Антоній і Клеопатра - Сторінка 3
- Вільям Шекспір -
Як там
Живе мій незрівнянний Марк Антоній?
Алексас Перлину цю віддаючи, царице,
її обцілував він дрібно-дрібно.
Його слова вп'ялись мені у серце.
Клеопатра їх чути хочу.
Алексас "Друже мій,— сказав він,-
Великій єгиптянці передай,
Що вірний римлянин їй посилає
Морської мушлі скарб. Нікчемність дару
Він виправить, піднісши їй до трону
Численні царства. їй,— так і скажи,-
Весь Схід підвладний буде". І, кивнувши,
Він скочив у сідло, мої ж слова
Кінь заглушив іржанням.
Клеопатра Був веселий
Чи журний?
Алексас Як пора, коли ні спеки,
Ні холоду,— ні журний, ні веселий.
Клеопатра От рівновага! Вдумайсь, Харміано,-
Ти вдумайсь тільки, що це за людина!
Не журний він, щоб тих не засмутити,
Хто бачить світло в ньому; не веселий,
Щоб зрозуміли: радісні думки
В Єгипті він лишив. Не це й не те.
Божественна гармонія! О любий!
Тобі й журба, й веселість до лиця!
І хто зрівнятись може із тобою
У тім і в другім?.. Ти стрічав гінців?
Алексас Так, владарко, не менше двадцяти.
Навіщо стільки?
Клеопатра В злиднях хай умре,
Хто народивсь в той день, як Клеопатра
Не вислала Антонію листа!
Чорнила дай, паперу, Харміано.
Спасибі, мій Алексасе.
(До Харміани)
Скажи-но,
Чи так коли я Цезаря любила?
Харміана О Цезар доблесний!
Клеопатра Вдавись цим словом!
Сказала б краще: "Доблесний Антоній!"
Харміана Славетний Цезар!
Клеопатра Вмиєшся ти кров'ю,
Клянусь Ізідою, як прирівняєш
Ти Цезаря до мужа над мужами.
Харміана Пробач уклінно, пані милосердна,-
Одначе я співаю не своєї.
Клеопатра Ким я тоді була? Дівчам зеленим,
Холоднокровним,— то й плела дурниці.
Паперу дай, чорнила. Безупинно
Гінців до нього слатиму з вітанням,
Аж доки обезлюдніє Єгипет.
Виходять.
ДІЯ ДРУГА
СЦЕНА 1
Мессіна. Дім Помпея.
Входять Секст Помпей, Менекрат і Менас.
Помпей Якщо богам відома справедливість,
Вони поможуть нам у правім ділі.
Менекрат Вагання їхнє, доблесний Помпею,
Ще не відмова.
Помпей Поки допомоги
Благаємо, вона утратить цінність.
Менекрат Не відаючи, просимо не раз
Біди для себе, і, на наше ж благо,
Нам сили мудрі відмовляють. Часом
Молитва марна й на добро виходить.
Помпей Все буде добре, бо й народ за мною,
І море — наше, й міць моя росте,
Неначе місяць, що, передчуваю,
От-от досягне повні. Марк Антоній
В Єгипті бенкетує: для війни
Не встане він з-за столу. Другий, Цезар,
Збирає гроші, та серця втрачає.
А третій з них, Лепід, лестить двом першим;
Вони ж йому також, проте всі троє
Не любляться поміж собою.
Менас Цезар
З Лепідом у поході, військо грізне
Ведуть на нас.
Помпей Неправда. Де ти чув це?
Менас Від Сільвія.
Помпей Та ні, твій Сільвій марить:
Вони Антонія у Римі ждуть.
О звабна Клеопатра! Хай розцвітить
Любовний чар твої побляклі губи!
З'єднай красу з підступністю і хіттю,
В бенкетах затумань гульвісі мозок,
Принадами епікурейських страв
Розпалюй апетит. Хай честь його
У сні, в обжерстві, як у водах Лети,
Навік потоне!
Входить В а р р і й.
Варрію, це ти?
Варрій Приніс я точні вісті: Марк Антоній
У Рим прибуде за якусь годину,-
Уже давненько він відплив з Єгипту.
