Божественна комедія - Сторінка 29
- Данте Аліг'єрі -
Щоб вийшов добрий шов,
141] Швець кроїть так, щоб стало шкуратини.
142] Спрямуймо зір очей на Пралюбов,
143] Щоб, мавши змогу ближче придивитись,
144] Ти скільки змоги в блиск її зайшов.
145] Та щоб тобі не ззаду опинитись
146] І щоб не марно крилами махать,
147] Повинні ми про ласку помолитись.
148] Молитись тій, хто дасть нам благодать.
149] За мною йди з любов'ю, без вагання,
150] Щоб од молитви серцем не відстать".
151] І він почав таке святе благання.
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЯ
1] "О Приснодіво, доню свого Сина,
2] Сумирне й найвеличніше з сердець,
3] Надіє вічного добра єдина!
4] Подарувала людству ти вінець
5] Облагородження, і стати твором
6] Сам навіть не погребував Творець.
7] В тобі спахнула світовим простором
8] Любов, і на чолі її горить
9] Правічна квітка перед мирним зором.
10] Вгорі тут — ласки полуденна мить,
11] Внизу ж, хоч де б ти смертних не поїла,
12] Із тебе сподівання струменить.
13] Така, владарко, в тебе міць і сила,
14] Що спроба полетіти, летячи
15] Без тебе, буде, певна річ, безкрила.
16] Твоїм щедротам вдячні прохачі,
17] Та не вони самі, бо досконалість
18] Всім благодіє, просьби не ждучи.
19] В тобі — вся добрість, у тобі — вся жалість,
20] В тобі — вся лагідність, в тобі — для душ
21] Людських злилось все милосердя в сталість.
22] З невтоленою спрагою цей муж,
23] Який дорогою зо дна земного
24] У душах бачив лють, щедроту, суш,
25] Тебе благає зглянутись на нього
26] Й дозволити на верх піти йому,
27] До джерела палання осяйного.
28] І я, щоб знять з очей своїх пітьму,
29] Не піднімав молитви ще такої,
30] Але тепер за нього підніму.
31] Розвій же хмари смертності важкої
32] З його путі, нехай він із перлин
33] Бере блаженство в щасті й супокої!
34] Іще прошу, царице верховин,
35] Хай помислами чистими палає
36] Й по тому, як усе побачить він!
37] Твій пал пориви хай людські здолає!
38] Глянь, Беатріче з сонмом Душ святих,
39] Піднісши руки, теж про це благає".
40] Тут зір очей, для Бога дорогих,
41] Звернувся на промовця, й їх горіння
42] Явило радість від прохань таких.
43] Вони звелись у вічне пломеніння,
44] Що, проти недоречних сподівань,
45] Його ніяке не сягне створіння.
46] Я, до кінця усіх своїх бажань
47] Усю дорогу ревно проходивши,
48] Покінчив у собі з вогнем жадань.
49] Бернар мені всміхнувся, знак зробивши,
50] Щоб я угору глянув; я ж підняв
51] Уже лице, його упередивши.
52] Вістря очей одвертих устромляв
53] Все більше й більше я у промінь самий,
54] Який у правді свій початок мав.
55] Мій зір бере тут гору над словами,
56] Бо не відтворять бачене вони,
57] Воно ж на пам'ять тисне тягарями.
58] Неначе той, хто часто бачить сни,
59] І довго з них один його хвилює,
60] І тільки він один йому ясний, —
61] Такий і я: хоч обмаль вже вогню є
62] В моїй примарі й жевріє вона,
63] А в серці насолода аж вирує.
64] Так точить сніг яскравість весняна,
65] Так листя в вихорі легке знялося,
66] І сплутались Сівілли письмена.
67] О вишнє світло, що у вись звелося
68] Над смертну думку, розумові кинь
69] Моєму трохи з баченого досі
70] І дай моїм словам таку глибінь,
71] Щоб слави присок, ледве нині видний,
72] Знесла аж до найдальших поколінь!
