Божественна комедія - Сторінка 35
- Данте Аліг'єрі -
Красуня — церква. Папу називали "мужем церкви".
70-72. Що ведмедиха — мати є мені... — Миколай III був із роду Орсіні (італ. Orsinat — ведмедиця). Ведмежатка — його родичі.
79-84. Та довше я стою сторч головою... — Миколай III стоїть сторч головою вже двадцять років (з 1280 по 1300 p.), а Боніфацію VIII призначено коротший строк: він з'явиться йому на зміну в 1303 p., а в 1314 р. його змінить пастир весь в гидкім гріху, Климент V, який прийде від заходу, тобто з Франції.
Климент V, родом гасконець, Бертран де Гот, архієпископ бордоський, обраний на папський престол у 1305 р. за допомогою французького короля Філіппа IV, якому він за це зобов'язався поступитись на п'ять років церковними прибутками в межах Франції і обіцяв повну покірність. Климент V коронувався в Ліоні і лишився у Франції. У 1309 р. він переніс папську резиденцію в Авіньйон, цим поклавши початок "авіньйонському полону папства", що тривав до 1377 p., призвівши до повного падіння його самостійності і престижу. При Клименті V особливо широко процвітала симонія. У "Божественній комедії" цього папу викривають Каччагвіда, апостол Петро і Беатріче.
85-87. Іасон — іудейський первосвященик, що купив цей сан у сирійського царя Антіоха Єпіфана (II ст. до н. є.) і ввів у Єрусалимі язичеські звичаї.
99. Як з ним на Карла бадьоривсь безмежно. — Карл 1 Анжуйський відмовився поріднитися з Миколаєм III, і той став його ворогом.
106-110. Вас, пастирі, вже знав євангеліст... — Іоанн, автор "Апокаліпсиса", змалював язичеський Рим, як "велику блудницю", що сидить на семиголовому і десятирогому звірі. Данте, зливаючи воєдино образи блудниці і звіра, перетворює їх на символ папського Рима.
111. Аж поки шлюбного любила мужа. — Тобто доки Римський Папа, муж церкви, не спонукав церкву до розпусти.
115-117. О Константине... — В кінці VIII ст. з'явився виготовлений папською канцелярією знаменитий фальшивий акт, так званий "дар Константина", яким імператор Константан (з 306 по 337), переносячи свою столицю в Візантію, буцімто передавав папі Сільвестру І і його наступникам державні права на Рим і західні країни. Данте, переконаний, як і його сучасники, в автентичності "дару Константина", фальшивість якого була доведена тільки в XV ст., вважав його величезним лихом і для імперії, і для церкви.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТА Коло восьме. — Четвертий схов. — Віщуни
3. Канцона перша — тобто перша з трьох частин, або кантик "Божественної комедії". Про втоплих в пітьмі — тобто про засуджених грішників.
8. Ходили, сльози мовчазні ллючи... — Віщуни, вражені німотою.
34-39. Амфіарай — у грецьких міфах — цар і віщун, один із семи аргівських вождів, які облягали Фіви, щоб відвоювати їх для Полініка у його брата Етеокла. Під час бою земля під ним розсілась, і він на своїй бойовій колісниці звалився в Пекло, де судить Мінос.
40-45. Тіресій — у грецьких міфах — фіванський віщун, батько Манто. Ударивши палицею двох змій, що сплелися одна з одною, він перетворився на жінку і тільки через сім років, вдаривши палицею таких же змій, знову став чоловіком.
Чоловіче пір 'я — борода.
46-51. Арунт — етруський ворожбит, якого, за оповіданням Лука-на, римляни покликали, щоб дізнатись від нього про кінець громадянської війни.
55. Манто — дочка Тіресія, віщунка, яка після смерті батька, щоб уникнути тиранії нового владаря Фів Креонта, кинула рідне місто. Після довгих мандрів спинилася там, де пізніше було засноване місто Мантуя.
