Бойовий коник - Сторінка 4

Він почастував Мікі сигарою, і, здавалося, нічого дивного в цьому не було, але вона була в зеленій обгортці[3], яку довелося зняти перед закурюванням.

І чоловік той сказав:

— Якщо ви завтра будете стартовим і Дігнемова Мінкі програє, я дам вам ще одну сигару.

— Якби я був стартовим, я міг би обернути справу так, що Мінкі не здобула б жодного очка, та й напарник її також.

— Навіть так? — чоловіка з діамантами, здавалося, це зацікавило.— Чудово. Так і зробіть. Одержите дві сигари.

Стартовий Слаймен завжди чесно виконував свої обов’язки й відхилив чимало звабливих пропозицій — це всі добре знали. Більшість довіряла йому, та було кілька й невдоволених, і коли до розпорядника змагань підійшов чоловік з кільканадцятьма золотими дармовисами на ланцюжку і висунув проти Слаймена кілька серйозних і добре аргументованих звинувачень, його довелося тимчасово усунути від обов’язків стартового, і таким чином це місце посів Мікі Ду.

Мікі був бідний і не особливо делікатний. Він мав нагоду заробити річну платню за хвилину, не завдавши нікому лиха — ні собаці, ні зайцеві.

Зайці дуже подібні між собою. Це відомо кожному. Питання полягає в тому, щоб вдало вибрати зайця.

Перші забіги закінчилися. Було випущено і вбито п’ятдесят зайців. Мікі справлявся з обов’язками стартового навдивовижку добре: всі пари собак були спущені без жодного порушення правил. І його так і лишили стартовим. Тепер наближався фінал змагань — кубкові забіги і гони на великий приз.

VII

Стрункі, зграбні хорти очікували своєї черги. Мінкі та її суперник були перші. Досі гра йшла чесно, і хто має підстави сказати, що на цей раз стартовий зшахрував? Мікі ж мав право випустити якого завгодно зайця.

— Номер третій! — гукнув він помічникові.

Із сажка вискочив Бойовий Коник — з великими чорно-білими вухами і легенько плигнув на п’ять футів; злякано зиркнувши на незвичайний натовп, він зробив неймовірно високий розвідувальний стрибок.

— Гр-р-р-р-р! — закричав стартовий, а його помічник затарабанив палицею по паркану. Стрибки Бойового Коника сягнули восьми-дев’яти футів.

— Гр-р-р-р-р! — і вони досягли десяти-дванадцяти футів.

Коли він відбіг на тридцять ярдів, спустили собак— обох зразу і водночас; дехто вважав, що задосить було б і двадцяти ярдів.

— Гр-р-р-р-р! Гр-р-р-р-р! — і Бойовий Коник помчав чотирнадцятифутовими стрибками, не роблячи жодного розвідувального.

— Гр-р-р-р-р!

Чудові собаки! Як вони мчали! Але далеко попереду них, мов біла чайка, мов хмаринка, летів Бойовий Коник. Ось він минув Велику трибуну. А собаки? Чи скорочувалась відстань між ними і зайцем? Скорочувалась? Ні, збільшувалась! Не встиг би я вам оце все розповісти, як чорно-білий пушок уже влетів у дверцята Пристані, такі подібні до старого доброго курячого лазу,— і хорти спинилися ні в сих ні в тих. На іподромі знялося справжнє ревище: глядачі глузували з собак і вітали Бойового Коника. Як реготав Мікі! Як лаявся Дігнем! А репортери писали й писали в своїх блокнотах...

Другого дня всі газети вмістили замітку, яка починалася: "Спортивний подвиг зайця. Заєць, на ймення Бойовий Коник, здобув переконливу перемогу над двома відомими біговими собаками".

Між власниками собак спалахнула суперечка. Зрештою, дійшли висновку, що гони закінчилися внічию, і Мінкі та її напарника допустили до нового забігу; але, пробігши півмилі за Бойовим Коником, вони виснажилися, жоден з них не зміг виграти кубок.

