Бартер - Сторінка 2

Хоча, з огляду на подію з пакетом цукрового піску й пляшкою "Палмолів Зелений" з найвищої полиці в коморі, вона втратила віру в висоту, як у захід безпеки. Вона піднялася назад нагору сходами з пластиковими півгалоновими {перек. ru-ua: для США = 0,5·3,78543 = 1,89 л} бутлями на буксирі в кожній руці. Потім підняла й поставила одну йому на коліна зі стурбованою посмішкою.

— "Бо-Піп Клауді" вам підійде?

Він, важко дихаючи, кивнув і відкрутив пробку. А від виниклого запаху — зморгнув і запосміхався.

— Так... — Видихнув він, і спробував підняти сулію до рота слабкими, тремтячими руками. Вона вислизнула, хлюпнувши аміаком на його блискучий одяг. Він не всотався, і не зібрався в краплі — натомість стік у брудну калюжку на підлозі, не залишивши й сліду на одязі.

— Допоможіть... мені... — Прошепотів він.

Наполегливо сподіваючись, що не допомагає йому здійснити самогубство, вона подивилася на автомат з паперовими чашечками. Порожній. Вона зазирнула в сервант — теж порожній. Всі склянки були звалені разом з іншим посудом, вкриті їжею, кільцями молока, й жирними відбитками пальців. Хвилинку, був один кухоль Джені — з закусочних "Макдональдс". Мері Еліс нервово озирнулась через плече — у Джені починалися приступи вересків, якщо хто-небудь крім неї насмілювався пити з її особистого кухля. Але її середня дитина поки що ховалася в вітальні. Мері Еліс взялася за бутель, нервуючи налила аміак у кухоль: до верхівки намальованого зеленого літачка Берді й квапливо піднесла його до вуст свого гостя. Він жадібно пив, дякуючи їй поглядом золотавих очей. Зіниці, як вона помітила, були ромбовидними, а не круглими.

Він випив кухоль до дна й сів трохи рівніше, задихавши спокійніше й розміреніше. Кілька хвилин мовчки відпочивав, сидячи на стільці, й імовірно, відновлюючи сили. Потім він випив ще один цілий кухоль "Бо-Піп Клауді", й закрив бутель пробкою. Мері Еліс поставила другий на підлогу. Потім вона соромливо підіпхнула його ногою в бік гостя.

— Ви щось казали про статичні поля? — З надією нагадала вона.

— Біостатичне поле, — виправив він, — Так. Постійно користуюся під час подорожей. Дуже просто. Вам з дистанційним керуванням?

— Е-е... Думаю, так.

— Добре. Зроблю. Він нагнувся, знову відкрив свою валізку, й почав у ній порпатися. На секунду він зупинився, підібрав другу сулію, міцно затяг на ній пробку й поставив у валізу. Сулія почала стискуватися, плавлячись і згинаючись геть від Мері Еліс, але, разом з тим, і не в якусь зі сторін кухні. Вона згорталась відразу в усіх напрямках. Коли вона скоротилася до шпилькових розмірів, гість акуратно поклав її у тримач, де виднівся довгий ряд інших малюсіньких предметів нечітких форм, і задоволено зітхнув.

— Скільки ви хочете? — Запитав він. — Ви кличете дітей, я встановлюю.

— Ну, є Теді, й Джені, й Браян... — Її погляд упав на одну з кішок, що дрімала, розтягшись в центрі сонячної плями на кухонному столі; а хвіст спочивав поперек тарілки, наповненої сиропом для оладок, з плаваючими в ньому шматочками бананів. Теді постійно наливає занадто багато сиропу. Вона відчула легку материнську тривогу при думці про те, щоб піддати свого первістка невідомій операції.

— З кішками таке теж можна зробити? — запитала вона.

— З чим завгодно, — впевнено заявив він, потім вказав на кішку, — Добре. Почнемо з цієї...