56. Моя сторона — край, де народився Віргілій (околиця Мантуї).
59. Вітчизна Вакха — Фіви. Коли сини Едіпа Етеокл і Полінік, ворогуючи за володіння містом, забили один одного, місто дісталось їхньому дядькові, жорстокому Креонту.
62-63. Бенако — Гардське озеро біля південних схилів гір, що височить над замком Тіраллі і є рубежем між Італією і Маньєю (Німеччиною, Германією).
64-66. Численні джерела на просторі між долиною Валькамоніка (на північний захід від Гардського озера) і замком Гарда (на його східному березі) обмивають схили Пеннінських Альп, а потім вливаються в Гардське озеро.
70-72. Пескьєра — замок, побудований веронцями в південному низинному краю Гардського озера для захисту проти Бергамо і Брешьї.
73-78. Біля Пескьєри з Гардського озера витікає річка Мінчо, що впадає в По біля містечка Говерно.
106-114. Евріпіл. — Коли греки вирушили проти Трої, лишивши дома самих тільки немовлят, Евріпіл і Калхант були жерцями при війську. У місті Авліді, де було зібрано грецький флот, вони визначили день, сприятливий для відплиття до троянських берегів.
116. Мікаеле Скотто — родом шотландець, астролог при імператорі Фрідріху II. Він пророкував імператорові, що той помре у Флоренції. Імператор помер не у Флоренції, а у Фйоренцуолі (Малій Флоренції).
118-120. Гвідо-Гвідо Бонаті із Форлі, астролог XIII ст. Граф Гвідо Монтефельтро жорстоко поплатився за те, що повірив всевідаючому ворожбитові.
Азденте — швець у місті Пармі, який провіщав майбутнє, незважаючи на своє цілковите неуцтво.
124-126. Але ходімо... — Місяць, на якому народна уява розрізняла постать Каїна з в'язкою хмизу, торкнувся обрію, що віддаляв населену півкулю від водяної.
126. За Севільєю — тобто на заході Європи.
127-129. Тієї ночі місяць був уповні. — Цими словами Віргілій хоче вказати, що сонце вже зійшло, бо повний місяць, який заходить при сході сонця, світив минулої ночі, коли Данте блукав у лісі, а тепер, через добу, заходить уже після сходу сонця.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША
Коло восьме. — П'ятий схов. — Хабарники. — Луккський старшина. — Чорти з гаками
7. Як у Венеції... — Венеціанський арсенал — знаменита корабельна верф і арсенал Венеції, споруджений у 1104 р. і значно розширений у 1303 р. Тут був величезний басейн з киплячою смолою для засмолювання кораблів і човнів.
37. Лихолапи — загальна кличка чортів, які були озброєні гаками і охороняли п'ятий схов.
38. Старшина святої Зіти... — Свята Зіта була особливо шанована в місті Луцці, де вона жила (XIII ст.). її ім'я тут стоїть замість назви міста.
Старшина — один з десяти членів ради, що управляла Луккою.
40. Бонтуро — впливова людина в Луцці і великий хабарник. Данте іронізує, що Бонтуро... хабарничать не візьметься.
48. Святе Лице — візантійське розп'яття з чорного дерева в лукк-ському соборі. Чорти знущаються з грішника, який, з почорнілим від смоли лицем, став схожий з цим розп'яттям.
49. Серкйо — ріка, що протікає поблизу Лукки, звичайне місце купання городян.
76. Лихохвіст — ім'я одного з дияволів. У віршованому тексті всі імена чортів дано в перекладі.
95-96. Капрона — замок, який захопила у гвельфської Лукки гібе-лінська Піза, але в серпні 1289 р. здала з'єднаному війську луккських і флорентійських гвельфів, серед яких був і молодий Данте.
106-111. Показуючи поетам дорогу, Лихохвіст їх обманює, бо, як вони незабаром переконаються (П. XXIII, 133-141), над дальшим, шостим сховом обвалилися всі мости, а не тільки міст того гребеня, по якому вони йшли.
