Антоній і Клеопатра (переклад О. Грязнова) - Сторінка 3

- Вільям Шекспір -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Прощавай.

Л е п і д
Якщо нові відомості одержиш
Із наших рубежів, то сповісти.
А поки що прощай.

Ц е з а р
Не сумнівайся,
Я знаю свій обов'язок. Бувай!

Ідуть геть.

Сцена п'ята
Олександрія. Зала у палаці Клеопатри.
Входять К л е о п а т р а, Х а р м і а н а,
І р а д а і М а р д і а н.

К л е о п а т р а
Послухай, Харміано!

Х а р м і а н а
Що, царице?

К л е о п а т р а
Дай мандрагори випити мені.

Х а р м і а н а
Навіщо?
К л е о п а т р а
Хочу спати безпробудно,
Аж поки не повернеться Антоній.

Х а р м і а н а
Ти забагато думаєш про нього.

К л е о п а т р а
Не думати – це зрадити його.

Х а р м і а н а
Навряд, моя царице.

К л е о п а т р а
Мардіане!

М а р д і а н
Чим євнух догодити може вам?

К л е о п а т р а
О, тільки не своїм писклявим співом!
Мені не миле все, на що ти здатний.
Який щасливий ти, що ти – скопець:
Тобі нема до чого пориватись.
Чи знаєш ти, що означає пристрасть?

М а р д і а н
Так, знаю.
К л е о п а т р а
Справді? Дивно…

М а р д і а н
Не на ділі.
Не здатний я до пристрасних утіх,
Та пристрасть не чужа мені. Я мрію
Про те, що Марс з Венерою робив.

К л е о п а т р а
Послухай, Харміано, як вважаєш –
Де зараз він? Що робить мій Антоній?
Як думаєш, сидить він чи стоїть?
Чи пішки йде, чи скаче на коні?
Щасливий кінь! Яка це насолода –
Його вагу відчути на собі!
Пишайся тим, що ходиш під Атлантом,
Захисником всього людського роду,
Який півсвіту підпира плечем.
Він зараз каже… А можливо, шепче:
"Де ти, моя єгипетська зміючко?" —
Мене він так ласкаво називав.
О ні, навіщо пити цю отруту?
Як може пам'ятати він мене,
Обпечену гарячим сонцем півдня,
Усю у зморшках від прожитих літ?
О, я колись була шматочком ласим,
Коли ще тут лобастий Цезар був!
Помпей Великий не помітив смерті,
Коли життя в очах моїх шукав.

Входить А л е к с а с.

А л е к с а с
Привіт тобі, володарко Єгипту!

К л е о п а т р а
Ти зовсім на Антонія не схожий,
Та ти з ним був, і, ніби позолота,
Від спілкування залишився слід.
Ну, як мій незрівнянний Марк Антоній?

А л е к с а с
Останнє, що зробив він перед тим,
Як передав мені оцю перлину, –
Притис її до вуст. Його слова
В моїй душі залишаться навіки.

К л е о п а т р а
Я хочу чути їх.

А л е к с а с
Він проказав:
"Великій єгиптянці передай
Перлину цю, що римлянин суворий
Їй посилає, – скромний подарунок.
Але крім того він до ніг її
Повергне згодом незліченні царства.
Весь Схід тоді підвладний буде їй".
Він скочив у сідло, і кінь могутній
Мої слова іржанням заглушив.

К л е о п а т р а
Сумний він був при цьому чи веселий?

А л е к с а с
Як день, коли ні холодно, ні жарко,
Він був ані веселий, ні сумний.
К л е о п а т р а
Оце людина! Бачиш, Харміано,
Як він себе обачливо тримав:
Не був сумним, щоб не смутити друзів,
Не був веселим, ніби говорив,
Що радість він залишив у Єгипті.
Чудова суміш радості і суму!
Йому ніхто не може бути рівним. –
Моїх гінців до нього ти зустрів?

А л е к с а с
Так, зустрічав. Не менше двадцяти.
Навіщо їх так часто посилати?

К л е о п а т р а
Той день, коли йому не напишу,
Хай буде найнещаснішим для світу!
(до Харміани)
Подай мені паперу і чорнила.
(до Алексаса)
За звістку і дарунок щиро вдячна.
Ні, Цезаря кохала я не так.

Х а р м і а н а
О, Цезар доблесний!

К л е о п а т р а
Та подавися ним.
Скажи – Антоній мужній!

Х а р м і а н а
Мужній Цезар!
К л е о п а т р а
Ізидою клянусь, що розіб'ю
До крові губи, як іще посмієш
Із Цезарем Антонія рівняти:
Він незрівнянний, кращий за усіх.

