А ще ми прогулюємо собак - Сторінка 2

— Як тобі ця реклама? Сане каже, що нікуди не годиться.

Сондерс Френсіс перевів погляд своїх лагідних, трохи булькатих очей з шефа на Грейс Кормет, але заперечувати чи погоджуватися не став. Міс Кормет прочитала:

"ЧИ ВАМ ЦЕ ПО КИШЕНІ?

ЧИ ПО КИШЕНІ ВАМ "ЗАГАЛЬНІ ПОСЛУГИ"?

ЧИ ПО КИШЕНІ ВАМ НЕ ЗВЕРТАТИСЬ ДО "ЗАГАЛЬНИХ ПОСЛУГ"?

В епоху космічних швидкостей чи по кишені вам витрачати

свій час на ходіння по магазинах, сплачування рахунків,

прибирання помешкання?

Ми доглянемо дитину й нагодуємо кота.

Ми наймемо для Вас будинок і купимо Вам взуття.

Ми напишемо листа Вашій тещі й підрахуємо Ваші витрати.

Для нас нема роботи надто складної і надто легкої — і все це

НАДЗВИЧАЙНО ДЕШЕВО!

Лише наберіть наш номер!

P. S. А ще ми прогулюємо собак".

— Ну що? — запитав Клер.

— Санс має рацію. Нікуди не годиться.

— Чому?

— Надто логічно. Забагато слів. Не спонукає до дій.

— А що ж, по-твоєму, треба?

Поміркувавши якусь хвильку, Грейс ухопила президентову ручку і написала:

ВАМ ТРЕБА КОГОСЬ УБИТИ?

(ТОДІ НЕ ЗВЕРТАЙТЕСЬ ДО "УНІВЕРСАЛЬНИХ ПОСЛУГ")

В БУДЬ-ЯКИХ ІНШИХ ВИПАДКАХ НАБЕРІТЬ НАШ НОМЕР —

СПРАВА ВАРТА ТОГО!

P. S. А ще ми прогулюємо собак.

— Ммм... ну, може, й так, — поволі проказав Клер. — Добре, спробуємо цю. Сансе, хай надрукують, тираж типу Б, даю два тижні, спочатку в Північній Америці, і повідом, як вона піде.

Не змінюючи добродушного виразу обличчя, Френсіс заховав папірця.

— А зараз, як я вже казав...

— Шефе, — втрутилася Грейс Кормет, поглянувши на стрілку годинника, — за дві хвилини сорок секунд ви маєте зустрітися з членом уряду. Я пообіцяла.

— Відішли його подалі, тільки чемно. Я зайнятий.

— У нього зелена картка.

Він різко підвів голову. Навіть Френсіс, здавалося, зацікавився.

— Запис розмови з тобою?

— Я його стерла.

— Та ти що? Втім, тобі краще знати. Покладаюсь на твою інтуїцію. Веди його сюди.

Грейс задумливо кивнула й залишила кабінет.

До приймальні вони зайшли майже одночасно. Перш ніж потрапити до президента, їм довелося пройти крізь півдесятка дверей, кожна з яких охоронялася, і якби не Грейс, од відвідувача обов'язково зажадали б посвідчення й пояснень.

У кабінеті містера Клера він обвів поглядом кімнату й запитав:

— Ми можемо поговорити без свідків?

— Містер Френсіс, — моя права рука, з міс Кормет ви вже знайомі.

— Дуже добре, — чоловік знову показав свою зелену картку. — Я поки що не називатиму себе, добре? Хоча я певний, ви вмієте тримати язика за зубами.

Президент "Універсальних послуг" нетерпляче випростався в кріслі:

— Перейдімо до справи. Ви — П'єр Бомон — голова Протокольної комісії. Уряд потребує допомоги?

Однак таке прискорення подій не справило на Бомона ніякого враження.

— Отже, ви знаєте, хто я. Дуже добре. Тож до діла. Можливо, урядові знадобляться ваші послуги. Чим би не скінчилася наша розмова, ніхто не повинен дізнатися...

— Усі зв'язки між клієнтами та фірмою суворо конфіденційні.