113-114. Дванадцять сотень шістдесят шість років... — Лихохвіст пояснює обвал моста тим самим здриганням Пекла, про яке говорив Віргілій (П. XII, 37-45 і прим.), тобто землетрусом, що стався, за євангельською легендою в момент смерті Христа, в так звану "страсну п'ятницю". Церковники вважали, що Христос помер у тридцять чотири роки, а годиною його смерті була середина дня, і цієї віри додержувався Дайте. Після землетрусу, за словами Лихохвоста, минуло 1266 років і 19 годин. Таким чином, час дії цієї сцени — 7 година ранку страсної суботи, 9 квітня 1300 р. З цим збігаються рядки П. XX, 127-129: в ніч перед 8 квітня, коли Данте блукав у лісі, за календарем значився повний місяць.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА
Коло восьме. — П'ятий схов (продовження). — Паваррець Чамполо. —
Бійка чортів
4-5. Я бачив, ворог нищив навісний... — Замолоду Данте брав участь у поході проти Ареццо і 11 червня 1289 р. бився як вершник на р. Кам-пальдіно, де аретинців було розбито.
48. В Наваррськім королівстві я родивсь. — Це Чамполо, міністр короля Тебальда II, великий хабарник. Тебальд II був на престолі з 1253 до 1270 р.
65. Латинці — тобто італійці.
82-87. Галлура — один з чотирьох округів, або "юдикатів", на які поділялась підвладна Пізі Сардинія і якими управляли так звані "судді". З 1275 по 1296 р. галлурським суддею був Ніно Вісконті. Чернець Гомі-та (р. 81), його міністр, який брав великі хабарі, закінчив життя на шибениці.
88-89. Мікель Дзанке — міністр, що розбагатів хабарництвом, став, з допомогою шлюбу, правителем Логодоро. Одну з своїх дочок він віддав за генуезького рицаря Бранка д'Ор'я, і той у 1275 р. зрадницьки вбив його.
133-151. Цей забавно-грубий епізод з бісівською вартою п'ятого схову нагадує вульгарно-фарсові інтермедії з чортами, що поступово стали обов'язковим елементом середньовічних містерій — вистав на серйозні релігійні сюжети.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ Коло восьме. — П'ятий схов (закінчення). — Шостий схов. — Лицеміри
3. Мінорити — ченці-францисканці, які звичайно ходили не поряд, а один за одним.
4-6. Байка прастара. — В середньовічних збірниках можна було прочитати байку, приписувану Езопові, про те, як жаба, прив'язавши до себе ниткою довірливого щура, пірнула з ним у воду. Коли щур, захлинувшись, виплив на поверхню, шуліка схопив його, а разом з ним і прив'язану жабу і з'їв обох.
7. В італійському тексті то і issa — близькі за значенням слова (синоніми).
8. Що в бійці тій і в баєчних рядках. — Старий хотів нашкодити Росотопчію, як жаба щурові, і обидва опинились у киплячій смолі, як персонажі байки в пазурах шуліки (П. XXII, 133-141).
26. Свинцеве скло — дзеркало.
58. Блискучі тіні — тобто лицеміри.
63. Отак в Колоньї... — в нинішньому місті Кельні.
66. Фрідріхів (плащ)... — Розповідали, ніби винних в ображанні особи імператора Фрідріх II наказував одягати у важкий свинцевий плащ і ставити на розпечену жаровню. Свинець розтоплювався, і засуджений згоряв живцем.
103. Брати-веселуни. — У 1261 р. в Болоньї було засновано орден "рицарів діви Марії", метою якого вважалось примирення ворогуючих і захист знедолених. Через те, що члени ордену найбільше дбали про свої веселі утіхи, їх прозвали братами-веселунами (fratres gaudentes).
104-108. Каталано деї Малавольті, гвельф, і Лодерінго дельї Андало, гібелін, були подеста (правителями) в ряді міст.
