Ахарняни - Сторінка 3

- Арістофан -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

[43]
Евріпід
470 Кінець. Бери вже. Прощавай, трагедіє.
Дікеополь
Ну все, пішов я. Бачу й сам, що надто вже
Терпінням величавим зловживать я смів.
(Повертається знову).
Пропав, пропав я! Річ якнайважливішу
Забув узяти. Милий Евріпідоньку,
Найкращий, найсолодший! Бий тут грім мене,
Коли до тебе просьбу мав би ще якусь,
Крім однієї, справді вже останньої:
Капусту дай ще, попроси у матері.
Евріпід
Це насміх. Зачиніте ж двері ковані!
Театральна машина повертається.
Дім Евріпіда зникає.
Дікеополь
480 О серце, без капусти йти доводиться.
Чи відчуваєш, на яку борню йдемо,
Поклавши за лаконців заступитися?
Вперед же, серце! Ось уже й мета близька.
Ти що? Снаги ж у тебе Евріпід улив
Доволі, тож кріпися, серце втомлене.
Туди прямуй-но, там, сміливо голову
Приклавши до колоди, чесно все скажи.
Сміліш! Тобою, серце, я захоплений.
Хор
Ну що скажеш нам?
490 І що вдієш тут?
Згубив сором ти,
згубив совість ти:
Для міста, у заставу давши голову,
Один-єдиний смієш всім перечити,
та ще й кирпу гнеш?
Давай, починай!
Ти ж сам — чи ж не так?
Просив слова в нас. [44]
ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ
Дікеополь
Ви, глядачі, не дуже ображайтесь тим,
Що я, жебрак останній, до промови став
У справах міста, і то де? В комедії.
50° Та доля правди не чужа й комедії.
Незвично, але чесно говоритиму.
Цим разом не засудить і Клеон мене,
Що при гостях на край свій наговорюю.
На цім Ленейськім святі нині — ми лише.
Гостей немає. Не ідуть з податками,
Й союзників не видно. На виставі цій
Лиш ми зібрались, чисті, пересіяні.
Метеки — це полова, сміття міст вони.
Щодо лаконців, знайте: їх ненавиджу.
510 Хай Посейдон Тенарський добре струсить їх,
Ще й крівлі їхні звалить їм на голову.
І в мене всенький виноградник стоптано.
Але скажіть-но — тут свої лиш, друзі всі, —
Чому лише лаконців звинувачуєм?
І серед нас не мало — я не місто все
На думці маю, чуєте, не місто все —
Людців облудних, підлих, шахраїв отих,
Лукавих, віроломних, що на все ідуть
І пильно слід мегарця скрізь винюхують!
520 уГЛедять поросятко, зайченя мале,
Часник, чи пучку солі, чи гарбуз який —
І все доносять: "Ось товар мегарський там".
Та це дрібниці, так вже повелось у нас.
А ось в Мегарах наші хлопці, п'яні вже,
Якусь Сімефу-дівку потягли собі.
Мегарці знов, скипівши, їм у відповідь
В Аспасії повій аж двоє викрали.
Так почалася та гризня між еллінів,
А винні... три повії. І Перікл тоді,
530 Мов олімпієць, потрясав Елладою,
Пройнявшись гнівом, блискав і громи метав.
Уклав закони, мов пісні при келиху:
"Мегарців гнати з ринку — так покладено —
З морів і суходолів, і країв усіх".
Мегарці, врешті, ледь живі од голоду, [45]
Лаконців просять відмінити рішення,
Що через тих розпусниць були прийняті.
І нас благали — й ми не пожаліли їх.
Тоді вже всі почули, як щити дзвенять.
540 Даремно, скажуть. Але що ж лишалось їм?
Коли б ото лаконець на човні малім
Серіфцеві шуліку чи щеня відняв,
Усиділи б ви дома? Шкода й думати! —
До моря з триста суден постягали б ви —
І потонуло б місто в гамі воїнів,
У криках трієрархів. Там платню дають,
Там кораблі лаштують і оздоблюють,
Усе гуде, вирує, ходить ходором,
Пайки вже ділять, міхи закуповують,
550 Вінки, флейтистки, оселедці, ляпаси,
Там весла стружуть, молотками грюкають,
Сюрчать, свистять ріжками, грають сурмами.
Таке б ви заварили.
Чи ж не так-ото
І Телеф учинив би?
Дурні, дурні ви!
Провідця першої половини
хору
То ти й насправді, пакосний негіднику,
Брудний жебраче, хочеш тут повчати нас
І смієш насміхатись із донощиків?
Провідця другої половини
хору
560 Клянуся Посейдоном, все, що каже він, —
Одна лиш правда. Я брехні не чую тут.
Провідця першої половини
хору
Як правда, то тим більше, — хай мовчить собі.
Йому ця смілість нині боком вилізе.
(Підбігає до Дікеополя).
