я таки надбав собі невеличку квартиру і якось угомонився.

Hi, неправильно, не угомонився, а навпаки, почув себе вперше в житті вільним, бо міг з кимось потрахатись стільки, скільки хотів, або нікого не бачити, або піти куди хочу і так далі.

Але жінки це справді інопланетяни і в голові в них інше, і ніколи не знаєш, що і яке.

Переспиш з нею кілька разів, і вона вже починає качати права, і думати про тебе як про майбутнього чоловіка. Тридцять два, розведений, дітей нема, треба вже якось думати про майбутнє, а тут ще й квартира є, ну просто піздєц, хоч не трахайся ні з ким, все норовлять тебе вловити.

А Вован зустрічає мене єхидною посмішкою.

— Ну як справи?

Нормально, кажу, і думаю, невже він, курва, не бачить, що я не в настрої і хочу, щоб він відстав від мене.

А він:

— Та не дмися, як миша на крупу, в мене для тебе анекдот свіжий є!

— Ну, — кажу я без всякого захоплення.

Вован — високий, худорлявий, трохи схожий

на Шона Пенна, як каже мій брат Женька, крутий неформал, бо у свої двадцять вісім і далі носить довге волосся, джинси, кросівки і ті шорти. При цьому він одружений і має доньку, яка вже ось-ось до школи піде. Але бачите, неформал. He знаю, це добре чи погано? Але Женьці він подобається.

Я вдягаюсь більш менш так само, лише стрижуся коротко, але Женька ще блядський тінейджер, з тих які вважають, що треба всіх старших вчити жити, бо вони ні хера не розуміють, і він каже — от Вован крутий, а ти — ні. Ти просто так. Я врешті ніколи не хотів бути, як хтось, тому мені пофіг, але трохи така сегрегація дістає. Особливо від свого молодшого брата. Коли тебе малоліток отак, ніби між іншим, але доволі нещадно таки опускає, це не тільки мене, а й кожного заїбе.

Вован весело усміхається.

— Слухай! Приходить зі школи додому учень восьмого класу. Батьків нема вдома, а вони, типу, круті нові українці. А в щоденнику у пацана велика двійка, червона, як сором.

Він дивиться на шоденник, потім дістає мобільний телефон, набирає номер.

Приємний глибокий жіночий голос говорить:

— Секс по телефону, слухаю вас? Пацан мрячно питає:

— А училки є у вас?

От падло, подумав я. Та врешті в сраці я мав усю що історію. Доведу до кінця, напишу крутий репортаж, зароблю свої бабки і забуду всю цю пизцувату трахомудрію з цими педофільними тьотками і малолітніми йобарями. Куди я вліз, і на хріна воно мені!

Мало того, що вчора всі сучки як зговорились — та хвора, та зайнята, до тієї родичі приїхали, та йдіть ви всі до йобаної мами. Я ото так подумав і меланхолійно набухався вчора сам з собою, компанія була неговірка і приємна, але трохи мрячна, отож і настрій сьогодні такий, а тут Вован зі своїми підйобками.

Отоді поночі я раптом зрозумів, що мені бракує простого і звичайного почуття. He сексуального задоволення, а простого і звичайного почуття закоханості в когось чи у щось. А ще простіше простого — я раптом побачив свою власну істину, голу і дурну, як пень. Виявилось, ідо я просто хочу, щоби біля мене на ліжку вранці лежав хтось, кого я люблю не тільки в момент пристрасті, а просто так, навіть не їбатись, просто, щоби був, щоби був поруч або хоч десь поряд, або навіть десь на кухні… Тут я сам із собою забалакався, то все ж де — на кухні чи на ліжку — питаю себе сам. I чесно кажу — коли прокинусь, щоби поряд простий доторк іншого тіла доставляв мені приємність.

Колись так було, колись, коли я закохався в свою колишню дружину, так, я пригадую, як лишив її в квартирі, яку тоді винаймав, після першої з нею ночі, і поїхав на роботу, а вона відсипалась там, і я почував її цілий день, і цілий день хотів до неї, не можу сказати, що хотів її тільки фізично, хотів її по-всяко-му, але над усе, просто як її, щоб вона була тут.

I я певний час був щасливий, коли вона була вранці біля мене, і я вночі засинав у млосному розніженні, здавалось розминався в ній, з нею, ми зливались тілами в одне ціле, з нею я зникав, ставав іншим, не собою, не я, неіснування, небуття. Знею — це одне слово, ці звуки не розчіпляються, — знею, знею, знею…

А потім все почало руйнуватись, як замки на піску. 3 нічого раптом виникали проблеми, з нізвідки піднімались вулкани нерозумінь, негараздів, неприйняття, і одного разу вона сказала — я більше не можу, і я розумів, що вона не може, і я не міг теж, і вона пішла, і так минуло п’ять років, і тепер я тужу не за нею, а за тим відчуттям і почуттям, якого по тому ні з ким так не мав, тепер я прагну того, що не вмів поцінувати, коли воно народилося, але тепер я інший, і я не маю, не можу, не вмію…

I може, тому я захопився цією безумною, шаленою, нереальною, неймовірною історією позасвітнього кохання, незглибної пристрасті, шаленого сексу, який потряс суспільство і вивільнив глибокі води сумнівів у всіх верствах нашого засраного світу, який так жорстоко засудив їх, бо злякався того, чого не можна, бо ніззя, бо не можна, бо ніззя…