Антігона - Сторінка 2
- Софокл -
Слід одверто — мовив він —
Про все тобі доповісти, не криючись,
На це пристали, і мене, бездольного,
275] Твою прийняти ласку жеребок послав.
Я розумію, що прийшов некликаний,-
Не любі нам з лихою вістю вісники.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Давно, державче, у думках плелось мені —
Чи не боги то, справді, учинили це?
КРЕОНТ
280] Замовкни, щоби гніву я не сповнився.
Чи ти під старість не позбувся розуму?
Та ти ж говориш просто нісенітницю:
Хіба боги вже й мертвими піклуються?
Хто ж може шанувать як благодійника
285] Того, хто йшов, щоб храми з колонадами
Вогнем палити, грабувать скарбниці їх,
Усю країну і закони нищити? [129]
Хіба боги шанують вже й лихих людей?
Не може бути. Хоч між громадянами
290] Давно на мене дехто нарікає вже,
Чолом киває потай, не бажаючи
Схилить покірно шию під ярмо свою.
Цілком я певен, стражів цих не інший хто
Підбив за мзду хорошу учинити це.
295] Немає для людини лиха гіршого
За гроші срібні. Знищують міста вони
І громадян вигонять із домівок їх;
Вчать добрі мислі підмінять лукавими
І чесний люд до вчинків тягнуть пагубних;
300] Підказують, як учиняти підступи,
Як злочинів безбожних не соромитись.
А ті, кого на справу цю підкуплено,
Свою в свій час винагороду матимуть.
І якщо правда, що шаную Зевса я,
305] А сам ти бачиш — привселюдна клятва це —
Як в похороні винного не знайдете
Й мені тут перед очі не поставите,
Вам смерті буде мало, вас живими я
Повішу, тільки б те зухвальство викрити.
310] Тоді дізнаєтеся, де вам вигоди
Шукать, збагнете і запам'ятаєте,
Що й вигода не всяка йде на користь нам
І що із заробітками нечесними
Не стільки нам прибутку, скільки пагуби.
СТРАЖ
315] Дозволь сказать? Чи так іти звелиш мені?
КРЕОНТ
А знаєш ти, як гірко все це слухати?
СТРАЖ
Що ж — слух твій я чи душу засмутив тобі?
КРЕОНТ
Ти ще шукати хочеш, де болить мені?
СТРАЖ
Злочинець серце вразив, я — лиш слух тобі.
КРЕОНТ
320] Вродивсь, я бачу, надто балакучий ти. [130]
СТРАЖ
Та злочину я не вчиняв ніякого.
КРЕОНТ
Якби ж то ні,— продав за срібло совість ти.
СТРАЖ
Ой леле!
Зле, коли правди в самого судді нема.
КРЕОНТ
Глузуєш з правди. Але знай, як винного
325] Сюди не приведете ви, то впевнитесь,
Що ці прибутки ваші — то велике зло.
СТРАЖ
(про себе)
Вже краще б він знайшовся. А чи знайдеться,
Чи ні — то це розсудить тільки випадок. .
Ні, тут мене вже більше не побачиш ти.
330] Понад надію всяку врятувався я
Від лиха, і богам повинен дякувать.
Стасим перший
ХОР
Строфа 1
Дивних багато в світі див,
Найдивніше із них — людина,
Вітер льодом січе, вона ж
335] Дальшу в морі верстає путь —
Хай сива хвиля бушує,
А човен пливе вдаль,
Уславлену в богинях Землю,
Вічно й невтомно родючу, виснажує,
340] Плугом щороку в ній борозни орючи
Із конем своїм, людина.
Антистрофа 1
Птиць безтурботні зграї й риб,
Що живуть у морських глибинах,
Звірів диких з гущин лісних [131]
345] В пастку й оплетену вправно сіть
Розумна ловить людина
Й собі скоряє їх.
В полях і в горах звірів ловить,
Хитрим знаряддям їх перемагаючи,
350] І запрягає коня довгогривого
І бика в ярмо заводить.
