Аліса в Задзеркаллі - Сторінка 6
- Льюїс Керрол -Ще мить — і вся трійця закружляла у танці. [48]
Сталося це (як згадувала вона опісля) ніби цілком природно, тож і не дивно було, що танцюють вони під музику. Музика линула просто з дерева, під яким вони танцювали, а точніше (наскільки вона могла розібрати) — з гілок, що терлися одна об одну, мов смички об струни скрипок.
— Ото була сміхота! — розповідала опісля Аліса сестрі. — Раптом я спіймала себе на тому, що співаю: "У лісі, в лісі темному, де ходить хитрий лис...". Не знаю, коли я почала, але — дивна річ! — почувала себе так, ніби вже співаю хтозна-відколи!
Решта двоє танцюристів були нівроку собі гладкі й дуже швидко захекались.
— Чотирьох кіл для одного танцю цілком достатньо, — проказав, тяжко відсапуючи, Круть.
І вони урвали танок так само зненацька, як і почали; ту ж мить умовкла й музика. Брати розімкнули руки і мовчки поїдали Алісу поглядами.
Запала досить ніякова мовчанка, оскільки Аліса не знала, як почати розмову з тими, з ким щойно водила танок.
"Сказати їм: "Добрий день"? Якось не пасує, — думала вона. — Як не мудруй, а вітатися вже запізно!"
— Сподіваюсь, ви не надто потомилися? — запитала вона врешті.
— Аж ніяк. Дуже вдячний за увагу, — сказав Круть.
— А я — за твою увагу, — підхопив Верть. — Чи любиш ти вірші?
— Е... е-е-ге ж... загалом так... як які, — трохи [49] затинаючись, відповіла Аліса. — А ви не підкажете, як мені вийти з лісу?
— Що їй прочитати? — спитав Верть, дивлячись на Крутя широко розплющеними очима і пускаючи повз вуха Алісине запитання.
— "Моржа і Теслю". Він найдовший, — відповів Круть і міцно обійняв брата за плече.
І Верть одразу ж почав:
На небі грало сонеч... *
Тут Аліса наважилася його перебити.
— Якщо вірш дуже довгий, — зауважила вона якомога поштивіше, — то чи не сказали б ви мені спершу, якою дорогою...
Верть лагідно всміхнувся і почав знову:
На небі грало сонечко,
Проміннячко ллючи,
І хвилі в морі сяяли,
Як золоті ключі —
Дивуйтеся, чудуйтеся,
Бо це було вночі.
А місяць блимав пахмурно,
Сердитий був, як біс:
"Ну, що за сонце капосне —
Усюди пхає ніс!
Що — дня нема? Чого б ото
В чужі діла я ліз?"
________________________________________
*Цей вірш написаний розміром "Сну Юджина Арама" англійського поета Томаса Гуда (1799-1845), проте пародіює лише стиль цього твору Посилаючи рукопис вірша для ілюстрації Тенієлу Керрол запропонував на вибір Теслю, Метелика і Баронета. Всі три однаково лягали в розмір вірша. Тенієл вибрав Теслю. [50]
________________________________________
Вода була мокрісінька,
Зате сухий пісок;
На небі ні хмариноньки —
Бо не було хмарок;
В повітрі ні пташиноньки —
Бо не було пташок.
Вусатий Морж із Теслею
Ішли по бережку
І гірко-гірко плакали,
"Намило ж тут піску!
Його б у море вимести —
Було б, як у вінку!"
"Щоб шестеро змітальників
Поставити у ряд, —
То, кажеш, за шість місяців
Не вимели б назад?"
"Ой, — каже Тесля, схлипнувши,
Ой, Моржику, навряд!"
Ідуть, аж бачать — устриці.
Морж крикнув їм: "Привіт!
Ми дуже раді зустрічі,
Ходімо на прохід!
А чотирьох запрошуєм
До себе на обід!"
Мовчить найстарша устриця,
Лиш блимає на них:
Чого, мовляв, ви хочете
Від мене, хитруни? [51]
Ні, вам мене не звабити
З моєї мілини!
А четверо молодшеньких
Враз підійшли до них, —
Умилися, прибралися
І взулись, як на сміх —
Дивуйтеся, чудуйтеся,
Бо в них немає ніг.