Помпей Волів би я почути ліпші вісті.
Чи думав я, мій Менасе, що цей
Закоханий гультяй шолом натягне
Для сутички нікчемної якоїсь?
А він, як полководець, вдвоє кращий,
Ніж ті обидва разом. Слухай, нам
Пишатись треба, що своїм повстанням
Ми від спідниць тієї єгиптянки
Такого ласолюбця відірвали!
Менас Навряд чи Цезар знайде спільну мову
З Антонієм, бо ж брат його й дружина
йшли проти Цезаря; хоч сам Антоній
У тім, гадаю, участі не брав.
Помпей Хто може знати, Менасе, до чого
Вони у розбраті своєму дійдуть?
Якби ми не загрожували їм,
Вони б як стій зчепились між собою.
Причин там досить, щоб піднять мечі
Один на одного. Та невідомо,
Чи острах перед нами не поможе
їх замирити і скріпити згоду.
Тож хай здійсниться зволення богів,-
Ми з дужих рук не випустим мечів.
Ходімо ж, Менасе.
Виходять.
СЦЕНА 2
Рим. Дім Лепіда.
Входять Енобарб і Лепід.
Лепід Гаразд учиниш, добрий Енобарбе,
Коли намовиш ти свойого пана
До лагідної мови.
Енобарб Я його
Намовлю буть лише самим собою
Із Цезарем, і ледве той посміє
Антонія образити, нехай він
Погляне згорда й загримить, як Марс!
Я, будучи Антонієм,— клянуся,-
Умисне не голив би бороди.
Лепід Не час нам нині зводити рахунки.
Енобарб Для справ назрілих завжди слушний час.
Лепід Маленькій справі треба поступитись
Перед великою.
Енобарб Якщо мала
Не важливіша.
Лепід Надто ти гарячий.
Не воруши жарин. А ось Антоній.
Входять Антоній і Вентідій.
Енобарб А онде Цезар.
Входять Цезар, Меценат і Агріппа.
Антоній
(до Вентідія)
Тут усе владнавши,
Рушаєм на парфян.
Цезар
(до Мецената)
Так, Меценате?
Спитай Агріппу.
Лепід Друзі благородні!
Мета велика нас єднає — хай же
Не буде чвар між нами. Щось не так —
Не гарячімось, бо здіймати галас
Через дрібничку — це троюдить рани,
А не лікує. Тож уклінно прошу,
Високі спільники, болючих місць
Торкатись якомога лагідніше
І не впадати в гнів.
Антоній Слова розумні.
(Вітаючи Цезаря жестом)
Було б тут наше військо, в бій готове,-
Зробив би я отак.
Фанфари.
Цезар Вітаю щиро
Тебе у Римі.
Атоній Дякую.
Цезар Сідай.
Антоній Сідай ти перший.
Цезар Ну, гаразд.
Актоній Я чув,
Мої ти вчинки гудиш, хоч лихого
Нічого в них нема, а навіть є,-
Тебе це не обходить.
Цезар Був би я
Смішний, якби гнівився за дрібничку,
Та ще й на тебе. Був би ще смішніший,
Коли б узявся докорять тобі
Тим, що мене нітрохи не обходить.
Антоній А як дививсь ти, Цазарю, на те,
Що я в Єгипті?
Цезар Точно так, як ти
На те, що я у Римі. Хоч якби
Ти й звідтіля кував лихе на мене,
Я б ще подумав.
Антоній Як — кував лихе?
Цезар Тобі це мусить бути зрозуміло.
Твоя дружина й брат твій воювали
Зі мною, й ти був приводом до того,
Ще й гаслом бойовим для них ти був.
Антоній Ти помиляєшся. Мене в ці справи
Мій брат не втаємничував. Я сам
Про них дізнався від людей надійних,
Твоїх споборників. Хіба усім тим
Брат і моєї честі не зганьбив?
Воюючи з тобою, не повстав
Тим самим і на мене? Я про все це
Писав тобі, і ти не заперечив.
Як ти шукаєш приводу для сварки,
То іншого якогось пошукай.