Строфа 2
І мислей, як вітер швидких,
І мови навчивсь чоловік,
355] Звичаїв громадських пильнує здавна;
Від лютих стуж, буйних злив
Знайшов міцний захист він,
Благодольний.
Бездольним не буде той, хто сам
360] Майбутню путь ясно зрить,-
Нездоланна смерть одна,
А біль хвороб, тягар знегод — не страшні нам.
Антистрофа 2
Є витвори мудрі в людей —
365] Ясніші від світлих надій,
Та часто біди від них більш, як блага;
Хто в шані мав клятви міць,
Батьків закон, гнів богів,
370] Той — преславний.
Безславним хай буде, хто посмів
На кривдну путь серцем стать —
Щастя не знайти йому,
375] Й ні в домі гість, ні друг мені він не буде.
Чи безсмертних то знак? Я повірить боюсь,
Та її пізнаю, і чи можу сказать,
Що вона — не дитя Антігона?
Ой нещасна-бо ти —
380] О Едіпа, нещасного батька, дочка!
Що з тобою, скажи? В чім винують тебе?
І невже-бо ти царські закони
Так безумно посміла порушить?
Входить Страж з Антігоною. [132]
Епісодій другий
СТРАЖ
Ось та, що злочин учинить насмілилась
385] І мертве тіло поховала. Де ж Креонт?
ПРОВІДНИК ХОРУ
От і до речі вийшов з свого дому від.
КРЕОНТ
Що сталось? І чому до речі вийшов я?
СТРАЖ
Не слід, державче, зарікатись смертному,
Щоб клятва та не виявилась хибною.
390] От клявся ж я до тебе не вертатися,
Погроз твоїх злякавшись, але кращою
За втіхи всі є радість несподівана.
І от я знов тут, хоч і зарікавсь тоді,
І дівчину, що учинила похорон,
395] Привів сюди. Не треба й жереб кидати —
Не інший хто, а тільки я застав її.
Тепер, державче, як захочеш, сам суди
На злочині упійману, мене ж звільни
400] Від кари,— бачиш, я не заслужив її.
КРЕОНТ
Яким же чином, де її захоплено?
СТРАЖ
Вона ховала тіло,— от і все тобі.
КРЕОНТ
Чи сам хоч тямиш добре, що говориш ти?
СТРАЖ
Па власні очі бачив, як покійника
405] Вона ховала,— чи не ясно мовлю я?
КРЕОНТ
Та як же ти побачив, де застав її?
СТРАЖ
Не так було. Коли вернувсь на варту я
І розповів, як страшно ти загрожуєш,
омели ми пил, який вкривав померлого, [133]
410] Відкрили труп, що починає гнити вже,
І так на ближнім посідали пагорку,
Щоб з вітром смороду на нас не віяло.
А засинав хто, то один ми одного
Міцною підбадьорювали лайкою.
415] Так час минав, аж поки в небі чистому
Вогнистим колом сонце не розжеврілось
І припікати стало. Раптом вихор знявсь,
Напастю небо й землю обіймаючи,
Вкрив млою поле, листя позривав з дерев,
420] Повітря сповнив пилом. Очі мружачи,
Ми довго ждали, поки божий стихне гнів.
Коли все заспокоїлось, побачили
Ми дівчину — стогнала й гірко плакала
Вона, мов пташка, що знайшла гніздо своє
425] Порожнім і постіль осиротілою.
Схилившися над тілом непохованим,
Вона ридала тужно, проклинаючи
Усіх, що так із мертвого знущалися.
І от, сухого взявши пилу в пригорщі
430] І міднокутии глечик знявши високо,
Трикратним узливанням труп вшановує.
Ми кинулись до дівчини й затримали,
Але вона нітрохи не злякалася.
Про цей і попередній злочин ми її
435] Допитуєм — вона не відмовляється.
Мені ж і гірко стало й разом солодко:
Що сам я зможу лиха вже уникнути —
Приємно, а комусь біду накликати —
Це прикро. Та звичайно, лихо іншого
440] Не так мене обходить, як рятунок мій.