— Йдеться не про конфіденційність, а про державну таємницю, — заперечив Бомон і зробив паузу.

— Я вас розумію, — запевнив його Клер. — Далі.

— Ваша організація, містере Клер, справді дуже незвична, і все одно я вважаю: ваші заяви про те, що за відповідну плату ви беретеся виконати будь-яке замовлення, — перебільшення.

— Ні, якщо воно не суперечить закону.

— Авжеж. Тільки слово "законний" можна тлумачити по-різному. Я, наприклад, захоплений тим, як ваша компанія впоралась із спорядженням Другої експедиції на Плутон. Деякі з ваших методів були... гм... справжніми знахідками.

— Якщо у вас є якісь зауваження щодо наших дій, зверніться краще по звичайних каналах до нашого юридичного відділу.

Бомон примирливо підняв долоню:

— Та ж ні, містере Клер, що ви! Ви не так мене зрозуміли. Я не критикую, а лише висловлюю щире захоплення. Яка винахідливість! Яким дипломатом ви могли б стати!

— Облишимо люб'язності. Чого ви хочете?

Містер Бомон міцно стулив губи.

— Припустімо, вам треба прийняти у себе з десяток представників усіх розумних рас нашої планетарної системи, і зробити це так, щоб усі почувалися добре й були задоволені. Могли б ви таке зробити?

Клер почав уголос розмірковувати:

— Повітряний тиск, вологість повітря, рівень радіації, атмосферний склад, температура, культурна програма — все це нескладно. А от як із прискоренням? Для юпітеріанців можна використати центрифугу, але як бути з марсіянами та жителями Титану? У нас немає можливості зменшувати земне тяжіння. Ні, вам доведеться приймати їх у відкритому космосі або на Місяці. А то вже не наш горішок, за межами стратосфери ми не працюємо.

Бомон похитав головою:

— Зустріч відбуватиметься не за межами стратосфери. Будьте більше ніж певні, що вам треба буде працювати на Землі.

— Чому?

— А що, в "Універсальних послугах" завжди питають клієнтів, чому вони роблять саме те чи інше замовлення?

— Ні. Вибачте.

— Все гаразд. Однак вам справді треба дещо більше знати, аби зрозуміти суть завдання і те, чому необхідно зберігати таємницю. В недалекому майбутньому, щонайбільше за дев'яносто днів, на Землі відбудеться конференція. До її скликання ніхто не повинен навіть здогадуватися про неї. Якщо про наші плани стане відомо в певних колах, її не варто буде й скликати. Пропоную вам розглядати її як круглий стіл провідних ... гм... вчених нашої системи, такий, як скажімо, сесія Академії, що минулої весни проходила на Марсі. Вам треба все підготувати для прийому делегатів, але будь-яка інформація про підготовчі роботи не повинна поки що виходити за межі вашої організації. Щодо подробиць...

— Все виглядає так, ніби ви впевнені в нашій згоді, — урвав його Клер. — Та з ваших пояснень неважко зробити висновок, що ця справа закінчиться для "Універсальних послуг" безглуздою поразкою. А ми поразок не любимо. Обом нам добре відомо, що звиклі до низького тяжіння істоти не можуть без ризику для здоров'я перебувати в умовах високого довше певної кількості годин, і так буде завжди.

— Авжеж, — терпляче погодився Бомон, — так було завжди. Чи ви розумієте, яка це жахлива перешкода для розвитку дипломатичних стосунків Землі й Венери з іншими планетами?

— Щось не дуже.

— А вам воно й не треба. Політична психологія — не ваша справа. Повірте мені на слово, що так воно й є, тому уряд і прийняв рішення провести цю конференцію на Землі.

— Чому не на Місяці? Бомон похитав головою:

— Це зовсім різні речі. Хоча Луна-Сіті нам і підпорядковується, все одно це договірний порт. Психологічно це не одне й те саме.

