Аріель - Сторінка 16

Нехай це роблять інші, керовані вмілими руками.

Кінець кінцем можна примиритися з тим, що Аврелій залишиться живим. Головне — вирвати його з рук Бодена і Пірса. Аврелій незабаром стане повнолітнім. Доталлер, використовуючи Джейн, уживе заходів до того, щоб суд визнав Аврелія нормальним. Опіка буде скасована. Юнак оселиться з Джейн і, звичайно, як і його сестра, видасть йому, Доталлеру, довіреність на ведення всіх справ.

І Доталлер склав новий план. Якщо до раджі приїдуть сестра Аврелія, його опікун і Доталлер і заявлять свої права на нього, згадавши при цьому, що Аврелій син лорда і крупного капіталіста, раджа змушений буде поступитися. Джейн не захоче більше розлучатися з своїм братом. Усе буде гаразд.

— Я вже сказав, — говорив далі після невеликої загальної мовчанки Доталлер, — що раджа деспот і самодур. Але якщо до нього з'явитесь ви, міс Джейн, і ви, містер Боден...

— А я про що казав? — не витримав Боден. — Без нас не обійшлося!

— І я кажу про те саме. Ви, здається, хочете сваритися, містер Боден?

— Я теж повинен їхати, — заявив Пірс.

— Ваша поїздка не необхідна, як мені здається, — зморщившись, заперечив Доталлер.

— Вкрай необхідна, — наполягав Пірс. — Як директор школи-санаторію, де Аврелій Гальтон перебував на лікуванні, я можу засвідчити раджі, що юнак божевільний і тому повинен жити в умовах особливого режиму.

Боден, оцінивши становище, при якому Доталлер у даний момент був найнебезпечнішим суперником, вирішив мати при собі зайвого союзника і підтримав Пірса. Джейн не заперечувала, і Доталлер змушений був погодитися.

Вирішили, не гаючи часу, вилетіти того ж дня.

Доталлер узяв на себе роль провідника. Без особливих пригод дісталися вони до казкових палаців раджі.

РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ

НЕВДАЛІ РОЗШУКИ

Нарешті Джейн побачила справжню Індію. Незважаючи на те, що вона була схвильована майбутньою зустріччю з хворим братом, якого не бачила багато років, дівчина не могла не захоплюватися красою палаців і парків. Ніби навмисне, перед головним палацом провели слонів, прикрашених розкішними, вишитими золотом попонами! Ці вже були справжніми, не з цирку.

Раджа дуже люб'язно прийняв гостей в по-європейськи обставленому кабінеті і в європейському костюмі, чим розчарував Джейн. її цікавило, як вони розмовлятимуть з раджею. Але виявилось, що раджа чудово говорить по-англійськи. І все ж це була типова східна людина. Білосніжний пластрон накрохмаленої сорочки лише відтінював смаглявість його шкіри. Обличчям, як здавалося Джейн, раджа нагадував Отелло.

Боден коротко виклав мету їх візиту.

В міру того, як Боден говорив, обличчя раджі ставало дедалі розгубленішим.

— Мені дуже прикро, — сказав він, коли Боден скінчив, — що я позбавлений задоволення виконати ваше прохання: Аврелій Гальтон, як ви називаєте цього чудового юнака, справді перебував у мене, але тепер його немає... І я... нічого не можу більше додати до цього. Ваш Аврелій зник.

Усі були приголомшені такою несподіваною звісткою. Джейн, Боден, Пірс і Доталлер навперебій задавали запитання, але раджа, нервово куйовдячи кучеряву бороду, твердив одне:

— Нічого не можу додати до того, що сказав. Слуги заявили мені, що юнак зник минулої ночі, і більше про нього я нічого не чув... Може, вип'єте чаю? Ви, мабуть, стомилися з дороги? Ні? Тоді, може, вам цікаво буде оглянути мої алмази?

