Божественна комедія - Сторінка 24

І почав з години,
36] Як вмер Паллант, щоб він звитяжно зріс.

37] "Ти знаєш, як три віки ждав хвилини
38] Він в Альбі, поки стався перехід,
39] І три з трьома зійшлись серед рівнини.

40] І знаєш, як од злих сабінкам бід
41] До бід Лукреції він, за свавільних
42] Сімох царів, звойовував сусід.

43] І знаєш, як він в римських лавах сильних
44] Встав проти Бренна, проти Пірра встав
45] Та інших ватажків, із ними спільних,

46] Як вславилися Квінтій, що дістав
47] Ім'я Кошлатий, Фабії з Торкватом
48] І Деції, що світ їх вихваляв!

49] Він гордощі арабам збив пихатим,
50] Що з Ганнібалом Альп взяли кордон,
51] Де протікає По в краю багатім.

52] З ним юнаки долали — Сціпіон,
53] Пізніш Помпей, — твою він рідну гору
54] Віддав печалям і журбі в полон.

55] Коли ж у небі здумали в ту пору
56] Дать тишу всій землі на свій зразок,
57] Над ним взяв Цезар з волі Риму гору.

58] Ізара, Ера, Сена, тих річок
59] Долини, що у Рону йдуть, уздріли
60] До Рейну й Вару діл могутній крок.

61] А далі дії так замиготіли
62] З Равенни й рубіконського стрибка,
63] Що вгнатися перо не має сили.

64] Він переніс в Іспанію війська,
65] В Дураццо, у Фарсалу тим походом,
66] Що скрута й Ніл одвідала гірка.

67] Минув Антандр, Сімоент, звідки родом,
68] Могилу ту, де Гектор спить німий,
69] Губити Птолемея ринув згодом,

70] На Юбу кинув раптом він громи,
71] А там до вас, на захід, повернувся
72] І рев Помпеєвої вчув сурми.

73] За те, що той, хто ніс його, спіткнувся,
74] Вік з Кассієм скавчить у Пеклі Брут,
75] Модени ж і Перуджі край здригнувся.

76] А Клеопатрі й досі горе тут,
77] Бо, марно утікаючи від нього,
78] Вона з гадючих згинула отрут.

79] Досяг він моря Чермного страшного,
80] Досяг твердого миру для людей,'
81] І храм замкнувся Януса ясного.

82] Але все те, що знак сподіяв цей
83] І що він мав сподіять дальшим кроком
84] У смертнім царстві, данім, як трофей,

85] Ніщо, коли поглянуть світлим оком,
86] Як третій цезар в руки взяв його,
87] І почуттям віддатися глибоким.

88] Жива-бо Правда із руки того
89] Дала йому у славі неугавній
90] Помститись палом гнівання свого.

91] Почуєш з подивом про речі славні:
92] Із Тітом він пізніше відомстив
93] Тяжке відомщення за гріх днедавній.

94] Як лютість лангобардових зубів
95] Свята спізнала церква, Карл Великий
96] її під крилами його укрив.

97] Я звинуватив — засуди ж навіки
98] Тих, хто своїми вчинками в житті
99] Одводить вас од Вишнього владики.

100] Одні за стяг лілеї золоті
101] Вважають, ті ж — собі його грабують,
102] І хто тут винний більше — ці чи ті?

103] Хай краще гібеліни всім гендлюють
104] Під іншим знаком, в нього ж стежка є,
105] Яку вони із правдою торують.

106] І хай його новий той Карл не вб'є
107] Із гвельфами, а то ще з кігтів згинуть,
108] Якими й левам ран він завдає.

109] Син часто-густо сліз ніяк не спинить
110] За батькові гріхи. І марно ждать,
111] Що Бог свій герб на їх лілею змінить.

112] На цій маленькій зірці — благодать
113] Для добрих духів, що були діяльні,
114] І вслід пошана й слава їм спішать.

115] Коли ж на манівці ступає дальні
116] Бажання вславитися чимскоріш,
117] Любові никнуть промені печальні.

118] У кожного тут щастя частка лиш,
119] Хто скільки заслужив життям в чесноті,
120] І меншого чи більшого не зриш.

121] Живої Правди міць в своїй пишноті
122] Торкається сердечних наших сил,
123] Які не піддаються злу й скверноті.

124] Співають ніжні голоси окіл, —
125] Так східці нашого життя багату
126] Гармонію дають поміж цих кіл.

127] На всю перлину, сяєвом залляту,
128] Ромео сяє, що йому дало
129] Його пресвітле діло темну плату.

130] Та провансальцям зиску не було,
131] Що замах їх на нього був удалий:
132] Тим зле, кому чужа чеснота — зло.

133] В Раймонда четверо дочок зростало,
134] І так зробив для графа пілігрим,
135] Що королевами вони всі стали.

136] Та на вимогу скласти звіт у всім
137] Якій причина — наговір огидний,
138] Здав праведник за десять п'ять і сім,

139] А сам пішов собі, старий та бідний, —
140] Й якби у жебраку впізнав загал,
141] Хто просить хліба, шани справді ж гідний,

142] Ще похвали б додав він до похвал".

ПІСНЯ СЬОМА
1] "Владико воїнства, предвічно сущий,
2] Возславим тя, счастливії огні
3] Всегда во царствіє сіє несущий!" —

4] Так заспівавши, в вири огняні
5] Ця сутність одлетіла по кружінню,
6] З подвійним сяєвом у вишині,

7] І в танцях легко віддалась тяжінню,
8] Та затягла її юрма в свій край,
9] Раптовою помчавши далечінню.

10] Вагавсь я й мовив: "Ну, спитай, спитай, —
11] Собі: спитай, — я мовив двічі й тричі:
12] Роси напитись спраглому подай".

13] Але під шаною до БЕ й до ІЧЕ,
14] Що пойняла всього, чоло схилив,
15] Мов той, що сон йому заходить в вічі.

16] Сказала Беатріче кілька слів
17] І стала так чарівно посміхатись,
18] Що й той зрадів би, хто в огні горів:

19] "Я знаю, з чого розпитам початись, —
20] Хіба за люту справедливу мсту
21] Теж справедливо люто відомщатись?

22] Лишень послухай — помилку пусту
23] І весь твій сумнів скоро заспокою
24] І подарую істину святу.

25] Той, що не народився, із пихою
26] Вузду Господню мав собі за зло
27] Й згубив себе й нащадків із собою.

28] І людство кволе у гріхах жило,
29] Віками підпадало безголов'ю,
30] Аж поки Слово Боже не зійшло

31] На вбогу землю й не злучило кров'ю
32] Природу, гнану за вину стару,
33] Із власною безсмертною любов'ю.

34] А зараз погляд на таке скеруй:
35] Природу цю, приєднану до Бога,
36] Сотворено, щоб віддалась добру,

37] Але прослалась врешті їй дорога
38] Із Раю, бо вона пішла убік
39] Від стежки істини й життя святого.

40] І кара на хресті, що Бог прирік,
41] Як міряти на сприйняту природу,
42] З усіх найсправедливіша повік.

43] Але й несправедливості ізроду
44] Безсмертної такої не знайшлось, —
45] Бо страдник мав не ту натуру й вроду.

46] На всьому різно це взнаки далось:
47] Господь зрадів тій смерті і євреї,
48] Стряслась земля, і небо розійшлось.

49] Тепер із думки не дивуй моєї,
50] Що справедлива мста прийшла-таки
51] До помсти справедливої своєї.

52] Та бачу я, таким вузлом думки
53] З думками розум у тобі скрутило,
54] Що визволився з них ти б залюбки.

55] Ти скажеш: "Все, що чую, зрозуміло,
56] Та Божого не тямлю рішенця, '-
57] Спасавши нас, таке обрати діло".

58] Та, брате, неприступна тайна ця
59] Для тих, що розум їх недосконалий
60] Не зріс в огні любові до кінця.

61] І чим її упертіш спізнавали,
62] Тим таїна була темніша та...
63] Скажу тобі, що інші б не сказали.

64] Іскриться сяйвом Божа доброта.
65] Лють женучи зусюди, й так же само
66] Скрізь вічно променіє красота.

67] Те, що до вас іде від неї прямо, —
68] Безмежне, бо вона як покладе
69] Печать, не буде зміни або плями.

70] Те, що до вас од неї прямо йде, —
71] Цілком свободне, бо сторонніх впливів
72] Не зазнає ніколи і ніде.

73] Миліший той, хто із найтонших звивів,
74] Святий-бо запал блискотить ясніш
75] У тому, хто себе із неї вивів.

76] Людина з благом схожа найповніш,
77] Та благородності їй убавляє
78] Нестача риси хоч одної лиш.

79] Від неї гріх єдиний затуляє
80] Свободу й схожість з благом неземним,
81] її не досить сяйво убіляє,

82] Чуже воно достойностям своїм
83] І знає лиш веселощі без краю,
84] Каранням ще не сплачені страшним.

85] Природа ваша, грішна до відчаю
86] Ще з зародку, втеряла сповна суть
87] Достойностей, і, вигнаній із Раю,

88] Не можна їй було їх повернуть
89] (Сягнеш цих мислей в їх протиборінні,
90] Як тільки станеш на єдину путь),

91] Або щоб Бог в своїм благоволінні
92] Простив, або людина щоб сама
93] Розкаялася у гріхопадінні.

94] Тепер заглибся силою ума
95] В безодню мислей, щоб могла святитись
96] Твоя увага, чуйна і німа.

97] Людина не змогла з вини омитись, —
98] Природні межі не давали їй
99] До послуху принижено хилитись,

100] А в вись тяглась через непослух свій, —
101] Тому-то їй роками і віками
102] Не випадало змить вину самій.

103] І мусив Бог покінчити з гріхами
104] Й вернуть людині повноту буття
105] Чи то одним, чи то двома шляхами.

106] Та виріб тим любіший за життя
107] Виробникові, чим повніш відбиті
108] Закладені в нім добрі почуття.

109] Тож Божа доброта, відбита в світі,
110] Була щаслива помогти тому,
111] Щоб піднялась людина до блакиті.

112] З початку світла по останню тьму
113] Ні разу не прийшло ще, засіявши,
114] Таке й не прийде рівного йому.

115] Бог щедрість вищу виявив, оддавши
116] За порятунок ваш себе всього,
117] Ніж просто б вам гріхи всі оставлявши,

118] Не досить справедливості того
119] Було б, як не принизився б смиренно
120] Син Божий до влюдинення свого.

121] А зараз до дрібниці достеменно
122] Вагання кожне роз'ясню твоє,
123] Щоб все ти розумів не гірш за мене.

124] Ти кажеш: "Бачу, все, що в нас не є —
125] Вогонь, земля, вода, повітря, — з тління
126] Окремо й вкупі гине і гниє,

127] А це, звичайно, все-таки створіння".
128] Але щоб суть була тут таїни,
129] Ніщо б не нищилося до коріння.

130] Самі лиш ангели, й цей край ясний,
131] Де, брате, зараз ти, і ці світила —
132] Всі первісно сотворені вони.

133] Стихії ж, що згадав ти не до діла,
134] Й все, складене з часток їх складових, —
135] Всі речі створена формує сила.

136] Сотворено й речовину всіх їх,
137] Сотворено і силу формування
138] У зоряних кружіннях колових.

139] Із тіл святих небесних рух і сяння
140] Низходять в душі звірів і рослин
141] На їх минуще кволе існування.

142] А вам життя приносить лиш один
143] Дух доброти, найвищої в природі,
144] Й запалює бажання вічні він.

145] Це з вашим воскресінням стане в згоді,
146] Коли до тебе думка вже дійшла,
147] Як ваше тіло твориться відтоді,

148] Як створено прабатьківські тіла".

ПІСНЯ ВОСЬМА
1] В те вірили народи, нині зниклі,
2] Що шле навкруг любовний шал вгорі
3] Ясна Кіпріда в третім епіциклі.

4] В старих цих заблудах вони, старі,
5] Не тільки їй у пристрастей полоні
6] Споруджували пишні вівтарі,

7] А й матері — вродливиці Діоні,
8] І сину Купідонові, що сів
9] На руки, переказують, Дідоні.

10] Ім'я, з якого я почав цей спів,
11] Тій зірці дано, що з жаги своєї
12] На сонце дивиться з усіх боків.

13] Я, не відчувши, що злетів до неї,
14] Це зрозумів із того, як зросла
15] Ще більш краса володарки моєї.

16] Як видна іскра в полум'ї мала
17] Чи голос вирізняється рухливий
18] З незрушного голосового тла,

19] Помітні стали світлі переливи
20] Світильників у вихорах швидких,
21] Куди, гадаю, вів їх зір щасливий.

22] Холодний вітер, що летить з низьких
23] Зимових хмар чи зримий, чи незримий,
24] Той залічив би до найменш прудких,

25] Хто б глянув, як гірляндами стрімкими
26] Летючі світла кидали танки,
27] Що почались, де линуть серафими.

28] Між духами, яких неслись полки,
29] Бриніла так "Осанна!", що я досі
30] Бажаю знов почути звук палкий.

31] Один наблизивсь чемно, як велося,
32] Промовив: "Радо зробить наш загал
33] Усе для тебе, що б не довелося.

34] Ми кружимося стежками Начал,
35] У тому ж крузі, крутені, потребі,
36] Що ти про них казав під гул похвал:

37] "Ви, хто думками водить в третім небі..."
38] Зупинимось, любові повні, ми,
39] Якщо приємний спочив наш для тебе".

40] Звів погляд я поштивий і німий
41] На владарку і з поглядом зіткнувся,
42] Що влив би певність у людські уми,

43] Й до світла я привітного звернувся,
44] І на моїх словах: "Скажіть, хто ви?" —
45] Од хвилювання голос мій здригнувся.

46] Який же спалах радості новий
47] Я вздрів, коли ще сяйво приєдналось
48] До сяйва круг святої голови!

49] Спахнувши, він сказав: "Мені дісталось
50] Недовго жить, а не взяла б земля,
51] То зла, що сталося, тоді б не сталось.

52] Мене відрада світла затуля
53] Від тебе, наче кокон величавий,
54] В шовку якого спить черв'як-маля.

55] Мене любив ти і не без підстави;
56] Якби не вмер я, міг тобі зложить
57] Не листя б — інше щось, гідніше слави.

58] Мене ждав лівий берег, де біжить,
59] У себе Соргу увібравши, Рона, —
60] Коли ж він зможе підо мною жить!

61] Так само й ріг Авзонський, де Катона,
62] Гаета й Барі повняться снаги,
63] А Тронто й Верде обійма корона.

64] Вже на мені вінець був дорогий
65] Земель, де ллє Дунай, з тієї грані,
66] Де поїть він германські береги.