Цезар Ти просто вигороджуєш себе,
Мені приписуючи хибність суджень,
Та марно виправдовуєшся.
Антоній Ні,
Це все не так. Тобі — у цім я певен —
На думку спасти не могло, що я,
Товариш твій у спільній справі, гляну
Прихильними очима на війну,
Загрозливу і для мого спокою!
А щодо жінки — я й тобі бажаю
Жони з такою вдачею. І ти,
Кому за іграшку тримати в шорах
Третину світу,— ти б її не втримав.
Енобарб Коли б то кожному таку дружину! З такими
жінками і воювати можна.
Антоній Ті непогамовність та лукавство —
Я з жалем визнаю це — завдали
Тобі чимало клопоту,— та чим
Я можу помогти?
Цезар Тобі писав я,
Як ти гуляв в Александрії,— ти ж
Поклав листа в кишеню, не читавши,
й гінця прогнав із глумом.
Антоній Вдерся він
Без дозволу до мене. Трьох царів
Гостив я перед тим і натомився.
Так я й сказав йому на другий день,
Немовби перепрошуючи. Він,
Той посланець, не привід для розриву.
Якщо сваритись — то не через нього.
Цезар Ти поламав присягу. А тобі
Невже язик повернеться сказати
Таке про мене.
Лепіо Цезарю, вгамуйся!
Антоній Облиш, Лепіде, хай говорить далі.
Священна-бо й для мене честь, якої —
Він каже — я не маю. Ну ж бо, далі:
У чім я присягався?
Цезар Помогти
Людьми і зброєю, як попрошу,
І не поміг.
Антоній Вірніш сказать — забув:
Утіх отрута пам'ять відняла.
У чому винен — каюся, і це
Ні гідності моєї не принизить,
Ні сил не зменшить. Фульвія, мабуть,
Мене хотіла вирвати з Єгипту
Тим заколотом, що отут чинила.
І я, біди причина мимовільна,
Прошу за це пробачення, як честь
Мені велить.
Лепід Що вельми благородно.
Меценат А може, годі виливать жалі?
Пора забути їх, а пам'ятати,
Що зараз нам загрожує і кличе
До згоди.
Лепід Слушно кажеш, Меценате.
Енобарб І позичити один одному трохи приязні — віддас-
те борг, як про Помпея й чутка пропаде. Тоді у вас буде досить
часу для сварки, якщо не знайдете іншого діла.
Антоній Ти тільки воїн, і не більш. Замовкни.
Енобарб А я й забув, що правді слід мовчати.
Антоній Ти ображаєш нас усіх. Замовкни.
Енобарб Ну, годі. Буду я німий як риба.
Цезар Хоч Енобарб сказав не дуже чемно,
Та правильно. Як зберегти нам дружбу,
Коли ми так розходимось на ділі?
Якби я знав, що є обруч, який
З'єднає нас, я б обійшов за ним
Весь світ, від краю і до краю.
Агріппа Можна
Сказати, Цезарю?
Цезар Кажи, Агріппо.
Агріппа У тебе є по матері сестра —
Октавія прекрасна. Марк Антоній
Тепер вдівець.
Цезар Ні слова більш, Агріппо.
Якби це чула Клеопатра, мав би
Від неї ти за ці слова зухвалі.
Антоній Я нежонатий, Цезарю. Дозволь
Дослухати Агріппу.
Агріппа Щоб назавжди
Зміцнити вашу дружбу, а серця
Союзом нерозривним поєднати,
Щоб ви братами стали, хай Антоній
Октавію твою за жінку візьме:
її краса дає їй право бути
Жоною найдостойнішого мужа,
Та й чистота її, краса душевна —
Над всяку похвалу. Тоді змаліють
Всі кривди, що великими здаються,
А всі підозри, буцімто зловісні,
Пощезнуть. Правда казкою вам стане,
А то й казки вам правдою здавались.
її любов вас між собою зблизить
І нас усіх — із вами. Вибачайте
За сміле слово, та його я зважив.
Обов'язком підказане воно.
Антоній Що скаже Цезар?
Цезар Спершу хай Антоній
Свій погляд висловить.