Кішку розмістили на колінах її гостя, де вона влаштувалася, набурмосившись за те, що потурбували її сон. Маленька людина витягнула, а потім підняла загадковий пристрій, розміром як сигаретна запальничка, над заднім боком звіриної шиї. Дивне блакитне світло, одночасно прозоре й відчутне, опустилося на густу чорну шерсть і зникло.

— Гаразд, дивіться. — Він передав прилад їй. — Натисніть сюди.

Кішка зістрибнула, з обуренням зігнувшись. Мері Еліс натиснула. Кішка миттєво завмерла, як від фотоспалаху. Втративши рівновагу, вона звалилася на бік, і лежала нерухома.

— Вражаюче! — видихнула Мері Еліс. — А як ви її знову запускаєте?

— Натисніть сюди.

Кішка обурено підхопилася на лапи й жваво поскакала геть.

— Я покличу іншу, — радісно сказала Мері Еліс, вмикаючи електровідкривач консервних банок. На його тихе гудіння обидві кішки з'явилися як за помахом чарівної палички. Операцію відразу повторили. Мері Еліс експериментувала кілька хвилин, вмикаючи й вимикаючи кішок.

— І як довго ця штука працює? — Запитала вона. — Тобто, чи вичерпуються батарейки або що-небудь подібне?

— Не працюють вічно, — відповіла маленька людина, — споживають багато енергії, не сумнівайтеся. Батареї гарні лише... для вашого часу. — Він пропав у розумових обчисленнях, ворушачи губами. — Сто десять років.

— Тоді все гаразд, — запевнила вона його. — Це буде якраз.

Вона попрямувала до дверей у вітальню.

— Агов, Теді...

Вона склала їх на кушетці в ряд — раз, два, три — немов китайських мавпочок з кішками з кожного боку як форзаци в книжці. Останнім, кого вона вимкнула, був телевізор. Запанувала тиша, благословенна тиша, яка порушувалась лише крапанням, крапанням саморозморожування холодильника.

— Вам треба йти? — Запитала Мері Еліс маленького чоловічка. — Ви ж щойно прийшли. Вам може треба відпочити?

— Повинен іти, — стиснув він плічми.

— Але мій чоловік ще не повернувся додому. Він може з'явитися з хвилини на хвилину. Почекайте ще кілька хвилин? Будь ласка.

Маленька людина, перепрошуючи, похитала головою.

— Повинен йти.

— Почекайте. — Ідея прорвалася в мозок Мері Еліс. У будь-якому випадку, це була гідна спроба. Вона галопом помчалася назад сходами в підвал і миттєво повернулася зі ще однією пластиковою сулією, цього разу з червоно-синьою етикеткою. — Вам це може придатися?..

Сулія була наповнена лише на три чверті, але все-таки...

Він відгвинтив пробку, й понюхав. Його обличчя засяяло.

— А-а! — Вигукнув він. — Випивка!

Він по-сільськи обхопив сулію "Хлорокса" рукою, і зробив ковток.

— А-ах! — Він посміхнувся, потім голосно зригнув. Мері Еліс, пригадавши, що трапилось в неї у вбиральні, коли вона змішала аміак з хлорним відбілювачем, розраховуючи помити й продезинфікувати одночасно, не здивувалася. — Мила леді, може, у мене є одна, дві хвилинки...

Вони чекали, Мері Еліс підскакувала кожні кілька хвилин, коли було чути, як повз проїжджав автомобіль, або по сусідству ляскали автомобільні дверцята. Через декілька секунд тиші, вона стала міркувати.

— Знаєте, — мовила вона зрештою, — моєму чоловіку насправді не потрібен вимикач.

— От як? — Сказала маленька людина. — Тоді піду.

— Ні, почекайте... я мала на увазі, чи є у вас що-небудь, на зразок, е-е... вмикача, в мішку фокусів?

Маленька людина задумливо поскубала губу, й ще раз ковтнула "Хлорокса".

— Звучить як фокальний стимулятор.

— А що це?

— Використовуємо замість токсичних напоїв на основі кофеїну. Щоб працювати.

