1Q84, книга 3 - Сторінка 5

Потім сказав:

— Гаразд. Просто я хотів, щоб між нами не було непорозуміння. З ваших слів видно, що ви маєте для цього відповідну причину.

— Маю, — відповіла Аомаме.

На тому кінці телефонної лінії Тамару коротко відкашлявся.

— Як я вже казав, ми придумали план і підготувалися, щоб переправити вас кудись далеко, в безпечне місце, замести за вами сліди, змінити обличчя й прізвище. Зробити вас якщо не повністю, то майже повністю іншою людиною. І щодо цього ми, здається, дійшли згоди.

— Звичайно, я це знаю. І проти згаданого плану не заперечую. Але зі мною сталася одна неочікувана річ. І мені треба ще трохи довше тут залишитися.

— Я не можу вам нічого певного відповісти, — сказав Тамару. І в його горлі щось прохрипіло. — Щоб дати відповідь, потрібен деякий час.

— То я побуду тут, — сказала Аомаме.

— Гаразд, — погодився Тамару й поклав слухавку.

Перед дев'ятою годиною наступного ранку задзвенів телефон — спочатку тричі, потім, після короткої перерви, ще раз. Напевне, телефонував Тамару.

Без жодного привітання він почав:

— І мадам занепокоєна тим, що ви там довго затримаєтеся. В такому разі не вдасться гарантувати вам повної безпеки. Це для вас лише проміжний пункт. Наша спільна думка така, що вам треба якнайскоріше перебратися кудись далеко, в безпечне місце. Ви це розумієте?

— Добре розумію.

— Ви — холоднокровна, рішуча, обережна людина й не зробите нерозсудливої помилки. Загалом ми повністю вам довіряємо.

— Дякую.

— Якщо ви наполягаєте залишитися в цій квартирі ще трохи довше, то, значить, маєте для цього відповідну причину. Я не знаю, яку, але, гадаю, це не просто примха. А тому мадам вважає, що в такому разі готова погодитися з вашим побажанням.

Аомаме мовчки слухала.

— Ви можете тут залишитися до кінця цього року. Але не довше.

— Тобто щойно цей рік скінчиться, мені доведеться переселятися кудись інде?

— Але ми постараємося якнайповніше поважати вашу волю.

— Зрозуміло, — сказала Аомаме. — Отже, до кінця року я побуду тут, а потім переселюся в інше місце.

Однак насправді думала вона інакше — не збиралася нікуди їхати, поки не побачиться з Тенґо. Та якби вона зараз таке сказала, то справа б ускладнилася. До кінця року ще є певна відстрочка. А що робити далі, вона подумає пізніше.

— Значить, домовилися, — сказав Тамару. — Один раз на тиждень вам постачатимуть харчові продукти й товари широкого вжитку. О першій годині кожного вівторка навідуватимуться постачальники. Вони самі заходитимуть, бо в них є свій ключ. Крім кухні, нікуди не заглядатимуть. А в той час ви залишайтесь у дальній спальні й замикайте двері на ключ. Обличчя не показуйте. Голосу не подавайте. Вийшовши з квартири в коридор, постачальники один раз подзвонять. І тоді можете вийти зі спальні. Якщо вам щось потрібне, то кажіть зараз. Включу його до наступної партії товарів.

— Була б вдячна за кімнатне спортивне знаряддя для тренування м'язів, — сказала Аомаме. — Бо самих вправ без нього й розминання не досить.

— Справжнього, як у спортивному клубі, не обіцяємо, але якщо вам підійде для домашнього вжитку таке, яке не забирає багато місця, то можемо приготувати.

— Досить простого, — сказала Аомаме.

— Велотренажером і кількома допоміжними знаряддями для зміцнення м'язів обійдетеся?

— Обійдуся. І якщо можна, не забудьте також про металеву софтбольну биту.

На кілька секунд Тамару замовк.