70-72. Що ведмедиха — мати є мені... — Миколай III був із роду Орсіні (італ. Orsinat — ведмедиця). Ведмежатка — його родичі.
79-84. Та довше я стою сторч головою... — Миколай III стоїть сторч головою вже двадцять років (з 1280 по 1300 p.), а Боніфацію VIII призначено коротший строк: він з'явиться йому на зміну в 1303 p., а в 1314 р. його змінить пастир весь в гидкім гріху, Климент V, який прийде від заходу, тобто з Франції.
Климент V, родом гасконець, Бертран де Гот, архієпископ бордоський, обраний на папський престол у 1305 р. за допомогою французького короля Філіппа IV, якому він за це зобов'язався поступитись на п'ять років церковними прибутками в межах Франції і обіцяв повну покірність. Климент V коронувався в Ліоні і лишився у Франції. У 1309 р. він переніс папську резиденцію в Авіньйон, цим поклавши початок "авіньйонському полону папства", що тривав до 1377 p., призвівши до повного падіння його самостійності і престижу. При Клименті V особливо широко процвітала симонія. У "Божественній комедії" цього папу викривають Каччагвіда, апостол Петро і Беатріче.
85-87. Іасон — іудейський первосвященик, що купив цей сан у сирійського царя Антіоха Єпіфана (II ст. до н. є.) і ввів у Єрусалимі язичеські звичаї.
99. Як з ним на Карла бадьоривсь безмежно. — Карл 1 Анжуйський відмовився поріднитися з Миколаєм III, і той став його ворогом.
106-110. Вас, пастирі, вже знав євангеліст... — Іоанн, автор "Апокаліпсиса", змалював язичеський Рим, як "велику блудницю", що сидить на семиголовому і десятирогому звірі. Данте, зливаючи воєдино образи блудниці і звіра, перетворює їх на символ папського Рима.
111. Аж поки шлюбного любила мужа. — Тобто доки Римський Папа, муж церкви, не спонукав церкву до розпусти.
115-117. О Константине... — В кінці VIII ст. з'явився виготовлений папською канцелярією знаменитий фальшивий акт, так званий "дар Константина", яким імператор Константан (з 306 по 337), переносячи свою столицю в Візантію, буцімто передавав папі Сільвестру І і його наступникам державні права на Рим і західні країни. Данте, переконаний, як і його сучасники, в автентичності "дару Константина", фальшивість якого була доведена тільки в XV ст., вважав його величезним лихом і для імперії, і для церкви.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТА Коло восьме. — Четвертий схов. — Віщуни
3. Канцона перша — тобто перша з трьох частин, або кантик "Божественної комедії". Про втоплих в пітьмі — тобто про засуджених грішників.
8. Ходили, сльози мовчазні ллючи... — Віщуни, вражені німотою.
34-39. Амфіарай — у грецьких міфах — цар і віщун, один із семи аргівських вождів, які облягали Фіви, щоб відвоювати їх для Полініка у його брата Етеокла. Під час бою земля під ним розсілась, і він на своїй бойовій колісниці звалився в Пекло, де судить Мінос.
40-45. Тіресій — у грецьких міфах — фіванський віщун, батько Манто. Ударивши палицею двох змій, що сплелися одна з одною, він перетворився на жінку і тільки через сім років, вдаривши палицею таких же змій, знову став чоловіком.
Чоловіче пір 'я — борода.
46-51. Арунт — етруський ворожбит, якого, за оповіданням Лука-на, римляни покликали, щоб дізнатись від нього про кінець громадянської війни.
55. Манто — дочка Тіресія, віщунка, яка після смерті батька, щоб уникнути тиранії нового владаря Фів Креонта, кинула рідне місто. Після довгих мандрів спинилася там, де пізніше було засноване місто Мантуя.
56. Моя сторона — край, де народився Віргілій (околиця Мантуї).