67] А чарівна Трінакрія, у тьмяній
68] З Пакіно до Пелоро течії,
69] Жорстоко Евром мученій, в тумані

70] Не від Тіфея — з сірки надр її,
71] І досі б звикла, що на трон восходять
72] З Рудольфа й Карла в ній сини мої,

73] Якби не кепські власті, що призводять
74] Народ до бунту й вигук: "Бий їх, бий!", —
75] Як у тому Палермо, завжди родять.

76] Коли б дививсь мій брат вперед, юрби
77] Харциз би каталонських одцурався
78] І через них би не зазнав ганьби.

79] З думками, справді, добре б він зібрався,
80] Судна, що й так обтяжить водну синь,
81] Вантажити над міру б не старався.

82] Скупар, хоч батьку люба широчінь,
83] Хай брав людей на всяку б він посаду,
84] Уважних не лише до власних скринь".

85] "Тут, де з кінцем початок блага зряду,
86] Гадаю, бачиш добре, як я сам,
87] Велику, нескінченну ту відраду,

88] Яку ти, пане, дав моїм очам,
89] І цінне тим мені твоє прозріння,
90] Що погляд твій належить небесам.

91] Приніс мені ти втіху розуміння,
92] То ще мій сумнів розтлумач мудріш:
93] Чом плід гіркий в солодкого насіння?" —

94] Так я йому, а він: "Ти правду вздриш,
95] Звернувши очі на мої повчання,
96] А ти до неї спиною стоїш.

97] Благий, що цим місцям несе втішання
98] І рух, в тілах великих тих святе
99] На порух обертає призначання.

100] Натури, що призначені на те,
101] Не лиш притулок в мислі досконалій
102] Знаходять, — в ній спасіння їм росте.

103] Що кидається луком в дальні далі,
104] Все опиняється в своїй меті,
105] Немов стріла в призначенім кружалі.

106] Бо небо, де твої лежать путі,
107] Творитиме інакше не тривалість,
108] А нетривкі лиш безлади пусті, —

109] Цього ж не може бути, якщо сталість,
110] Що водить ці зірки, не має вад
111] І Перший не забув про досконалість.

112] Та, мабуть, досить з тебе цих засад?"
113] Я ж: "Ні, не вірю, начебто безсиле
114] Те, що встановлює в природі лад".

115] Тоді він знов: "Скажи, хіба не миле
116] Життя в громаді для людських сердець?"
117] "Еге ж, — відмовив я, — це зрозуміле".

118] "А чи здійсниш його, коли Творець
119] Різниць не зробить в різних званні й вмінні?
120] Ні, якщо пише правду ваш мудрець".

121] Поглибив ще він докази незмінні
122] І закінчив: "Так ось який закон
123] Про різний плід на різному корінні.

124] Народиться тут Ксеркс, а тут Солон,
125] А тут Мельхіседек, а там — той самий,
126] Чий син з-під хмар упав у вічний сон.

127] Круговорот природи, хоч віками
128] На смертний віск печаток тьму поклав,
129] Не робить все ж відміни між домами.

130] І через це від Якова Ісав
131] Різнився сім'ям, хоч з того ж був ложа,
132] Квірин же вбогий Марса батьком звав.

133] Народжена природа всім би схожа
134] Ставала на родительку свою,
135] Коли б управа не втручалась Божа.

136] Ось втеклу тайну ти зловив твою,
137] Та вчу тебе для власної догоди
138] І думку ще одну скажу мою.

139] В незгодної із долею природи,
140] Мов у насіння в ґрунті несвоїм,
141] Бувають завжди слабосилі сходи.

142] Як світ би, рухавшись, у русі тім
143] Спирався тільки на природу праву,
144] Росло б далеко ліпше людство в нім.

145] Призначеного на воєнну славу
146] Ви тягнете до олтарів і ряс,
147] Молитвенику ж даєте державу, —

148] Тому й неправильні стежки у вас".

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА
1] По цих словах твій Карл, Клеменцо гарна,
2] Повідав, скільки зла його сім'ї
3] Наробить люта ворожнеча марна,

4] Й сказав: "Мовчи, хай літ спливуть рої".
5] Тож мовить мушу лиш, що сплатять в плачі
6] За ваші муки миру крадії.

7] Святого сяєва життя гаряче
8] Вернуло знов до сонця, до мети
9] Всього, що в світі є, буттям кипляче.

10] Ой леле душам тих, хто й сам іти
11] Звик понизу й думки свої принизив
12] До ницої мирської суєти!

13] Аж от ще блиск себе до нас наблизив,
14] І спалах сяяння його я мав
15] За лагідний мені до втіхи призив.

16] І погляд Беатріче, що сприймав
17] Його в тремтливості я невимовній,
18] Ласкаво знову дозвіл мені дав.

19] "О мир подай душі, бажання повній,
20] Блаженний душе, — я сказав, — промов,
21] Що втямив думку ти без слів іззовні".

22] І світ мені новий, що вів з основ
23] Глибоких надр, похвальний спів у славі,
24] Сказав, мов той, хто на добро готов:

25] "В Італії, зіпсутій і кривавій,
26] На землях від Ріальто до хребта,
27] Який дарує води Бренті й П'яві,

28] Є не така й велика висота,
29] Де блиснув факел в замку старовиннім
30] І попалив навкруг поля й міста.

31] Із ним були одні ми за корінням.
32] Куніцца звалась я і тут свічу,
33] Цієї зірки скорена промінням.

34] Я безтурботно й радісно лечу
35] І розгрішаю бурний шлях гріховний,
36] Хоч втямить це юрбі не по плечу.

37] А цей, до нас найближчий, скарб коштовний
38] Мав славу голосну, ще поки жив,
39] І поки край їй прийде безумовний,

40] Цей сотий рік зросте у п'ять разів.
41] Поглянь лишень, які той мав заслуги,
42] Хто друге по собі життя лишив.

43] Не так міркує натовп, що без туги
44] Між Тальяменто й Адідже живе
45] Й, хоч битий, а не визнає наруги.

46] Та скоро бунт знамено бойове
47] Підніме в Падуї, й Віченца в твані
48] Інакшою водою підпливе.

49] Де збіглись води в Сілі та Каньяні,
50] Владар підносить в гордості чоло,
51] Хоч вже плететься сіть, в яку він встряне.

52] У Фельтро скорбному велике зло
53] Таке учинить пастир нечестивий,
54] Що й менше в Мальті варт карать було.

55] Під кров феррарців в світі неможливий
56] Потрібен чан; на унції ж вагар
57] Ту кров не зважив би й найбільш терпливий,

58] Якою, партії любимій в дар,
59] Поллє люб'язний цей священик поле,
60] Та не здивує тамошніх почвар.

61] Згори, з дзеркал, що звуть у вас Престоли,
62] Яскраво сяє вишній Судія,
63] Що не марнує слів своїх ніколи".

64] Вона замовкла, й сяйного буття
65] У вічній ясності могутня сила
66] Знов узяла її, як бачив я.

67] 1 інша радість, знана вже, ступила
68] Під пломінь у моїх жадних очах,
69] Немов рубін у променях світила.

70] Радіють сяєвом у небесах,
71] Як на землі усмішкою; хмурніє
72] Тінь унизу, коли думки в сльозах.

73] "Бог бачить все й в твоєму зорі мріє,
74] Блаженний, — я промовив, — голова
75] Від тебе жодна дум своїх не скриє.

76] Чи голос твій, що в небесах співа, —
77] Тут кожне полум'я благословенне
78] Шістьма крильми обличчя закрива —

79] Моє жадання обмине смиренне?
80] Йшло б запитання з мене без зусиль,
81] Коли б я в тебе вливсь, як ти у мене".

82] "Найбільший діл, де хвилі мчать суціль, —
83] В таких словах почав свою він мову, —
84] Із вод, що сушу тиснуть звідусіль,

85] Між берегів розтяг свою основу
86] Так проти сонця, що меридіан
87] Стає на місці, де крайнебо, знову.

88] На цьому долі жив я, бережан,
89] Між Ебро й Магрою, що омиває
90] Кордонний Генуї й Тоскани лан.

91] Схід сонця й захід в той же час буває
92] В Буджеї й в рідному краю моїм,
93] Де кров ще й досі хвилі зогріває.

94] Я Фолько звався між людей, яким
95] Був знаний на ім'я; тепер душею
96] Владає небо, як колись я ним.

97] Ні Белова дочка в ганьбу Сіхею
98] Й Креусі не була така палка,
99] Як я із невтолимістю своєю,

100] Ні зведена дівчина боязка
101] Зі скель Родопських, ні Алкід могутній,
102] Якого вбила жінчина рука.

103] Не згадують тут голоси покутні
104] Гріха старого, й кожен промовля
105] Про мудрість, що приводить час майбутній.

106] Зорим тут на мистецтво не здаля,
107] Захоплено віддаємося благу,
108] Що в вишній дольній світ переробля.

109] Але щоб ти відчув свою звитягу
110] Й здолав останні сумнівів сліди,
111] Я ще затримаю твою увагу.

112] Ти хочеш знати, хто пливе сюди
113] В осяйності сліпучій та глибокій,
114] Мов сонце в шарі чистої води?

115] То знай, що тут вкушає вічний спокій
116] Раава і, вінчаючи нас всіх,
117] Підводиться на сходинки високі.

118] Найперша із тутешніх душ святих,
119] Де видно ще ваш світ у тіні млистій,
120] Вінців сподобилася золотих.

121] Це правильно було, що в сфери чисті
122] Він зніс її, як тріумфальну віть
123] Звитяги, що здобув, прип'явши кисті,

124] Сприяла ж славі до кінця століть
125] Вона Ісусовій в святій країні,
126] Якої пам'ять папі не болить.

127] В твоєму місті рідній тій дитині
128] Того, хто перший встав проти Творця
129] І лихо заздрістю приніс людині,

130] З'явилася проклята квітка ця,
131] Яка зі шляху вівці гонить люто
132] Й на вовка обертає чабанця.

133] Святе письмо, святих отців забуто,
134] Звід Декреталій всю науку зжер,
135] І це на їхніх берегах почуто.

136] Ось папі й кардиналам труд тепер,
137] Байдужий їм той Назарет з хатками,
138] Де крила Гавриїл колись простер.

139] Та Ватикан, святі прадавні храми
140] І кладовища, де поліг той люд,
141] Який пішов Петровими слідами,

142] У себе скоро винищать весь блуд".

ПІСНЯ ДЕСЯТА
1] На сина дивлячись, любові повний,
2] Що вічно з них обох потоком ллє,
3] Найперший, у могутті невимовний

4] Усе, що в думці чи в просторі є,
5] Створив так до ладу, що всі істоти
6] Вбачають в ньому торжество своє.

7] Зведи, читачу, зір свій на висоти,
8] Зі мною перехрестя досягни,
9] Де певний рух стрічає рух навпроти,

10] І ту майстерність споглядать почни,
11] Яку митець так гаряче плекає,
12] Що втуплює у неї зір ясний.

13] Поглянь, як звідти дуги випускає
14] Для осяйних планет похилий круг,
15] Що їх на допомогу світ гукає.

16] Якби планети йшли не в площі дуг, —
17] То сил у небі зникло б вщент немало,
18] А на землі загибло б все навкруг.

19] Якби кружіння їх не приставало
20] До сторчака, на волосинку хай, —
21] То ладу б в світі, вниз чи вверх, не стало.

22] Отож, читачу, з лави не вставай,
23] Посидь, помрій, на що я надивився,
24] І без утоми щастя зазнавай.

25] Я дав покорм, щоб ним ти наситився,
26] Мене ж поглинув той предмет цілком,
27] Письменником якого я зробився.

28] Природи величавий майордом,
29] Що сили неба в світ низводить нижчий
30] І доби лічить світляним перстом,

31] Із перехрестям, що списав я вище,
32] Кружляв по небу закрутом крутим,
33] Щораз, то все яскравіший та ближчий.

34] І я з ним був; як опинивсь на нім,
35] Я не помітив, як і не помітить
36] Хтось думки, поки не спахне в самім.

37] І в Беатріче — у тієї світить
38] Не благо, щось значніше в ясну мить.
39] Якої часові і не одмітить.

40] Як мають сяянням усі рясніть
41] У надрах сонця, — це я встиг відзначить, —
42] Коли не колір — світло їх різнить!

43] Ні хисту, ні знання, ні слів не стачить
44] Мені, щоб все належно повісти,
45] То просто вір і прагни сам побачить.

46] Уява ж нас не може занести
47] До тих висот, і є на це причина,
48] Бо їлиб за сонцем для очей пустий.

49] Отак четверта блискотить родина
50] Високого Отця, що звіку слав
51] І шле із себе Духа й родить Сина.

52] І Беатріче почала: "Прослав,
53] Прослав же Сонце ангелів, що з його
54] Ти ласки шлях сюди живим прослав".

55] Не знало жодне серце ще такого
56] Святого захвату, й ніхто не був
57] У пориванні ще такім до Бога,

58] Як, слухаючи, зразу ж я відчув, —
59] Любов мене взяла всього без лишку,
60] І я про Беатріче позабув.

61] Вона ж, безгнівна, кинула усмішку,
62] І сміхотливий блиск її очей
63] Мою суцільну мисль дрібнив на кришку.

64] Уздрів я безліч сяйв, і натовп цей
65] Робив з нас центр, а сам — на взір корони,
66] Вів пісню ще ніжнішу за лице.

67] Так пояс із сріблястої запони,
68] Коли густіє пара в небесах,
69] Вдягає чарівна дочка Латони.

70] В палаці вишньому, де йшов мій шлях,
71] Без ліку самоцвітів є коштовних,
72] Яких із царства не знести в руках.

73] Таким було й співання сяйв чудовних,
74] Кому ж даровано без крил серця,
75] Речей ждуть од німого велемовних.

76] Співаючи, яріючі сонця
77] Промчали тричі вкруг, подібно зорям
78] Круг осі, ближчим до її кінця,

79] Й спинились, як, віддавшись танцям скорим,
80] Жінки безмовно мить якусь стоять,
81] Аж поки пісня знов поллється хором, —

82] Одне з них почало: "Як благодать,
83] Котрої промінь полум'ям одводить
84] Любов правдиву, щоб улад зростать

85] Із нею люблячи, в тобі так сходить,
86] Що на висоти сходами веде,
87] Якими йде наверх, хто вниз низходить, —

88] То хто б вина свого не дав ніде
89] Тобі, той од натури був би вільний,
90] Як річка та, що не до моря йде.

91] Які складають квіти цей начільний
92] Вінок — спитаєш зараз ти мене —
93] Тій, що звела тебе в палац весільний?

94] От я — в отарі був ягня дрібне,
95] Що Домінік вів шляхом, де невинно
96] Живитимуться всі, хто не схибне.

97] Цей, справа, брат і вчитель воєдино
98] Для мене був; Альберт з Колоньї він
99] Ім'я носив, а я — Фома з Аквіно.

