Буйний День - Сторінка 16

І Буйний День, помітивши ту іскринку, здогадався, що Ледю хитрує.

— Ти знаєш цю річку ліпше за мене, — сказав він, — і коли ти цінуєш мій пай у сто доларів, то, напевне, він вартий стільки й для мене, хоч би я й не знав нічого.

— Ну, триста доларів хочеш? — ще чіплявся Ледю.

— Скажу те саме. Чи там я щось знаю, чи ні, а скільки він вартий для тебе, стільки ж і для мене.

І тоді Ледю ганебно здався. Відвівши Буйного Дня набік, далі від людей, він заговорив відверто й не криючись.

— Таки с воно там, — сказав він наприкінці. — Я ж іще й жолоба не поставив, усе оце, що маю в гамані, я намив учора в мисці. Воно лежить під самим дерном, а скільки його там на дні річки, у щирці, — й не сказати! Ти тільки мовчи та займай ділянок скільки зумієш. Золота сила-силенна, кажу тобі. Воно залягає гніздами, і я не здивуюсь, коли деякі займанки дадуть по п'ятдесят тисяч. Ото тільки й шкода, що воно гніздами, а не суспіль.

Минув місяць, а на Бонанзі ще було тихо. Душ кільканадцять запаколили собі ділянки, а потім здебільшого подалися до Серкл-Сіті або на Сорокову Милю. Залишилися тільки ті, хто твердо вірив у золото. Вони заходились рубати ліс та ставити собі халупи на зиму. Кармак зі своєю індіянською ріднею робив промивальні жолоби та підводив воду. Робота посувалась повільно, бо вони мусили самі рубати дерево й розпилювати ручною пилкою. Трохи далі за водою працювало четверо чоловік: Ден Макгілвері, Дейв Маккей, Дейв Едвардс і Гаррі Во. Вони припливли з юконського верхоріччя. Тихі, мовчазні люди, вони нікого не розпитували ні про що, не балакали ні з ким і тримались осібно. Але Буйному Дневі, що вже взяв безліч проб скраю Кармакової займанки, де золото лежало під самим дерном, і вище та нижче понад річкою, де не знаходилось нічого, страшенно цікаво було, що ж є в материковому нарінку. Вів бачив, як четверо мовчазних чоловіків мовчки копали шурфа біля самої води, і чув скрегіт їхньої пилки, коли вони пиляли дошки на промивальні жолоби. А першого ж дня, як вони почали промивати, він підійшов до них, не чекаючи на запрошення. З нарінку, що накопав один чоловік за п'ять годин, узято тринадцять з половиною унцій ядряного золота — від піску завбільшки із пшонину до десятидоларових самородочків. А головне — добуто його з материкової верстви. Того дня випала перша пороша. Насувалася полярна зима, але Буйний День навіть і не помічав сумних картин умирання короткого літа. Він бачив, як справджуються його мрії, як на широкій площині серед снігів зводиться його золота столиця. Знайдено золото в щирці. Це велике діло. Кармакова знахідка не одурила. Буйний День запаколив займанку від свого ім'я поруч з тими трьома, що купив за тютюн; тепер він мав суцільну ділянку дві тисячі футів завдовжки, а завширшки через усю долину Бонанзи.

Повернувшись увечері на свою стоянку в гирлі Клондайку, він застав там Каму, того індіянина, що його був узимку залишив у Даї. Кама плив човном за водою, віз останню пошту того року. Він мав двісті доларів піском. Буйний День позичив їх у нього, а на подяку пообіцяй запаколити йому ділянку, щоб Кама подав на неї заявку, проїздячи через Сорокову Милю. Кама відплив другого ранку і повіз Гарнішеві листи до всіх старожитців уподовж Юкону. Буйний День кликав їх, щоб не гаялись та їхали сюди займати ділянки. Такі листи передали Камою й інші, що працювали на Бонанзі.

— Тепер така завариться каша, якої досі й не куштували! — сміявся собі Буйний День, уявляючи, як збуриться людність у Серкл-Сіті та на Сороковій Милі, як усі прожогом кинуться в човни й наввипередки погребуться Юконом проти води. Він знав, що на його слова кожен звіриться.

Щойно прибули перші човни, Бонанза прокинулась, і почалися перегони між правдою та брехнею; проте, хоч би яка була велика брехня, правда ввесь час її далеко випереджала. Люди не повірили Кармакові, що він намив у мисці за раз на два з половиною долари, а намивши стільки ж самі, вже казали, що в них вийшла ціла унція. Але не встигла ще ця брехня оббігти всіх, як миска давала за раз уже п'ять унцій, і люди хвалилися, що взяли десять. А набравши миску нарінку, щоб те довести, вимивали вже дванадцять унцій. І так без кінця. Люди відважно брехали, проте дійсність увесь час їх випереджала.

Якось у грудні Буйний День набрав миску породи в себе на ділянці й приніс до хатини. У нього завжди горіла грубка, і вода в брезентовому цебрі не замерзала.

Присівши біля нього, він заходився промивати. На перший погляд у мисці не було нічого, крім землі й нарінку. Він кружляв мискою, збурюючи воду; легші часточки підпливали вгору й вихлюпувались через вінця. Час від часу він виловлював сколочений нарінок жменею. Коли в мисці лишилося зовсім небагато, він різким рухом схлюпнув каламутну воду. Показалося дно. Воно було вкрите ніби маслом. То заблищало жовте золото — дрібний пісок, великі зерна, малі й більші самородки. Буйний День був у хатині сам. Він поставив миску долі й довго думав. Потім кінчив промивати і зважив усе золото. Рахуючи по шістнадцять доларів за унцію, у мисці було золота на добрих сімсот доларів. Про таке він ніколи й мріяти не важився. Найсміливіші його сподіванки не йшли далі за двадцять або тридцять тисяч на займанку, а тепер виходить, що декотрі коштують щонайменше півмільйона, коли навіть золото залягло в них тільки гніздами.