КРЕОНТ
Ти що так низько похилила голову,
Чи признаєш провину, чи зрікаєшся?
АНТІГОНА
Нічого не перечу — я зробила це.
КРЕОНТ
(до стража)
Ну що ж, ти можеш куди хоч іти собі —
445] Тепер ти вільний від обвинувачення. [134]
(До Антігони).
А ти — пряму й коротку дай нам відповідь.
Ти знала, що робить це заборонено?
АНТІГОНА
Так... Як не знати? Скрізь це оголошено.
КРЕОНТ
І все ж наказ переступить посміла ти?
АНТІГОНА
450] Його ж не Зевс з Олімпу сповістив мені,
І не богів підземних правда вічная,
Що всі закони людям установлює.
Не знала я, що смертних розпорядження
Такі могутні, щоб переступать могли
455] Богів закон одвічний, хоч не писаний.
Його не вчора, не сьогодні створено,
Коли з'явивсь він — вже ніхто не відає.
Не хтіла я, людських велінь страхаючись,
Відповідати потім перед вічними
460] Богами. Що умру, хіба не знаю я
І без твоїх наказів? А раніш часу
Умерти — це за благо я вважатиму.
Тому, для кого в смутку безнастанному
Усе життя минає, чи не благо — смерть?
465] Тож я й для себе не вбачаю в долі цій
Сумного. От коли б я сина матері
Моєї залишила непохованим,
Було б сумніше. Смертю ж не журюся я.
А як назвеш дурною, то скажу тобі —
470] Чи не дурний мене винує в дурості.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Завзята, видно, донька, як і батько був
Завзятий духом,— лихо не страшить її.
КРЕОНТ
Та знай, проте,— хто найтвердіший вдачею,
Той падає раніше, найміцнішу сталь,
475] В горнилі вогняному загартовану,
І розламати можна, і розбити вщент.
Відомо й те — коневі норовистому
Гамує шал мала вузда. Хто в рабському
Ярмі, тому нема чим величатися. [135]
480] Вона себе явила й тим зухвалого,
Що мій наказ переступити зважилась.
Зухвальство ж друге, додане до першого,-
Цим хвастати і в вічі нам сміятися.
Не я — вона була б тоді мужчиною,
485] Якби сваволя дурно їй минулася.
Хай це й дочка сестри моєї рідної,
Всіх ближча при родиннім Зевса вогнищі,
Ні їй тяжкої кари не уникнути,
Ані сестрі її. Адже однаково
490] Обидві похованням завинили тим.
Позвіть Ісмену. В домі щойно бачив я,
Вона, мов божевільна, у нестямі вся.
Хоч злодій і ховає в пітьмі задум свій,
Та сам себе вже власним серцем викрив він.
495] Але найгірш, як, на гарячім впійманий,
Свою провину пнеться ще й прикрасити.
АНТІГОНА
Убий мене. Чого ж ти хочеш більшого?
КРЕОНТ
Нічого більше, досить і цього мені.
АНТІГОНА
Чого ж спинився? Як мені слова твої
500] Не милі, і не стануть вже милішими,
Так і тобі не до вподоби вчинок мій.
Чи то ж мені ще треба слави вищої,
Ніж свого брата поховати рідного?
І всі б мене схвалили, знаю добре я,
505] Якби їм острах язика не сковував.
Чи не найкраще з багатьох царевих прав —
Лиш те, що хочеш, говорити й діяти.
КРЕОНТ
З усіх кадмейців ти одна так думаєш.
АНТІГОНА
Усі так мислять, лиш уста в них замкнуті.
КРЕОНТ
510] А думать з ними не в одно — не соромно?
АНТІГОНА
Чи ж сором — брата вшанувати рідного! [136]
КРЕОНТ
А той, кого убив він, чи не брат тобі?
АНТІГОНА
Так, брат він — від одного батька й матері.
КРЕОНТ
Чому ж його так само не вшановуєш?