Наступного дня Мікі зустрів чоловіка з діамантовими перснями — начебто випадково.

— Хочеш сигару, Мікі?

— Авжеж, сер. Вони такі файні, що я не відмовився б ще від одної. Дякую, сер.

VII

Відтоді Бойовий Коник став гордістю ірландця. Стартового виправдали й поновили на посаді, і Мікі знов почав випускати зайців, але тепер він став уболівати за зайців, а не за собак, а особливо за Бойового Коника, бо він один прославився з п’ятисот уцілілих від облави. Були й інші, яким щастило добігти до Пристані і взяти участь у наступних забігах, але тільки він один пробіг дистанцію, не звернувши вбік. Змагання проводилися двічі на тиждень, щоразу гинуло сорок-п’ятдесят зайців, і майже всі п’ятсот бранців знайшли свій кінець на арені.

Бойовий Коник виступав у кожному змаганні і щоразу добігав до Пристані. Мікі нестямно захоплювався своїм здібним улюбленцем. Він щиро любив довгоногого бігуна і рішуче твердив, що будь-який собака, зазнавши поразки від такого молодця, може цим вельми пишатися.

Зайцям дуже рідко щастить пробігти через усе поле, тому коли Коник зробив це шість разів, не звертаючи з прямої, про нього почали писати газети, і після кожного змагання з’являлася замітка: "Бойовий Коник сьогодні знову пробіг через усе поле; на думку старожилів, це свідчить про те, що в наш час хороші собаки остаточно виродилися".

Після шостої перемоги доглядачі зайців прийшли в захоплення, а Мікі, їхній головний командир, радів, мов несамовитий.

— Хай там що, а його треба пустити на волю. Він виборов собі свободу, як і будь-який американець,— говорив він, сподіваючись вплинути на патріотичне почуття розпорядника змагань, що був, по суті, власником зайців.

— Гаразд, Мікі. Коли він пробіжить тринадцять разів, тоді можеш відвезти його на батьківщину,— була відповідь.

— А чому б не відпустити його-зараз, сер?

— Ні-ні, він мені потрібен, щоб збити пиху кільком новим собакам.

— Згода! Тринадцять разів, і він вільний.

Тим часом прибула нова партія зайців, і один з них був дуже схожий мастю на Бойового Коника. Він бігав не так швидко, але Мікі, щоб не припустити помилок, загнав свого улюбленця в скриньку, щоб позначити йому вуха контролерським компостером. Гострий компостер викарбував на тонкому вусі чітку зірочку, і Мікі вигукнув:

— Отак я ставитиму тобі зірочку за кожне змагання! — І він пробив на вусі підряд шість позначок.— Тепер усе гаразд, Бойовий Конику. Я певен, ти станеш найвільніший із вільних зайців. На нашому прапорі теж було тринадцять зірок, коли ми здобули свободу[4].

Протягом тижня Бойовий Коник переміг ще кількох хортів, і зірки були не тільки на всьому правому вусі, але й на лівому. Ще за один тиждень він пробіг через поле тринадцятий раз, тепер на його лівому вусі було шість зірок, і сім на правому. Газети мали про що писати.

— Ого-го! — тріумфував Мікі.— Ти тепер вільний заєць, Бойовий Конику! Число тринадцять завжди було щасливе! Воно мене ніколи не обманювало.

IX

— Так-так, знаю, що обіцяв, — сказав розпорядник.— Але мені хотілося б випустити його ще раз. Я поставив на нього гроші проти одного з нових собак. Йому нічого не загрожує, він переможе. Гаразд? Ну, Мікі, не впирайся. Це ж дрібниця — лиш на один забіг більше. Адже собаки бігають двічі-тричі в день, то чому б не пробігти зайцеві?

— Вони не ризикують життям, сер.

— Облиш.

У загороду пустили багато нових зайців — великих і малих, миролюбних і войовничих, і один великий самець задерикуватої вдачі, побачивши вранці стрімкий біг Бойового Коника до Пристані, скористався нагодою напасти на нього.

