Амба - Сторінка 2

Після ситої їжі йому не хотілося їсти кілька днів, зате пив він багато.

Випав перший сніжок. Тигр з насолодою, мов кошеня, покачався на ньому і розлігся під старим тисом, де не було снігу. Ліс тепер далеко проглядався. Одні його мешканці відмандрували в далекі краї, інші позалазили в барлоги. Побільшало ворон, які зліталися до тигра, коли він добував звіра. Ще більше з'явилось у лісі мисливців. Їхні постріли часто порушували сон Амби, турбували його.

Серед зими випав глибокий сніг. Подекуди кучугури були вищі тигра, і йому доводилося триматися одного місця, важко було робити великі переходи. На снігу спати він не міг і тому користувався гайнами кабанів. Але навіть у м'яких кабанячих гніздах, де звичайно він спав удень, коли скупе на тепло зимове сонце осявало ліс, тигр мерз, тому з настанням сутінків ішов поблукати. Він полюбляв ходити ведмежими слідами і кабанячими стежками, а якщо зустрічався слід мисливця, йшов і по ньому. Ходити чужими слідами було легше, та й здобич траплялася частіше.

Ось і тепер Амба простував кабанячою стежкою. Немов прокладена з допомогою компаса, вона йшла точно на захід. Незабаром стежка зникла, розійшовшись на декілька окремих слідів. Пройшовши по одному з них, Амба обнюхав кущ бересклету. Гілки його були нещодавно обламані, але не валялися на снігу. Певно, їх поніс кабан до гнізда, яке могло знаходитись десь поблизу. Тигр йшов дуже сторожко, весь час донюхуючись і прислухаючись.

...Один необережний крок може підняти кабанів, а наздогнати свиней, що мчать від хижака, важко навіть тигру. Рослинність не стримує їхнього бігу: кабан ніби клином розсуває своїм тілом густі зарості. Вкритий густою жорсткою щетиною, він легко прослизає крізь них, не чіпляючись за гілки. Тигрові ж долати густе плетиво гілок важче: тіло його вразливіше, а м'які лапи можуть бути поранені гострими, як шило, і міцними, як кістка, ялиновими сучками. Ось чому Амба звичайно скрадається до кабана якомога ближче і кількома стрибками досягає його, але якщо промахнеться, що буває дуже рідко, то не переслідує.

Дрібними частими кроками Амба швидко пішов у напрямку гайна, де лежала свиня, потім припав на передні лапи і штовхнув своє тіло вперед. Одним велетенським стрибком він досяг гайна і опустився на спину закляклої з переляку свині. Пронизливий вереск розлігся у дрімотному лісі. Нажахані, кинулися урізнобіч свині, і знову крижана тиша опанувала лісовими хащами.

Тепер у тигра була ситна вечеря і теплий барліг. Вранці, тільки-но розвиднілося, над Амбою пролетіла чорна ворона. Вона зробила лише одне коло, але від її очей не сховалися ні свиня, ні тигр, ні кривава пляма на снігу. "Кар! Кар!" — прокричала вона, і не минуло десяти хвилин, як над Амбою кружляла зграя її подруг. Вони повсідалися на верхівках сухих ялиць і почали ранковий перегук.

Потягшись і струсивши з себе глицю, Амба наблизився до кедра, підвівся на задні лапи і увіп'яв свої світлі кігті у червонувату кору, ніби бажаючи упевнитись в її міцності. Потім він підійшов до своєї здобичі й почав сніданок. Легкий вітрець доніс до нього запах ведмедя. Незабаром почувся шурхіт, і чорна горбата постать швенді майнула між деревами. Роздратований ведмежим нахабством, Амба глухо загарчав і ошкірився. Але ведмідь продовжував наближатися. Тоді тигр кинувся йому назустріч із загрозливим ревиськом. Він не хотів цього разу поступатися своєю здобиччю. Та швендя був дуже голодний. Скуйовджена чорна шерсть, звисаючи з його запалих боків, була здиблена на загривку. Ревіння тигра його не лякало, а дратувало.

З надр могутніх ведмежих грудей викотилося клекотання, схоже на віддалений гуркіт грози. Потупцявши на одному місці, швендя став обходити тигра, поступово зближаючись із ним. Щоб налякати Амбу, ведмідь підвівся на задні лапи. Тепер зріст його перевищував два метри. Випущені кігті нагадували чорні карлючкуваті пальці велетня. Щоб дужче налякати противника, він загрібав ними повітря, при цьому чулося зловісне клацання. Але тигр не відступав. Вибравши слушну мить, він кинувся на спину швенді й устромив схожі на кинджали ікла у ведмежий карк. Ведмідь застогнав і впав на бік. Але одразу заніс за спину широку лапу, стягнув тигра а себе і стиснув його в залізних обіймах, уп'явшись у смугастий бік жовтими іклами.

Відбиваючись усіма лапами, тигр не розтискав щелеп. Розриваючи м'язи ведмежої шиї, він добирався до хребців... Строкатим клубком качалися звірі по землі, ламаючи молоді деревця і виповнюючи ліс гучним ревінням. Під ударами довгих кігтів шерсть з обох летіла жмутками. На витоптаному снігу все ширше й ширше розповзалися криваві плями. Тричі ведмідь підминав під себе тигра, але щораз Амба вислизав зі смертельних обіймів і заскакував йому на спину, намагаючись зламати ведмедеві шию.

Олені та кабани в таких випадках кидалися тікати й тягли на собі страшного вершника доти, поки не падали мертві. Та не таким був ведмідь. Відчуваючи, що його осідлав тигр, він валився на бік і стягував а себе тигра дужими лапами. Спершу всі шанси на перемогу були в тигра. Він переважав ведмедя у швидкості ударів, спритності та ініціативі нападу. Швендя, здавалося, тільки захищається. Але незабаром Амбу стали полишати сили. Не маючи змоги вбити швендю блискавичним ударом, він все частіше й частіше потрапляв у його обійми, від яких тріщали всі ребра. Сили ведмедя були невичерпні. Його ревіння перетворилося на стогін. Бруднячи гарну шкуру тигра піною і кров'ю, він роздирав її кігтями та іклами, весь час намагаючись дістатися горла. Нарешті Амба зрозумів, що йому не здолати ведмедя.

Він не звик досягати перемоги ціною всіх сил і вирішив відступити, але лапи ведмедя, наче залізні обручі, стискали його тіло. Щоб розірвати цю смертельну хватку, тигр увіп'яв у ведмежу лапу ікла. Тріснула ведмежа кістка, але тієї ж миті ікла швенді глибоко увійшли в незахищену шию тигра. Амба став задихатися. Він роздирав гострими пазурами тіло ведмедя, вирвав йому одне око і розірвав вухо, але вивільнитись не зміг...

Ведмідь убив Амбу у той же спосіб, у який тигр убивав оленів. Швидко загоюються рани на ведмедеві. Швендя протягом місяця не полишав кабанячого лігва. З'ївши рештки свині, він узявся за тигра, м'ясо якого було таке саме смачне й поживне, як і кабаняче. Спав він у кабанячому гайні й коли запаси скінчилися, пішов до сопок, що синіли на обрії.