— Битою по-різному користуються, — сказала Аомаме. — Просто коли вона напохваті, в мене настрій спокійний. Бо я виросла разом з нею.

— Зрозуміло. Приготуємо, — відповів Тамару. — Якщо згадаєте, що вам ще щось потрібне, напишіть на папері й залиште на кухонному столі. Наступного разу вам доставлять.

— Дякую. Наразі мені нічого особливо не бракує.

— Книжок або відеофільмів не хочете?

— Нічого особливого не спадає на думку.

— А чи не підійде вам "У пошуках утраченого часу" Пруста? — спитав Тамару. — Якщо не читали, то, можливо, матимете добру нагоду прочитати.

— Ви читали?

— Ні. Я ніколи не сидів у в'язниці й ніде довго не переховувався. Кажуть, що цей роман важко читати, коли нема такої нагоди.

— А хтось з ваших знайомих читав?

— Серед моїх знайомих є люди, що тривалий час перебували за ґратами, але Пруст їх не зацікавив.

— Спробую, — сказала Аомаме. — Якщо ця книжка вам попадеться, передайте наступного разу постачальникам.

— Правду кажучи, я вже приготував, — відповів Тамару.

Точно о першій пополудні у вівторок прибули "постачальники". Як велів Тамару, Аомаме замкнулася на ключ у дальній спальні й затамувала подих. Почула, як клацнув замок і кілька чоловік зайшло у квартиру. Аомаме не знала, що це за люди, яких Тамару називав "постачальниками". З тупоту їхніх ніг вона приблизно здогадалася, що їх було двоє, але їхнього голосу зовсім не почула. Вони принесли кілька клунків і мовчки їх розклали. Було чути, як вони помили продукти водою з-під крана й поклали у холодильник. Мабуть, заздалегідь домовилися, хто що робитиме. Було чути, як вони щось розпаковували, а коробки й паперову обгортку складали на купу. Здається, забрали з кухні сміття. Аомаме не могла спускатися з кульками сміття на нижній поверх до сміттєзбірника. А тому мусила чекати, щоб хтось інший це зробив.

Постачальники працювали жваво й результативно. Без зайвого шуму й тупоту ніг. За хвилин двадцять скінчивши роботу, вони відчинили двері й вийшли. Було чути, як замикали з коридору замок і дали знак, натиснувши на кнопку дзвінка. Для певності Аомаме почекала п'ятнадцять хвилин, вийшла зі спальні й, переконавшись, що нікого немає, замкнула двері зсередини на засув.

Великогабаритний холодильник містив продуктів на цілий тиждень. Цього разу це були не стерилізовані продукти, які можна було нашвидкуруч готувати на електроплитці, а в основному зовсім свіжі. Різноманітні овочі й фрукти. Риба й м'ясо. Тофу, морська капуста й натто . Молоко, домашній сир, помаранчевий сік. Дюжина яєць. Щоб не залишати зайвого сміття, все було викладено з коробок й акуратно обгорнено целофановою плівкою. Вони досить точно знали, яких продуктів Аомаме потребує щодня. Як про це дізналися?

Під вікном стояв велотренажер. Невеликий, але високої якості. Його екран показував швидкість руху, пробіг й кількість витраченої енергії. А також кількість обертів за хвилину й пульс. Стояло лавкоподібне знаряддя для тренування м'язів живота, спини й плечей. З допомогою доданих інструментів ці знаряддя просто складались і розбирались. Аомаме добре вміла ними користуватися. Їхні найновіші моделі були простої будови, але цілком її задовольняли. Їх двох вистачило, щоб забезпечити Аомаме потрібним рухом.

Лежала й металева бита в м'якій коробці. Аомаме вийняла її і кілька разів махнула нею. Сріблясто виблискуючи, новенька бита зі свистом різонула повітря. Її приємний тягар заспокоїв Аомаме. Дотик до бити нагадав їй також про дні юності, проведені з Тамакі Оцукою.