За ними інших четверо
Посунули слідом,
А там пішли і парою,
Й потроє, і гуртом,
По пінних хвилях — вистрибом,
По берегу — повзком.
З півмилі Морж із Теслею
Вздовж берега пройшли,
А на привал спинилися
На виступі скали;
Довкола них і устриці
Вмостились, де могли.
"Тепер ми поговоримо, —
Розмову Морж повів, —
Про черевики й човники,
Капусту й королів,
Чи скоро море википить,
Чи крила є в корів".
"Пізніш, — гукнули устриці, —
Перш дайте звести дух, [52]
Бо ми ж усі гладесенькі,
Нас потомив цей рух!"
"Спочиньте", — Тесля згодився,
Потішивши гладух.
І мовить Морж: "Є хліб у нас,
Буханочка на з'їд,
До хліба оцту й перчику
Додати теж би слід, —
Раз ви готові, устриці,
Ми почнемо обід".
"Але не з нас! — всі устриці
Тут крикнули навкрич. —
Невже ви, любі, зважитесь
На цю жахливу річ ?"
А Морж сказав: "Дивіться-но,
Яка чудова ніч!
За вас ми вам і дякуєм,
Бо ви такі смачні!"
А Тесля: "Ну ж, застрибуйте
У рот — йому й мені;
Чи ви поглухли, устриці?
Ви чуєте чи ні?"
А Морж ізнов: "О Боже мій!
Невже ми їх сюди
Із мілини принадили
Лише задля їди ?"
А Тесля: "Їж, не бідкайся
Та масла менш клади!" [53]
Морж заридав: "Ой, устрички!
Мені так жалько вас!"
І вибирав, де більшенькі,
Глитав по три нараз,
А до очей хустиночку
Підносив раз у раз.
"Ну, нагулялись, устриці? —
Знов Тесля річ повів. —
Додому, може, підемо?"
Ніхто не відповів...
Не диво — Морж із Теслею
Всі устриці поїв.
— Морж мені симпатичніший, — заявила Аліса. — Він мав бодай крихту жалю до безталанних устриць.
— Хоча їв більше за Теслю, — зауважив Верть. — Чого він раз у раз хустиночку до очей підносив? Аби Тесля не порахував, скільки він їх ум'яв. Так що — навспак!
— Це підло! — обурилася Аліса. — Тоді мені симпатичніший Тесля... Він їх менше з'їв.
— Йому просто не до снаги було вмолотити більше, — сказав Круть.
Аліса геть спантеличилась. Помовчавши, вона промовила:
— Ну, тоді виходить, вони обидва були погані...
Тут вона зненацька вмовкла й тривожно прислухалась: у лісі щось чахкало, наче потужний паровик, хоча то міг бути й дикий звір.
— Тут є дикі звірі? Леви, наприклад, чи тигри? — боязко спитала Аліса. [54]
— Та ти що! То хропе Чорний Король! — сказав Верть.
— Гайда туди! — гукнули брати, схопили Алісу за руки і повели дивитися на сплячого Короля.
— Ось, полюбуйся! — сказав Круть.
Чесно кажучи, Аліса не бачила, чим їй любуватися. На голові в Короля стирчав довжелезний рудий ковпак із китичкою, а сам він лежав у скарлюченій позі й гучно хропів...
— Дивно, як він ще не відхропів собі голови! — зауважив Круть.
— Щоб він, чого доброго, ще не застудився, лежачи на сирій землі! — стривожилася Аліса, бо була вельми чуйною дівчинкою.
— Йому щось сниться, — сказав Верть. — І знаєш, що?
— Цього не можна знати, — відказала Аліса.
— Йому снишся ти! — вигукнув Верть і радо заплескав у долоні. — А коли ти йому переснишся, то, як гадаєш — де ти будеш тоді?
— Там, де й тепер, звичайно, — відповіла Аліса.
— Ти? — пирхнув Верть. — Тебе не буде ніде! Бо ти йому тільки снишся, та й годі!*
________________________________________
*Ця відома суперечка про сон Чорного Короля занурила бідолашну Алісу в похмурі глибини метафізики. Круть і Верть, як бачимо, висловлюють точку зору єпископа й філософа Джорджа Берклі (1685-1753), який вважав, що всі матеріальні предмети, включно із нами, "просто сняться" Господові. Аліса ж приймає позицію здорового глузду лексикографа й поета Семюеля Джонсона (1709-1784), який вважав, що він заперечив Берклі, штовхнувши ногою великий камінь. Беркліанська тема хвилювала Керрола, як хвилює вона всіх платоніків. Обидві Алісині пригоди відбуваються у сні.