Антоній А що Агріппа
Зробити владен, як скажу я: "Згода"?
Цезар Вся влада тут — у Цезаря в руках.
Так само, як сестра його.
Антоній Мені
Й не сниться відмовлятись від такої
Щасливої нагоди. Дай-но руку.
Здійсни цей добрий замір. І нехай
Любов братерська нам серця пов'яже
Для діл великих.
Цезар Ось моя рука.
Я віддаю сестру, якої в світі
Ніхто з братів так не любив. Нехай
Вона серця й держави поєднає,
І хай любов між нас повік не згасне.
Лепід Хай буде так. Щасливої години!
Антоній Не думав я з Помпеєм воювати.
Недавно він мені в пригоді став.
Спочатку я подякую йому,
Щоб не вважав невдячним, а тоді —
І виклик можна кинуть.
Лепід Час не терпить.
Не ми нападемо — Помпей наскочить.
Антоній А де він?
Цезар ! Під Мізеном.
Антоній Чи на суші
Багато війська в нього?
Цезар Так, багато,
Й щоразу більшає. На морі він
Господар повновладний.
Антоній Це я чув.
Зустрітися б із ним, і якнайшвидше.
Та перш ніж брати зброю, докінчім
Почату справу.
Цезар 3 радістю. Ходімо,-
Тебе з сестрою познайомлю я.
Антоній І ти, Лепіде, з нами.
Лепід Та мене,
Мій доблесний Антонію, і хворість
Не вдержала б.
Сурми.
Цезар, Антоній і Лепід виходять.
Меценат Раді вашому поверненню, друже!
Енобарб Половино Цезаревої душі, достойний Меценате!
Любий мій друже Агріппо!
Агріппа Дорогий Енобарбе!
Меценат Яке щастя, що все так добре владналось! А не-
погано вам велося в Єгипті!
Енобарб І не кажи,— удень спали до смерку, а вночі пи-
ячили аж до світання.
Меценат А чи правда, що на сніданок смажили по вісім
кабанів, і то на дванадцять осіб?
Енобарб Для нас це було, як муха для орла.
Живе мій незрівнянний Марк Антоній?
Алексас Перлину цю віддаючи, царице,
її обцілував він дрібно-дрібно.
Його слова вп'ялись мені у серце.
Клеопатра їх чути хочу.
Алексас "Друже мій,— сказав він,-
Великій єгиптянці передай,
Що вірний римлянин їй посилає
Морської мушлі скарб. Нікчемність дару
Він виправить, піднісши їй до трону
Численні царства. їй,— так і скажи,-
Весь Схід підвладний буде". І, кивнувши,
Він скочив у сідло, мої ж слова
Кінь заглушив іржанням.
Клеопатра Був веселий
Чи журний?
Алексас Як пора, коли ні спеки,
Ні холоду,— ні журний, ні веселий.
Клеопатра От рівновага! Вдумайсь, Харміано,-
Ти вдумайсь тільки, що це за людина!
Не журний він, щоб тих не засмутити,
Хто бачить світло в ньому; не веселий,
Щоб зрозуміли: радісні думки
В Єгипті він лишив. Не це й не те.
Божественна гармонія! О любий!
Тобі й журба, й веселість до лиця!
І хто зрівнятись може із тобою
У тім і в другім?.. Ти стрічав гінців?
Алексас Так, владарко, не менше двадцяти.
Навіщо стільки?
Клеопатра В злиднях хай умре,
Хто народивсь в той день, як Клеопатра
Не вислала Антонію листа!
Чорнила дай, паперу, Харміано.
Спасибі, мій Алексасе.
(До Харміани)
Скажи-но,
Чи так коли я Цезаря любила?
Харміана О Цезар доблесний!
Клеопатра Вдавись цим словом!
Сказала б краще: "Доблесний Антоній!"
Харміана Славетний Цезар!
Клеопатра Вмиєшся ти кров'ю,
Клянусь Ізідою, як прирівняєш
Ти Цезаря до мужа над мужами.
Харміана Пробач уклінно, пані милосердна,-
Одначе я співаю не своєї.