На столі лежали томи "У пошуках утраченого часу" Пруста. Не нові, але без слідів того, що їх хтось читав. Усього п'ять штук. Аомаме взяла один у руки й перегорнула його сторінки. Крім того, лежало кілька журналів — тижневиків і місячників. А ще п'ять новісіньких нерозпечатаних відеокасет. Невідомо, хто їх добирав, але це були нові фільми, яких Аомаме ще не бачила. Вона не звикла відвідувати кінотеатри, а тому не відчувала незручності, що їх пропустила.

У великому паперовому пакеті універмагу містилося три светри. Від грубого до тонкого. Дві товсті фланелеві сорочки, чотири теніски з довгими рукавами. Все однобарвне, простого крою. Підходящого розміру. Були також грубі шкарпетки й колготки. Усе, потрібне для того, щоб пробути тут до кінця грудня. Дуже добра підготовка.

Аомаме віднесла цей одяг у спальню, одну частину поклала у шухляду, а другу повісила у шафі. Коли, повернувшись на кухню, пила каву, задзвонив телефон — спочатку тричі, а потім, після короткої перерви, ще раз.

— Вантаж доставили? — спитав Тамару.

— Дякую. Здається, дібрано все потрібне. Спортивного знаряддя досить. Залишилося тільки прочитати Пруста.

— Якщо ми щось пропустили, то сміливо кажіть, не соромтеся.

— Так і робитиму, — відповіла Аомаме. — Щоправда, визначити, що ви пропустили, не просто.

Тамару відкашлявся.

— Може, це недоречно, але дозвольте вас застерегти.

— У чому?

— Замкнутися самій надовго у тісному місці, ні з ким не зустрічатись і не розмовляти — усе це, якщо реально спробувати, нелегко перетерпіти. Навіть непіддатлива людина через певний час завиє. Особливо якщо за нею полюють.

— А хіба я досі жила в просторому місці?

— Можливо, це — ваша сильна сторона, — відповів Тамару. — Та все одно краще бути насторожі. Якщо напруження безперервно триватиме, то непомітно нерви розтягнуться, мов гума. А коли повністю розтягнуться, то повернутися назад не зможуть.

— Постараюсь бути насторожі, — сказала Аомаме.

— Здається, я вже казав, що ви — уважна людина. Практична й терпляча. Себе не переоцінюєте. Та як тільки втратите пильність, то, незважаючи на свою уважність, обов'язково зробите ту чи іншу помилку. Самотність роз'їдає людину, немов кислота.

— Я думаю, що не самотня, — оголосила вона наполовину Тамару, наполовину собі. — Одна-однісінька, та не самотня.

На тому кінці телефонної лінії на хвильку запанувала мовчанка. Мабуть, співрозмовник роздумував, яка відмінність між словами "одна-однісінька" й "самотня".

— У всякому разі, тепер буду ще обережнішою. А за ваше застереження дякую, — сказала Аомаме.

— Я хотів би, щоб ви зрозуміли одне, — застеріг Тамару. — Ми з усіх сил вас підтримаємо. Та якщо виникне хтозна-яка екстремальна ситуація, то, можливо, вам самій доведеться з неї виборсуватися. Може, ми не зможемо вчасно примчати вам на допомогу. Або ж якісь обставини взагалі стануть нам на перешкоді. Скажімо, якщо вважатимуться небажаними наші стосунки з вами.

— Я це добре розумію. Маю намір сама себе захистити, бо сама вирішила тут залишитися. За допомогою металевої бити й вашого подарунка.

— Цей світ жорстокий.

— Бо якщо є бажання, то обов'язково буде випробування, — сказала Аомаме.

Тамару знову ще трохи помовчав, а потім мовив:

— А ви чули про історію останнього випробування, що випало слідчому таємної поліції за часів Сталіна?

— Здається, не чула.

— Його завели у квадратну кімнату, в якій стояв тільки звичайнісінький дерев'яний стільчик.