100] А хочеш упізнати весь загін,
101] За розповіддю стеж очима стишка,
102] Йдучи разком блаженних намистин.

103] Ось світить Граціанова усмішка;
104] Він присвятив життя обом правам,
105] І просто в Рай звела його доріжка.

106] А цей, що сяє в нашім хорі там,
107] Був тим Петром, який, мов удовиця,
108] Свій скарб увесь пожертвував на храм.

109] З нас найгарніше п'ятий промениться
110] В любові, і юрба людських сердець
111] Вгорі на нього мріє подивиться.

112] В високий ум таку глибінь Творець
113] Вклав знань, що в разі правду правда каже,
114] Не бачено таких, як цей мудрець.

115] А з ним своє палання світоч в'яже,
116] Що досконально за життя дізнавсь
117] Природу й службу Богової стражі.

118] Блаженний вогник ще один снувавсь:
119] Поборник християнських тих історій,
120] Яких сам Августин пізніш навчавсь.

121] А зараз думкою проглянь в просторі,
122] Від сяйва в сяєво, хвалам услід,
123] І в восьмому уздриш великі зорі.

124] Радіючи на благ найменший слід,
125] Душа свята облуду в світі злому
126] Всім розкрива, хто терпить тьму обид.

127] Бо тіло, що її немає в ньому,
128] Лежить в Чельдавро, мученицька ж тінь
129] Блаженствує в спокої неземному.

130] Очима стрінься ще в вінку світінь
131] Із Ізідором, Бедою, Рішаром,
132] Який над людством став після видінь.

133] А цей, мені сусіда ясним жаром,
134] Той сяйний дух, який в думках тяжких
135] Вважав був смерть занадто пізнім даром,

136] Сігером звавсь — на лекціях своїх
137] В Кутку Солом'янім він без упину
138] Доводив істини в словах їдких".

139] Коли годинник будить у хвилину,
140] Коли дружина Божа йде хвалить
141] Щоранку любого свого дружину,

142] Й зубець, штовхнувши інші, їм велить
143] Свій виливати звук в "тінь-тінь" співливі,
144] Що може дух, мов соком плід, налить, —

145] Так видатне у славі справедливій
146] Це коло рушило, і з ним потік
147] За співом спів у зграйності, можливій

148] Лиш там, де радість не скінчиться ввік.

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА
1] О смертних нерозважне метушіння!
2] Який нікчемний кожен силогізм,
3] Що відбирає в крил снагу кружіння!

4] Хто в право зануривсь, хто в "Афоризм",
5] Хто — в вигоди церковної посади,
6] Хто в панство крізь насильство чи софізм,

7] Хто — у торгівлю, хто — в діла громади,
8] Хто ж — у розпусні втіхи виснажні,
9] А хто — у ледарстві шука розради,

10] Коли, чужий усій цій метушні,
11] В ті висі я піднявся з Беатріче,
12] Де шана готувалася мені.

13] Пропливши в небі коло таємниче
14] І повернувшись на свої місця,
15] Незрушні встали душі, ніби свічі.

16] І я почув, як мовить ясність ця,
17] І, мовлячи, ще більше заяскріла
18] Усмішкою і голосу, й лиця:

19] "Яснію я у променях світила
20] І, дивлячись в одвічний світ святий,
21] Ту бачу річ, що мисль твою збудила.

22] Ти сумніваєшся й бажаєш ти,
23] Щоб виклав я докладніше основу,
24] Якою міг би розум твій піти

25] Од слів: "Живитимуться всі", — і знову
26] Од дальших слів: "Не бачено таких", —
27] Тож сенсу слід цьому надати слову.

28] Небесний промисл, що в путях своїх
29] Керує світом з мудрістю, якої
30] Дно недоступне для створінь людських,

31] Послав обвінчаній, щоб у спокої
32] До вінчаного тернами чола
33] І щедрим струмом крові пресвятої

34] Вірніше і упевненіше йшла,
35] Двох вожаїв, які б шляхом незвичним
36] Вели її на визначні діла.

37] Один горів паланням серафичним,
38] А другий, невичерпний скарб наук,
39] Сіяв відбитком херувима вічним.

40] Скажу про одного, і правди звук
41] Обох торкне, бо йшли і той, і другий
42] На спільне кожен із своїх спонук.

43] Поміж Тупіно й річки, що з округи,
44] Де схил, Убальду любий, води ллє,
45] Зверта гора квітуча до яруги

46] І спеку, й холод на Перуджу шле
47] Крізь браму Сонця, ззаду ж слізьми сходять
48] Ночера й Гвальдо, нісши іго зле, —

49] Де шлях в долину подорожніх зводить,
50] Колись там сонце світові зійшло,
51] Як наше з Гангу нам щоранку сходить;

52] Щоб на ім'я назвати це село,
53] "Ашезі" — назва не була б в пригоді,
54] Сказати "Схід" до речі б тут було.

55] Не так ще довго сонце йшло на сході,
56] А силою незмірною землі
57] Багато в чому стало при нагоді.

58] Почав цей світоч ще в літа малі
59] Із батьком суд за жінку, що в печалі
60] її в доми впускають крізь жалі.

61] Перед судом в єпископальнім залі
62] Й перед Отцем обітниці слова '
63] їй мовив, і любов зростала в палі.

64] В журбі за першим мужем удова
65] Жила понад тисячоліття з віком,
66] Аж поки з ним любов прийшла нова.

67] Байдуже, що безстрашно перед ликом
68] Того вона, як і Амікл, звелась,
69] Хто жах промчав над всесвітом великим.

70] Байдуже й те, що смілива вдалась
71] І, кинувши Марію у риданні,
72] Сама з Христом аж на хреста знялась.

73] Щоб не блукав ти з слів моїх в тумані,
74] Дізнайсь, що то з убогістю Франціск,
75] Та, певно, сам ти взнав, хто ці кохані.

76] їх згоди й щастя їх осяйний блиск
77] Так на порив здивовання любовний
78] Збудив святими помислами тиск,

79] Що першим рушив сам Бернард шановний
80] Роззутий і чимдуж в життя нове
81] Спішився, бо, мовляв, забари повний.

82] О тайний скарбе, благо вік живе!
83] Роззувсь Егідій, і Сільвестр роззувся
84] За тим дружиною — дружина ж зве.

85] А батько й вчитель їх не похитнувся,
86] З владаркою, з сім'єю тих іде,
87] Хто мотузом смиренним перепнувся.

88] Він з того не спускає зір ніде,
89] Що він — дитина П'єтро Бернардоне,
90] Зневажувана за лице худе.

91] Кладе велично, мов король із трону,
92] Він перед Інокентієм статут,
93] І перший той дає закон загону.

94] Коли ж вбогеньких зріс чималий кут
95] У пастуха, чия бучна звитяга
96] У небі славиться — не тільки тут,

97] Прихильна духа вічного увага
98] Гонорієві ще один вінець
99] Дала оздобити чоло ватага.

100] Ждучи на мученицький рішенець,
101] Оголосив перед султаном пишним
102] Він про прихід Христа й його овець.

103] Але казання не було успішним,
104] І він вернувсь, робучий, в рідний дім,
105] Де мався урожай зрости розкішним.

106] Між Арно й Тібром на шпилі страшнім
107] Він у Христа останні взяв печаті,
108] Й вони два роки ятрились на нім.

109] Коли ж прикликав Бог в сади крислаті
110] Обранця, що в смиренності святій
111] На милості заслужував багаті,

112] Кохану в спадок братії своїй
113] Довірив він, щоб, наче неню діти,
114] її гляділи та служили їй.

115] Лише із неї прагнула злетіти
116] У небеса його душа свята
117] І інших мар для тіла не творити.

118] Яка ж душа була, помисли, та
119] Вести з ним гідна морем величенним
120] Петрову барку з символом хреста.

121] Отцем у нас він був благословенним,
122] І всі, хто чинить так, як він велить,
123] Опікуються ділом преблаженним.

124] Його ж отара стала так воліть
125] Нового харчу, що порозбрідалась,
126] Урожаїв шукаючи й політь.

127] І чим вона охочіш відривалась
128] Від свого дому, тим частіш вона
129] Без молока у вимені верталась.

130] Лиш деякі, що пастка їм страшна,
131] Пригорнуться до пастуха; їх мало,
132] І обмаль їм на ряси йде сукна.

133] Тепер, якщо все говорив я вдало,
134] Якщо ти все у пам'яті зберіг,
135] Якщо до того ж і засвоїв дбало, —

136] Ти вдоволив бажання, скільки міг:
137] Побачив, де рослина розчахнеться,
138] І зрозумів, чому я застеріг:

139] Живитимуться всі, хто не схибнеться".

ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА
1] По мудрій мові полум'я блаженне
2] Замовкло, й знову порух між світів
3] Послав кружляти жорно те священне,

4] Та й першого ще кола не довів,
5] Коли намисто в зовнішньому крузі
6] Замкнуло з рухом рух, зі співом спів.

7] Суремний спів той в кожній нашій музі,
8] В сиренах наших зараз же чутно,
9] Як видно денний блиск у водній смузі.

10] Як на дугу дуга стримить водно,
11] Така ж і кольорами, й кривиною,
12] Мов слід Іріди крізь небес вікно,

13] Але породжувана основною,
14] Тієї голос, начебто, яка,
15] Мов пара сонцем, всушена жагою,

16] Дуга ж звисає, як печать тривка,
17] Засвідчивши слова до Ноя Божі:
18] Не взна потопу більш сім'я людська, —

19] Так віковічні ці сплелися рожі,
20] І, згоджені із одною одна,
21] Круг нас вились вже дві гірлянди гожі.

22] Та враз врочиста пісня голосна,
23] Тріумфу гомін, радісне палання,
24] Із сяйвом сяйва мова затишна

25] Спинились в спільнім трепеті чекання
26] (Буває спільним так на світлі й в тьмі
27] Повік і вій змикання й розмикання), —

28] І з серця пломеня в новій юрмі
29] Злетіла річ, що зразу ж притягнула,
30] Мов зірка голку, зір уважний мій

31] І почала: "Любов, що огорнула
32] Мене, того вождя вславлять велить,
33] Бо про мого хвала тут спалахнула.

34] Обом достойно ту хвалу ділить, —
35] Як на землі рівнялися війною,
36] То й в славі цей із тим уряд стоїть.

37] Христова рать, великою ціною
38] Добувши зброю знов, брела до хмар,
39] Мала числом, несмілою ступою,

40] Коли в віках пануючий владар
41] На ці полки, запалі у тривогу,
42] Проливши не в заслугу щедрий дар,

43] Прислав своїй дружині на підмогу
44] Двох витязів, що їх діла й слова
45] Розгублених вернули на дорогу.

46] У тій землі, з якої повіва
47] Зефір солодкий, що теплом стікає
48] В Європу й зеленню її вкрива,

49] Та не у тому хвиль бурхливих краї,
50] Ізвідки вечорами суне мла,
51] А сонце від людських очей тікає,

52] Щаслива Каларога розцвіла,
53] Захищена великими щитами,
54] Де лев то здоланий, а то дола.

55] Тут народивсь закоханий без тями
56] В Христову віру богатир святий,
57] До друзів добрий, грізний з ворогами.

58] Зачатий, він такої висоти
59] Досяг одразу у своїх чеснотах,
60] Що неньці дав майбутнє проректи.

61] Коли в хрещальні малось при кіотах
62] Його і віру шлюбом об'єднать,
63] Обом те благо творячи в щедротах, —

64] Тій, що за нього згоду мала дать,
65] Наснилось, що його, з братами спільно,
66] За труд вмиває Божа благодать.

67] І щоб у слові суть відбилась пильно,
68] На рідних знявшись, дух його нарік
69] Того найменням, чий він був суцільно.

70] Отож з ім'ям Господній — Домінік —
71] Він між усіх обранців став Христових
72] У вертограді щирий помічник,

73] Посланець ще й слуга в садах Христових,
74] І першою спахнула в нім любов
75] До першої поради з вуст Христових.

76] Вночі ще змалку, повний молитов,
77] Він крижем падав долі, мовчазливий,
78] Мов кажучи: "Я в світ на те й прийшов".

79] Феліче-батьку, справді ти щасливий!
80] Джованно-мати, мила небесам!
81] Бо зміст в іменнях ваших справедливий.

82] Не слідуючи суєтним трудам
83] Остійця чи Таддео недоспалим,
84] Він добував лиш манну справжню сам.

85] Невдовзі став знавцем він досконалим
86] [ взявся у саду глядіти грон,
87] Що гинуть з виноградарем недбалим.

88] В престолу, що болів за всіх, в полон
89] Убозтвом взятих, а не про найближчих
90] (Бо виродок іще не сів на трон),

91] Він не посад тепліших або вищих,
92] Не виплати по два чи три за шість,
93] Не "десятини іже Божьїх нищих", —

94] А дозволу просив на добру вість
95] Про сім'я двадцяти чотирьох квітів,
96] Яку він сам заблудним розповість.

97] Знанням і волею шляхи намітив
98] Та й ринув на апостольські путі,
99] Немов потік із верхових гранітів.

100] Рубати єретичний сухостій,
101] І тим була палкіша в нього сила, —
102] Чим впертіший траплявся опір їй.

103] Пішла від нього вод силенна-сила,
104] Що католицьким садом протіка
105] Й багато вже деревець в нім зросила.

106] Коли таке одне з коліс візка,
107] В якому Божа церква подолала
108] Ворожі в міжусобицях війська,

109] То уявляєш славу, що засяла
110] Круг другого, якому з вуст Фоми
111] Хвала переді мною тут лунала?

112] Проте забулись колії самі
113] Од верху кола, й з винного остатку
114] Сама лиш цвіль зосталась серед тьми.

115] Шляхом вождя родина йшла спочатку,
116] Але багато хто з його сім'ян
117] Вже ставить пальці там, де ставив п'ятку.

118] Й невдовзі доведе пожнивний лан
119] Суцільну ґандж; до житниць не попавши,
120] Почне являть обурення бур'ян.

121] Звичайно, в томі нашому гортавши
122] Одну по одній славні сторінки,
123] Читаєш: "Я такий, яким був завше".

124] В Касале ж, в Акваспарті, навпаки.
125] Статут чернецький, як до їх натури,
126] Тим — засуворий, іншим — залегкий.

127] Поглянь, я дух живий Бонавентури
128] Із Баньйореджо; службу ніс у лад,
129] Не важачи на лівий зиск понурий.

130] От Августин з Іллюмінатом вряд,
131] З мотуззям первістки із стада того,
132] Що їм, вбогеньким, Бог надав розрад.

133] Тут і Гуго од Віктора святого
134] З Петром їдцем, з Іспанським теж Петром,
135] Що дав дванадцять книг ума земного.

136] Натан-пророк тут, тут і Хризостом
137] (Що значить Златоуст), Ансельм з Донатом,
138] Який відомий видатним трудом.