Х а р м і а н а
Пробач за те, що пісню заспівала
На твій колишній лад.

К л е о п а т р а
Тоді була
Я зовсім недосвідчена, незріла.
Була холодна кров моя тоді.
Ходім. Подай паперу і чорнила.
Гінця я буду слати за гінцем,
Хоч би й безлюдним став увесь Єгипет.

Ідуть геть.

Д І Я Д Р У Г А

Сцена перша

Мессіна. Дім Секста Помпея.
Входять озброєні П о м п е й, М е н е к р а т
і М е н а с.

П о м п е й
Якщо боги і справді справедливі,
Хай допоможуть в справедливій справі.

М е н е к р а т
У їх затримці, доблесний Помпею,
Не слід вбачати повної відмови.

П о м п е й
Та поки ми благаємо богів,
Втрачає цінність те, про що ми молим.

М е н е к р а т
Собі на шкоду молимо ми часто,
Та мудро відмовляють нам боги.
Їх глухота нерідко нас рятує.

П о м п е й
Мене чекає успіх, бо народ
До мене схильний. Я – володар моря.
Моя могутність, наче молодик,
Зростає, наближаючись до повня.
Антоній обжирається в Єгипті,
Бенкети він не кине для війни.
Октавій Цезар, жадібний до грошей,
Прихильників втрачає, а Лепід
Обом їм лестить, хоч обох не любить,
Бо їхню зверхність відчуває він.

М е н а с
Лепід і Цезар повели в похід
Чимале військо.

П о м п е й
Звідкіля ці вісті?
Вони брехливі.

М е н а с
Сильвій запевняє.

П о м п е й
Йому приснилось. Цезар і Лепід
Антонія чекають, і обидва
Ще й досі в Римі. – Хвойдо Клеопатро!
Хай від любовних чарів знов розквітнуть
Вуста твої, зів'ялі передчасно!
Нехай твоя підступність і краса
З'єднаються, щоб втримати гульвісу!
Занур його в пияцтво безпробудне!
Принадами із кухні Епікура
Дражни його пересит, і нехай
Він честь від ненажерливості згубить
У сні й розпусті.
Входить В а р р і й.
Варрію, ти з чим?

В а р р і й
Зі звісткою останньою: Антоній
З хвилини на хвилину буде в Римі.
В дорозі він уже багато днів.

П о м п е й
Для мене це – найгірша новина
З усіх звісток. – Не думав я, Менасе,
Щоб наш гульвіса одягнув шолом
І втрутився у цю дрібну війну.
Він вдвічі у військовому мистецтві
Уміліший за спільників своїх.
Тож можемо гордитися, що нами
Відірваний ласун і ненажера
Від дивних Клеопатриних принад.

М е н а с
Не думаю, що Цезар і Антоній
Знайдуть порозуміння. Адже брат
Антонія і Фульвія – дружина –
Із Цезарем недавно воювали,
Хоч він до цього їх не підмовляв.

П о м п е й
Як знати нам? Чи змусить їх забути
Свої незгоди наша ворожнеча?
Коли б їм не загрожували ми,
Вони б, немов собаки, перегризлись.
Причин для цього досить. Та дізнатись,
Чи справді їх помирить небезпека,
Доволі важко. Тож незгоди їх
У розрахунок брати нам не варто.
Поблажок не вигадуймо собі,
Щоб сили всі віддати боротьбі.
Ходімо всі.
Ідуть геть.

Сцена друга

Рим. Дім Лепіда.
Входять Е н о б а р б і Л е п і д.
Л е п і д
Зробив би ти нам послугу велику,
Коли б свого начальника схилив
Триматися спокійно й миролюбно.

Е н о б а р б
Схилю, щоб залишався сам собою.
Якщо його будь-чим розсердить Цезар,
Нехай Антоній, голову задерши,
На нього гаркне голосно, як Марс.
Юпітером готовий присягнутись,
Що сам я задля зустрічі такої
Навмисне не голив би бороди.

Л е п і д
Тепер не час нам зводити рахунки.

Е н о б а р б
Для цього час годиться будь-який.

Л е п і д
Але дрібне повинне поступатись
Великому.

Е н о б а р б
Буває, що дрібне
Важливіше для згоди, ніж велике.

Л е п і д
Не гарячкуй і не роздмухуй сварки. –
Та ось іде Антоній.

Входять А н т о н і й і В е н т и д і й.
Е н о б а р б
Так. І Цезар.
Входять Ц е з а р, М е ц е н а т і А г р и п п а.
А н т о н і й
(до Вентидія)
Закінчим справи тут і – на парфян!