73] Оживши в пам'яті, як відсвіт бідний,
74] І продзвенівши в цих моїх рядках,
75] До них долине пломінь твій побідний!
76] Згадавши рани на своїх очах
77] Від сяєва, вважав я, що, осліпши,
78] Не бачив би нічого по боках.
79] Пригадую, що я, немов прилипши,
80] Дививсь туди, аж поки Вічна Міць
81] Не піднесла мене у світ ще ліпший.
82] О щедрий даре вишніх таємниць,
83] Дай утопити зір в яскравім світі,
84] Який не зна ні меж, ані границь!
85] Я бачив, що у цій глибіні скритій
86] Любов, як в палітурці, добира
87] Розкидане, мов сторінки розбиті.
88] Суть, випадковість, суміш зла й добра
89] Роїлись на межі мого вмлівання...
90] І мову ніби сутінок стира.
91] Я, мабуть, вузол бачив їх зливання,
92] Бо, не скінчивши слова ще свого,
93] Відчув я величезне раювання.
94] Забулася ця мить життя мого,
95] Мов двадцять п'ять віків, як замір смілий
96] Нептуна здивував веслом Арго.
97] Тож розум мій глядів заціпенілий,
98] Піднесений, уважливий, меткий,
99] Здивований і з дива спломенілий.
100] За ясним"сяйвом пломінь цей такий,
101] Що в нього йде все на землі постале,
102] І іншого не вміщують думки.
103] До нього пожадання волі стале, —
104] Все — в ньому благо, поза ним стає
105] Потворним все, що в ньому досконале.
106] Хоч вбоге усвідомлення моє,
107] Проти моєї мови здався б пишним
108] Дитинки крик, яка із груді п'є.
109] І не тому, що він із чимось лишнім
110] В живому світлі цьому не вміщавсь, —
111] Увесь однаковий він із колишнім;
112] І несказанно зір в мені зміцнявсь,
113] І мерхнув образ зовнішній ясною
114] Глибінню, бо я сам в собі мінявсь.
115] В глибокій ясноті переді мною
116] Явилися із світла троє кіл
117] Трьох кольорів з об'ємністю одною.
118] Одне — відбиток другого всіх сил,
119] Немов Іріда близ Іріди стала,
120] А третє йде вогнем з обох світил.
121] Який ти куций одяг надівала,
122] Безсила мисле, проти ж тебе річ
123] Іще куцішою себе являла.
124] О вічний блиску, що шляхом сторіч,
125] Самоосяжний, самоосягаєш
126] Й, осягнутий, собі зориш устріч!
127] На колі, що відбитий в ньому сяєш, —
128] Коли його я зором перебіг, —
129] Бо ти навколо сяйвом осяваєш,
130] Де завертав унутрішній поріг,
131] Мені немовби з нас малюнок здався,
132] І наче барви власні він зберіг.
133] Мов геометр, який старанно брався
134] За вимір площ і ліній колових,
135] Але, засад не маючи, стерявся, —
136] Такий став я при дивинах нових:
137] Хотів уздріть, як образ той у колі
138] Розміщено, як скріплюється їх.
139] Були ж у мене крила надто кволі;
140] Але яскравість сяйва тут прийшла,
141] І міць зростала розуму і волі.
142] Уяву сила зрадила була,
143] Та, мов колеса, ясні і веселі,
144] Жадобу й волю долі повела
145] Любов, що водить сонце й зорні стелі.
КОМЕНТАРІ
ПЕКЛО
ПІСНЯ ПЕРША(1) Ліс. — Пагорб. — Три звірі. — Віргілій
(1) Скорочення: Ен. — Віргілій, "Енеїда". Метам. — Овідій, "Метаморфози". П. — "Пекло". Ч. — "Чистилище". Р. — "Рай". Римськими цифрами позначається пісня, арабськими — рядок.