Провідця другої половини
хору
Гей, ти, на місце! Спробуй лиш торкни його —
То пожалієш тут же, що до бійки ліз.
Зчиняється бійка. [46]
Перша половина хору
Агей, Ламаху!
Сюди, друже наш!
Метни іскрами,
Посій страх кругом!
570 Агей, вояки, гей, воєначальники!
Сюди, сюди до мене. Я в оточенні!
ЕПІСОДІЙ ТРЕТІЙ
Зі свого дому в повному озброєнні виходить Ламах.
Ламах
Це відкіля долинув битви відгомін?
Куди спішити? На кого страху нагнать?
Дікеополь
Героє пишногривий, закитичений...
Перша половина хору
(вказуючи на Дікеополя)
Отой негідник вже давненько, Ламаху,
Паплюжить наше місто і ганьбить його.
Ламах
То ти на це спромігся, ти, обідранцю?
Дікеополь
Пробач, герою славний, не зважай на це,
Коли селюк убогий щось не так сказав.
580 А що казав ти?
Дікеополь
Вже забув.
Ламах
Та як це так?
Дікеополь
Від зброї слабне пам'ять і нудить мене.
Відсунь, відсунь хоч трохи те страховище.
(Показує на щит). [47]
Ламах
(кладе щит)
Ну ось.
Дікеополь
Переверни ще вниз Горгоною.
Ламах
Поклав.
Щит, покладений опуклою стороною вниз, нагадує плювальницю.
Дікеополь
(нахилившись над щитом)
Одну пір'їну дай ще з китиці.
Ламах
Бери.
Дікеополь
А ще підтримай мені голову,
Бо на блювоту зводить! Це од китиць тих.
Ламах
Пір'їною блювоту викликатимеш?
Це з китиці пір'їна!
Дікеополь
А скажи мені,
Чи не з індика вискуб ти пір'їну цю?
Ламах
590 Загинеш, дурню!
Дікеополь
Гинути й не думаю.
Тобі це не під силу. Заперечуєш?
Ну що ж, коли ти збройний, то зґвалтуй мене.
Ламах
Перед вождем, жебраче, так злословити?
Дікеополь
По-твоєму, жебрак я? [48]
Ламах
Ну, а хто ж іще?
Дікеополь
Хто? Чесний громадянин, а не вискочень:
Війна — й мене до війська зараховують,
Війна — тобі платню вже нараховують.
Ламах
Мене ж обрали...
Дікеополь
Три зозулі кукнули.
А мир уклав я, бо таке вже зло бере,
600 Як посивілі на війну шикуються,
А ти й подібні бевзні, де ви, де тоді? —
Ті,Тизамени, Гіппархідопідлії, —
Чкурнули і послами вже у Фракії,
А ті — в Хареті, інші — у Хаонії.
Геретотеодори, Діомейхвальки —
У Камарині, в Гелі, в Сміхогороді.
Ламах
І їх обрали...
Дікеополь
А чому пішло вже так,
Що вигідна посада вам трапляється,
А тим ніколи?
(Звертається до одного з ахарнян).
Маріладе, сам скажи:
610 Ти он посивів, а послом хоч раз бував?
Марілад заперечливо хитає головою.
От бач, а розторопний, працьовитий він.
А ти, Дракіле, ти, Прініде, й інші з вас
Бували, може, в Персії, в Хаонії?
Всі заперечливо хитають головою.
Ну от. А Ламах був там. І Кесірій був.
Хоч за борги недавно власні друзі їх
За двері викидали, наче сміття те,
Що то під вечір з хати за поріг летить. [49]
Ламах
Народна владо! Це вже годі стерпіти!
Дікеополь
Ну, звісно, як не буде грошей в Ламаха.
Ламах
620 Усім пелопоннесцям оголошую
Війну нещадну. Де б лише не стрінув їх,
На морі й суходолі, — скрізь каратиму.
(Заходить в свій дім).
Дікеополь
А я пелопоннесцям оголошую
І жителям Мегари та Беотії:
Торгуйте всі зі мною, а не з Ламахом.
(Виходить).
ПАРАБАСА
Корифей
Переміг чоловік той словами мене й заохотив народ наш до миру.
Тож одкиньмо плащі й легконогим гуртом затанцюймо на лад анапестів.
З того часу, як хором комічним поет, наш провідця, керує на сцені,
Ще ніколи він сам не приходив сюди, щоб умінням своїм хизуватись.
630 Та театр очорнили його вороги серед вас, легковірних афінян:
Непристойно, мовляв, насміхається він у комедії з міста й народу.
Отже, вам, легковірним, сьогодні поет хоче слово в свій захист сказати,
Добре знаючи те, що для міста свого не одне він зробив добродійство.
О коли б не поет, то давно б уже ви потонули в хвальбі чужоземців.
Не радійте — він радив — чужій похвальбі, будьте пильними в справах державних. [50]
А, було, хитромудрі союзні посли, аби лиш туману напустити,
Називали фіалковінцевими вас, ну а ви на слова ті відразу
Аж сопіли від радості, дерли носи, ледь торкаючись лави задами.