139] З Рабаном, що у Фульді був абатом,
140] Тут калабрійський пастир Джоакін,
141] Пророчим даром вславлений багатим.

142] Що тут великий Божий паладин
143] Підніс на заздрість вчинки незабутні,
144] Це брат Фома причиною, — це він

145] На те підніс мене й вогні супутні".

ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА
1] Нехай уявить, хто охоту має
2] Дізнатись, що я зрів (і хай він те
3] Як в камені карбоване, тримає),

4] П'ятнадцять зір, що сяйво золоте
5] Із неба нам на землю ллють у блиску,
6] Повітря пересиливши густе;

7] Нехай уявить Віз, оту колиску,
8] Яка черкає небеса щедрот,
9] І дишель в ній не меншає й на риску;

10] Нехай уявить також рога рот,
11] Туди розтулений, де, мов притертий,
12] Не рушить кола першого оплот,

13] На ті два знаки в висях обіпертий,
14] Що, начебто Міноєва дочка,
15] Коли близький почула холод смерті,

16] Сплела проміння на взірець вінка;
17] І кожен знак летить один за одним,
18] Немов один від одного тіка, —

19] І вздрить тоді за колом хороводним
20] Мов тінь сузір'я в віддалі ясній,
21] Із рухом тим подвійним і свободним,

22] Який з усім, що в звичці є земній,
23] Не порівняти, як із рухом К'яни
24] Небесний рух, могутній і гінкий.

25] Спів не про Вакха лився, не пеани —
26] Про того, хто в особах трьох один,
27] Про Божеський його і людський стани.

28] Та закінчивсь пісень і танців плин,
29] До нас вернулись, мов почувши втому,
30] Святі огні, неначе на спочин.

31] Зламав божеств мовчанку незнайому
32] Той пломінь, що душею я прилип
33] До слів його про божого сірому,

34] Й сказав: "Раз впорано вже перший сніп,
35] Раз впору з ниви урожаї знято,
36] То вже любов готує другу з кіп.

37] Ти думаєш, що в груди, звідки взято
38] Ребро на створення тих щічок-краль,
39] Де глотка людству обійшлась багато,

40] І в ті, які, пробиті списом, жаль
41] І скорб лише за всесвіт почували,
42] Аж з місця зрушилась одна із шаль,

43] Влила все світло, скільки б не вміщали
44] Всі люди всіх часів і всіх держав,
45] Та міць, що їй обидва дітьми стали, —

46] І здивувався ти, як я сказав,
47] Що рівного не має тут в околі
48] Захований у п'яте сяйво слав.

49] Тож зір відкрий — і втямиш, як поволі
50] Твоя ця думка й слово це моє
51] У правді ляжуть так, як центр у колі.

52] Все, що вмира чи мертвим не стає, —
53] Лиш відблиск мислі, що на світ появу
54] Господь в своїй любові їй дає.

55] Бо світло те живе, що йде по праву
56] З світильником й одноістотне з ним
57] Та ще з любов'ю, третьою во славу,

58] Осяює, за зволенням ясним,
59] На дев'ять сфер, мов дзеркало чудове,
60] І вічно залишається одним,

61] А там донизу сходить по основі
62] Із кола в коло аж до кіл малих,
63] Де твориться минуще й випадкове.

64] За випадкове я в розмовах цих
65] Вважаю утвори, що небо пружне
66] І з сім'ям і без сім'я плодить їх.

67] їх віск і все оточення накружне
68] Не сталі, а тому й відбитки ці
69] Несуть значіння більш чи менш потужне.

70] Тому на першім-ліпшім деревці
71] Плоди ростуть солодші чи гіркіші,
72] І власна мисль на кожнім язиці.

73] Якби-то віск лишав сліди масніші,
74] Якби-то небо тиснуло сяйне,
75] Були б в печаті блиски найясніші.

76] Природа ж все, бува, в туман замкне,
77] Мов хтось-то появив мистецьке вміння,
78] Й, здригнувшись враз, рука в митця схибне.

79] Коли ж палка любов й ясне прозріння
80] Вливають першу силу у діла,
81] Тоді виходить звершене створіння.

82] Так сталось, що вшанована була
83] Земля над всею сутністю живою;
84] Так сталося, що діва понесла.

85] Погоджуюсь охоче я з тобою,
86] Що в вас, людей, такої не було
87] Й не буде вже натури, як ці двоє.

88] Коли б у мене мову одняло,
89] То: "Чим же мудрість в нього незрівнянна?" —
90] Твою б це слово мову почало.

91] Щоб таїна розкрилась осіянна,
92] Згадай, хто він, як рушила у путь
93] На клич "Проси!" молитва безустанна.

94] Не так кажу, щоб ти не міг збагнуть,
95] Що цар той мав за головне й важливе
96] Премудрості царевої сягнуть,

97] Не взнати все число зірок правдиве;
98] Або чи вийде неминучість та,
99] Як з неминучим в засновку можливе;

100] Й невже той поштовх — перших сил мета;
101] І як трикутник збудувать в півколі,
102] Щоб не було прямого в нім кута.

103] Отож, коли я промовляв доволі
104] Тобі про мудрість, то стрілою слів
105] Я націлявсь у мудрість на престолі.

106] Як зір би на "не бачено" ти звів,
107] Побачив там би про державців мову:
108] їх безліч, гарних обмаль все ж царів.

109] Становить це речей моїх основу
110] Таку ж, як і в своїх ясних хвалах
111] І Праотцеві, й любому нам Слову.

112] Хай буде це свинцем в твоїх ногах,
113] Щоб вчув ти, мов утому від ступання,
114] Й до "ні", й до "так" щоб тягся довгий шлях.

115] Бо той — тупиця між дурних остання,
116] Хто чи підтверджує, чи відкида —
117] Й все навмання — усяке запитання.

118] Було, хапання часто без труда
119] На хибний шлях без роздуму водило,
120] Бо розум топить пристрастей вода.

121] Хто істину розшукує невміло
122] Й не тим, що був, вертає в свій куток,
123] Той гірш, ніж марно підніма вітрило.

124] Відкритий всьому світові зразок:
125] Брісс, Парменід, Мелісс і всі, хто в хмурній
126] Блукав пітьмі, шукаючи стежок;

127] Савелій, Арій і подібні дурні,
128] Що як мечі були для Божих книг,
129] Псували риси їм святі, безжурні.

130] Нехай би зважитись ніхто не міг
131] Чи суд, чи лік вершити з зиску й збитку,
132] Аж поки ниви впорати не встиг.

133] Узимку бачив я задублу вітку,
134] Колючий терен, гострий блиск шабель, —
135] І враз троянда розгорнула квітку.

136] Я бачив, як розкішний корабель,
137] Моря пропливши й океани, гине,
138] Уже діставшись бажаних земель.

139] Не мисліть, донно Берто й сер Мартіне,
140] Що, дивлячись — цей щедрий, інший — тать,
141] Ви з Богом дивитеся на єдине, —

142] Той може впасти, другий може встать".

ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА
1] Од краю в центр і з центру знов над краєм
2] Колишем воду в круглій вазі ми,
3] Коли у ній боки чи дно торкаєм.

4] Згадалися ті образи й самі
5] В ту мить мені постали просто в вічі,
6] Коли замовк преславний дух Фоми

7] Й полився любий голос Беатріче,
8] Яка відповісти його словам
9] Так зволила для благосної стрічі:

10] "Цьому потрібно, хоч не каже вам
11] Ні голосом він, ні у мислі навіть,
12] Щоб корінь істини побачив сам.

13] Скажіть, вогонь, що в нього вас оправить
14] Вам дано ласку, чи на всі віки
15] Залишиться, щоб вас, як досі, славить?

16] Якщо ж це буде так, то знов-таки,
17] Коли в нове одягнетеся тіло,
18] Чи буде одяг цей очам легкий?"

19] У ціль те запитання долетіло
20] І радощами кола осяйні
21] В живих піснях і танцях закрутило.

22] Так у танках, в веселій метушні
23] Захоплення раптове вмить здіймає
24] Ще вище скоки й співи голосні.

25] Хто ремствує на те, що врешті має
26] Розлуки із життям прийти пора,
27] Про свіжість вічного дощу не знає:

28] Один, два, три — хто вічно не вмира,
29] Віки царює в трьох, у двох, в одному
30] І, не увібраний, усе вбира,

31] Оспіваний був тричі в колі цьому
32] На той мотив, що кожен би обрав
33] За нагороду подвигу значному.

34] І найчистішу я почув зі слав
35] У меншім колі, й голос той ласкавий,
36] Яким Марії ангел проказав,

37] Так одповів: "Як райське свято слави,
38] Любитиме весь наш святий загал
39] Цей одяг променистий і яскравий.

40] Бо перед сяєвом його йде пал,
41] А перед палом — бачення щедроти
42] З хвали, чистішої з усіх похвал.

43] Коли одягнемо покрови плоті,
44] Святі й преславні, в душі нам злетить
45] Ще більша чистота, ніж сяла доти.

46] Тому й зросте без того, щоб сплатить,
47] Те сяйво, дане з блага неземного,
48] Те сяйво, що дає себе уздріть.

49] Звідсіль зросте вже бачення усього,
50] Зросте вже пал, який із того йде,
51] Зросте вже й промінь, що із палу того.

52] Як вугіль з себе полум'я зведе
53] І скрізь його жароту й поза нею
54] Своє обличчя виявить бліде, —

55] Так блиск, що вкрив нас ризою своєю,
56] Не зменшиться в видимості за плоть,
57] Донині ще приховану землею.

58] Не буде світло це очей колоть,
59] І силу матимуть частини тіла,
60] Щоб не вдалося радощам збороть".

61] Така була єдина зграйна сила,
62] З якою хори мовили "Амінь",
63] Мов їх любов до мертвих охопила,

64] Не так до себе, як до поколінь
65] Батьків, і матерів, і всіх, хто з ними
66] Пройшов у вічну пломінну глибінь.

67] І от вогнями блискавок рясними
68] Замріло сяйво, сходячи до зір,
69] Із обріями схоже осяйними.

70] Як в надвечір'я згаснуть схили гір
71] І небом попливуть оманні хмари,
72] Яким і вірить і не вірить зір, —

73] Так тут пливли, з'являючись, примари,
74] Щоб ще один серпанок піднести,
75] Обидва вкривши попередні шари.

76] О духа огняного блиск святий,
77] Сліпучий! Він, як заграва стожарна.
78] Мою увагу змусив одвести.

79] А Беатріче радісна і гарна
80] Така здалась, що описать її
81] Була б перу моєму спроба марна.

82] Коли ж я очі знов розкрив свої,
83] То впевнився, що раптом нас із пані
84] У вищі перенесено краї.

85] Впізнав я про ту зміну в нашім стані
86] З палаючого усміху зорі,
87] Що червоніла, як троянди ранні.

88] Як наші праотці в часи старі,
89] Я справив Богові усеспаління
90] За те, що опинився угорі.

91] Іще у грудях не прочахло тління
92] Тієї жертви, я уже збагнув,
93] Що сприйнято зичливо ці моління:

94] Такий в дві стежки виблиск спалахнув
95] Таких ясних огнів, що я, дивившись,
96] Сказав: "О Боже, я про це й не чув!"

97] Як, з менших аж до більших роз'яскрівшись,
98] Пала між двох кінцевих полюсів
99] Молочний Шлях, од мудрих затулившись,

100] Так із глибоких Марсових низів
101] Угору превелебний знак знімався,
102] Що в колі між квадрантами осів.

103] Мій розум перед пам'яттю зламався,
104] Бо хрест ясний виблискував Христом,
105] І з ним ніхто б красою не зрівнявся.

106] Хто ж взяв свій хрест і рушив за Христом,
107] Пробачить хиби, — їх я припустився,
108] Уздрівши древо з сяючим Христом.

109] Поміж вершком і низом так іскрився
110] І між плечима спалах вогняний,
111] Який то зблизька, то здалека лився.

112] Так в'ється порох по землі дрібний —
113] Частинки всякі, сторчові й навскісні,
114] Коротші й довгі, миготять вони

115] По променю, який, буває, блисне
116] У затінку, що з наших він турбот
117] І вмілості у нас в кімнаті висне.

118] Як в арфі злагодженістю красот
119] Бринять численні струни щось приємне
120] Й для того навіть, хто не знає нот, —

121] Так пломені співання понадземне
122] Лили навкруг Христового чола,
123] Для мене чарівливе, хоч і темне.

124] Я зрозумів, що це звучить хвала,
125] Із слів: "Воскресни, щоб звитяжцем бути!", —
126] А суть всього до мене не дійшла.

127] Так полюбився гімн, тоді почутий,
128] Що в серце глибоко мені проник, —
129] Такого вперш далось мені сягнути!

130] Засмілим здатись може мій язик,
131] Бо очі він принижує багаті.
132] Що в них мету життя вбачать я звик.

133] Але хто знає, як живі печаті
134] Краси ростуть угору день по дню, —
135] Я ж звів на них шляхи очей початі, —

136] Звинить мене, в чім я себе виню,
137] Щоб збутися вини, бо правду бачить:
138] Не підляга святий екстаз огню

139] Тим більш, чим ближче верх себе означить.

ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА
1] Предобра воля благосна, якою
2] Завжди любов до праведних спонук
3] Являється, як жадібність, — лихою,

4] Притишила у ніжній лірі звук
5] І струн святих спинила рокотання,
6] Настроєне дбанням небесних рук.

7] Чи можуть буть глухими до благання
8] Ті сутності, що співи перервать
9] Погодились і вислухать прохання?

10] О, без кінця той має горювать,
11] Хто так минуще любить, що не хоче
12] Свою любов на вічне прямувать!

13] Як в тихій, ясній висі замигоче
14] Раптовий вогник і, вразивши нас,
15] Приверне наші неуважні очі,

16] Видаючись тремтливою весь час
17] Зорею, хоч насправді всім відомо,
18] Що жоден пломінь там іще не згас, —

19] Так з правого в хресті плеча до злому
20] Ковзнуло вниз світило вогняне
21] З-поміж зірок, що світять в небі тому.

22] Наблизилося видиво ясне,
23] Спускаючись по променевій смузі,
24] Мов блиск, який крізь алебастр сяйне.

25] Радів, як вірити найбільшій музі,
26] Так дух Анхізів, мов з великих свят,
27] Зустрівши сина в Єлісейськім лузі.

28] "О кровь моя! О лучшая стократ
29] Господня благодать! Никто доселі
30] Не зріл отверстих паки в небо epamU —

31] Так світло це; і погляди веселі
32] Я зніс до нього й до владарки звів, —
33] І став подібний тут і там до скелі:

34] В очах її сіяла, з ясних див,
35] Така усмішка, що я зрів на власні,
36] Як для блаженства в свій я Рай злетів.

