Білл — герой галактики - Сторінка 4

"Безперервне стриптиз-шоу" і "Найкращі напої", а далі "Окремі кімнати для гостей та їхніх приятелів". Вони прискорили ходу. На фасадній стіні "Відпочинку космонавта" було розміщено вітрини з броньованого скла, за яким можна було побачити тримірні зображення дбайливо вбраних (браслети і вузенькі бікіні) артисток, а далі їх же голих (без браслетів і купальників).

Білл розчаровано зітхнув, показуючи на маленький напис, що майже загубився серед багатства жіночих персів..

Там було написано: "Тільки для офіцерів".

— Проходьте,— пробурчав поліцейський і штовхнув їх своїм електронним кийком. Вони почовгали далі.

Наступний заклад приймав чоловіків усіх рангів, але за вхід треба було заплатити сімдесят сім кредиток — більше, ніж вони мали на всіх. Після цього знову замиготіли написи "Тільки для офіцерів", аж поки кінчилася бруківка і вогні залишилися позаду.

— Що це?"— спитав Потвора, чуючи звук голосів, які долинали з темного завулка.

Придивившись, вони розгледіли чергу піхотинців, початок якої губився з поля, зору за далеким рогом вулиці.

— Що це? — перепитав він в останнього чоловіка в черзі.

— Бордель для нижніх чинів. І не пробуй пройти без черги. Назад, назад. Вони тут же вишикувалися — Білл став останнім, але ненадовго. Посувалися повільно, а нові піхотинці підходили і ставали за ними. Ніч була холодна, і він часто прикладався до пляшки, щоб підтримати сили. 'Розмов майже не вели, а в міру просування до освітленого червоним входу паузи ставали довші. Двері розчинялися й зачинялися через рівні проміжки часу, і Біллеві товариші один по одному зникали за ними. Врешті настала і його черга, двері відчинилися, і він уже ступив наперед, коли завили сирени, і їфемезний поліцейський з великим черевом стрибнув між Біллом і дверима.

— Терміновий сигнал вертатися. Усім назад на базу! — загорлав він. У Білла вихопився здавлений стогін — всі його надії пішли прахом,— і він стрибнув уперед, але легенький дотик електронного кийка відкинув його назад. Його потягли, напівнепритомного, затиснутого поміж тілами; сирени ревли, а штучне північне сяйво утворило в небі напис: "До зброї!!!" — великими вогненними літерами, кожна у сотню миль завдовжки. Хтось випростав руку і підтримав Білла, коли він уже сповзав додолу, де б його затоптали пурпурова черевики. То був його старий приятель Потвора, на його обличчі грала пересичена самовдоволена усмішка. Білл зненавидів його і хотів ударити. Та, перш ніж він замірився кулаком, натовп затягнув їх у вагон монорельсової залізниці, що помчав їх крізь ніч і вивергнув у таборі Льва Троцького. Він забув про свою злість, коли лаписько Убивайла Дренга витягло його з натовпу.

— Пакуй свої манатки,— проскреготів він. — Вас відправляють на фронт.

— Вони не можуть нас відправити — ми ще не підготовлені.

— Вони можуть чинити що хочуть, і звичайно так і роблять. Славна космічна битва наближається до свого переможного завершення, і втрати сягнули чотирьох мільйонів плюс-мінус сотня тисяч. Вимагається поповнення, тобто ви. Підготуйся до посадки на космічний корабель негайно, а може, й раніше.

— Ми не можемо, у нас немає космічного спорядження! Склади...

— Усі тиловики вже відлетіли.

— їжа...

— Кухарі і допоміжний особовий склад уже в космосі. Оголошено

тривогу. Усіх людей, без яких можна обійтись, посилають у космос. Можливо,на смерть. — Він скреготнув іклами і обдарував їх бридкою посмішкою. — А я, тим часом, залишусь тут, щоб навчати поповнення для вас.

Пневматична пошта викинула капсулу, і коли він розкрив її і прочитав повідомлення, усмішка повільно розтанула на його обличчі.

— Вони відправляють мене також,— глухим голосом сказав він.

Розділ III

89 672 899 рекрутів уже пройшли через табір імені Льва Троцького і були відправлені в космос, тож механізм був відлагоджений і працював без затримки, хоча цього разу він пожирав самого себе, як змія ковтає свій хвіст. Білл і його приятелі були останніми з рекрутів, і одразу за ними змія почала перетравлювати себе. Після того, як їм обкарнали чуб і пропустили крізь ультразвуковий зневошувач, перукарі накинулися один на одного і тут же, в кімнаті, заповненій пасмами волосся, клаптями вус, шматками шкіри, зрошеної краплями крові, вони обстриглися й поголилися, а потім затягли за собою в ультразвукову камеру й оператора. Санінструктори ввели собі сироватку проти ракетної лихоманки і космічної хвороби, бухгалтери видали собі розрахункові книжки, а наглядачі за посадкою заштовхували один одного по трапах у ракети. Дюзи запрацювали, живі стовпи вогню, немов червоні язики, лизали плити космодрому, спалюючи трапи, що було чудовим піротехнічним видовищем, оскільки оператори трапів теж були на борту. Грім від космічних кораблів луною прокотився нічним небом, полишаючи табір імені Льва Троцького, темне й мовчазне місто-привид, де уривки щоденних наказів і списки людей, на яких було накладено дисциплінарне стягнення, шурхотіли й облітали під вітром з дощок об'яв, танцювали по пустельних вулицях і врешті прилипали до галасливих яскраво освітлених вікон офіцерського клубу, де у розпалі була грандіозна пиятика, яка проте викликала багато нарікань учасників, бо вони змушені були обслуговувати себе самі.

