Безсмертя задарма - Сторінка 3

Корпорація "Утилізатор" є дуже важливою сполучною ланкою. Вона перевозить товари з одного місця в інше і виконує інші послуги. Ви мене зрозуміли?

Кодлінз кивнув.

— Звичайно, кредит надається автоматично. Але, рано чи пізно, за все треба платити.

Слово про плату неприємно різало слух. Заплатити? Не таке вже високоцивілізоване це суспільство, як йому спершу здалося. Адже ніхто не говорив про плату. Чому ж тепер порушують це питання?

— Чому ніхто не зупинив мене? — запитав Коллінз у відчаї.— Адже вони повинні були знати, що я не кредитоспроможний.

Флайн дохитав головою.

— Питання про кредитоспроможність вирішується самою людиною, а не встановлюється законом. У цивілізованому світі кожний індивідуум має право вирішувати самостійно. Мені дуже шкода, сер.— Він глянув на

годинника і протяг Коллінзу аркуш паперу, який щойно проглядав.— Подивіться на цей рахунок і скажіть, чи все в ньому правильно.

Коллінз узяв папірець і прочитав:

Один палац з обладнанням — 450 000 000 кр.

Послуги такелажників фірми "Максима Олф" — 111 000 кр.

Сто двадцять дві танцівниці — 122 000 000 кр.

Бездоганне здоров'я — 888 234 031 кр.

Коллінз швидко пробіг очима увесь рахунок. Загальна сума була трохи більшою, ніж вісімнадцять мільярдів кредитів.

— Зачекайте! — вигукнув Коллінз.— Ви не можете вимагати з мене таких грошей. Утилізатор звалився до мене в кімнату невідомо звідки, просто випадково!

— Я сам збираюся звернути їхню увагу на цей факт,— сказав Флайн.— Хто знає? Можливо, вони будуть менш вимогливі. Гадаю, треба спробувати; гірше не буде.

Підлога захиталася у Коллінза під ногами. Обличчя Флайна почало розпливатися.

— Час вийшов,— сказав Флайн.— Нехай вам щастить.

Коллінз заплющив очі.

Коли він знову розплющив їх, перед ним лежала похмура рівнина, яку обступили скелясті гори. Пронизливий вітер стьобав йому обличчя, небо стало сіро-сталевого кольору.

Якийсь обшарпаний чоловік стояв рядом із ним.

— Тримай,— сказав він і простяг Коллінзу кайло.

— Що це?

— Кайло,— терпляче пояснив чоловік.— А там он — каменярня, де ми з тобою разом із іншими будемо добувати мармур.

— Мармур?

— Саме так. Завжди може знайтися якийсь ідіот, котрому потрібен мармуровий палац,— пояснив чоловік, криво посміхаючись.— Можеш звати мене Янг. Певний час нам доведеться працювати разом.

Коллінз тупо дивився на нього.

— Як довго?

— А ти сам підрахуй,— сказав Янг.— Тут платять щомісяця п'ятдесят кредитів, аж поки повернеш борг.

Кайло випало з рук Коллінза.

Вони не можуть так вчинити з ним! Корпорація "Утилізатор" має зрозуміти свою помилку! Адже це їхня вина, що машина провалилася в минуле. Невже їй не зрозуміло?

— Тут якась дивовижна помилка! — сказав Коллінз.

— Ніякої помилки немає,— мовив Янг.— У них велика нестача робочих рук, от і поповнюють лави працівників як тільки можуть. Першу тисячу років буде важко, а потім нічого, звикнеш.

Коллінз поплівся слідом за Янгом до каменярні, потім зупинився.

— Першу тисячу років? Я стільки не проживу!

— Проживеш! — запевнив його Янг.— Тобі ж дали безсмертя, невже забув?

Так, це правда. Він попросив собі безсмертя якраз у ту хвилину, коли вони відібрали у нього утилізатор. А може, вони узяли його потім?

Тут Коллінз дещо згадав. Дивно, але він не пам'ятав, щоб у тому рахунку, що його пред'явив Флайн, зазначалося безсмертя.

— А скільки вони нарахували мені за безсмертя? — поцікавився він.

Янг глянув на нього і розсміявся.

— Не прикидайся наївним, друже. Пора вже тобі самому зметикувати.

Він підштовхнув Коллінза до каменярні.

— Ясно й так, цим вони нагороджують задарма.