У паралельних снах Аліси й Чорного Короля спостерігається своєрідний приклад безкінечно спадної послідовності. Аліса бачить у сні Короля, який бачить у сні Алісу, яка бачить Короля, і так далі, мовби два дзеркала, поставлені одне перед другим... [55]
________________________________________
— Тільки-но Король прокинеться, — додав Круть, — ти зразу ж фух! — і нема. Загаснеш, як свічка!
— Цього не може бути! — обурено вигукнула Аліса. — Це по-перше. А по-друге: якщо я — лише його сон, то хто ж тоді ви, хотіла б я знати?
— Отож бо, — вигукнув Круть.
— Отож бо й воно! — вигукнув Верть.
Він гукнув це так голосно, аж Аліса мимоволі цитьнула:
— Тс-с! Не кричіть так — ви його розбудите!
— Хто б про це говорив! — сказав Круть. — Ти ж лише часточка його сну. Сама чудово знаєш, що ти не справжня!
— Ні, я справжня! — сказала Аліса і розплакалась.
— Від плачу ти й на крихітку не посправжнішаєш, — зауважив Верть. — Нема чого плакати.
— Якби я не була справжня, — сказала Аліса, посміхаючись крізь сльози (настільки це було кумедно), — я б не могла плакати.
— Сподіваюся, ти не вважаєш, що твої сльози — справжнії — зневажливо хмикнув Круть.
"Усе це — нісенітниці, — подумала Аліса. — А я, дурна, плачу".
Тож вона утерла сльози і якнайбадьоріше промовила:
— Хай там як, але мені негайно треба вийти з цього лісу. Щось дуже швидко насувається темрява. Чи не вперіщить зараз дощ, як ви гадаєте?
Круть розіп'яв над собою та своїм братом велетенського парасоля, звів очі під його верх і сказав: [56]
— Ні, не вперіщить. Принаймні, у нас дощу не буде. Аж ніяк.
— А ззовні?
— Як схоче, то вперіщить, — сказав Верть. — Ми не проти. І навіть навспак, як мовив рак!
"Вони клопочуться лише про себе!" — подумала Аліса і вже хотіла була з ними розпрощатися, як раптом Круть вискочив з-під парасоля і схопив її за зап'ястя. Очі йому вирячились і вмить ізжовкли, а тремтячий палець показував на щось маленьке і біле, що валялося під деревом.
— Бачила? — запитав він, задихаючись від люті.
— Звичайне брязкальце, — сказала Аліса, ретельно оглянувши знахідку. — Звичайне дитяче тарахкальце, а не тарахкавка *, — додала вона поквапливо, гадаючи, ніби він злякався. — Старе-престаре, ще й поламане!
— Я так і знав! — залементував Круть, несамовито тупочучи ногами і рвучи на собі волосся. — Поламане, звичайно!
Він глянув на Вертя, який тут-таки беркицьнув на землю і став мерщій ховатися під парасоль.
Аліса заспокійливо торкнула Крутя за плече.
— Не варто так перейматися якимось старим брязкальцем!
— Ніяке воно не старе! — ще дужче розлютився Круть. — Воно... зовсім новеньке!.. Щойно вчора куплене!.. Моє чудове-пречудове, моє новеньке... БРЯ-А-ЗКАЛЬЦЕ!.. — уже не приказував, а верещав він.
Тим часом Верть аж зі шкури вилузувався, щоб згорнути парасоль укупі з собою. Це чудернацьке
видовисько цілковито відвернуло Алісину увагу від знавіснілого братика. Однак довершити справу йому так і [57] не вдалося. Скінчилися все тим, що парасоль перекинувся і Верть безнадійно у ньому зав'яз — стриміла тільки його голова. Так він там і сидів, кліпаючи булькатими очима та плямкаючи роззявленим ротом.
________________________________________
*Дерев'яна гримуча змія (діал.)
________________________________________
"Чисто тобі рибина!" — подумала Аліса.
— Гадаю, ти готовий стати зі мною на герць? — мовив Круть уже спокійнішим тоном.
— Може, й так, — похмуро сказав Верть, виповзаючи з парасоля.