Клеопатра Ким я тоді була? Дівчам зеленим,
Холоднокровним,— то й плела дурниці.
Паперу дай, чорнила. Безупинно
Гінців до нього слатиму з вітанням,
Аж доки обезлюдніє Єгипет.
Виходять.
ДІЯ ДРУГА
СЦЕНА 1
Мессіна. Дім Помпея.
Входять Секст Помпей, Менекрат і Менас.
Помпей Якщо богам відома справедливість,
Вони поможуть нам у правім ділі.
Менекрат Вагання їхнє, доблесний Помпею,
Ще не відмова.
Помпей Поки допомоги
Благаємо, вона утратить цінність.
Менекрат Не відаючи, просимо не раз
Біди для себе, і, на наше ж благо,
Нам сили мудрі відмовляють. Часом
Молитва марна й на добро виходить.
Помпей Все буде добре, бо й народ за мною,
І море — наше, й міць моя росте,
Неначе місяць, що, передчуваю,
От-от досягне повні. Марк Антоній
В Єгипті бенкетує: для війни
Не встане він з-за столу. Другий, Цезар,
Збирає гроші, та серця втрачає.
А третій з них, Лепід, лестить двом першим;
Вони ж йому також, проте всі троє
Не любляться поміж собою.
Менас Цезар
З Лепідом у поході, військо грізне
Ведуть на нас.
Помпей Неправда. Де ти чув це?
Менас Від Сільвія.
Помпей Та ні, твій Сільвій марить:
Вони Антонія у Римі ждуть.
О звабна Клеопатра! Хай розцвітить
Любовний чар твої побляклі губи!
З'єднай красу з підступністю і хіттю,
В бенкетах затумань гульвісі мозок,
Принадами епікурейських страв
Розпалюй апетит. Хай честь його
У сні, в обжерстві, як у водах Лети,
Навік потоне!
Входить В а р р і й.
Варрію, це ти?
Варрій Приніс я точні вісті: Марк Антоній
У Рим прибуде за якусь годину,-
Уже давненько він відплив з Єгипту.
Помпей Волів би я почути ліпші вісті.
Чи думав я, мій Менасе, що цей
Закоханий гультяй шолом натягне
Для сутички нікчемної якоїсь?
А він, як полководець, вдвоє кращий,
Ніж ті обидва разом. Слухай, нам
Пишатись треба, що своїм повстанням
Ми від спідниць тієї єгиптянки
Такого ласолюбця відірвали!
Менас Навряд чи Цезар знайде спільну мову
З Антонієм, бо ж брат його й дружина
йшли проти Цезаря; хоч сам Антоній
У тім, гадаю, участі не брав.
Помпей Хто може знати, Менасе, до чого
Вони у розбраті своєму дійдуть?
Якби ми не загрожували їм,
Вони б як стій зчепились між собою.
Причин там досить, щоб піднять мечі
Один на одного. Та невідомо,
Чи острах перед нами не поможе
їх замирити і скріпити згоду.
Тож хай здійсниться зволення богів,-
Ми з дужих рук не випустим мечів.
Ходімо ж, Менасе.
Виходять.
СЦЕНА 2
Рим. Дім Лепіда.
Входять Енобарб і Лепід.
Лепід Гаразд учиниш, добрий Енобарбе,
Коли намовиш ти свойого пана
До лагідної мови.
Енобарб Я його
Намовлю буть лише самим собою
Із Цезарем, і ледве той посміє
Антонія образити, нехай він
Погляне згорда й загримить, як Марс!
Я, будучи Антонієм,— клянуся,-
Умисне не голив би бороди.
Лепід Не час нам нині зводити рахунки.
Енобарб Для справ назрілих завжди слушний час.
Лепід Маленькій справі треба поступитись
Перед великою.
Енобарб Якщо мала
Не важливіша.
Лепід Надто ти гарячий.
Не воруши жарин. А ось Антоній.
Входять Антоній і Вентідій.
Енобарб А онде Цезар.
Входять Цезар, Меценат і Агріппа.
Антоній
(до Вентідія)
Тут усе владнавши,
Рушаєм на парфян.
