1Q84 - Сторінка 16

Іранський уряд звинувачував Саддама Хусейна у використанні нервово-паралітичних газів і бактеріологічної зброї. У США Волтер Мондейл і Ґері Гарт боролися за висунення своєї кандидатури від Демократичної партії на президентських виборах. Ніхто з них не здавався людям у світі мудрим. Позаяк мудрі президенти здебільшого стають мішенню таємних убивць, то, можливо, мудрі люди, як тільки можуть, намагаються ними не стати.

На Місяці йшло будівництво постійної спостережної станції. Там США й СРСР на диво дружно співпрацювали. Як і з дослідницькою станцією на Південному полюсі. "Станція на поверхні Місяця? — дивувалася Аомаме. Розмов про таке вона ніколи не чула. — Власне, що діється у світі?" Однак вирішила про це не думати. Бо були інші важливі проблеми. Від пожежі у вугільних шахтах на острові Кюсю загинуло багато людей, уряд розслідував причину аварії. Аомаме здивувало, що в епоху, коли будується станція на поверхні Місяця, люди все ще добувають вугілля з-під землі. США вимагали від Японії відкрити свій фінансовий ринок. Інвестиційні банки "Морґан-Стенлі" й "Мерілл-Лінч" улещували уряд, шукаючи нових джерел наживи. Показували розумного кота з префектури Сімане. Він сам відчиняв вікно, виходив надвір і потім зачиняв його за собою. Так навчив його робити господар. Аомаме із захопленням дивилася, як худий кіт, обернувшись назад, витягнув лапу і з розумним виразом очей спритно зачинив вікно.

Новини траплялися різноманітні. Але про виявлення трупа в готелі в Сібуї повідомлень не було. Коли програма новин скінчилася, Аомаме натиснула на кнопку дистанційного управління й вимкнула телевізор. Навколо запанувала тиша. Поряд на ліжку тихенько посапував чоловік середніх літ.

"А той чоловік, напевне, все ще лежить ницьма на столі, — подумала вона. — Здається, ніби спить. Як і цей, поруч зі мною. Але дихання його не чути. Той негідник уже не матиме змоги прокинутись і встати на ноги". Вона вп'ялася очима у стелю й уявила собі трупа. Злегка хитнула головою й насупила обличчя. Тоді злізла з ліжка й зібрала одну за одною свої речі.

Розділ 6

(про Тенґо)

Ми ідемо досить далеко?

Комацу зателефонував у п'ятницю зранку, відразу після п'ятої. Саме тоді уві сні Тенґо переходив через довгий кам'яний міст. Ішов сам-один забрати якийсь важливий документ, забутий на протилежному березі великої красивої ріки з поодинокими обмілинами. Вода в ній текла плавно, на обмілинах росли плакучі верби. Видніли також елегантні обриси горбуш. Над водою покірно звисало яскраво-зелене листя. Краєвид був подібним до картинки на китайському тарелі.

Прокинувшись, Тенґо в темряві кинув оком на годинник при узголів'ї. Ясна річ, ще не піднявши слухавки, здогадався, хто дзвонить йому о такій порі.

— Тенґо-кун, ти маєш електронну друкарську машинку? — запитав Комацу, не сказавши "доброго ранку" й не спитавши "ти вже прокинувся?". Напевне, не спав цілу ніч, а не встав ранесенько, дочекавшись сходу сонця. Видно, перед тим як нарешті заснути, згадав, що мав сказати Тенґо.

— Звичайно, не маю, — відповів Тенґо. Навколо все ще було темно. І він ще перебував на середині мосту. Ще ніколи не бачив такого на диво виразного сну. — І не хвалюся, що маю змогу її купити.

— Користуватися вмієш?

— Звісно, вмію. Якщо є, то й комп'ютером, і електронною друкарською машинкою. На роботі в підготовчій школі повсякчас користуюся.

— Так-от, сьогодні десь підшукай собі на свій розсуд машинку й купи. Я на техніці зовсім не розуміюся, а тому доручаю тобі самому вибрати її марку й виробника. Витрати пізніше відшкодую. Я хотів би, щоб якнайшвидше за її допомогою взявся переписувати "Повітряну личинку".

— Кажете купити, але ж вона коштує якихось двісті п'ятдесят тисяч єн.

— Байдуже.

Тенґо задумався.

— Отже, ви, Комацу-сан, купите мені електронну друкарську машинку?

— Так, витрушу на неї свої невеликі кишенькові гроші. Це діло вимагає таких капітальних вкладень. Скупістю нічого не посягнеш. Як ти сам знаєш, рукопис "Повітряної личинки" подано у вигляді, надрукованому на електронній машинці, а якщо так, то не годиться повертати перероблений варіант в іншому форматі. Постарайся зробити так, щоб він мав вигляд, подібний до первісного. Сьогодні зможеш розпочати переписування?

Тенґо задумався над цим.

— Так, якщо вирішу, то відразу зможу. Але ж Фукаері поставила умову, що дозволить переробити своє оповідання, якщо в неділю я зустрінуся з людиною, яку вона мені вкаже. Цієї людини я все ще не бачив. Не виключено, що така зустріч скінчиться провалом переговорів і всі гроші та зусилля марно пропадуть.

— Це не має значення. Якось воно втрясеться. Дрібницями не переймайся, а відразу берися до роботи. Доведеться позмагатися з часом.

— А ви впевнені, що зустріч буде вдалою?

— Інтуїція підказує, що так, — сказав Комацу. — У мене вона справно працює. У всьому іншому я начебто не наділений талантами, а от інтуїцією добре володію. Дозволь сказати, що саме завдяки їй я дожив дотепер. Послухай, Тенґо-кун, як ти гадаєш, яка найбільша відмінність між талантом та інтуїцією?