1-136. Як визнав сам автор у відомому листі до молодого друга й покровителя, веронського володаря Кангранде делла Скала, надісланому з Равенни десь, на думку дослідників, 1317 p., під час праці над "Раєм", — Данте писав свою поему з тим, щоб її можна було тлумачити з чотирьох поглядів. Перший аспект — буквальний, коли текст розуміється таким, яким він написаний. Другий аспект — алегоричний, коли під текст слід підставляти події зовнішнього світу. Аспект моральний передбачає опис переживань і пристрастей людської душі. Четвертий аспект — "анагогічний" (у перекладі з старогрецької: "Такий, що підносить угору"), тобто містичний, у нашу епоху майже суцільного раціоналізму та безвірництва не цікавий, хоч свого часу він накликав на автора лють поборників ортодоксальної церкви, які вважали цей аспект придатним лише для святих книг.
Пояснімо сказане на прикладі цієї пісні, вступної до всього твору. Перше тлумачення — буквальне: автор заблукав у темному лісі, де шлях йому заступили страшні звірі, але на порятунок з'явився його улюблений великий римський поет Віргілій, який обіцяє йому показати правильну дорогу. Друге тлумачення, алегоричне: автор розгубився серед партійних чвар у Флоренції, які винесли його на верх політичного життя, а незабаром примусять тікати з рідного міста. Шлях йому перепиняють лютий і підлий, хоч дрібний, леопард — політичні супротивники: жорстокий лев — король Франції, і, нарешті, зажерлива худа вовчиця — римське папство. На порятунок приходить оспівувач слави Римської імперії, проголошувач єдиної всесвітньої держави. У третьому тлумаченні, моральному, дія відбувається у людській душі, звідусіль оточеній гріхами й поганими пристрастями, яким протистоїть ідеал громадянських чеснот.
1. На півшляху свого земного світу... — Тривалість людського існування за часів Данте, як і тепер, вимірювалась сімдесятьма роками; отже, півшляху — 35 років, тобто це було в 1300 році, бо поет народився в другій половині травня 1265 року. Саме 1300 року він поринув у політичну боротьбу, що весь час точилась у Флоренції. Він був обраний одним з десятьох пріорів, які стояли на чолі уряду. На цій посаді поет виявив неабиякі дипломатичні здібності, беручи керівну участь у по
сольствах Флорентійської республіки до сусідніх правителів, між іншим до папи Боніфація VIII.
2. Похмурий ліс густий... — У другому "алегоричному" тлумаченні під цим лісом можна розуміти папський Рим, повний показної пишноти і весь злочинницький, куди Данте, у складі флорентійського посольства до Боніфація VIII, приїхав якраз напередодні великодніх свят 1300 року.
8. За благо те... — за зустріч з Віргілієм.
13. Я опинивсь під пагорба стіною... — Над лісом гріхів і помилок височить рятівний пагорб доброчесності, осяяний сходячим сонцем істини.
31-60. Вийти на пагорб спасіння поетові перешкоджають три звірі: леопард — у третьому тлумаченні — любострастя, лев — гордість і вовчиця — корисливість.
62. Явився хтось... — Віргілій (70-19 pp. до н. є.), видатний римський поет, автор героїчної епопеї "Ене'ща" та поем з сільського життя "Буколіки" та "Георгіки". У середні віки він мав легендарну славу мудреця, чародія і передвісника християнства, зокрема догмату про народження Христа від незайманої діви (до речі, по-латині "діва" — "virgo". Чи не звідси походить середньовічна форма написання імені славетного поета "Віргілій" замість античного "Вергілій"?).
69. Мантуя. — Віргілій народився в Мантуанській області, в містечку Андес, нині П'єтола.
70. Во время Юлія... — За життя Юлія Цезаря, державного діяча Риму (100-44 pp. до н. є.).
74. Син Анхізів — Еней, герой Віргілієвої "Енеїди", зять і союзник троянського царя Пріама. За поемою, коли впала Троя, він відплив в Італію і тут заснував місто Рим, майбутню столицю всесвітньої держави.
91. Хай буде інший шлях тобі прикметний... — Перед тим, як подолати вовчицю і іійти на пагорб спасіння, Данте мусить пройти три царства мертвих.