59. Вітчизна Вакха — Фіви. Коли сини Едіпа Етеокл і Полінік, ворогуючи за володіння містом, забили один одного, місто дісталось їхньому дядькові, жорстокому Креонту.
62-63. Бенако — Гардське озеро біля південних схилів гір, що височить над замком Тіраллі і є рубежем між Італією і Маньєю (Німеччиною, Германією).
64-66. Численні джерела на просторі між долиною Валькамоніка (на північний захід від Гардського озера) і замком Гарда (на його східному березі) обмивають схили Пеннінських Альп, а потім вливаються в Гардське озеро.
70-72. Пескьєра — замок, побудований веронцями в південному низинному краю Гардського озера для захисту проти Бергамо і Брешьї.
73-78. Біля Пескьєри з Гардського озера витікає річка Мінчо, що впадає в По біля містечка Говерно.
106-114. Евріпіл. — Коли греки вирушили проти Трої, лишивши дома самих тільки немовлят, Евріпіл і Калхант були жерцями при війську. У місті Авліді, де було зібрано грецький флот, вони визначили день, сприятливий для відплиття до троянських берегів.
116. Мікаеле Скотто — родом шотландець, астролог при імператорі Фрідріху II. Він пророкував імператорові, що той помре у Флоренції. Імператор помер не у Флоренції, а у Фйоренцуолі (Малій Флоренції).
118-120. Гвідо-Гвідо Бонаті із Форлі, астролог XIII ст. Граф Гвідо Монтефельтро жорстоко поплатився за те, що повірив всевідаючому ворожбитові.
Азденте — швець у місті Пармі, який провіщав майбутнє, незважаючи на своє цілковите неуцтво.
124-126. Але ходімо... — Місяць, на якому народна уява розрізняла постать Каїна з в'язкою хмизу, торкнувся обрію, що віддаляв населену півкулю від водяної.
126. За Севільєю — тобто на заході Європи.
127-129. Тієї ночі місяць був уповні. — Цими словами Віргілій хоче вказати, що сонце вже зійшло, бо повний місяць, який заходить при сході сонця, світив минулої ночі, коли Данте блукав у лісі, а тепер, через добу, заходить уже після сходу сонця.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША
Коло восьме. — П'ятий схов. — Хабарники. — Луккський старшина. — Чорти з гаками
7. Як у Венеції... — Венеціанський арсенал — знаменита корабельна верф і арсенал Венеції, споруджений у 1104 р. і значно розширений у 1303 р. Тут був величезний басейн з киплячою смолою для засмолювання кораблів і човнів.
37. Лихолапи — загальна кличка чортів, які були озброєні гаками і охороняли п'ятий схов.
38. Старшина святої Зіти... — Свята Зіта була особливо шанована в місті Луцці, де вона жила (XIII ст.). її ім'я тут стоїть замість назви міста.
Старшина — один з десяти членів ради, що управляла Луккою.
40. Бонтуро — впливова людина в Луцці і великий хабарник. Данте іронізує, що Бонтуро... хабарничать не візьметься.
48. Святе Лице — візантійське розп'яття з чорного дерева в лукк-ському соборі. Чорти знущаються з грішника, який, з почорнілим від смоли лицем, став схожий з цим розп'яттям.
49. Серкйо — ріка, що протікає поблизу Лукки, звичайне місце купання городян.
76. Лихохвіст — ім'я одного з дияволів. У віршованому тексті всі імена чортів дано в перекладі.
95-96. Капрона — замок, який захопила у гвельфської Лукки гібе-лінська Піза, але в серпні 1289 р. здала з'єднаному війську луккських і флорентійських гвельфів, серед яких був і молодий Данте.
106-111. Показуючи поетам дорогу, Лихохвіст їх обманює, бо, як вони незабаром переконаються (П. XXIII, 133-141), над дальшим, шостим сховом обвалилися всі мости, а не тільки міст того гребеня, по якому вони йшли.