АНТІГОНА
515] Цього тобі померлий не підтвердить сам.
КРЕОНТ
То ти із ним рівняєш нечестивого?
АНТІГОНА
Але ж це рідний брат мій, а не раб якийсь.
КРЕОНТ
Цей захищав вітчизну, той — ганьбив її.
АНТІГОНА
Обох закон Аїда робить рівними.
КРЕОНТ
520] Там честь лихим і добрим не однакова.
АНТІГОНА .
Хто зна, чи так це під землею діється?
КРЕОНТ
Не буде і по смерті друга з ворога.
АНТІГОНА
Любить я народилась, не ненавидіть.
КРЕОНТ
Зійдеш-в Аїд — і будеш там любити їх,
525] Я ж не скорюся жінці, поки житиму.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Он погляньте, виходить Ісмена з дверей —
Гірко плаче вона за своєю сестрою,
Й темна хмара, що звисла у неї з-над брів,
їй рожеві спотворює лиця прекрасні,
530] Сліз потоками їх оросивши. [137]
КРЕОНТ
(до Ісмени)
Ти, що в мій дім закралася єхидною,
Щоб кров із мене пити,— я ж не знав того,
Що годував дві мого трону пагуби,-
Кажи, чи брала в похороні участь ти,
535] Чи поклянешся, що того й не відала?
ІСМЕНА
Я винна і, якщо сестра погодиться,
Прийнять готова й кару за провину ту.
АНТІГОНА
Ні, сестро, та й було б несправедливо це —
Ти ж не хотіла, й я тебе відкинула.
ІСМЕНА
640] Та ти ж в біді, й з тобою не соромлюсь я
Глибінь твого страждання переплинути.
АНТІГОНА
Всю правду лиш боги підземні відають.
Тих не люблю, хто любить на словах лише.
ІСМЕНА
О сестро, не безчесть мене й дозволь мені
545] 3 тобою вмерти, вшанувавши вмерлого.
АНТІГОНА
Не вмреш зі мною,— як не доторкалася,
Не став своїм.
Про все тобі доповісти, не криючись,
На це пристали, і мене, бездольного,
275] Твою прийняти ласку жеребок послав.
Я розумію, що прийшов некликаний,-
Не любі нам з лихою вістю вісники.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Давно, державче, у думках плелось мені —
Чи не боги то, справді, учинили це?
КРЕОНТ
280] Замовкни, щоби гніву я не сповнився.
Чи ти під старість не позбувся розуму?
Та ти ж говориш просто нісенітницю:
Хіба боги вже й мертвими піклуються?
Хто ж може шанувать як благодійника
285] Того, хто йшов, щоб храми з колонадами
Вогнем палити, грабувать скарбниці їх,
Усю країну і закони нищити? [129]
Хіба боги шанують вже й лихих людей?
Не може бути. Хоч між громадянами
290] Давно на мене дехто нарікає вже,
Чолом киває потай, не бажаючи
Схилить покірно шию під ярмо свою.
Цілком я певен, стражів цих не інший хто
Підбив за мзду хорошу учинити це.
295] Немає для людини лиха гіршого
За гроші срібні. Знищують міста вони
І громадян вигонять із домівок їх;
Вчать добрі мислі підмінять лукавими
І чесний люд до вчинків тягнуть пагубних;
300] Підказують, як учиняти підступи,
Як злочинів безбожних не соромитись.
А ті, кого на справу цю підкуплено,
Свою в свій час винагороду матимуть.
І якщо правда, що шаную Зевса я,
305] А сам ти бачиш — привселюдна клятва це —
Як в похороні винного не знайдете
Й мені тут перед очі не поставите,
Вам смерті буде мало, вас живими я
Повішу, тільки б те зухвальство викрити.
310] Тоді дізнаєтеся, де вам вигоди
Шукать, збагнете і запам'ятаєте,
Що й вигода не всяка йде на користь нам
І що із заробітками нечесними
Не стільки нам прибутку, скільки пагуби.