Вище й вище здіймалися транспортні кораблі, прямуючи туди, де зібрався великий флот міжзоряних дредноутів, що затьмарювали сузір'я над головою, новий флот, наймогутніший з будь-коли збудованих у галактиці, такий новий, що кораблі ще й досі будувалися. Зварка спалахувала яскравими вогниками, а гарячі заклепки прокладали траєкторії по небу, втрапляючи в свої гнізда. Плями світла позникали після того, як один велетенський міжзоряний дредноут було завершено і по радіомережі залунали пронизливі крики робітників, яких, замість того, щоб залишити на корабельні, примусили піти служити на щойно збудований ними ж корабель. Це була тотальна війна.

Вілл, спотикаючись, пройшов по пластиковій пружній трубі, що з'єднувала транспорт з космічним дредноутом, і опустив свої речі перед головним старшиною, який сидів за столом у шлюзі, що більше скидався розмірами на ангар. Або, точніше кажучи, спробував їх опустити, але, оскільки тут не було сили тяжіння, мішки зависли в повітрі, а коли він штовхнув їх до підлоги, то злетів сам, бо тіло, яке вільно падає, так би мовити, перебуває у вільному падінні, а все, що важить, ваги не має, і будь-яка дія викликає рівну їй протидію чи щось подібне. Старшина підвів очі, забурчав і притяг Білла назад до столу.

— Покинь ці свої незграбні витівки, хлопче. Ім'я?

— Білл, пишеться з двома "л".

— Біл,— пробуркотів старшина, облизуючи кінчик олівця, а потім записуючи ім'я в корабельний реєстр округлими нерозбірливими літерами. — Дві "л" тільки для офіцерів, бевзю, знай своє місце. Яка в тебе кваліфікація?

— Рекрут, некваліфікований, ненавчений, страждаю на космічну хворобу.

— Гаразд, не наблюй тільки тут, для цього в тебе є своя каюта. Тепер ти — запобіжниковий шостого класу, некваліфікований. Спускайся у відсік 34Ж-89Т-001. Рушай. І тримай цей клятий мішок у себе над головою.

Не встиг Вілл знайти свою каюту і кинути речі на койку, де вони зависли на висоті п'яти сантиметрів над бувшим в ужитку азбестовим матрацом, як увійшов Трудяга Бігер, а за ним Брудота Браун і натовп незнайомих чоловіків: у декого з них в руках були зварювальні апарати, а на обличчях сердитий вираз.

— А де Потвора і решта відділення? — спитав Білл.

Брудота знизав плечима і припнув себе до койки, щоб трохи поспати. Трудяга розкрив одну із шести сумок, які завжди носив із собою, і дістав кілька черевиків, щоб почистити.

— А ти врятувався? — пролунав з іншого боку кубрика голос, сповнений почуття.

Білл підвів очі і здригнувся. Кремезний піхотинець, який стояв там, ткнув на нього велетенським пальцем.

— Ти, брате, ти врятувався?

— На це питання важкувато відповісти,— пробурмотів Білл, нахиляючись, щоб закріпити свою сумку, і сподіваючись, що чоловік піде. Але той залишився і, навпаки, підійшов і сів на Біллову койку. Білл спробував не звертати на нього уваги, але це було важко зробити, бо той мав ледве не два метри зросту, могутні м'язи і сталеву щелепу У нього була чудова синювато-чорна шкіра, яка викликала і Білла заздрість, бо його власна була рожева з сірим відтінком. Оскільки корабельна форма була того самого відтінку чорного кольору, то він був наче висічений із одного шматка, з дуже ефектною яскравою усмішкою і пильним поглядом.

— Вітаю вас на борту "Фанні Хілл",— мовив він і приязно потис Біллову руку, мало не розтрощивши йому кісточки пальців. — Старшої гранд-дами цього флоту, введеної в дію майже тиждень тому. Я — преподобний запобіжниковий шостого класу Тембо, а судячи з напису на твоїй сумці, бачу, що тебе .звуть Біллем, і, оскільки ми служимо на одному й тому ж судні, Білле, будь ласка, зви мене Тембо. Тож у якому стані твоя душа?

— Останнім часом я майже не мав нагоди замислитись над цим... Мабуть, що так. Адже ти щойно скінчив курс навчання, а відвідування церкви під час військової підготовки карається трибуналом. Але все це вже позаду, і ти можеш врятуватися. Дозволь спитати про твоє віросповідання?

— Моя родина належить до фундаменталістських зороастрійців, тож...

— Забобони, мій хлопче, суцільні забобони. Це рука долі звела нас на цьому кораблі, і у твоєї душі з'явиться єдиний шанс урятуватися з геєни вогненної. Ти чув коли-небудь про Землю?

— Я полюбляю просту їжу...

— Це планета, мій хлопче,— дім людської раси. Дім, з якого ми всі вийшли. Уяви собі: зелений, прекрасний світ. Коштовний камінь Всесвіту. — Тембо витяг з кишені крихітний проектор, і на перегородці з'явилися кольорові зображення планети, що величаво плинула у просторі, загорнута у білі хмари. Раптом сліпуча блискавка прорізала хмари, і вони закипіли, завирували, а поверхня планети спотворилася глибокими вирвами. З маленького динаміка долинуло відлуння далекого грому. — Але війна виникла між синами людини, і вони познищували один одного силою атому, і Земля застогнала, і страшне було знищення. І коли, врешті, блискавки згасли, то на півночі була смерть, на заході була смерть, на сході була смерть: смерть, смерть, смерть. Розумієш, що це означає? — голос Тембо, повний натхнення, ніби завмер у польоті, чекаючи відповіді на це риторичне запитання.

— Я не зовсім певен,— мовив Білл, копирсаючись у своїй сумці.