— Містере Бомон, — заперечив Клер, — бачу, ви не розумієте, що таке наша організація, так само як я не розуміюся на дипломатичних тонкощах. Ми не робимо чудес і не обіцяємо їх робити. Ми лише ділові люди останнього сторіччя, які об'єднаними зусиллями виконують свою роботу дуже швидко. Ми — щось на зразок сучасного відповідника колишнім слугам, але ми — не лампа Алладіна. У нас навіть нема дослідних, у науковому розумінні, лабораторій. Ми якнайкраще використовуємо найновіші досягнення у сфері зв'язку й організації праці для виконання того, що вже можна зробити, оце й усе. — Він махнув рукою на вирізьблений на дальній стіні загальновідомий символ їхнього фаху — шотландського тер'єра, що рветься з повідка, принюхуючись до стовпчика. — Ось що виражає суть нашої роботи. Ми прогулюємо собак для тих, хто надто заклопотаний, щоб займатися цим самому. Мій дід заробляв собі на навчання в коледжі тим, що прогулював собак. І я досі їх прогулюю. Я не обіцяю чудес, так само як і не лізу в політику.

— За плату ви прогулюєте собак, — Бомон вишуканим жестом склав пучки докупи. — Еге ж, ви прогулюєте моїх двох. П'ять міні-кредитів, що ви за це одержуєте, не така вже й велика сума. Одначе, сто тисяч собак, двічі на день — і вона блискавично збільшується. Якщо ви візьметеся прогуляти цього "собаку", вона буде ще більшою.

— Якою саме? — вперше виказав зацікавленість Френсіс.

Бомон перевів погляд на нього:

— Мій любий пане, наслідком цього... гм... круглого столу будуть буквально сотні мільярдів кредитів, що золотим дощем посиплються на нашу планету. І тоді ми вас не забудемо.

— Скільки?

— Вартість робіт плюс тридцять процентів — як вам така перспектива?

Френсіс похитав головою:

— Може вийти не так вже й багато.

— Ну, звісно, я не буду торгуватися. Припустімо, джентльмени, пробачте, міс Кормет, що ви самі визначатимете суму гонорару. Гадаю, що можна покластися на ваш планетарний та расовий патріотизм і названа сума буде прийнятною для обох сторін.

Френсіс із задоволеним виглядом відкинувся в кріслі.

— Чекайте, — запротестував Клер, — ми ще не дали згоди.

— Ми вже обговорили гонорар.

Клер перевів погляд з Френсіса на Грейс Кормет, а потім почав вивчати свої нігті.

— Дайте мені двадцять чотири години, аби з'ясувати, що тут можна зробити, і тоді я скажу, чи візьмемося ми прогуляти вашого собаку.

— Певно, що візьметесь, — відповів Бомон і накинув каптур.

— Ну, то що, розумники, — роздратовано промовив Клер, — бачили очі, що купували?

— Мені захотілося повернутись до виїзної роботи, — сказала Грейс.

— Нічого тут складного нема, крім проблеми з гравітацією, — докинув Френсіс. — Решта — речі звичайнісінькі.

— Безумовно, — погодився Клер, — але краще подумай про неї. Якщо в нас нічого не вийде, то за цю неймовірно дорогу роботу ми нічого не одержимо. Кого ти візьмеш? Грейс?

— Можна й її. Вона вміє лічити до десяти.

Грейс Кормет холодно подивилась на нього:

— Бувають хвилини, Сансе Френсіс, коли я жалкую, що вийшла за тебе.

— Вирішуйте свої сімейні проблеми вдома, — попередив Клер. — 3 чого збираєтеся почати?

— Давайте з'ясуємо, хто найкраще розуміється на гравітації, — вирішив Френсіс. — Грейс, зв'яжися краще з доктором Кратволом.

— Правильно, — погодилась вона, підходячи до пульту стереовізора. Ось чим така робота приваблювала: можна було нічого не знати, крім того, де саме можна знайти потрібне.

Доктор Кратвол входив до постійного штату "Універсальних послуг". Ніяких визначених обов'язків у нього не було. Відкривши докторові необмежений рахунок, фірма забезпечила йому комфортабельне існування, вимагаючи натомість переглядати наукові журнали та відвідувати час від часу зібрання науковців. Від вузьких фахівців доктор Кратвол відрізнявся широтою своїх знань, тобто він був природжений дилетант.