СТРАЖ
315] Дозволь сказать? Чи так іти звелиш мені?
КРЕОНТ
А знаєш ти, як гірко все це слухати?
СТРАЖ
Що ж — слух твій я чи душу засмутив тобі?
КРЕОНТ
Ти ще шукати хочеш, де болить мені?
СТРАЖ
Злочинець серце вразив, я — лиш слух тобі.
КРЕОНТ
320] Вродивсь, я бачу, надто балакучий ти. [130]
СТРАЖ
Та злочину я не вчиняв ніякого.
КРЕОНТ
Якби ж то ні,— продав за срібло совість ти.
СТРАЖ
Ой леле!
Зле, коли правди в самого судді нема.
КРЕОНТ
Глузуєш з правди. Але знай, як винного
325] Сюди не приведете ви, то впевнитесь,
Що ці прибутки ваші — то велике зло.
СТРАЖ
(про себе)
Вже краще б він знайшовся. А чи знайдеться,
Чи ні — то це розсудить тільки випадок. .
Ні, тут мене вже більше не побачиш ти.
330] Понад надію всяку врятувався я
Від лиха, і богам повинен дякувать.
Стасим перший
ХОР
Строфа 1
Дивних багато в світі див,
Найдивніше із них — людина,
Вітер льодом січе, вона ж
335] Дальшу в морі верстає путь —
Хай сива хвиля бушує,
А човен пливе вдаль,
Уславлену в богинях Землю,
Вічно й невтомно родючу, виснажує,
340] Плугом щороку в ній борозни орючи
Із конем своїм, людина.
Антистрофа 1
Птиць безтурботні зграї й риб,
Що живуть у морських глибинах,
Звірів диких з гущин лісних [131]
345] В пастку й оплетену вправно сіть
Розумна ловить людина
Й собі скоряє їх.
В полях і в горах звірів ловить,
Хитрим знаряддям їх перемагаючи,
350] І запрягає коня довгогривого
І бика в ярмо заводить.
Строфа 2
І мислей, як вітер швидких,
І мови навчивсь чоловік,
355] Звичаїв громадських пильнує здавна;
Від лютих стуж, буйних злив
Знайшов міцний захист він,
Благодольний.
Бездольним не буде той, хто сам
360] Майбутню путь ясно зрить,-
Нездоланна смерть одна,
А біль хвороб, тягар знегод — не страшні нам.
Антистрофа 2
Є витвори мудрі в людей —
365] Ясніші від світлих надій,
Та часто біди від них більш, як блага;
Хто в шані мав клятви міць,
Батьків закон, гнів богів,
370] Той — преславний.
Безславним хай буде, хто посмів
На кривдну путь серцем стать —
Щастя не знайти йому,
375] Й ні в домі гість, ні друг мені він не буде.
Чи безсмертних то знак? Я повірить боюсь,
Та її пізнаю, і чи можу сказать,
Що вона — не дитя Антігона?
Ой нещасна-бо ти —
380] О Едіпа, нещасного батька, дочка!
Що з тобою, скажи? В чім винують тебе?
І невже-бо ти царські закони
Так безумно посміла порушить?
Входить Страж з Антігоною. [132]
Епісодій другий
СТРАЖ
Ось та, що злочин учинить насмілилась
385] І мертве тіло поховала. Де ж Креонт?
ПРОВІДНИК ХОРУ
От і до речі вийшов з свого дому від.
КРЕОНТ
Що сталось? І чому до речі вийшов я?
СТРАЖ
Не слід, державче, зарікатись смертному,
Щоб клятва та не виявилась хибною.
390] От клявся ж я до тебе не вертатися,
Погроз твоїх злякавшись, але кращою
За втіхи всі є радість несподівана.
І от я знов тут, хоч і зарікавсь тоді,
І дівчину, що учинила похорон,
395] Привів сюди. Не треба й жереб кидати —
Не інший хто, а тільки я застав її.
Тепер, державче, як захочеш, сам суди
На злочині упійману, мене ж звільни
400] Від кари,— бачиш, я не заслужив її.