А буває й таке, що підлиза меткий промовляє: "Блискучі Афіни!"
640 Геть усе ви готові оддати тому, хто згадав вам про блиск... оселедців,
Поступаючи так, має нині поет не одну перед вами заслугу,
Ще й про владу народну не раз говорив, як в союзних містах вона править,
Ось тому, коли з різних окраїн посли вам нестимуть належну данину, —
Так і знайте: не терпиться бачити їм найславнішого в світі поета,
Що афінянам зважився правду гірку прямо в очі відверто сказати.
І далеко світами та слава пішла про нечувану смілість поета,
Так що перський володар, спартанських послів у своєму приймаючи царстві,
їх докладно випитував спершу про те, хто на морі хазяїн між греків,
А потому — кого серед греків поет найчастіше корить і картає.
650 Ті, на кого він сварить, — володар сказав, — стануть кращими, люди з них будуть.
На війні ж ворогів подолають лиш ті, в яких він за порадника буде".
Ось тому-то спартанці настирливо так закликають вас нині до миру.
Повернути Егіну бажають вони, але йдеться не тільки про острів:
їх не так, може, й острів цікавить, як те, щоб із ним захопити поета.
Та глядіть, не віддайте нікому його: сміючись, він казатиме правду.
Не одну ще розумну пораду вам дасть, щоб щасливими справді були ви.
Не втішатиме грішми, ні словом масним, ані блиском пустих обіцянок, [51]
Ні підленьким крутійством, ні злудою, ні, — добрим ділом і словом хорошим.
А Клеон... ну що ж — хай своїм живе:
660 Хай сплітає обман, хай пастки кладе.
Справедливість, добро — мої спільники.
З ними в бій іду, й не закинуть мені,
Що від міста свого одрікаюсь я,
Бо не з тих я людців, що негідник той.
ОДА
Перша половина хору
Гей, сюди, злинь до нас,
Музо сіл і полів!
Запал свій, порив свій
Вилий нам піснею.
Над вогнем — іскор сніп.
Міх сопе, дмухає,
Рибка на пательні у підливі зарум'янена
Смажиться — потріскує, і хліб уже вимішують.
670 Тож приходь, не барись.
Ми давно ждем тебе,
Музо життєрадісна і пристрасна,
Серце нам
Запали
Піснею!
ЕПІРРЕМА
Провідця першої половини
хору
Ми, діди, сьогодні в гніві; ми до міста чуєм жаль.
Чи ж не ми ще юнаками кров лили в боях морських,
І таку подяку маєм, хліб такий на схилі літ?
Сивих, немічних, похилих, ще й під суд оддаєте
680 На потіху тим хлопчиськам, жовтодзьобим риторам?
Що ми нині? Пучка духу, ледь живі, напівглухі.
Посох цей — опора наша, Посейдон — наш опікун.
Ледве плямкаючи ротом, стоїмо перед судом,
На біду й сльозяться очі — вже й не суд, а мла якась.
А промовець не вгаває, так і сипле, мов з мішка,
Хитромудрими словами, заганяє нас у кут.
Раз у раз дає питання, ловить нас у сіті слів, [52]
Ось Тіфона рве, шматує, душу всю вимотує.
Він же мимрить щось під носом і, осуджений таки,
690 йде додому, стріне друга й нарікає, сльози ллє;
"Наскладав було на гріб я — суд проклятий все зідрав".
АНТОДА
Друга половина хору
Чи ж не гріх, не ганьба
дідуся сивого
На суді мучити?
Він не раз у боях
Піт жаркий витирав
на чолі мужньому,
Край свій захищаючи на полі Марафонському.
О, під Марафоном ворогів колись гонили ми!
А тепер гонить нас,
і то хто? Дурень цей
Гонить, переслідує, замучує,
700 Що на те
Скажеш ти,
Марисію?
Провідця другої половини
хору
Чи годиться це, щоб літній і поважний Фукідід
Пропадав у тому суді, мов у скіфському степу,
Щоб синок Кефісодема так обплутував його?
Я аж плакав з люті й жалю, дивлячись, як бовдур той,
Скіфський найманець, крутив ним, дідусем, туди й сюди.
О коли б то Фукідіду та й не ті роки тепер, —
Ну тоді усій Ахеї він такого б не простив,
Аз десяток тих Еватлів заразом би він поклав.
Лук напнувши, перебив би він усю рідню його,
Лиш гукнув би, — полягло б там десять тисяч лучників.
А якщо заповзялись ви сон псувати дідусям, —
Хоч змініть порядок суду, розгляд справ хоч розділіть:
З дідусем — дідусь беззубий хай говорить на суді, [53]
З молодим же — товстозадий балакун Алківіад.
І надалі хай так буде: хай всі вироки у нас
Дідусеві дід виносить, молодому — молодий.
ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ
З дому виходить Дікеополь.