— Працювати, так? Схоже, те, що потрібно. — Мері Еліс занурилася в міркування. — Можу я одержати одну таку штуку за галон "Хлорокса"?

Маленька людина з повагою глянула на бутель і посміхнулася.

— Згода, мила леді.

Мері Еліс відкинулася і стала молитися про перебій напруги в автоматі відеоаркади. Нарешті з в'їзду долинув знайомий шум двигуна, скрегіт передач і вереск гальм.

— Що це в тебе, компанія? — Запитав Теді Старший, ввійшовши в кухню.

— Е-е, привіт, любий. Містер, е-е, Клаату — свідок Ієгови. В нас була надзвичайно цікава розмова...

— О! — Сказав він, озирнувшись. — Ну, тоді я залишу вас з вашими справами.

Він пустив воду й став порпатися в буфеті в пошуках придатної ємності. Нарешті він вибрав миску з-під шербету, й відвернувся, щоб налити собі води й попити. Маленька людина зі свого місця оглянула його шию зі спини. Червоне мерехтливе сяйво як москіт тихо заспівало в повітрі й зникло під шкірою на потилиці.

— Ти хочеш чого-небудь поїсти, любий, ти ж не снідав?

— О, ні. Гарольд і я зайшли в "Макдональдс". Я з'їв два біг-мака, картоплю-фрі й коктейлі, тому, думаю, навряд чи мені захочеться чого-небудь до вечері... — Він позіхнув. — Бачу, ти можеш втихомирити дітей, так? Я піду спробую подрімати й...

Мері Еліс натиснула кнопку. Її чоловік моргнув.

— ...вичищу ті водостоки. Знаєш, я повинен був це зробити ще минулої осені. Нема кращого моменту, ніж зараз... — Він енергійно зник за кухонними дверима, прямуючи в гараж за сходами.

Маленький чоловічок звалив сулію "Хлорокса" на плече й вклонився, зібравшись йти.

— Зазирайте ще, в будь-який час, якщо виявитесь поблизу. Сердечно побажала Мері Еліс. — Просто повідомте мені, що ви прийдете, і я приготую для вас багато аміаку й відбілювача. Щасти!

Зітхнувши, вона повернулася у свій будинок. В неї були й власні справи, але, принаймні, вони залишатимуться незробленими в чотири рази менше часу. Звичайно, будь-хто не буде тримати дітей вимкненими постійно: тридцять років крайній вік, поки діє соціальне забезпечення, і все-таки, можна тримати в будинку дошколят, якщо вона буде дуже вже потурати своїм бажанням. Але поспішати було нікуди. Спочатку вона б вичистила кухню, потім іншу частину першого поверху. Потім, ймовірно, вона могла б присісти зі скляночкою свіжого чаю з льодом і послухати музику. Не високі пискляві голоси бурундучків або гномиків, які гикають від того, що під зав'язку обжерлися арахісовим маслом, а свій власний запис, може "Паркенінг грає Баха". Телевізор був би вимкнений. Тиша не була цілковитою — звуки шкрябання зі схилів даху м'яко вторгалися через розкрите по-літньому вікно, але з цим все було гаразд. Вона взялася до прибирання на кухні, плануючи свій день. Свій день.

*1 ОЛАДКА, —и, ж., рідко. Те саме, що оладок.

ОЛАДОК, —дка, ч. Невеликий товстий млинець.

МЛИНЕЦЬ, —нця, ч. Тонкий коржик з рідкого тіста, спечений на сковороді.

*2 ГУЧНІСТЬ, —ності, ж. 1. Абстр. ім. до гучний 1. 2. фіз. Величина, яка характеризує слухові відчуття і залежить від інтенсивності звуку, форми його коливань та частоти. ** Гучність звуку — параметр звуку, що характеризує слухове відчуття для даного звуку.

Тому, при малій інтенсивості звуку, гучніть може бути менша від порогу чутності і, відтак, нечутною: нульова гучність. А може бути великою, малою...