Іншим разом Бойовий Коник добряче луснув би розбишаку по голові, як зробив це якось котові, і втихомирив би його за мить, але тепер бійка затяглася, і він зазнав поразки. Отож Бойовий Коник дістав кілька синців і подряпин, які далися йому взнаки під час гонів.

Змагання почались, як звичайно. Бойовий Коник побіг низько й легко, його вуха стриміли догори, і в тринадцяти зірках свистів вітерець.

Мінкі з новим собакою Фанго шалено мчала за ним, але, на подив стартовим, відстань між зайцем і переслідувачами зменшувалась. Бойовий Коник уповільнив біг, і якраз перед Великою трибуною стара Мінкі змусила його зійти з прямої; собачники вибухнули ревищем, вітаючи добре знаних бігунів. Через п’ятдесят ярдів зайця завернув Фанго, і всі троє прибігли до старту. Там стояли Слаймен і Мікі. Заєць викручувався, хорти переймали його; сил йому забракло, і коли, здавалося, загибель була неминуча, Бойовий Коник стрибнув прямо на Мікі. Той схопив його на руки, відбиваючись ногами від оскаженілих собак. Навряд чи заєць мав Мікі за друга; він тільки довірився давньому інстинкту втікати від певного ворога до кого завгодно, навіть не маючи певної надії на захист. І виявилось, що він вчинив правильно й розумно. Трибуни схвально загомоніли, коли Мікі взяв на руки свого улюбленця. Але собачники запротестували: "Це порушення правил! Треба закінчити перегони!" Вони звернулись до розпорядника. Поставивши на зайця проти Фанго, він був роздратований і призначив новий забіг.

Година відпочинку — це було все, що Мікі міг випросити для зайця, і за годину той знову побіг, ведучи за собою Фанго й Мінкі. Тепер він був прудкіший, біг краще, але зразу за трибуною його змусив звернути спершу Фанго, а потім Мінкі. Кидаючись усебіч, несамовито стрибаючи, він ледве вивертався від своїх переслідувачів. Так тривало кілька хвилин. Мікі бачив, що вуха зайця починають обвисати. Ось собака стрибнув на нього. Бойовий Коник крутнувся і шуснув майже попід ним,— тільки для того, щоб зустрітися з іншим собакою; тепер обидва його вуха були розпластані на спині. Але собаки теж почали знемагати. Вони висолопили язики, їхні пащі і обважнілі боки були в піні. Вуха Бойового Коника знову піднеслись догори. Здавалося, страждання собак повернули йому мужність. Він рвучко кинувся прямо до Пристані, але собаки цього тільки й чекали, і через якусь сотню ярдів йому знову довелося звернути, почавши відчайдушну гру в кривульки. Тоді псарі, боячися за своїх собак, спустили ще двох, свіжих хортів; вони напевне закінчать перегони. Та не так сталося, як жадалося. Бойовий Коник зібрався з останніми силами. Він лишив перших собак далеко позаду і вже наближався до Пристані, як наспіли Другі.

Тепер нічого, крім вивертів, не могло його врятувати. Вуха йому обвисли, серце тарабанило об ребра, але дух його був сильний. Він кривуляв полем з останньої сили. Собаки наштовхувались один на одного. Здавалося, вони ось-ось схоплять його. Один з них відкусив кінчик його чорного хвоста, і все-таки він вислизнув; але вже не було ніякої надії досягнути Пристані. Щастя йому зрадило. Тисячі жінок стежили за ним. Час було кінчати гони. Друга пара собак почала виснажуватись, аж раптом на них наскочив Мікі, вигукуючи, мов навіжений, прокльони:

— Бандити! Падлюки! Нікчемні боягузи, тварюки!— і він люто накинувся на собак.

Збіглися служники і відтягли Мікі, що без угаву на всі заставки лаяв і собак, і людей.

— Чесна гра! Оце, по-вашому, чесна гра, брехуни, нікчемні шахраї, кровожерливі боягузи!

Його виволокли з поля.