Того дня Гарніш не поліз більше в шурф, ні другого, ані третього. Натомість він наклав шапку, натяг рукавиці, завдав на спину легку торбу з хутряним укривалом та найпотрібнішим припасом і подався в багатоденні мандри. Він обійшов усі ближні річки, всі межиріччя й дослідив усю суміжну місцевість. Мавши право запаколювати одну займанку на кожній річці, він користався з нього скупо і поставив паколи тільки на річці Ганкер. Бонанза вся була запаколена від гирла аж до верхоріччя, паколів було натикано й по всіх струмках, потічках та виярках, що до неї вливалися. Ці притоки не подавали великих надій, проте їх займали сотні людей, що спізнились і не знайшли вже вільного місця на Бонанзі. Найбільше сподівань покладано на Адамову річку, а найменше — на річку Ельдорадо, що впадала в Бонанзу зразу над Кармаковою займанкою. Буйному Дневі ця річка теж не подобалась, проте, віривши в своє щастя, він купив на ній пів-ділянки за півмішка борошна. За місяць йому вже довелося заплатити вісімсот доларів за суміжну займанку, а ще за три місяці, побільшуючи свою ділянку на Ельдорадо, він уже віддав сорок тисяч за третю займанку, й гадки не маючи, що мине небагато часу, і він платитиме півтораста тисяч доларів за четверту займанку на тій річці, від якої найменше сподівалися.

З того самого дня, коли Гарніш промив у одній мисці на сімсот доларів золота й сів та сильно задумався, він ані в руки не брав кайла чи заступа. Ввечері після того чудовного промивання він сказав до Ледю:

— Джо, я кидаю важку працю назавше. Час уже пустити в роботу голову. Почну вирощувати золото. Хто має клей у голові й зуміє добути насіння, в того золото буде родити золото. Коли я побачив сімсот доларів на дні миски, я вимітив, що насіння в мене нарешті є.

— Де ж тп його думаєш сіяти? — спитав Ледю.

Буйний День широким рухом показав на ввесь край довкола й на струмки за межиріччями.

— А отут! — сказав він. — Постривайте, дайте мені розійтись! Тут лежать мільйони, тільки не всякий уміє їх бачити. І я, далебі, побачив ці мільйони того дня, коли сімсот доларів глянули на мене з дна миски й прощебетали: "О, таки прийшов Буйний День!"

РОЗДІЛ XI

Герой Юкону ще за тих часів, коли Кармакове золото спокійно лежало собі в землі, Буйний День став тепер героєм цього золота. По всьому краю з уст в уста оповідали, як він серцем зачув своє щастя та зумів його загнуздати. Воно його винесло далеко перед усіх, бо на Юконі навряд чи знайшлося б п'ятеро таких щасливців, щоб усі разом мали стільки в займанках, скільки Буйний День мав сам. А він усе заривався далі так само зухвало, як і спершу. Досвідчені люди похитували головами й прорікали, що він утратить геть усе до останньої унції. "Він, либонь, думає, що тут увесь край із щирого золота, — казали. — Отак навмання скуповувати займанки — це ж певний програш".

Але з другого боку, Гарнішеві ділянки цінувалися вже мільйонами, і багато хто дав би голову до пня, що він своє візьме. За його дивовижною щедрістю та зневагою до грошей таїлися тверезий розрахунок, уява, передбачливість і сміливість неабиякого грача. Він умів передбачати те, чого ще й не бувало, і важив у грі всім, аби виграти все.

— На Бонанзі занадто багато золота, — казав він, — годі й думати, що це може бути окреме гніздо. Десь тут повинне лежати головне родовище, і воно виявиться й по інших річках. Придивляйтесь до Індіяни. Коли по цей бік клондайкського межиріччя е золото, то чом не може його бути по той бік?

І сам він настільки покладався на свою гадку, що найняв та спорядив кілька партій розвідачів і послав їх на Індіяну. А ще багатьох людей, що їм не пощастило запаколити добрі займанки, найняв до роботи на своїх ділянках по Бонанзі. У нього працювало три зміни, і він платив добре, по шістнадцять доларів денно за вісім годин праці. На перший час він мав і харчі для них, а коли з останнім рейсом прибула навантажена припасами "Белла", він продав Джекові Кернсу місце під комори за такий запас харчів, що їх вистачило його людям на всю зиму дев'яносто шостого року. Ту зиму, коли прикрутив голод і борошно продавалось по два долари за фунт, у нього працювало три зміни на всіх чотирьох ділянках по Бонанзі. Інші платили своїм робітникам по п'ятнадцять доларів, але він, хоча перший з усіх наймав людей на роботу, з самого початку платив їм по цілій унції. Отож у нього були найкращі робітники, й вони з лишком відробляли свою вищу платню.

Наприпочатку зими, щойно замерз Юкон, Буйний День заграв так ризиковано, як іще не грав. Кількасот чоловік, не заставши вільних ділянок на Бонанзі, позабивали наколи на інших річках і незадоволені спустились Юконом до Сорокової Милі й Серкл-Сіті. Буйний День заставив у Аляскинській торговельній компанії одну з своїх бонанзьких ділянок, що вже розроблялись, і поклав у кишеню акредитива. Тоді запріг собак і помчав замерзлою річкою, як умів тільки він.