Ц е з а р
(Меценату)
Спитай Агриппу, я про це не знаю.

Л е п і д
Шановні друзі! Поєднала нас
Мета така важлива і висока,
Що всі незгоди треба нам забути.
Покажемо поблажливість свою!
Запеклі суперечки про дрібниці
Не вилікують рани застарілі.
Тому, шановні друзі, вас прошу
Торкатися болючих місць в розмові
Щонайм'якіше.

А н т о н і й
Правильні слова.
(Жестом вітає Цезаря.)
Якби були ми навіть ворогами,
Я б перед боєм так тебе вітав.

Ц е з а р
Вітаю із поверненням до Риму!

А н т о н і й
Спасибі.
Ц е з а р
Сядь.
А н т о н і й
Ти перший.
Ц е з а р
Ну, як хочеш.
Сідають.
А н т о н і й
Я чув, що ти засуджував мене
За вчинки, що тебе не зачіпали?

Ц е з а р
Смішним я був би, сердячись на тебе
Через дрібниці, а іще смішнішим,
Якби почав засуджувати вчинки,
Що зовсім не стосуються мене.

А н т о н і й
Як ти дививсь на те, що я в Єгипті?

Ц е з а р
Так само, певне, як дивився ти
На те, що я у Римі. В тому разі,
Коли б ти у Єгипті замишляв
Якісь підступні дії проти мене,
То це було б мені не все одно.

А н т о н і й
Що значить – замишляти?

Ц е з а р
Чи потрібно
Це роз'ясняти? Брат твій і дружина
Повстали проти мене. В цій війні
Їх кличем бойовим був: Марк Антоній!

А н т о н і й
Неправда це, бо іменем моїм
Брат Люцій і не думав прикриватись:
Я вірогідні свідчення зібрав
Від тих, хто воював в твоєму війську.
Хіба мій брат, пішовши проти тебе,
Не зазіхав на нашу спільну владу?
І я про це тобі уже писав.
Якщо ти дуже хочеш посваритись,
То оберімо краще інший привід,
А цей, боюсь, зметав ти нашвидку.

Ц е з а р
Мене ти зобразив несправедливим,
І саме цим виправдуєш себе.

А н т о н і й
О ні, я переконаний, що здатний
Ти міркувать розумно й справедливо.
Чи міг би я, товариш твій і спільник,
Підбурювати брата до війни,
Яка б могла зламати наш порядок?
Що ж до дружини, то тобі бажав би
Колись дружину з норовом таким.
Третину світу ти тримаєш в шорах,
А спробував би стримати її!

Е н о б а р б. Якби всім нам по такій дружині! Можна б з ними ходити на війну!

А н т о н і й
Я, Цезарю, жалкую, що повстання,
Яке супроти тебе підняли
Нестриманість дружини й марнославство,
Тут наробило клопоту тобі.
Та чим я міг тобі допомогти?

Ц е з а р
Тобі писав я, та в Олександрії
Займався ти бенкетами своїми,
І ти листа мого не прочитав.
Гінця мого, не вислухавши, вигнав.

А н т о н і й
Без дозволу до мене він удерся.
Я перед тим якраз давав обід
Для трьох царів і тямив небагато.
Назавтра сам покликав я гінця,
Що вчинок мій немудрий вибачає.
Не варто нам і говорить про це,
Шукай для сварки іншої причини.

Ц е з а р
Ти клятву ту, що дав мені, порушив,
У чім не звинуватиш ти мене.

Л е п і д
Ну, Цезарю…

А н т о н і й
Облиш його, Лепіде!
Хай каже все, що хоче. Честь моя
Підозр його ніскільки не боїться. –
Ти говорив, що я порушив клятву…

Ц е з а р
…допомогти за першої вимоги
І словом, і ділами. Я просив,
А ти відмовив.

А н т о н і й
Кажучи точніше,
Не виявив належної уваги.
Такі були часи… Немов дурман,
Кохання затуманило свідомість.
У чому винен, – каюсь. Цим зізнанням
Я не принижу гідності своєї,
Могутності також не похитну.
Можливо, я причетний мимоволі
До заколоту Фульвії: вона
Мене хотіла вирвати з Єгипту.
Тоді прошу пробачити мене
У межах, що для гідності прийнятні.

Л е п і д
Це благородно.

М е ц е н а т
Краще припиніть
Минулі обговорювать незгоди.
Було б доцільно зовсім їх забути,
А особливо зараз.

Л е п і д
Справедливо.
Е н о б а р б.