101.
141] Швець кроїть так, щоб стало шкуратини.
142] Спрямуймо зір очей на Пралюбов,
143] Щоб, мавши змогу ближче придивитись,
144] Ти скільки змоги в блиск її зайшов.
145] Та щоб тобі не ззаду опинитись
146] І щоб не марно крилами махать,
147] Повинні ми про ласку помолитись.
148] Молитись тій, хто дасть нам благодать.
149] За мною йди з любов'ю, без вагання,
150] Щоб од молитви серцем не відстать".
151] І він почав таке святе благання.
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЯ
1] "О Приснодіво, доню свого Сина,
2] Сумирне й найвеличніше з сердець,
3] Надіє вічного добра єдина!
4] Подарувала людству ти вінець
5] Облагородження, і стати твором
6] Сам навіть не погребував Творець.
7] В тобі спахнула світовим простором
8] Любов, і на чолі її горить
9] Правічна квітка перед мирним зором.
10] Вгорі тут — ласки полуденна мить,
11] Внизу ж, хоч де б ти смертних не поїла,
12] Із тебе сподівання струменить.
13] Така, владарко, в тебе міць і сила,
14] Що спроба полетіти, летячи
15] Без тебе, буде, певна річ, безкрила.
16] Твоїм щедротам вдячні прохачі,
17] Та не вони самі, бо досконалість
18] Всім благодіє, просьби не ждучи.
19] В тобі — вся добрість, у тобі — вся жалість,
20] В тобі — вся лагідність, в тобі — для душ
21] Людських злилось все милосердя в сталість.
22] З невтоленою спрагою цей муж,
23] Який дорогою зо дна земного
24] У душах бачив лють, щедроту, суш,
25] Тебе благає зглянутись на нього
26] Й дозволити на верх піти йому,
27] До джерела палання осяйного.
28] І я, щоб знять з очей своїх пітьму,
29] Не піднімав молитви ще такої,
30] Але тепер за нього підніму.
31] Розвій же хмари смертності важкої
32] З його путі, нехай він із перлин
33] Бере блаженство в щасті й супокої!
34] Іще прошу, царице верховин,
35] Хай помислами чистими палає
36] Й по тому, як усе побачить він!
37] Твій пал пориви хай людські здолає!
38] Глянь, Беатріче з сонмом Душ святих,
39] Піднісши руки, теж про це благає".
40] Тут зір очей, для Бога дорогих,
41] Звернувся на промовця, й їх горіння
42] Явило радість від прохань таких.
43] Вони звелись у вічне пломеніння,
44] Що, проти недоречних сподівань,
45] Його ніяке не сягне створіння.
46] Я, до кінця усіх своїх бажань
47] Усю дорогу ревно проходивши,
48] Покінчив у собі з вогнем жадань.
49] Бернар мені всміхнувся, знак зробивши,
50] Щоб я угору глянув; я ж підняв
51] Уже лице, його упередивши.
52] Вістря очей одвертих устромляв
53] Все більше й більше я у промінь самий,
54] Який у правді свій початок мав.
55] Мій зір бере тут гору над словами,
56] Бо не відтворять бачене вони,
57] Воно ж на пам'ять тисне тягарями.
58] Неначе той, хто часто бачить сни,
59] І довго з них один його хвилює,
60] І тільки він один йому ясний, —
61] Такий і я: хоч обмаль вже вогню є
62] В моїй примарі й жевріє вона,
63] А в серці насолода аж вирує.
64] Так точить сніг яскравість весняна,
65] Так листя в вихорі легке знялося,
66] І сплутались Сівілли письмена.
67] О вишнє світло, що у вись звелося
68] Над смертну думку, розумові кинь
69] Моєму трохи з баченого досі
70] І дай моїм словам таку глибінь,
71] Щоб слави присок, ледве нині видний,
72] Знесла аж до найдальших поколінь!
73] Оживши в пам'яті, як відсвіт бідний,
74] І продзвенівши в цих моїх рядках,
75] До них долине пломінь твій побідний!