— Сер! — вигукнув Боден. — Ви, дозволю собі думати, цілком розумієте всю відповідальність..

Він не договорив. Маска фальшивої європейської люб'язності вмить зникла з обличчя раджі. Очі його так блиснули, що Боден поперхнувся і зблід.

— Дозволю собі думати, що ви також розумієте всю відповідальність ваших слів, сер! — обірвав він Бодена. — Я вважав би для себе вкрай образливою навіть думку вашу про те, що я, — він зробив особливий наголос на слові "я", — сказав щось таке, що не зовсім відповідає дійсності.

Усі зрозуміли: розмова закінчена і більше вони нічого від раджі не доб'ються. Розставання було значно холодніше і більш натягнуте, ніж зустріч.

Спускаючись мармуровими сходами, які утопали в килимах і квітах, Боден тихо сказав Джейн, щоб утішити її і себе:

— Не сумуйте, Джейн, Аврелій, мабуть, знову втік. Це, звичайно, дуже прикро, але ми все ж не сьогодні-завтра знайдемо його. Далеко він не зале... не забіг.

Джейн зітхнула.

— Раджа не хоче розлучатися з літаючим юнаком. Він, напевне, приховує його в себе, — сказав Пірс Доталлеру, коли вони вже йшли парком уздовж невисокої кам'яної огорожі. Та ми піднімемо на ноги всіх, якщо треба буде, дійдемо до віце-короля і доб'ємося обшуку в палаці і видачі Аврелія.

Доталлер думав про щось своє. Пірс ішов мовчки попереду всіх.

До слуху Пірса раптом долинув голос із-за огорожі. Кілька слів, сказаних на мові хіндустані, змусили його зупинитися і прислухатися до розмови.

Посеред вулиці стояв підмітальник, біля нього — худий старик і дівчина-підліток.

— Нехай у наступному народженні я буду останнім гадом, коли я брешу! — вигукнув підмітальник, мабуть збентежений недовірою. — Я розповідаю із слів чоловіка, який сам, своїми руками зв'язав літаючу людину і кинув її за наказом раджі в бездонний колодязь.

Старик махнув рукою і, хворобливо зморщивши обличчя, глухо мовив:

— Кінець усьому. Ходімо, Лоліта!

Але дівчина не зрушила з місця. Вона безумними очима поглянула на старика, потім твердо сказала:

— Він не може вмерти!.. Він сказав: "Чекай мене, Лоліта", — і я чекатиму його...

— Що там, містер Пірс? — гукнув Доталлер, підходячи до Пірса. Але, глянувши на його зблідле обличчя, з тривогою сказав, понижуючи голос: — Що трапилося?

— Нічого, нічого... Припадок серця. У мене це буває... Зараз мине.

Доталлер дивився на нього недовірливо.

Увечері, коли до під'їзду готелю вже було подано автомобіль, Пірс вирішив, що йому нічого далі приховувати таємницю. Він сказав Бодену:

— Містер Боден! Нам більше нема про що сперечатись. Аріеля-Аврелія Гальтона немає в живих. Його вбито за наказом раджі.

І Пірс розповів про почуту ним розмову.

За стіною раптом почувся голосний крик. О, ці зрадливо тонкі стіни індійських провінціальних готелів!

Пірс і Боден застали Джейн у сльозах.

На крик прибіг Доталлер. Дізнавшись про те, що сталося, він ледве стримував радість. Усе обернулося для нього якнайкраще!

РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ

ВЛАДИКА РОЗГНІВАНИЙ

Анат, якого Аріель витяг з колодязя, був сином чоловіка з алмазом — Мохіти, першого радника й улюбленця раджі.

Бути улюбленцем раджі дуже вигідно. Раджа Раджкумар володів скарбами, загальної суми яких він навіть сам добре не знав. Мало кому з європейців відомо, що деякі індійські раджі — це перші багатії світу, в порівнянні з якими прославлені мільярдери — Ротшільди, Моргани, Рокфеллери, Вандербільди — бідні люди. Віками, з покоління в покоління, раджі збільшували своє багатство, яке складалось, головним чином, з коштовного каміння та золота.