Цезар
(до Мецената)
Так, Меценате?
Спитай Агріппу.
Лепід Друзі благородні!
Мета велика нас єднає — хай же
Не буде чвар між нами. Щось не так —
Не гарячімось, бо здіймати галас
Через дрібничку — це троюдить рани,
А не лікує. Тож уклінно прошу,
Високі спільники, болючих місць
Торкатись якомога лагідніше
І не впадати в гнів.
Антоній Слова розумні.
(Вітаючи Цезаря жестом)
Було б тут наше військо, в бій готове,-
Зробив би я отак.
Фанфари.
Цезар Вітаю щиро
Тебе у Римі.
Атоній Дякую.
Цезар Сідай.
Антоній Сідай ти перший.
Цезар Ну, гаразд.
Актоній Я чув,
Мої ти вчинки гудиш, хоч лихого
Нічого в них нема, а навіть є,-
Тебе це не обходить.
Цезар Був би я
Смішний, якби гнівився за дрібничку,
Та ще й на тебе. Був би ще смішніший,
Коли б узявся докорять тобі
Тим, що мене нітрохи не обходить.
Антоній А як дививсь ти, Цазарю, на те,
Що я в Єгипті?
Цезар Точно так, як ти
На те, що я у Римі. Хоч якби
Ти й звідтіля кував лихе на мене,
Я б ще подумав.
Антоній Як — кував лихе?
Цезар Тобі це мусить бути зрозуміло.
Твоя дружина й брат твій воювали
Зі мною, й ти був приводом до того,
Ще й гаслом бойовим для них ти був.
Антоній Ти помиляєшся. Мене в ці справи
Мій брат не втаємничував. Я сам
Про них дізнався від людей надійних,
Твоїх споборників. Хіба усім тим
Брат і моєї честі не зганьбив?
Воюючи з тобою, не повстав
Тим самим і на мене? Я про все це
Писав тобі, і ти не заперечив.
Як ти шукаєш приводу для сварки,
То іншого якогось пошукай.
Цезар Ти просто вигороджуєш себе,
Мені приписуючи хибність суджень,
Та марно виправдовуєшся.
Антоній Ні,
Це все не так. Тобі — у цім я певен —
На думку спасти не могло, що я,
Товариш твій у спільній справі, гляну
Прихильними очима на війну,
Загрозливу і для мого спокою!
А щодо жінки — я й тобі бажаю
Жони з такою вдачею. І ти,
Кому за іграшку тримати в шорах
Третину світу,— ти б її не втримав.
Енобарб Коли б то кожному таку дружину! З такими
жінками і воювати можна.
Антоній Ті непогамовність та лукавство —
Я з жалем визнаю це — завдали
Тобі чимало клопоту,— та чим
Я можу помогти?
Цезар Тобі писав я,
Як ти гуляв в Александрії,— ти ж
Поклав листа в кишеню, не читавши,
й гінця прогнав із глумом.
Антоній Вдерся він
Без дозволу до мене. Трьох царів
Гостив я перед тим і натомився.
Так я й сказав йому на другий день,
Немовби перепрошуючи. Він,
Той посланець, не привід для розриву.
Якщо сваритись — то не через нього.
Цезар Ти поламав присягу. А тобі
Невже язик повернеться сказати
Таке про мене.
Лепіо Цезарю, вгамуйся!
Антоній Облиш, Лепіде, хай говорить далі.
Священна-бо й для мене честь, якої —
Він каже — я не маю. Ну ж бо, далі:
У чім я присягався?
Цезар Помогти
Людьми і зброєю, як попрошу,
І не поміг.
Антоній Вірніш сказать — забув:
Утіх отрута пам'ять відняла.
У чому винен — каюся, і це
Ні гідності моєї не принизить,
Ні сил не зменшить. Фульвія, мабуть,
Мене хотіла вирвати з Єгипту
Тим заколотом, що отут чинила.
І я, біди причина мимовільна,
Прошу за це пробачення, як честь
Мені велить.
Лепід Що вельми благородно.
Меценат А може, годі виливать жалі?