76] Згадавши рани на своїх очах
77] Від сяєва, вважав я, що, осліпши,
78] Не бачив би нічого по боках.
79] Пригадую, що я, немов прилипши,
80] Дививсь туди, аж поки Вічна Міць
81] Не піднесла мене у світ ще ліпший.
82] О щедрий даре вишніх таємниць,
83] Дай утопити зір в яскравім світі,
84] Який не зна ні меж, ані границь!
85] Я бачив, що у цій глибіні скритій
86] Любов, як в палітурці, добира
87] Розкидане, мов сторінки розбиті.
88] Суть, випадковість, суміш зла й добра
89] Роїлись на межі мого вмлівання...
90] І мову ніби сутінок стира.
91] Я, мабуть, вузол бачив їх зливання,
92] Бо, не скінчивши слова ще свого,
93] Відчув я величезне раювання.
94] Забулася ця мить життя мого,
95] Мов двадцять п'ять віків, як замір смілий
96] Нептуна здивував веслом Арго.
97] Тож розум мій глядів заціпенілий,
98] Піднесений, уважливий, меткий,
99] Здивований і з дива спломенілий.
100] За ясним"сяйвом пломінь цей такий,
101] Що в нього йде все на землі постале,
102] І іншого не вміщують думки.
103] До нього пожадання волі стале, —
104] Все — в ньому благо, поза ним стає
105] Потворним все, що в ньому досконале.
106] Хоч вбоге усвідомлення моє,
107] Проти моєї мови здався б пишним
108] Дитинки крик, яка із груді п'є.
109] І не тому, що він із чимось лишнім
110] В живому світлі цьому не вміщавсь, —
111] Увесь однаковий він із колишнім;
112] І несказанно зір в мені зміцнявсь,
113] І мерхнув образ зовнішній ясною
114] Глибінню, бо я сам в собі мінявсь.
115] В глибокій ясноті переді мною
116] Явилися із світла троє кіл
117] Трьох кольорів з об'ємністю одною.
118] Одне — відбиток другого всіх сил,
119] Немов Іріда близ Іріди стала,
120] А третє йде вогнем з обох світил.
121] Який ти куций одяг надівала,
122] Безсила мисле, проти ж тебе річ
123] Іще куцішою себе являла.
124] О вічний блиску, що шляхом сторіч,
125] Самоосяжний, самоосягаєш
126] Й, осягнутий, собі зориш устріч!
127] На колі, що відбитий в ньому сяєш, —
128] Коли його я зором перебіг, —
129] Бо ти навколо сяйвом осяваєш,
130] Де завертав унутрішній поріг,
131] Мені немовби з нас малюнок здався,
132] І наче барви власні він зберіг.
133] Мов геометр, який старанно брався
134] За вимір площ і ліній колових,
135] Але, засад не маючи, стерявся, —
136] Такий став я при дивинах нових:
137] Хотів уздріть, як образ той у колі
138] Розміщено, як скріплюється їх.
139] Були ж у мене крила надто кволі;
140] Але яскравість сяйва тут прийшла,
141] І міць зростала розуму і волі.
142] Уяву сила зрадила була,
143] Та, мов колеса, ясні і веселі,
144] Жадобу й волю долі повела
145] Любов, що водить сонце й зорні стелі.
КОМЕНТАРІ
ПЕКЛО
ПІСНЯ ПЕРША(1) Ліс. — Пагорб. — Три звірі. — Віргілій
(1) Скорочення: Ен. — Віргілій, "Енеїда". Метам. — Овідій, "Метаморфози". П. — "Пекло". Ч. — "Чистилище". Р. — "Рай". Римськими цифрами позначається пісня, арабськими — рядок.