КРЕОНТ
Яким же чином, де її захоплено?
СТРАЖ
Вона ховала тіло,— от і все тобі.
КРЕОНТ
Чи сам хоч тямиш добре, що говориш ти?
СТРАЖ
Па власні очі бачив, як покійника
405] Вона ховала,— чи не ясно мовлю я?
КРЕОНТ
Та як же ти побачив, де застав її?
СТРАЖ
Не так було. Коли вернувсь на варту я
І розповів, як страшно ти загрожуєш,
омели ми пил, який вкривав померлого, [133]
410] Відкрили труп, що починає гнити вже,
І так на ближнім посідали пагорку,
Щоб з вітром смороду на нас не віяло.
А засинав хто, то один ми одного
Міцною підбадьорювали лайкою.
415] Так час минав, аж поки в небі чистому
Вогнистим колом сонце не розжеврілось
І припікати стало. Раптом вихор знявсь,
Напастю небо й землю обіймаючи,
Вкрив млою поле, листя позривав з дерев,
420] Повітря сповнив пилом. Очі мружачи,
Ми довго ждали, поки божий стихне гнів.
Коли все заспокоїлось, побачили
Ми дівчину — стогнала й гірко плакала
Вона, мов пташка, що знайшла гніздо своє
425] Порожнім і постіль осиротілою.
Схилившися над тілом непохованим,
Вона ридала тужно, проклинаючи
Усіх, що так із мертвого знущалися.
І от, сухого взявши пилу в пригорщі
430] І міднокутии глечик знявши високо,
Трикратним узливанням труп вшановує.
Ми кинулись до дівчини й затримали,
Але вона нітрохи не злякалася.
Про цей і попередній злочин ми її
435] Допитуєм — вона не відмовляється.
Мені ж і гірко стало й разом солодко:
Що сам я зможу лиха вже уникнути —
Приємно, а комусь біду накликати —
Це прикро. Та звичайно, лихо іншого
440] Не так мене обходить, як рятунок мій.
КРЕОНТ
Ти що так низько похилила голову,
Чи признаєш провину, чи зрікаєшся?
АНТІГОНА
Нічого не перечу — я зробила це.
КРЕОНТ
(до стража)
Ну що ж, ти можеш куди хоч іти собі —
445] Тепер ти вільний від обвинувачення. [134]
(До Антігони).
А ти — пряму й коротку дай нам відповідь.
Ти знала, що робить це заборонено?
АНТІГОНА
Так... Як не знати? Скрізь це оголошено.
КРЕОНТ
І все ж наказ переступить посміла ти?
АНТІГОНА
450] Його ж не Зевс з Олімпу сповістив мені,
І не богів підземних правда вічная,
Що всі закони людям установлює.
Не знала я, що смертних розпорядження
Такі могутні, щоб переступать могли
455] Богів закон одвічний, хоч не писаний.
Його не вчора, не сьогодні створено,
Коли з'явивсь він — вже ніхто не відає.
Не хтіла я, людських велінь страхаючись,
Відповідати потім перед вічними
460] Богами. Що умру, хіба не знаю я
І без твоїх наказів? А раніш часу
Умерти — це за благо я вважатиму.
Тому, для кого в смутку безнастанному
Усе життя минає, чи не благо — смерть?
465] Тож я й для себе не вбачаю в долі цій
Сумного. От коли б я сина матері
Моєї залишила непохованим,
Було б сумніше. Смертю ж не журюся я.
А як назвеш дурною, то скажу тобі —
470] Чи не дурний мене винує в дурості.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Завзята, видно, донька, як і батько був
Завзятий духом,— лихо не страшить її.
КРЕОНТ
Та знай, проте,— хто найтвердіший вдачею,
Той падає раніше, найміцнішу сталь,
475] В горнилі вогняному загартовану,
І розламати можна, і розбити вщент.