— Не знаю.

— Талант не обов'язково тебе нагодує, а от інтуїція, будь певен, не залишить голодним.

— Постараюсь запам'ятати, — сказав Тенґо.

— Тому не бери дурного в голову, а від сьогодні мерщій сідай за роботу.

— Якщо ви так кажете, то не братиму. Просто я не хотів, щоб, розпочавши перспективне діло, ми потім нарікали, що, мовляв, даремно потратили зусилля.

— За все це я відповідаю.

— Зрозуміло. Пополудні маю зустрітися з однією людиною, а вранці поїду в місто й підшукаю електронну друкарську машинку.

— Так і зроби. Я розраховую на тебе. Удвох ми світ перевернемо.

По дев'ятій зателефонувала заміжня подруга, коли провела на автомашині до станції чоловіка й дітей. Пополудні у п'ятницю вона, як правило, приходила на побачення до Тенґо.

— У мене поганий стан, — сказала вона. — На жаль, сьогодні не зможу прийти. До зустрічі наступної п'ятниці!

За допомогою такого евфемізму — "поганий стан" — вона повідомляла, що в неї місячне. Була настільки вихованою, що так вишукано й обтічно висловлювалася. А те, що в ліжку поводилася сміливо, — зовсім інша річ.

— Я також шкодую, що не зможемо зустрітися, — сказав Тенґо. — Але тут нічим не зарадиш.

Щоправда, він не дуже переймався з приводу того, що не буде зустрічі цього тижня. Любощі з нею приносили йому радість, але він уже зосередився на переписуванні "Повітряної личинки". В його голові то з'являлися, то зникали, немов паростки життя в предковічному океані, нові ідеї, як це зробити. "У цьому я нічим не відрізняюся від Комацу-сана, — подумав Тенґо. — Ще перед тим, як остаточно вирішено розпочати справу, я вже спрямував на неї всю свою увагу".

Поїхавши об одинадцятій на Сібую, за допомогою кредитної картки він купив електронну друкарську машинку фірми "Фудзіцу". Порівняно з попереднім виробом вона була набагато легшою. Про запас придбав також чорнильну стрічку й папір. Повернувся з цим добром додому, поставив машинку на стіл і ввімкнув шнур у штепсель. Велика друкарська машинка фірми "Фудзіцу", якою користувався на роботі, в основному не відрізнялася своїми технічними параметрами від малогабаритної, щойно купленої. Перевіряючи її в дії, Тенґо взявся переробляти "Повітряну личинку".

Він не мав чіткого плану, як переписувати це оповідання. Лише кілька ідей щодо окремих деталей крутилися в його голові. Цілісного методу й принципу для такої роботи не приготував. Не мав цілковитої певності, як логічно переробити таке фантастичне й емоційне оповідання. Було очевидно, що, як казав Комацу, неминуче доведеться текст значною мірою поправляти, але при цьому чи вдасться не зіпсувати первісної атмосфери й характерних особливостей твору? Хіба це не однаково, що метелика наділяти скелетом? Від самої думки про це в душі зароджувалося вагання, наростала тривога. Однак діло вже зрушило з місця. Часу було обмаль. Тенґо не мав змоги склавши руки довго роздумувати. Нічого іншого не залишалось, як конкретно, одну за одною, переробляти окремі деталі. Можливо, за такою дрібною ручною роботою сама собою визріє цілісна картина.

"Тенґо-кун, ти впораєшся. Я в цьому не маю сумніву", — впевнено казав йому Комацу. І Тенґо чомусь наразі повністю з ним погоджувався. Комацу, людина з проблемами, породженими його словами й ділами, здебільшого думає тільки про себе. Якщо виникне потреба, то він його, Тенґо, просто позбудеться. І не озиратиметься назад. Однак, як він сам казав, у його інтуїції редактора є щось особливе. Він ніколи не вагається. Будь-що швидко оцінює, вирішує і береться за виконання. Не зважає на те, що скажуть люди довкола. Має характер, потрібний здібному командирові на передовій. Характер, яким, що не кажи, не володів Тенґо.

Тенґо почав переробляти оповідання о пів на першу. Перших кілька сторінок оригіналу "Повітряної личинки", до гарної кінцевої фрази, переніс у незмінному вигляді на екран друкарської машинки. Вирішив поки що переробити до зрозумілого рівня саме цей уривок. Не змінюючи змісту, рішуче виправив тільки текст. Так, як опоряджують кімнати у багатоквартирному будинку. Структуру в основному залишив у незмінному вигляді, бо тут не було проблем. Розміщення водогінних труб не чіпав, а от інші замінні частини квартири — підлогу, стелю, стіни й перегородки — усував і натомість ставив нові. "Я — вправний тесля, якому доручили всю роботу", — переконував він себе. Певного плану не мав. І нічого іншого не залишалося, як, послуговуючись інтуїцією та досвідом, на місці все придумувати.

В абзаци, важкі для розуміння при першому читанні, вносив ясність, робив прозорішою послідовність речень. Зайві й повторні вирази викреслював, незакінчені доповнював. Раз у раз переставляв частини тексту або речень. Оскільки прикметників і прислівників траплялося надзвичайно мало, то, навіть поважаючи цю особливість твору, дописував уміло дібрані слова, якщо відчував, що потрібні якісь прикметникові звороти. Хоча текст Фукаері загалом був необтесаний, його вдалі й невдалі частини чітко проглядалися, а тому їхній вибір не забирав стільки часу, як думав Тенґо. З одного боку, траплялися незграбні, а тому й незрозумілі, вирази, а з другого — незграбні, але на диво свіжі.