37] Хоч дух цей, що його були прекрасні
38] І вид, і голос, щось казав, здались
39] Слова глибокі, та на зміст неясні.

40] Не мали наміру вони кудись
41] Піти від мене, — сповнені радіння,
42] Над смертний розум вгору піднеслись.

43] Коли ж той лук високого летіння
44] Ослабнув так, що стріли слів могли
45] Влучать в мету людського розуміння,

46] Почув я знов: "Подяки й похвали
47] Прийми од мене, триєдиний Боже,
48] Бо внуки не обминуті були!"

49] І далі: "Прагнення тривале й гоже,
50] В великій вичитане книзі тій,
51] Де біле й чорне змін зазнать не може,

52] Ти зняв, мій сину, в сфері світляній,
53] Де мовлю; хай же та благословиться,
54] Що крил дала на зліт високий твій!

55] Ти віриш — мисль у тебе промениться
56] До мене з першої, як п'ять і шість
57] Із знаної походять одиниці,

58] Тому й не хочеш вислухати вість,
59] Хто я і чом у радісному тиску
60] Для мене ти — найрадісніший гість.

61] Ти в правду віриш! Тут, в дзеркальнім лиску.
62] Малі й великі без пустих розмов
63] Прийдешніх мислей бачать кожну риску.

64] Та щоб святу я вдоволив любов,
65] З якою вартував, безсонний, пильний,
66] І до мети жаданої дійшов,

67] Хай голос твій, веселий, смілий, вільний,
68] Дзвенить в питанні, хай в жазі дзвенить,
69] Тобі готов мій.відголос незмильний".

70] Я зваживсь в Беатріче зір втопить,
71] Вона ж моїм думкам так усміхнулась,
72] Що мій порив розправив крила вмить.

73] І я почав: "Відколи розімкнулась
74] Вам перша рівність, почуття й ума
75] Вага порівно на всіх вас відчулась,

76] Як з сонця — ясність і жарінь сама —
77] Тепло і світло нарівно зринають, —
78] Тут порівняння іншого нема.

79] Але з причин, які усі з вас знають,
80] Знання і воля протягом життя
81] Відмінних крил у смертних не зрівняють.

82] Тож серцем дяку вам складаю я, —
83] Бо, смертний, за нерівність ту в уразі, —
84] За батьківське гостинне прийняття.

85] Благаю я тебе, живий топазе,
86] Щоб і в найбільших скарбах помічавсь,
87] Мене своїм ім'ям вгамуй у спразі".

88] "О віть моя! Тобою я пишавсь,
89] Чекаючи невтомно! Я ж твій корінь, —
90] З тих слів його одвіт мені почавсь,

91] І далі: — Той, хто для своїх утворень
92] Дав назву й сам понад сто літ в журбі
93] Йде по горі уступом упокорень, —

94] Мені був син і прадід був тобі.
95] Тож треба, щоб діяннями своїми
96] Йому ти втому зменшив у ходьбі.

97] Флоренція між мурами старими,
98] Де лік видзвонюється терц і нон,
99] Жила в чесноті й мирі незборима.

100] Не мала ні намист, ані корон,
101] Ні дженджерух, ні поясів розкішних,
102] Пишніших за найкращих ваших жон,

103] І не було у нас батьків невтішних,
104] Якщо дочка знаходилась нова,
105] Бо віку й він було у міру пишних.

106] Дітей мав дому кожного глава,
107] Й пора ще не прийшла Сарданапалу
108] З палат робить небачені дива.

109] Не перевершив гору Монтемало
110] Учеллатойо ваш, що був вінцем
111] З піднесення і буде ним з провалу.

112] Я Беллінчоне Берті з ремінцем
113] І кісткою здибав, його ж дружину
114] Завсіди з нефарбованим лицем.

115] А Веккйо й Нерлі просту шкуратину
116] Носили, з веретена та руна
117] Жінки їх одягали всю родину.

118] Щасливиці! Своя була труна
119] Для кожної, і зраду в ліжку взнати
120] З-за Франції не мусила й одна.

121] Та, звикши сон вночі від себе гнати,
122] Співала над колискою з малим
123] Пісень, яким радіють батько й мати.

124] А та сиділа з прядивом своїм,
125] Весь вечір повідаючи родині
126] Про Трою, чи про Ф'єзоле, чи Рим.

127] Були б їм дивні Лапо ваш в гордині
128] Або Чангелла, вся з пороку й зла,
129] Як Цінцінат з Корнелією нині.

130] Громадськими чеснотами жила
131] Громада без облуди, без обиди, —
132] Такий мені чудесний дім дала

133] Та, що в роділь гамує болі й біди,
134] І я, принесений в ваш древній храм,
135] З хрестом дістав імення Каччагвіди.

136] Моронто й Елізео — двом братам
137] Було ім'я, а жінку взяв з-над Падо,
138] Й вона лишила прізвище всім вам.

139] Служив я в імператора Куррадо,
140] І він мені меча подарував
141] За бій, який йому я виграв радо.

142] З ним я пішов на захист ваших прав,
143] Які народ невірний, знахабнілий —
144] Вина в тім пастирів — у вас забрав.

145] І ці поганські племена звільнили
146] Мене із світу, повного брехні,
147] Що всіх принижує, кому він милий,

148] І мучеництво мир дало мені".

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА
1] О вбога благородносте, в нас кревна!
2] Що ти живеш між вихвалянь і слав
3] Тут, де любов у нас не дуже ревна, —

4] То зовсім я б тому не дивував;
5] Бо навіть там, де шлях нам сяє в очі,
6] У небі тобто, славу сам я слав.

7] Ти, як той плащ, що все стає коротший,
8] І, як щодня не піклуватись ним,
9] То ножиць час втина його охоче.

10] На "ви", як перший звик звертатись Рим,
11] Хоч згодом чемність ця не раз ламалась,
12] Поклав початок я словам своїм;

13] А Беатріче осторонь всміхалась,
14] Мов та, що, пишуть, кашель стався їй,
15] Коли Джіневра вперше завагалась.

16] Отож почав я так: "Ви — батько мій,
17] Ви піднімаєте мене над мене,
18] Ви розрішаєте язик німий!

19] Тече струмками стількома шалене
20] Радіння в розум, що воно б могло
21] Ще трохи — і розхлюпатись, вогненне.

22] Скажіть, моє кохане джерело,
23] В якій сім'ї й коли вам повне чару
24] Народження відзначене було?

25] Скажіть і про Йоаннову кошару:
26] Яка була вона і хто в ній був
27] Шанований найбільш на всю отару?"

28] Я бачив, як той світоч спалахнув,
29] Зрадівши, навстріч запитанням ясним, —
30] Так жар шугнув би, щоб вітрець дмухнув, —

31] І, ставши для очей ще більш прекрасним,
32] Почав ще краще мову дорогу,
33] Але наріччям не цілком сучасним,

34] Із слів: "Відколи вість приніс благу
35] Архангел, поки я не народився
36] В тієї, що на райському лугу,

37] Яркий планети пломінь розгорівся
38] П'ятсот, і п'ятдесят разів, і три,
39] Бо лапам Лева пломінь цей корився.

40] І там, де роду нашого двори,
41] Оселя кам'яна стояла рідна,
42] Звитяжці гонів там беруть дари.

43] Та й годі з тим, хоч відповідь ця бідна:
44] Бо хто й звідкіль діди мої були,
45] Про те мовчати — річ пристойна й гідна.

46] Ті, що тоді носить мечі могли,
47] Від Марса до Хрестителя п'ятині
48] Дорівнювали тим, що в вас жили.

49] І чиста кров, в яку од зайд з Фіггіне
50] Й Чертальдо нині вмішано чужу,
51] Струміла в кожному городянині.

52] О, якби той, про кого я кажу,
53] І далі б оселяв свій дім бруднючий,
54] Ви б у Галуццо провели межу,

55] Щоб не устряг між вас селюк смердючий
56] Із Агульйоне з Сіньєю, ділок,
57] До всього, що не так лежить, жаднючий.

58] Коли б народ, що робить хибний крок,
59] На кесаря уважно озирнувся,
60] Як мати на улюблених діток,

61] Додому б, в Сіміфонте, повернувся
62] Котрийсь із флорентійських торгашів, —
63] Там в нього батько, жебраючи, гнувся,

64] Рід Конті б Монтемурло не лишив,
65] Як Черкі рід, — Аконської округи,
66] І Бондельмонте б в Вальдігр'єве жив.

67] Тяжкі від люду прийшлого наруги
68] На місто завжди будуть зле впливать,
69] Як надмір страв на шлунок недолугий.

70] Та й бик сліпий не може так стоять,
71] Немов сліпе ягня; твердою сталлю
72] Єдина шпага б'є певніш за п'ять.

73] Коли ти звернеш зір на Урбісалью,
74] На Луні, на падіння їхнє (та
75] Судьба чига на К'юзі й Сінігалью),

76] То вздриш, що вихор той, який зміта
77] З землі роди прадавні, — не дивниця,
78] Коли зникають і значні міста.

79] Як ви, колись і ваше все скінчиться,
80] А здасться вам щось вічним, то хіба
81] Недовгістю життя все роз'ясниться.

82] Як небо Місяця то погреба,
83] То оголяє береги без впину,
84] З Флоренцією чинить так судьба.

85] Тож не дивуй, коли згадаю, сину,
86] Я давніх флорентійських городян,
87] Що й слава їх лягла вже в домовину.

88] Я бачив Кателліні славний стан,
89] Філіппі, Угі, Гречі, Альберікі,
90] Орманні — ще поважних громадян.

91] Я бачив ще роди старі й великі
92] Делла Санелла і дель Арка теж,
93] Ардінгі, Сольданьєрі та Бостікі.

94] Край брами, де тепер тягар без меж
95] Нової зради, що під ним потоне
96] Ваш корабель, хоч як за ним не стеж,

97] Жили там Равіньяні — в їхнім лоні
98] Зароджені були й граф Гвідо, й рід
99] Високого старого Беллінчоне.

100] Рід делла Пресса знав, як править слід,
101] А Галігайі вже свій меч жорстокий
102] Вкривали золотом після побід.

103] В гербах же білячий був стовп високий;
104] Ще славилось сімейство не одне,
105] Що згодом з мірок в них палали щоки.

106] Стебло Кальфуччі вже було міцне,
107] А місце в уряді вже намічали
108] Для Сіці й Аррігуччі визначне.

109] Скількох я бачив, що в ганьбі кінчали —
110] З пихи, а куль кошниці золотих
111] Кошару міста рідного вінчали.

112] Такі були й батьки старезні тих,
113] Хто, поки церква в вас без пастуха є,
114] Жере й жиріє на стадах людських.

115] Стоклятий рід, що, мов дракон, карає
116] Тих, хто тіка, а хто покаже зуб
117] Чи гаманець, до тих ягням стихає,

118] Уже з таких підносився халуп,
119] Аж заперечив Убертін Донато,
120] Щоб тестя поріднив із ними шлюб.

121] Вже Капонсакко вивів на Меркато
122] Рідню із Ф'єзоле й уславивсь там.-
123] Жили статечно й Джуда, й Інфангато.

124] Вір правди неймовірної словам:
125] Заходили тоді ще в місто з брами,
126] Що делла Пера звалася ім'ям.

127] Всі ті, хто ходить з пишними гербами
128] Великого барона (у юрби
129] Став звичай відзначать Фому згадками),

130] Від нього мали рицарство й скарби,
131] А йдуть з юрбою, що безтямно суне,
132] Хоча він їм і дав свої герби.

133] Були вже Гвальтеротті й Імпортуні, —
134] Якби ще не нові сусіди ті,
135] То Борго міг би дякувать фортуні.

136] Ще дім, де вам вчинилось зло в житті,
137] Бо вас понищив гнів той справедливий
138] І зникли давні звичаї святі,

139] Був повен домочадцями, щасливий.
140] О Бондельмонте! Зле повівся ти,
141] Що, на чужу пораду, став зрадливий!

142] Хто нині тужить, щастя б міг знайти,
143] Втопи тебе Всевишній в Еми вирі,
144] Коли ти в місто вперше мав зайти.

145] А то на кам'яній плиті в офірі
146] Флоренція здала твоє життя
147] На згадку про літа, прожиті в мирі.

148] При людях цих і схожих бачив я
149] Флоренції таку спокійну долю,
150] Що прикре не з'являлось почуття.

151] При людях цих я бачив славу й волю,
152] Лілея ж гордо маяла до хмар,
153] А не тяглась повержена по полю

154] Й не стала ще червоною від чвар".

ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА
1] Як той, хто з видом тужним і сердитим
2] Спитав Клімену й безумом тяжким
3] Навчив батьків не потурати дітям,

4] Таким я був, і бачили таким
5] Мене й володарка, й світець священний,
6] Що місцем поступивсь мені летким.

7] І Беатріче: "Смолоскип вогненний
8] Бажання вийми, — мовила, — й звільни
9] Душі своєї зліпок сокровенний,

10] Та, звісно, не на те, щоб ти хвальний
11] Постав у нас в очах, але щоб сміти
12] Жаль на жагу висловлювать гучний".

13] "О любий стовбуре мій знаменитий,
14] Ти так здійнявсь, що, як всі бачать в нас,
15] Що двох тупих в трикутник не вмістити,

16] Так бачиш ти можливе людських мас,
17] Дивуючись на першу цятку в перлах,
18] Де вічно є теперішній лиш час.

19] Коли з Віргілієм по темних жерлах
20] Підводивсь я горою каяття
21] І сходив у глибини світу вмерлих,

22] Про те, що принесе мені життя,
23] Чимало чув я прикрого, й невільно
24] Підготувавсь до цих ударів я.

25] Тому бажав би взнати непомильно,
26] Який тягар мені на долю спав — —
27] Стріла очікувана б'є не сильно", —

28] Так в одповідь до світла я сказав
29] І тим, на побажання Беатріче,
30] Признався сам у тім, чого бажав.

31] Не манівцями і не таємниче —
32] Було це в звичках вчителів основ,
33] Супроти чого Божий син їх кличе, —

34] А, лагідно всміхаючися знов,
35] Латинським словом мовила глибоким,
36] У сяйво вбрана, батьківська любов:

37] "Можливе не виходить ненароком
38] За межі вашої речовини:
39] Усе лежить перед правічним оком,

40] Не роблячи із того новини,
41] Як рух човна, котрий униз спливає, —
42] Уважні очі стежать з вишини.

43] А звідти, як до слуху долинає
44] Орган, так час, що жити маєш ти,
45] До погляду мойого долітає.

46] Примушений був Іполит втекти,
47] Побачивши, як мачуха лютує,
48] Ти ж мусиш із Флоренції піти.

49] Так схоче, зажадає і вторує
50] Цю згубну стежку зграя навісна
51] Там, де щодня Христом усяк торгує.