Про всі ці багатства мало хто знає лише тому, що раджі не мають потреби продавати свої алмази, а коли б і виникла така потреба, то це не завжди й можливо: на світовій біржі небагато покупців на такі камені, як "Великий Могол" або "Регент". Нерухоме майно цих багачів — палаци, маєтки — також велике. Але за своєю цінністю його не можна порівняти з цими купами брильянтів та алмазів.

Не дивно, що раджі можуть нагороджувати своїх улюбленців так, як ніколи не могли нагороджувати своїх фаворитів наймогутніші й найбагатші королі Європи.

Але благовоління і любов раджі треба заслужити догоджаннями. Подібно до всіх людей, що проводять бездіяльне життя в замкнутому світі, як писав Вольтер — "у світі без обріїв", раджа найбільше боявся нудьги, хоч і мав непогану освіту, чудово володів англійською мовою, його дружина, Шьяма, говорила по-французьки, як парижанка. Разом з нею раджа кілька разів відвідував Європу — Лондон, Париж, Берлін. Але фраки й смокінги після вільного і легкого національного одягу, театри й раути, європейська кухня, весь уклад життя були для нього незручними, розваги — чужими. І він квапив дружину з від'їздом.

Дома, виконавши обряд очищення, скинувши незручний одяг, Раджкумар полегшено зітхав і почував себе щасливим. У легкому шовковому халаті він годинами лежав на тахті. Хлопчик-слуга обвівав його пальмовим віялом. Раджа брав куплені в Європі книги і журнали, вибирав "якнайлегший" роман і заглиблювався в читання.

Європейцем можна бути і в Індії!

Він був у своєму роді "освічений абсолютист". Належав до релігійного товариства "Брамо-Самадж", не поклонявся ідолам, не дуже старанно виконував обтяжливі релігійні обряди, їв дичину, яку готував повар-мусульманин, стежив за книжковими новинками, читав філософські книги, однаково погоджуючись і з Руссо і з Ніцше. Любив бути в товаристві сагибів і дружив з ними.

Провалявшись два-три дні з новою книгою, він раптом починав відчувати, що змія нудьги знову заповзає в його серце.

І тут на сцену з'являвся Мохіта, який до тонкощів вивчив свого владику.

— Що нового, Мохіта? — питав раджа, недбало кидаючи книгу на килим. Мохіта "брав прах від ніг владики", в пишномовних висловах вітав його і коротко доповідав про господарчі справи, про нові угоди, укладені з сагибами та селянами, про надходження арендної платні, про стягнення з несправних боржників.

Але сьогодні раджа неуважно слухав його і перебивав, повторюючи запитання:

— Що в тебе нового, Мохіта?

— Трупа хлопчиків і дівчаток підготувала нові танці.

Раджа згадав паризький канкан, посміхнувся:

— Старе. А втім, покажи.

Мохіта ляснув у долоні, оксамитова завіса на високому склепінні біля дверей розсунулась, і в кімнату, видзвонюючи зап'ястями, бубонцями й дзвіночками, вбігли дівчатка, оповиті легким газом, і хлопчики в барвистих убраннях. Під звуки флейт вони почали танцювати. їх рухи були граціозні, на переляканих обличчях застигли посмішки.

— Старе, — ще раз повторив раджа і махнув рукою.

Флейти змовкли, діти перестали танцювати, збившись докупи, як переляканий гурт овечок.

Раджа почав розповідати Мохіті про канкан, в яких костюмах виступають жінки, які викидають антраша — "розумієш, ноги вище голови, і всі оборки — "фіть!" — і він наказав зробити дівчаткам такі костюми, — пишні спідниці, каблуки високі, — і навчити їх канкана.