Пора забути їх, а пам'ятати,
Що зараз нам загрожує і кличе
До згоди.
Лепід Слушно кажеш, Меценате.
Енобарб І позичити один одному трохи приязні — віддас-
те борг, як про Помпея й чутка пропаде. Тоді у вас буде досить
часу для сварки, якщо не знайдете іншого діла.
Антоній Ти тільки воїн, і не більш. Замовкни.
Енобарб А я й забув, що правді слід мовчати.
Антоній Ти ображаєш нас усіх. Замовкни.
Енобарб Ну, годі. Буду я німий як риба.
Цезар Хоч Енобарб сказав не дуже чемно,
Та правильно. Як зберегти нам дружбу,
Коли ми так розходимось на ділі?
Якби я знав, що є обруч, який
З'єднає нас, я б обійшов за ним
Весь світ, від краю і до краю.
Агріппа Можна
Сказати, Цезарю?
Цезар Кажи, Агріппо.
Агріппа У тебе є по матері сестра —
Октавія прекрасна. Марк Антоній
Тепер вдівець.
Цезар Ні слова більш, Агріппо.
Якби це чула Клеопатра, мав би
Від неї ти за ці слова зухвалі.
Антоній Я нежонатий, Цезарю. Дозволь
Дослухати Агріппу.
Агріппа Щоб назавжди
Зміцнити вашу дружбу, а серця
Союзом нерозривним поєднати,
Щоб ви братами стали, хай Антоній
Октавію твою за жінку візьме:
її краса дає їй право бути
Жоною найдостойнішого мужа,
Та й чистота її, краса душевна —
Над всяку похвалу. Тоді змаліють
Всі кривди, що великими здаються,
А всі підозри, буцімто зловісні,
Пощезнуть. Правда казкою вам стане,
А то й казки вам правдою здавались.
її любов вас між собою зблизить
І нас усіх — із вами. Вибачайте
За сміле слово, та його я зважив.
Обов'язком підказане воно.
Антоній Що скаже Цезар?
Цезар Спершу хай Антоній
Свій погляд висловить.
Антоній А що Агріппа
Зробити владен, як скажу я: "Згода"?
Цезар Вся влада тут — у Цезаря в руках.
Так само, як сестра його.
Антоній Мені
Й не сниться відмовлятись від такої
Щасливої нагоди. Дай-но руку.
Здійсни цей добрий замір. І нехай
Любов братерська нам серця пов'яже
Для діл великих.
Цезар Ось моя рука.
Я віддаю сестру, якої в світі
Ніхто з братів так не любив. Нехай
Вона серця й держави поєднає,
І хай любов між нас повік не згасне.
Лепід Хай буде так. Щасливої години!
Антоній Не думав я з Помпеєм воювати.
Недавно він мені в пригоді став.
Спочатку я подякую йому,
Щоб не вважав невдячним, а тоді —
І виклик можна кинуть.
Лепід Час не терпить.
Не ми нападемо — Помпей наскочить.
Антоній А де він?
Цезар ! Під Мізеном.
Антоній Чи на суші
Багато війська в нього?
Цезар Так, багато,
Й щоразу більшає. На морі він
Господар повновладний.
Антоній Це я чув.
Зустрітися б із ним, і якнайшвидше.
Та перш ніж брати зброю, докінчім
Почату справу.
Цезар 3 радістю. Ходімо,-
Тебе з сестрою познайомлю я.
Антоній І ти, Лепіде, з нами.
Лепід Та мене,
Мій доблесний Антонію, і хворість
Не вдержала б.
Сурми.
Цезар, Антоній і Лепід виходять.
Меценат Раді вашому поверненню, друже!
Енобарб Половино Цезаревої душі, достойний Меценате!
Любий мій друже Агріппо!
Агріппа Дорогий Енобарбе!
Меценат Яке щастя, що все так добре владналось! А не-
погано вам велося в Єгипті!
Енобарб І не кажи,— удень спали до смерку, а вночі пи-
ячили аж до світання.
Меценат А чи правда, що на сніданок смажили по вісім
кабанів, і то на дванадцять осіб?
Енобарб Для нас це було, як муха для орла.