52] І на розбиту партію вина,
53] Як завжди, ляже вся; лиш мить остання
54] Освідчить щиру істину до дна.

55] Ти кинеш все, чому віддав кохання,
56] До решти все, бо й решту розтягли б, —
57] Найперший це удар меча вигнання.

58] Ти звідаєш, який солоний хліб
59] Не свій, як важко сходить вниз чи вгору
60] По сходах не своїх без ліку діб.

61] Але найтяжче під жорстоку пору —
62] Це буде товариство дурнів злих,
63] В яке потрапиш, втративши опору.

64] Невдячність, тупість, нечестивість їх
65] Відчуєш скоро ти, але не в тебе
66] Зачервоніють скроні, а у них.

67] Підлота скотська їх в ділах, як треба,
68] Себе покаже, — слава й честь тобі,
69] Що партію свою складеш ти — з себе.

70] Свій перший знайдеш захисток собі
71] В великого Ломбардця із тим птахом
72] Священним, що під сходами, в гербі.

73] І під його привітним пишним дахом
74] Ітимуть між обох вас просьба й дар
75] Не в тім порядку, не звичайним шляхом.

76] Уздриш того з ним, хто родимий чар
77] Дістав і міць таку з цієї зірки,
78] Що слава діл його злетить до хмар.

79] Про нього поки що ні слів, ні спірки,
80] Бо молодий іще і — небесний рух
81] Десятої навкруг не лічив мірки.

82] Гасконець ще не зманить зір і слух
83] Високого Арріго, бо зневажить
84] Срібло й знегоди чеснотливий дух.

85] Його щедроти скрізь усім розкажуть
86] Про нього, так що навіть вороги
87] Йому во славу язики розв'яжуть.

88] Йому під щит укрийся дорогий,
89] Бо тим допомагає він без міри,
90] Кого обсіли злигодні й борги.

91] Зроби ж в умі про нього запис щирий,
92] Не повідай лиш..." — і повів таке,
93] Що хто й почув би, не пойняв би віри.

94] І: "Сину, ось пояснення тривке
95] Тому, що чув ти; пастки всю брехливість
96] Світил кружіння виявить близьке.

97] А ти виказуй до сусід терпливість,
98] Бо ще подовжиться життя твоє,
99] Й побачиш їхню скарану зрадливість".

100] Я, зрозумівши, що перестає
101] Свята душа, замовкнувши, з основи
102] Моєї ткати полотно своє,

103] Почав, як той, хто прагне із розмови
104] Позичити науки в мудреця
105] Із бачення, зичливості й любові:

106] "Я втямив, батьку, що доба от ця
107] Уразить несподіванкою злою
108] Мене, як необачного бійця.

109] Тож маю вигострить уваги зброю,
110] Щоб піснею не рідне лиш одне,
111] А й інших міст не посварить з собою.

112] Там, де провалля темне та сумне,
113] І на гори чудесній верховині,
114] З якої зір владарки взяв мене,

115] І тут, світило за світилом, нині, —
116] Я стільки взнав, що в глотку смак гіркий
117] У декого від слів моїх приплине,

118] І якщо я — друг правди боязкий,
119] Боюсь не жити в людстві молодому,
120] Що наші древніми назве віки".

121] І світло усміхом у скарбі тому,
122] Що я знайшов тут, спалахнуло вмить,
123] Мов сонце у свічаді золотому,

124] І мовило: "Сумління, що тремтить
125] З гріхів своїх або чужих, сприймає
126] В твоїх словах, звичайно, тьму страхіть.

127] Зневаж брехання тих людців безкрає,
128] Все бачене хай пісня розповість, —
129] І хай свербить тому, хто чирку має!

130] Твій голос буде, як коли хто їсть
131] Спочатку неприємне, а пізніше,
132] Засвоєне, воно дає користь.

133] Твій буде крик, як вітер, найсильніше
134] Верхи вдаряти, щоб між них гуло,
135] І це тобі ще вищу шану впише.

136] Тому тобі й показано було
137] В цих сферах, на горі, у прірвах згаги
138] Лиш.духів, що у лаврах їх чоло.

139] Слухач своєї не спиня уваги
140] На прикладах, узятих з неясних
141] Джерел, що без довіри й без поваги,

142] І на ділах, не дуже голосних".

ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
1] Блаженне змовкло дзеркало, кінчавши
2] На цім, я ж пробував на смак своє,
3] У солодощі гіркоту мішавши,

4] І та, що ввись вела чуття моє:
5] "Зміни гадки, згадай, що я, — сказала, —
6] При тім, від кого легшим все стає".

7] Я погляд звів на ту, що так втішала,
8] І вздрів любов таку в ясних очах,
9] Що враз німою мова в мене стала

10] Не тим, що нетвердий я у словах, —
11] А тим, що розум мій понад межею
12] Без вищих вожаїв загубить шлях.

13] Сказать лиш можу, що, втішавшись нею,
14] Не зв'язувалось почуття ніяк
15] Із пристрастей юрбою усією.

16] Одвічна радість полум'ям, однак,
17] Сіяла в Беатріче і, відбита,
18] Щасливила мене, як свята знак.

19] Мене скорила усмішка розлита,
20] Коли сказала: "Озирнись і чуй,
21] Бо втіха не в моїх очах лиш скрита".

22] Як інколи в обличчях всім в очу
23] Буває сила почуття такого,
24] Що душі коряться його мечу,

25] Так із палання сяєва святого
26] Збагнув я, зір на нім спинивши свій,
27] Що має він додати щось до цього.

28] І він сказав: "На гілці п'ятій цій
29] У дереві, що живиться в вершині,
30] Плодами вкриване в листві густій,

31] Блаженствують ті духи, що в тіснині
32] Якби жили між горя та біди,
33] Багатшали з їх діл би музи й нині.

34] Тож на хрестові плечі погляди:
35] На голос мій посуне їх лавина,
36] Мов миготливих блискавок ряди".

37] Й побачив я, як на ім'я Навіна
38] Майнув хрестом високий пломінь цей,
39] І мову, й рух ввібрала мить єдина.

40] Був названий великий Маккавей,
41] І сяєво вслід вогняним гірляндам
42] Кружляло, наче дзиґа у дітей.

43] Перед Великим Карлом та Орландом
44] В душі захоплень спалахнув мільярд:
45] От соколи, зразки шляхетним грандам!

46] Майнули ще Гульємо, Реноард
47] І герцог Готтіфред переді мною,
48] Хрестом ще перебіг Руберт Гвіскард.

49] Вмішавшись між юрбою вогняною,
50] Дух предка дав мені урозуміть,
51] Що й тут він славний піснею дзвінкою.

52] І я праворуч повернувсь на мить
53] Щоб з мови або рухів Беатріче
54] Збагнути, що повинен я чинить.

55] І в неї зір так сяяв мальовниче,
56] Так променисто, навіть перейшов
57] Він досі бачене в її обличчі.

58] І як із того, що вогонь основ
59] Тому, хто творить благо, все ясніша,
60] Він рух в чесноту осягнуть готов,

61] Так осягнув я, що дуга рівніша
62] Мене укупі з небом в вись знесла,
63] Бо я дививсь, як диво яскравіша.

64] І як збігає краска із чола
65] Та щік, і лиця знов стають сліпучі,
66] Коли красуня сором свій збула,

67] Так я зирнув, і очі невсипучі
68] Сказали, що мене прийняв терен
69] На шостій зірці, не такій блискучій.

70] Той смолоскип Юпітерів блажен
71] Іскривсь любов'ю, пломенів частками,
72] До наших дуже схожими письмен.

73] І як птахи летять над берегами,
74] Зрадівши кормові, і вниз і ввись,
75] Шикуючись і колами, й рядами,

76] Так і святі створіння піднялись,
77] І, ринучи у небі, мов обвали,
78] То в "Л", то в "Ю", то в "2>" вони плелись.

79] Вони спочатку з піснею кружляли;
80] А, склавши букву, з палом мовчазним
81] Хвилину-другу з місця не рушали.

82] О Пегасеє, людям видатним
83] Ти довгий вік даєш, у славі милий,
84] Вони ж-і царствам, і містам значним, —

85] Так освіти мене, щоб міг я, смілий,
86] До них колишній образ повернуть!
87] Надай моїм рядкам колишні сили!

88] У сімках п'ять разів пробігли путь
89] І приголосні, й голосні, й з частини
90] Шукав я сили цілість осягнуть.

91] "Любіте правосудіе", — з картини
92] За дієсловом там іменник став,
93] "Кто суд вершиш над всім", — й ущухли плини.

94] Скінчивши "М", собою не писав
95] їх сонм нічого більше, і Юпітер
96] Сріблом в розводах золотих засяв.

97] І на шпилях останньої із літер
98] Побачив я, як славили вогні
99] Те благо, що несе їх, наче вітер.

100] Як із удареної головні
101] Злітають іскри та й летять, мигтівши,
102] Й на них ворожать неуки дурні,

103] Так тисячі мигтінь звились, злетівши,
104] Ці — дуже високо, а нижче — ті,
105] Як присудило сонце, їх створивши.

106] І вздрів я, — з душ, зупинених як стій,
107] Орлину шию й голову малює
108] Хтось в огненно-прекрасній чистоті.

109] Митець той вчителя не потребує:
110] Він вчитель сам у блиску сяйних риз,
111] Він формами й пташиних гнізд керує.

112] А решта душ блаженних збилась вниз
113] На букву "М", вінцем з лілей укриту,
114] Й в коротку мить закінчила ескіз.

115] О ніжна зоре! Скільки самоцвіту!
116] І все це свідчить: правий суд гряде
117] Нам з неба, повного твойого світу!

118] Тож я благаю Вищий Розум, де
119] Береш свій рух і міць, знайти між люду,
120] Звідкіль на промінь твій той дим іде.

121] І знов на тих звести свій гнів, осуду,
122] Котрі на ринок обертають храм,
123] Який завдячує і муці, й чуду.

124] О військо, що мені зустрілось там!
125] За тих молись, хто взяв зразок поганий
126] І на брехню піддався ворогам.

127] Колись ішли на війни громадяни,
128] Мечі гострили на ворожу рать, —
129] Тепер грабують хліб, Отцем всім даний.

130] Згадай-но ти, хто пишеш, щоб стирать:
131] Петру і Павлу, вбитим за саджання
132] Того, що нищиш, — вік не умирать.

133] Ти, певно, скажеш: "Скупчивши жадання
134] На тім, хто радо ніс пустель ярем
135] І з танців смертного зажив страждання, —

136] Забувся я про Павла з Рибарем".

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА
1] Мені здалось, що гарний образ, дужі
2] Піднявши крила на високий літ,
3] Потішив сплетені у нього душі.

4] Мені здалось: з них кожна — самоцвіт,
5] І промінь так осяяв самоцвіти,
6] Що зник у мене із очей весь світ.

7] Того, що маю тут я відтворити,
8] Письмом чи усно не повів ніхто б,
9] Ніхто не зміг би навіть уявити:

10] Я ж бачив і я чув орлиний дзьоб,
11] Що мовить став, і "я" та "мій" злітало,
12] Де "ми" та "наш" доречнішим було б.

13] Почав: "Я жив побожно й незухвало,
14] Й мене ввібрала слава огняна,
15] Яку б саме бажання не здолало.

16] Лишилась пам'ять по мені ясна, —
17] її зіпсуте людство вихваляє,
18] Історія ж наслідувань не зна".

19] Тепло із багатьох вуглин палає
20] Одне, а для любовей багатьох
21] Звучання птаха злинуло безкрає.

22] Я одказав: "О квіти днів стількох
23] З одвічних радощів, що аромати
24] Зливаєте свої з усіх епох!

25] Допомагайте піст мені зламати,
26] Що, поки я його не поборов,
27] Мене воліє в голоді тримати.

28] Хай в небі інше царство має знов,
29] Всю Божу справедливість оддзеркалить,
30] На ній і в вашім не лежить покров.

31] Ви знаєте, як можу я усталить
32] Свою увагу; знаєте, який
33] Той сумнів, що мене віддавна палить".

34] Як сокіл, знов без ковпачка зіркий,
35] В жадібній оглядається надії
36] І крильми б'є, красивий та стрімкий, —

37] Отак повівсь із хвал Господній дії
38] Та правосуддю складений цей стяг,
39] Співавши чутне тим, хто тут радіє.

40] Він мовив: "Той, хто циркулем досяг
41] До краю світу і в просторі цьому
42] Усе відверто й потайки простяг,

43] Не міг ніде покласти ні на чому
44] Відбиток так, щоб він не повершав
45] Того, хто меж не має геть у всьому.

46] І перший той гордливець з вишніх слав,
47] Найвищий із сотвореного роду,
48] Не виждав світла і незрілий впав.

49] Усе ж, в чім нижчу бачимо породу,
50] Занадто вже дрібненьке для добра
51] Безкрайнього і з власним ритмом ходу.

52] Так погляд наш, що розуму вбира
53] Не більше в себе за єдиний промінь,
54] Який себе на всесвіт простира, —

55] Не в силі дать такої сили пломінь,
56] Щоб сяло джерело ясних струмінь
57] Каррарських блисканням каменоломень.

58] Бо справедливість, що іде з стремлінь
59] Правічних, зір скінченний ваш скородить
60] Лиш як поверхню — не морську глибінь:

61] Хоч він при березі зо дна доходить,
62] А відпливти — і товща водяна
63] Його крізь себе зовсім не проводить.

64] Лише те — світло, що його одна
65] Дає предвічна ясність, решта ж — з тьмою.
66] Це тінь лиш плоті а чи трутина.

67] От схов із справедливістю прямою
68] Я відімкнув — і все ясним здалось,
69] Що не давало так тобі спокою,

70] Аж ти казав: "От жив над Індом хтось,
71] Кому ніколи про Христа ні слова
72] Ні чути, ні читать не довелось.

73] Та воля до добра була чудова,
74] Й не знайде в ньому розум наш провин, —
75] Були безгрішні в нім діла і мова.

76] І ось він вмер без віри, без хрестин.
77] Чи праведно за те його карати?
78] Чи з власної вини не вірив він?"

79] Та хто ж ти, щоб вдягти суддівські шати
80] Й судити за десятки тисяч миль,
81] Як зір не може твій на крок дістати?

82] Хто мисль зі мною вигострить на шпиль,
83] Якби в нас не було Письма святого,
84] На сумніви той клав би тьму зусиль.

85] О грубі розуми гурта земного!
86] Боління перше — у собі благе,
87] Ще й блага не цурається самого.

88] Все згідне з ним — як істина, наге
89] Й своїм не скорюване жодним твором,
90] Веде його у щастя дороге.

91] Як над гніздом лелека мчить простором,
92] Принісши корму виводку всьому,
93] Годованці ж за нею стежать зором, —

94] Святий піднявся образ в вись німу,
95] Коли я очі звів, і крила — зграя
96] Єдиних воль підводила йому.