1-136. Як визнав сам автор у відомому листі до молодого друга й покровителя, веронського володаря Кангранде делла Скала, надісланому з Равенни десь, на думку дослідників, 1317 p., під час праці над "Раєм", — Данте писав свою поему з тим, щоб її можна було тлумачити з чотирьох поглядів. Перший аспект — буквальний, коли текст розуміється таким, яким він написаний. Другий аспект — алегоричний, коли під текст слід підставляти події зовнішнього світу. Аспект моральний передбачає опис переживань і пристрастей людської душі. Четвертий аспект — "анагогічний" (у перекладі з старогрецької: "Такий, що підносить угору"), тобто містичний, у нашу епоху майже суцільного раціоналізму та безвірництва не цікавий, хоч свого часу він накликав на автора лють поборників ортодоксальної церкви, які вважали цей аспект придатним лише для святих книг.
Пояснімо сказане на прикладі цієї пісні, вступної до всього твору. Перше тлумачення — буквальне: автор заблукав у темному лісі, де шлях йому заступили страшні звірі, але на порятунок з'явився його улюблений великий римський поет Віргілій, який обіцяє йому показати правильну дорогу. Друге тлумачення, алегоричне: автор розгубився серед партійних чвар у Флоренції, які винесли його на верх політичного життя, а незабаром примусять тікати з рідного міста. Шлях йому перепиняють лютий і підлий, хоч дрібний, леопард — політичні супротивники: жорстокий лев — король Франції, і, нарешті, зажерлива худа вовчиця — римське папство. На порятунок приходить оспівувач слави Римської імперії, проголошувач єдиної всесвітньої держави. У третьому тлумаченні, моральному, дія відбувається у людській душі, звідусіль оточеній гріхами й поганими пристрастями, яким протистоїть ідеал громадянських чеснот.
1. На півшляху свого земного світу... — Тривалість людського існування за часів Данте, як і тепер, вимірювалась сімдесятьма роками; отже, півшляху — 35 років, тобто це було в 1300 році, бо поет народився в другій половині травня 1265 року. Саме 1300 року він поринув у політичну боротьбу, що весь час точилась у Флоренції. Він був обраний одним з десятьох пріорів, які стояли на чолі уряду. На цій посаді поет виявив неабиякі дипломатичні здібності, беручи керівну участь у по
сольствах Флорентійської республіки до сусідніх правителів, між іншим до папи Боніфація VIII.
2. Похмурий ліс густий... — У другому "алегоричному" тлумаченні під цим лісом можна розуміти папський Рим, повний показної пишноти і весь злочинницький, куди Данте, у складі флорентійського посольства до Боніфація VIII, приїхав якраз напередодні великодніх свят 1300 року.
8. За благо те... — за зустріч з Віргілієм.
13. Я опинивсь під пагорба стіною... — Над лісом гріхів і помилок височить рятівний пагорб доброчесності, осяяний сходячим сонцем істини.
31-60. Вийти на пагорб спасіння поетові перешкоджають три звірі: леопард — у третьому тлумаченні — любострастя, лев — гордість і вовчиця — корисливість.
62. Явився хтось... — Віргілій (70-19 pp. до н. є.), видатний римський поет, автор героїчної епопеї "Ене'ща" та поем з сільського життя "Буколіки" та "Георгіки". У середні віки він мав легендарну славу мудреця, чародія і передвісника християнства, зокрема догмату про народження Христа від незайманої діви (до речі, по-латині "діва" — "virgo". Чи не звідси походить середньовічна форма написання імені славетного поета "Віргілій" замість античного "Вергілій"?).
69. Мантуя. — Віргілій народився в Мантуанській області, в містечку Андес, нині П'єтола.
70. Во время Юлія... — За життя Юлія Цезаря, державного діяча Риму (100-44 pp. до н. є.).
74. Син Анхізів — Еней, герой Віргілієвої "Енеїди", зять і союзник троянського царя Пріама. За поемою, коли впала Троя, він відплив в Італію і тут заснував місто Рим, майбутню столицю всесвітньої держави.
91. Хай буде інший шлях тобі прикметний... — Перед тим, як подолати вовчицю і іійти на пагорб спасіння, Данте мусить пройти три царства мертвих.
101.