113-114. Дванадцять сотень шістдесят шість років... — Лихохвіст пояснює обвал моста тим самим здриганням Пекла, про яке говорив Віргілій (П. XII, 37-45 і прим.), тобто землетрусом, що стався, за євангельською легендою в момент смерті Христа, в так звану "страсну п'ятницю". Церковники вважали, що Христос помер у тридцять чотири роки, а годиною його смерті була середина дня, і цієї віри додержувався Дайте. Після землетрусу, за словами Лихохвоста, минуло 1266 років і 19 годин. Таким чином, час дії цієї сцени — 7 година ранку страсної суботи, 9 квітня 1300 р. З цим збігаються рядки П. XX, 127-129: в ніч перед 8 квітня, коли Данте блукав у лісі, за календарем значився повний місяць.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА
Коло восьме. — П'ятий схов (продовження). — Паваррець Чамполо. —
Бійка чортів
4-5. Я бачив, ворог нищив навісний... — Замолоду Данте брав участь у поході проти Ареццо і 11 червня 1289 р. бився як вершник на р. Кам-пальдіно, де аретинців було розбито.
48. В Наваррськім королівстві я родивсь. — Це Чамполо, міністр короля Тебальда II, великий хабарник. Тебальд II був на престолі з 1253 до 1270 р.
65. Латинці — тобто італійці.
82-87. Галлура — один з чотирьох округів, або "юдикатів", на які поділялась підвладна Пізі Сардинія і якими управляли так звані "судді". З 1275 по 1296 р. галлурським суддею був Ніно Вісконті. Чернець Гомі-та (р. 81), його міністр, який брав великі хабарі, закінчив життя на шибениці.
88-89. Мікель Дзанке — міністр, що розбагатів хабарництвом, став, з допомогою шлюбу, правителем Логодоро. Одну з своїх дочок він віддав за генуезького рицаря Бранка д'Ор'я, і той у 1275 р. зрадницьки вбив його.
133-151. Цей забавно-грубий епізод з бісівською вартою п'ятого схову нагадує вульгарно-фарсові інтермедії з чортами, що поступово стали обов'язковим елементом середньовічних містерій — вистав на серйозні релігійні сюжети.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ Коло восьме. — П'ятий схов (закінчення). — Шостий схов. — Лицеміри
3. Мінорити — ченці-францисканці, які звичайно ходили не поряд, а один за одним.
4-6. Байка прастара. — В середньовічних збірниках можна було прочитати байку, приписувану Езопові, про те, як жаба, прив'язавши до себе ниткою довірливого щура, пірнула з ним у воду. Коли щур, захлинувшись, виплив на поверхню, шуліка схопив його, а разом з ним і прив'язану жабу і з'їв обох.
7. В італійському тексті то і issa — близькі за значенням слова (синоніми).
8. Що в бійці тій і в баєчних рядках. — Старий хотів нашкодити Росотопчію, як жаба щурові, і обидва опинились у киплячій смолі, як персонажі байки в пазурах шуліки (П. XXII, 133-141).
26. Свинцеве скло — дзеркало.
58. Блискучі тіні — тобто лицеміри.
63. Отак в Колоньї... — в нинішньому місті Кельні.
66. Фрідріхів (плащ)... — Розповідали, ніби винних в ображанні особи імператора Фрідріх II наказував одягати у важкий свинцевий плащ і ставити на розпечену жаровню. Свинець розтоплювався, і засуджений згоряв живцем.
103. Брати-веселуни. — У 1261 р. в Болоньї було засновано орден "рицарів діви Марії", метою якого вважалось примирення ворогуючих і захист знедолених. Через те, що члени ордену найбільше дбали про свої веселі утіхи, їх прозвали братами-веселунами (fratres gaudentes).
104-108. Каталано деї Малавольті, гвельф, і Лодерінго дельї Андало, гібелін, були подеста (правителями) в ряді міст.