97] Співав він обертаючись: "Пуста є
98] Тобі ця пісня з розумом твоїм;
99] Ця правда, смертні, в вас зразка не має".

100] Коли все стихло в образі яснім
101] Святого духа, не забувши знака,
102] Що ним земля ушанувала Рим,

103] То він почав: "Душа не йде ніяка
104] Сюди, якщо не вірила в Христа,
105] Бо це найперша нам усім відзнака.

106] Та згадує багато хто Христа,
107] А на суді стоятимуть не ближе —
108] За тих, що і не чули про Христа.

109] Тих християн засудить око свіже
110] Арапів, як ділити розпочнуть, —
111] Хто розкошує, хто жаровні лиже.

112] Що перси нашим владарям дадуть,
113] Коли почнеться книги розгортання,
114] Де списано їх бруд і каламуть?

115] Затямлять там Альбертове діяння,
116] Як він скерує крила у ганьбі
117] І празькі землі дасть на плюндрування.

118] Затямлять Сену в горі та журбі,
119] Що принесе, фальшуючи й донині,
120] Той, хто на ловах знайде смерть собі.

121] Затямлять там, що в заздрісній гордині
122] Шотландцю і англійцю тісно жить
123] Здалось на власній тільки половині.

124] Лишать в очах пишноту й сласну хіть
125] Іспанця та богемця, що границю
126] Забув своїй неславі спорудить.

127] Лишать в очах, як цінять в одиницю
128] Кульгу (єрусалимець був скупій),
129] А вади будуть в тисячу ціниться.

130] Лишать і пана в скнарості черствій
131] Із острова вулкана й спеки зразу,
132] Де шлях Анхіз колись покінчив свій;

133] От вид його, щоб дати до показу,
134] Усього написали кілька слів,
135] Уклавши щедрий зміст в убогу фразу.

136] От хай на його дядька й брата гнів
137] Обрушить всяк, бо піддали ті гані
138] Честь гідного народу й двох вінців.

139] От з португальцем тут норвежець знані
140] На цілий Божий світ, як той далмат,
141] Який топив венецьке злото в твані.

142] Тут пощастить Угорщині, як ґрат
143] Всіх допильнує, й пощастить Наваррі,
144] Як гір не подолає хижий кат!

145] Хай стануть їй як засторога в сварі
146] Зойк Нікозії, Фамагости крик,
147] Бо там шаліє звір у дикій ярі

148] І не цурається лихих владик".

ПІСНЯ ДВАДЦЯТА
1] Коли вже той, хто ризу ніс червону,
2] Пішов на другу із півкуль земних
3] І день сховавсь під ночі охорону,

4] То зразу ж безліччю зірок ясних
5] Все небо у промінні засіяло,
6] А той же сам світив ясніш за них.

7] Мені це явище на думку спало,
8] Коли знак світу і його вождів
9] Свій дзьоб стулив, промовивши немало.

10] Й незмірна безліч тих живих світів
11] Співати почала, ще більш огняна,
12] Та саме що — я в гадці не лишив.

13] О чарівна любове, в усміх вбрана,
14] Поміж найблагочесніших думок
15] Яка здалась мені ти полум'яна!

16] Коли в цих самоцвітах, що в вінок
17] Оправлена з них сяйна шоста свічка,
18] Затих останній ангельський дзвінок,

19] Мені зачулось, мов гуркоче річка,
20] Далеко дзюркотить між каменюк,
21] Неначебто струмків джерельних стрічка.

22] І нібито при гирлі цитри звук
23] Знаходить форму, і як подув, лине
24] Мелодією з флейти із-під рук, —

25] І тут, не переждавши ні хвилини,
26] Із образу так грім прогуркотав
27] Орлиним горлом, як із порожнини.

28] На голос обернувся він і став
29] У дзьобі словом, що я ждав од нього
30] І r cenui v своєму записав.

31] "Той орган мій, що бачить, а в земного
32] Орла ще й зносить сонце, — мовив він, —
33] Уваги потребує хоч не много.

34] З огнів, що видно з різних тут сторін,
35] Ті, з кого око тут моє іскриться,
36] Всі пильно дібрано один в один.

37] Цей, внутрішній, що створює зіницю,
38] Святого духа оспівав колись,
39] Возивши із ковчегом колісницю,

40] Тепер він знає, що перелились
41] Побожні співи на відплату рівну
42] І в пломеніючий вінець сплелись.

43] З п'ятьох, що створюють дугу надбрівну,
44] Той, що від дзьоба перший, втишив ту
45] Журбу за сином у вдови незмивну.

46] Тепер він знає, що хоч доброту
47] Він виявляв, та вічного спокою
48] Позбувсь, бо душу не віддав хресту.

49] А другий, як угору йти дугою,
50] Відстрочуючи неминучу мить,
51] Покаявся з молитвою палкою.

52] Тепер він знає: присуд не щастить
53] Усунуть геть, з молитви ж можна в слові
54] "Сьогоднішнє" на "завтрашнє" змінить.

55] А дальший, поступившись пастухові,
56] Хай добрий намір дав гіркі плоди,
57] Мене й закони в грецькій вклав обнові.

58] Тепер він знає, що хто зло сюди
59] З добром заніс, той приєднавсь до лику,
60] Хоч світ од нього й зазнавав біди.

61] А цей, на згині вниз брови, на стику,
62] Гульєльмо був, що плаче край за ним,
63] Бо смерть прийшла не Карлу й Федеріку.

64] Тепер він знає, що царем благим
65] Захоплюється небо, й в пишній свиті
66] Доводить це він одягом ясним.

67] Чи думав хто в несталім дольнім світі,
68] Щоб той Ріфей-троянець п'ятим був,
69] Де четверо — особи знамениті?

70] Тепер він знає краще, ніж хто чув,
71] Про Божу благодать в небеснім краї,
72] Але до дна її не досягнув".

73] Як жайворон зі співами ширяє
74] По висі й раптом мовчазним стає,
75] А насолода у ньому ще грає,

76] Таким здалось уявлення моє
77] Тієї волі, що з її веління
78] Усе стає одвічно тим, чим є.

79] Хоч перед сумнівом мого сумління
80] Я був, мов скло над барвами пусте,
81] Йому забракло довгого терпіння.

82] Та з уст моїх: "То що ж воно все те?" —
83] З великим він виштовхувавсь напором,
84] І я уздрів, що свято скрізь росте.

85] І відповів із спалахнулим зором
86] Моїм думкам благословенний знак,
87] І розум втішив розв'язанням скорим:

88] "Ти, бачу, віриш, але просто так,
89] Не розібравшись, що те слово значить;
90] Ти віриш, а не знаєш, чом та як.

91] Ти наче той, хто сутності не бачить,
92] Хоч назву речі й відає умом,
93] Аж поки хтось йому не розтлумачить.

94] / царствіє небесноє силком
95] Покориться любові та надії,
96] Щоб волю Божу подолать цілком, —

97] Не як людьми людина володіє —
98] її долають, бо дає долать,
99] А, здолана, добром долать воліє.

100] В брові тій перша й п'ята дивувать
101] Тебе повинні душі, бо ж не в'яне
102] Ця ангельського краю благодать.

103] їх прах покинули вже християни,
104] Які повірили в каліцтво ніг,
105] Одна — що сталось, друга — що настане.

106] Ця, з Пекла, звідки ще ніхто не міг
107] Із добрим вийти наміром, — вдяглася
108] В свої кістки, —живих надій поріг.

109] З живих надій цих до небес знялася
110] Така молитва про благі краї,
111] Що просто аж до Бога підвелася.

112] Душа ця, про яку слова мої,
113] Вернувшись до живих на строки певні,
114] Повірила в того, хто спас її,

115] Й пірнула так в огні любові ревні,
116] Що, вмерлу знов, занесено було
117] її у ці святі чертоги древні.

118] Та ж з ласкою, що лляло джерело
119] Таке на глиб, що жодне сподівання
120] На дні уздріть нічого не могло,

121] Дала чуттям до правди спрямування,
122] І з ласки в ласку Бог її очам
123] Відкрив грядуще наше врятування.

124] Повіривши у нього, з почуттям
125] Більш не вклонялась ідольській колоді
126] І докоряла грішним землякам.

127] Хрестилась в трьох жінок, яким в поході
128] При правім колесі веліли йти,
129] Настав же хрест в десятий вік відтоді.

130] О доле, в джерелі далека ти
131] Від тих, кому причини не знайомі
132] І хто не має сили їх знайти!

133] Ви ж не хапайтесь, смертні несвідомі,
134] З своїм судом: хай бачим Бога, все ж
135] Усі обранці нам ще не відомі.

136] Та незнання це втішне нам без меж,
137] Найвище благо з наших благ навіки, —
138] Бо те, що хоче Бог, ми хочем теж".

139] Так образ цей божественно великий,
140] Подовжуючи зір короткий мій,
141] Подав ці ніжні, чудодійні ліки.

142] І як цитрист вторує визначний
143] Значному співаку, торкавши струни,
144] Щоб спів його був гарний, голосний,

145] Так відгукались зграйно, наче луни,
146] Мигали згідно, як повіки, вряд
147] Два сяйва й блискали, немов перуни,

148] Орлиній мові громовій улад.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША
1] Віддав своєї владарки обличчю
2] Я очі, з ними й почуття були, —
3] З усякою простивсь чужою річчю,

4] Вона ж, не посміхнувшись: "Ти б коли, —
5] Сказала, — вздрів мій сміх, зазнав би шкоди,
6] Став, як Семела б, жменею золи.

7] Бо, як ти бачиш, міць моєї вроди
8] Чимдалі все яскравіше сія,
9] Поки долаєм в цих чертогах сходи.

10] Якби себе не тамувала я,
11] То сяла б так, що впала б в тебе сила,
12] Неначе лист, коли гроза буя.

13] Вже досягли ми сьомого світила,
14] Що Лев на нього свій справляє тиск,
15] І спільно виграють обидва тіла.

16] Тож ум зведи, де очі ллють свій блиск,
17] Зроби дзеркала тій зображень зливі,
18] Яку тобі дає дзеркальний диск".

19] Хто знав би, що знайшли мої щасливі
20] Враз погляди в блаженному лиці,
21] Напрямлені на враження мінливі,

22] Той втямив би, чом в радостей вінці
23] Скорився я небесній провідниці,
24] Як ту відраду протиставив цій.

25] В цьому кристалі, що скріпив світниці
26] І славний іменем вождя зробивсь,
27] Який понищив геть пороки ниці,

28] У золоті, де промінь весь відбивсь,
29] Побачив сходи я, такі високі,
30] Що угорі мій погляд загубивсь.

31] Побачив я іще, як зносять спокій
32] Додолу безліч сяйв, і здумав: он
33] Зійшлись з усього неба ясноокі.

34] І як природні звичаї ворон
35] У купу всіх збирають, поки дніє,
36] Щоб з задубілих крил зігнати сон,

37] І вже летять птахи: той даленіє,
38] Той зараз же додому поверта,
39] А хто й двох кроків одлетіть не сміє, —

40] Так юрмилася сходиною та,
41] Похожа на гучну пташину зграю,
42] Сяйв низхідних процесія густа.

43] І той, хто із мого наблизивсь краю,
44] Так спалахнув, що я аж погадав:
45] "Це тим любов свою він розкриває".

46] А та, від кого я веління ждав,
47] Чи мовить, чи мовчать, була в чеканні,
48] Й не зле, що не питав я, хоч жадав.

49] Вона, побачивши мене в мовчанні,
50] Бо бачила в тому, хто бачить все,
51] Сказала: "Заспокойся у жаданні".

52] І я почав: "Мої заслуги — се,
53] Що не дає надій, але ж я — з тою,
54] Хто дозвіл запитать тебе несе,

55] Блаженний душе, радості габою
56] Укритий! Чом, скажи, між усіма
57] Ти, зблизившись, спиняєшся зі мною?

58] Скажи іще, чом сфера ця німа
59] І дзвін благочестивий не рокоче,
60] Як в нижчих колах, чом пісень нема?"

61] "У тебе вуші смертні, як і очі, —
62] Він одповів, — тож спів для тебе стих,
63] І владарка всміхнутися не хоче.

64] Зійшов я вниз по сходинах святих,
65] Лише щоб свята справив ти чудові
66] Для слів моїх і шат моїх світних.

67] Шлях збільшив я не з більшої любові,
68] Хоч більший жар любові тут не згас, —
69] Це бачиш ти в веселці пелюстковій.

70] Висока ж ласка, слуг зробивши з нас
71] Тій волі, що пасе зірчате стадо,
72] Нам приділила місце на весь час".

73] "Дивлюся, — я озвавсь, — свята лампадо,
74] Що вільної любові вистача,
75] Щоб вічній волі слугувати радо.

76] Та знову сумнів, мов удар меча:
77] Коли тут вас без ліку сяєв мчиться,
78] Чом хтось тебе лиш мовить признача?"

79] Мої слова не встигли закінчиться,
80] Як, маючи середину за вісь,
81] Вогонь, мов бистре жорно, став крутиться,

82] Й слова любові з нього полились:
83] "Господнє світло має налітати
84] На мене, усього здіймати ввись.

85] Цей пломінь, з баченням моїм зіллятий,
86] Підносить так мене, що бачу в'яв
87] Найвищу сутність, звідки він узятий.

88] А звідси й захват, що я ним засяв,
89] Бо з поглядом моїм, прозорим з себе,
90] Прозор у сяєві себе зрівняв.

91] Тож дух, який найбільш палає з неба,
92] Той серафим, що бачить Бога сам,
93] Не відповість, у чім твоя потреба.

94] У глиб такий одвіт твоїм словам
95] Захований, в такий провал запертий,
96] Що непомітний твореним очам.

97] Коли повернешся до світу смерті,
98] Усім скажи, щоб шляхом тим пустим
99] Не поспішали на загин одвертий.

100] Уми, вогненні тут, там — тільки дим;
101] Зміркуй же, як вони б щось там робили,
102] Коли не можуть тут, у небі цім".

103] До того ці слова мене вразили,
104] Що тишу я не зважився зломить,
105] Ледь: "Хто ти був?" — спитати стало сили.

106] "Між італійських берегів стримить,
107] А біля місць твоїх угору пнеться^
108] Такий хребет, що грім внизу гримить;

109] Під пагорбом, що Катрією зветься,
110] Стояв затишний і самотній скит,
111] Відлюдникам і захист, і фортеця, —

112] Утретє він почав мені одвіт
113] І далі вів: — Я був такий горливий
114] В служінні Господові кілька літ,

115] Що, в їжу додававши сік оливи,
116] Я не боявся спеки й холодів,
117] Думками споглядальними щасливий.