Відомо й те — коневі норовистому
Гамує шал мала вузда. Хто в рабському
Ярмі, тому нема чим величатися. [135]
480] Вона себе явила й тим зухвалого,
Що мій наказ переступити зважилась.
Зухвальство ж друге, додане до першого,-
Цим хвастати і в вічі нам сміятися.
Не я — вона була б тоді мужчиною,
485] Якби сваволя дурно їй минулася.
Хай це й дочка сестри моєї рідної,
Всіх ближча при родиннім Зевса вогнищі,
Ні їй тяжкої кари не уникнути,
Ані сестрі її. Адже однаково
490] Обидві похованням завинили тим.
Позвіть Ісмену. В домі щойно бачив я,
Вона, мов божевільна, у нестямі вся.
Хоч злодій і ховає в пітьмі задум свій,
Та сам себе вже власним серцем викрив він.
495] Але найгірш, як, на гарячім впійманий,
Свою провину пнеться ще й прикрасити.
АНТІГОНА
Убий мене. Чого ж ти хочеш більшого?
КРЕОНТ
Нічого більше, досить і цього мені.
АНТІГОНА
Чого ж спинився? Як мені слова твої
500] Не милі, і не стануть вже милішими,
Так і тобі не до вподоби вчинок мій.
Чи то ж мені ще треба слави вищої,
Ніж свого брата поховати рідного?
І всі б мене схвалили, знаю добре я,
505] Якби їм острах язика не сковував.
Чи не найкраще з багатьох царевих прав —
Лиш те, що хочеш, говорити й діяти.
КРЕОНТ
З усіх кадмейців ти одна так думаєш.
АНТІГОНА
Усі так мислять, лиш уста в них замкнуті.
КРЕОНТ
510] А думать з ними не в одно — не соромно?
АНТІГОНА
Чи ж сором — брата вшанувати рідного! [136]
КРЕОНТ
А той, кого убив він, чи не брат тобі?
АНТІГОНА
Так, брат він — від одного батька й матері.
КРЕОНТ
Чому ж його так само не вшановуєш?
АНТІГОНА
515] Цього тобі померлий не підтвердить сам.
КРЕОНТ
То ти із ним рівняєш нечестивого?
АНТІГОНА
Але ж це рідний брат мій, а не раб якийсь.
КРЕОНТ
Цей захищав вітчизну, той — ганьбив її.
АНТІГОНА
Обох закон Аїда робить рівними.
КРЕОНТ
520] Там честь лихим і добрим не однакова.
АНТІГОНА .
Хто зна, чи так це під землею діється?
КРЕОНТ
Не буде і по смерті друга з ворога.
АНТІГОНА
Любить я народилась, не ненавидіть.
КРЕОНТ
Зійдеш-в Аїд — і будеш там любити їх,
525] Я ж не скорюся жінці, поки житиму.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Он погляньте, виходить Ісмена з дверей —
Гірко плаче вона за своєю сестрою,
Й темна хмара, що звисла у неї з-над брів,
їй рожеві спотворює лиця прекрасні,
530] Сліз потоками їх оросивши. [137]
КРЕОНТ
(до Ісмени)
Ти, що в мій дім закралася єхидною,
Щоб кров із мене пити,— я ж не знав того,
Що годував дві мого трону пагуби,-
Кажи, чи брала в похороні участь ти,
535] Чи поклянешся, що того й не відала?
ІСМЕНА
Я винна і, якщо сестра погодиться,
Прийнять готова й кару за провину ту.
АНТІГОНА
Ні, сестро, та й було б несправедливо це —
Ти ж не хотіла, й я тебе відкинула.
ІСМЕНА
640] Та ти ж в біді, й з тобою не соромлюсь я
Глибінь твого страждання переплинути.
АНТІГОНА
Всю правду лиш боги підземні відають.
Тих не люблю, хто любить на словах лише.
ІСМЕНА
О сестро, не безчесть мене й дозволь мені
545] 3 тобою вмерти, вшанувавши вмерлого.
АНТІГОНА
Не вмреш зі мною,— як не доторкалася,
Не став своїм.