118] Колись цей монастир плодами цвів,
119] Але тепер в занепаді пустому, —
120] І треба, щоб я всім про це повів, —

121] Я П'єром був Дам'яно в місці тому.
122] Петром же Грішником прийшов під дах
123] Приморського пречистенського дому.

124] Дали мені в похилих вже літах
125] Почесну шапку ту попівські кліки,
126] Що нині кидають їх по церквах.

127] Був Кіфа босий, а сосуд великий
128] Святого духа — той ходив худий,
129] І жебрали вони ім'ям владики.

130] А пастирів теперішніх — веди
131] Під руки, ще й підтримуючи пишно, —
132] Вагу-бо мають! — ще й в сідло сади.

133] Вони плащем коня встеляють смішно,
134] І двох тварюк у шкурі взриш одній, —
135] О, як, терпцю, страждаєш безутішно!"

136] По цих словах уздрів я, як вогні
137] Зі сходини на сходину стрибали
138] Й що не стрибок, яскрішали, ясні.

139] Зусюди збіглися і поставали,
140] Зчинивши крик такий, вгорі й внизу,
141] Що в нас такого зроду не чували.

142] І не добрав я слів крізь цю грозу.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА
1] Звернувсь я вражено до провідниці,
2] Як те маля, що помочі з біди
3] В порадниці шукає й рятівниці.

4] Мов синові, який тремтить, блідий,
5] Вона, підвищуючи віру в себе,
6] Тим тоном, що од сліз втира сліди,

7] Сказала: "Чи не знав ти, що ми в небі?
8] І чи не знав, що небо той святив,
9] Хто діє тільки по благій потребі?

10] Як вплинув би на тебе їхній спів
11] І посміх мій, — ти можеш зрозуміти
12] Із того, як тебе їх крик вразив.

13] Якби ж ти знав, про що він мав молити,
14] Тобі відома стала б люта мста,
15] Яку побачиш сам ще на землі ти.

16] Небесний меч ні рано не зліта,
17] Ні пізно, як, бува, тому здається,
18] Кого чи страх, чи радість огорта.

19] А зараз глянь туди і вздриш, як в'ється
20] Багато різних духів видатних,
21] Як їх тобі розглянуть доведеться".

22] І я побачив там сто куль дрібних;
23] Вони усі, і перша, і остання, '
24] Палали сяйвом променів світних.

25] Я був, мов той, хто вгамував жадання,
26] Не зважившись розпитувать, бо він
27] Побоюється зайвого питання.

28] Найбільша й найяскравіша з перлин
29] Наблизилася, щоб я їй завдячив,
30] Коли думок моїх втамує плин.

31] І з неї я почув: "Коли б ти бачив,
32] Як я, всю добрість, що у ній горим, —
33] То гарних висловів би не настачив.

34] Та щоб з вичікуванням ти своїм
35] Не опізнивсь на ждані височини,
36] Вперед на мисль твою я відповім.

37] На тій горі, що висить над Кассіно,
38] Колись мав звичку темний люд простий
39] Ходити всім народом до вершини.

40] І перший я посмів їм повісти
41] Ім'я того, хто зніс із неба долу
42] Ту правду, що несе до висоти,

43] І зміг з усього вигнати околу,
44] Бо так в мені сіяла благодать,
45] Гріховний культ безбожного престолу.

46] Тут душі споглядальників мигтять,
47] Які, палаючи в могутнім жарі,
48] Готові цвіт і плід святий давать.

49] Тут Ромуальдо є, тут є Макарій,
50] Багато із братів моїх тут є,
51] Що нас, тверді серця, замкнув келарій".

52] І я йому: "Це ставлення твоє,
53] Цей звернутий до мене голос щирий
54] І приязнь всіх, що знать себе дає,

55] Так надають мені до вас довіри,
56] Як світло сонця розу розкрива
57] Настільки, скільки вистача в ній міри.

58] Прошу тебе я, отче, не ховай, —
59] Чи благочесний вид твій споглядати
60] Я матиму можливість і права?"

61] І він: "Твоє палке бажання, брате,
62] В останім небі знайде рішенець,
63] Як знайдуть всі чуття й моє завзяте.

64] Там повний і довершений кінець
65] У кожного жадання; як в колисці,
66] Незрушно свій несуть частки вінець.

67] Ні на осі вони, ні в певнім місці;
68] І сходи наші йдуть до них міцні,
69] Тобі не видимі у жодній рисці.

70] їх бачив Яків-праотець у сні
71] До самого вершка найвищих сходин,
72] І ангели по них ішли ясні.

73] Але тепер, щоб сходить ними, жоден
74] Ноги не підніма, і мій устав
75] Пергамент лиш бруднити нині годен.

76] З моїх монастирів сьогодні став
77] Кублом вже не один, а люди в рясах —
78] Як в лантухах мука, що черв псував.

79] Але й у лихварів, найбільше ласих,
80] Не так бунтує проти Бога хіть,
81] Як у ченців, закоханих в припасах.

82] Над чим в нас церква жадібно дрижить, —
83] Не для рідні та й гірших, аніж рідні,
84] А для примушених на жебри жить.

85] Та смертні на рішучість досить бідні,
86] Щоб добра вість достатня їм була, —
87] Дуби ростуть повільно многоплідні.

88] Петро почав без золота й срібла,
89] Мені став любий піст, моління миле,
90] Франціскові ж — змалілість все дала.

91] Тепер же глянь, куди росте незріле
92] І як остання блискітка скреса,
93] Й побачиш сам, що чорним стало біле.

94] Проте Йордан роздавсь, як небеса
95] Того схотіли, й розступилось море, —
96] А то, звичайно, більші чудеса".

97] Він закінчив і линув у просторе
98] Те сонмище, й те сонмище співна
99] Знесла завія в небо неозоре.

100] Єдиним рухом пані чарівна
101] Звела й мене по сходах — керувала
102] Моєю так природою вона.

103] Ніколи в світі стільки не тривала
104] Дорога до нових, ще вищих втрат,
105] Як миттьова ця наша небувала.

106] Хай не вернусь до цих побожних свят,
107] Що я за ними покаянно плачу
108] І в груди б'ю себе багатократ,

109] Коли хутчій, ніж пучку ти гарячу
110] Смикнеш з вогню, я поміж зірних тіл
111] На знаку за Тельцем не був, читачу.

112] О славні зорі, о світильник сил
113] Високих, від яких мені був даний
114] Мій геній для значних і знатних діл!

115] Заходив пізно з вами, сходив рано
116] Отець усього смертного буття,
117] Коли вітрець я вперш відчув Тоскани.

118] Пізніш, коли, діставши милість, я
119] Зійшов у вище коло, що вас кружить,
120] Ваш край розкрив мені своє життя.

121] Тепер душа моя смиренно тужить,
122] Щоб ви дали їй сили перехід
123] Угору, хоч тяжкий, ураз подужать.

124] "Тобі так близько до кінця всіх бід, —
125] Сказала Беатріче, — ще всевладний
126] І гострий пильний погляд мати слід.

127] Рушаючи в подальший літ відрадний,
128] Ти озирнись на світ, що я до ніг
129] Тобі кладу, — який він неоглядний.

130] Щоб серцем радісним, наскільки б зміг,
131] Ти з сонмом тріумфуючим зіткнувся,
132] Який ефіром ще примчать не встиг".

133] І поглядом своїм я повернувся
134] Крізь сім небес — і вгледів кулю цю
135] Такою, що презирливо всміхнувся.

136] Здавалося, вона гидка й Творцю,
137] І, хто думки веде у вище лоно.
138] Той чинить, як належить мудрецю.

139] Там бачив я твою дочку, Латоно,
140] Палаючу й без тінявих тих плям,
141] Що я вважав рідинним їхнє гроно,

142] Й того, чий батько Гіперіон сам,
143] Я бачив, і навкруг, і поруч дану
144] Путь дітям Майї та Діони там.

145] Відтам Юпітер став з меридіану
146] Між батька й сина; там я міг збагнуть
147] В усіх їх безперервні зміни стану.

148] Переді мною сім верстали путь,
149] Таких стрімливих і таких багатих,
150] І мріяли притулок осягнуть.

151] А тут уздрів я, звівшись на Близнятах,
152] Нікчемну крапку із морів та гір,
153] Геть сповнену всю дикощів пихатих, —

154] І зір звернув я на прекрасний зір.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ
1] Як під коханою листвою птиця
2] Біля гнізда, де сплять її пташки,
3] Коли в нічній пітьмі усе таїться,

4] Побачить прагне любі голівки
5] Й летіти добувати їм сніданок —
6] Обов'язок приємний, хоч тяжкий, —

7] І нетерпляче жде на світлий ранок,
8] Коли, прокинувшись, її сім'я
9] Зустріне щебетом ясний світанок, —

10] Так, випроставшись, владарка моя
11] Туди дивилась у задумі й мрії,
12] Де йшло повільніш сонце іздаля.

13] Я вздрів її в непевності й недії
14] І став, неначе той, хто жде чогось
15] І втишується у твердій надії.

16] Мені недовго ждати довелось:
17] Минуло часу зовсім небагато,
18] А полум'я у небі зайнялось.

19] І Беатріче мовила: "Йде свято
20] Звеличення Христа, й побачиш плід
21] Кружіння сфер, що вертяться завзято".

22] І так, здалось, палав у неї вид,
23] І світлі очі так її раділи,
24] Що мови я згубив останній слід.

25] Як Трівія свій усміх заяснілий
26] Під повню вічним німфам посила,
27] Які по небу сфери всі скрасили,

28] Так сонце над зірками без числа,
29] Світило всім од пломеня святого,
30] Як наше сонце — факелам з срібла.

31] І річищами сяєва живого
32] Пливла осяйна сутність у мій зір,
33] Аж нестерпучою була для нього.

34] О Беатріче, любий проводир!
35] Вона сказала: "Владна й над тобою
36] Чеснота, владарка світів і зір.

37] Тут — Всемогуття з Мудрістю святою,
38] Що поміж небом і землею шлях
39] Відкрили всім, омріяний журбою".

40] Як полум'я, рвучись у хмар жмутах,
41] Не вверх іде, а, всупереч природі,
42] Спадає раптом у наземний прах,

43] Так розум мій у любій насолоді,
44] Що переріс свою звичайну грань,
45] Не зна, що стало з ним при цій нагоді.

46] "Розплющ-но очі і на мене глянь!
47] Бо витримаєш ти мою усмішку,
48] Коли побачив стільки святкувань".

49] Я був, як той, хто геть забув ще в ліжку,
50] Що снилось уві сні, й тепер дарма
51] Силкується згадати сну хоч кришку.

52] Жадану щедрість я відчув — сама
53] Така була, що не зітреться з книги,
54] Де забуття минулому нема.

55] Хай славних язиків зберуться здвиги,
56] Хай їх, годованих на молоці
57] Полімнії й сестер, звезуть квадриги,

58] Хай прийдуть всі допомагать митці, —
59] На частку й тисячну не оспіваю
60] Святу усмішку на святім лиці.

61] Отож в години змалювання Раю
62] Стрибком веде свята поема нить,
63] Долавши на шляху завад без краю.

64] Хто смертний той хребет згада на мить
65] І ту вагу, яка лежить на ньому, —
66] Не дорікатиме, що він тремтить.

67] Біда у хвилях човнику малому,
68] Коли під кілем плин на піну збивсь,
69] Біда й людині в випадку страшному.

70] "Чи так ти вже у вид мій залюбивсь,
71] Що й не помітив чарівного саду,
72] Який під променем Христа розвивсь?

73] Там роза, що дала всім на відраду
74] Святому Слову плоть, лілеї там,
75] Чий аромат несе благу всім раду", —

76] Так Беатріче; я ж її словам
77] Йдучи услід, до бою сил надати
78] Хотів своїм кволіючим очам.

79] Як промінь сонця в окрай хмар розтятий
80] Колись-то дозволяв квітчастий луг
81] Затіненому оку показати,

82] Вогнів побачив я великий круг,
83] Освітлений яскравим сяйвом дужним,
84] Не бачачи джерел осяйних дуг.

85] О благосна чесното, над навкружним
86] Ти піднеслась, щоб місце дать мені
87] Й моїм очам, вже не таким потужним.

88] Красива квітка — їй я ночі й дні
89] Моливсь — своїм іменням спрямувала
90] Мій дух на найвеличніші вогні.

91] І пара моїх світел змалювала
92] Усю красу і радісність зорі,
93] Яка владає й тут, як там владала,

94] Коли, покинувши глибин краї,
95] Вінцевий пломінь, рухом опоясним
96] Обнявши миттю, закружляв її.

97] Мотив, що здався б на землі прекрасним,
98] Тут гуркотав би як оглушний грім,
99] Хоч там би видався для душ незгасним, —

100] Як порівняти з співом голосним
101] Кіфари ніжної з вінця в сапфірі,
102] Що небо ним сапфіріє святим.

103] "Я — ангельська любов і в'юсь в ефірі
104] Круг радості, яка прийшла до нас
105] Із чрева, що за сховок стало вірі,

106] І витимуся, владарко, весь час,
107] Аж поки здійснюється неба мрія,
108] Й до нього йдеш за сином, що всіх спас".

109] Так голос колового іскровія
110] Виводив, хором духів огняних
111] Оспівувалась пресвята Марія.

112] А царська мантія на світових
113] Плечах, під Божих подихів потоком
114] Пекучіша й живіша за живих,

115] Над нами простиралась у глибокім
116] Просторі, що звідтіль, де я тримавсь,
117] Кінець зникав за обрієм широким.

118] Мій зір летіти на сназі не мавсь
119] Увінчаного пломеня слідами,
120] Бо той до сина любого здіймавсь.

121] І мов маля, що до своєї мами,
122] Наївшись, рученята простяга,
123] Бо це природний вияв між чуттями, —

124] В огнях з вершка звелась якась дуга,
125] Й пошана діві, що вони являли,
126] Була для мене вельми дорога.

127] І зараз же вони всі заспівали
128] Небесную царицю ніжно так,
129] Що в пам'ять звуки ці навік запали.

130] О, скільки в зерні видатних ознак
131] Ховають щедрі скрині, звідки вийшов
132] На землю не один розкішний злак!

133] Тут вічним скарбом той себе потішив,
134] Хто в Вавилонському вигнанні лив
135] Горючі за майном, яке залишив,

136] Тут тріумфує, бо його завів
137] Син Бога та Марії до держави
138] Й до давніх і нових учителів,

139] Той, хто трима ключі такої слави.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА
1] "О ви, на учту обрані велику
2] Святого агнця, що достатком страв
3] Бажання ваші вдовольня без ліку,

4] Коли вже з ласки Бога цей збирав
5] Крихти, що кидаєте, ясночолі,
6] Ще перед тим, як час йому настав,

7] І спрагу, й голод він вчува доволі.
8] Вгамуйте їх! Своїх дійшли ви мет,
9] І чиста вам вода струмує долі", —

10] Так Беатріче.