Бунт мас - Сторінка 28

Це окремий випадок несумірності між складністю сучасних проблем і здібністю розумів, яку я пізніше відмічаю.

22) В істоті, ліберальна демократія і техніка, в свою чергу, так тісно сплітаються і пов'язуються, що годі уявити собі одну без другої, і тому була б бажана третя, загальніша назва, яка охоплювала б обидві. Це була б правдива назва, гасло минулого століття.

23) Не говорімо про внутрішні питання. Більшість самих дослідників не мають найменшої підозри про надзвичайно поважну й небезпечну внутрішню кризу, через яку проходить їх наука.

24) Аристотель, "Метафізика", 893, а, 10.

25) Потворність факту побільшується в сто разів тим, що, як я зазначив,— усі інші життьові засади — політика, право, мистецтво, мораль, релігія — переходять тепер через кризу і, принаймні тимчасово, зазнали краху. Тільки наука не зазнає краху, а щодня сповнює з неймовірною надвишкою все, що вона обіцяє, і ще більше, ніж обіцяє. Отже, вона не має конкуренції, і не можна вибачити байдужості до неї, вважаючи, що пересічна людина захопилась якимсь іншим аспектом культури.

26) Вже тут ми добачаємо різницю між станом наук епохи та станом її культури, різницю, до якої ми ще повернемось.

27) Одне покоління діє біля тридцяти років. Але це діяння ділиться на два етапи і прибирає двох форм: в першій половині, приблизно, цього періоду нове покоління займається пропагандою своїх ідей, нахилів і смаків, що під кінець набирають сили та переважають у другій половині його перебігу. Але покоління, виховане під його володінням, уже приносить нові ідеї, нахили й смаки, що їх починає поширювати в громадській атмосфері. Коли ідеї, нахили й смаки керівного покоління крайні, отже революційні, то нове покоління антикрайнє і антиреволюційне, себто істотно реставраторське своїм духом. Ясно, що під реставрацією не слід розуміти просто "вороття до старих порядків", чим реставрації ніколи не були.

28) Не плутаймо зросту і навіть багатства засобів з надміром. У дев'ятнадцятому столітті дедалі легшає життя, зростаючи в неймовірний спосіб — якісно і кількісно, як ми вже зазначили вище. Та надійшла хвилина, коли цивілізований світ, порівнюючи зі сприйнятливістю пересічної людини, набув рис надмірного, зайвого багатства. Один приклад: позірна певність, яку навіював поступ (себто постійний зріст життьових користей), здеморалізувала пересічну людину, надхнувши її фальшивою, гамуючою й шкідливою само-певністю. [409]

29) У цьому, як і в інших випадках, англійська аристократія становить виняток. Досить накреслити загальні обриси британської історії, щоб пізнати, що цей подиву гідний випадок є лише винятком, що підтверджує правило. Всупереч загальноприйнятій думці, англійська шляхта жила рідше в надмірному багатстві і частіше в безнастанній небезпеці, ніж будь-яка інша шляхта Європи. І тому, що вона жила завжди в небезпеці, вона зуміла здобути собі пошану, а це означає, що вона стояла постійно напоготові. Часто забувають засадничий факт, що Англія була до середини вісімнадцятого століття найбідні-шою країною Заходу. І це врятувало шляхту. Оскільки вона не мала надмірних багатств, вона мусила відразу погодитись на торговельну й виробничу діяльність, що в Європі вважалася нешляхетною; себто вона дуже швидко рішила жити в економічно продуктивний спосіб і не покладатися на свої привілеї.

30) Те, що дім супроти суспільства,— це, в ширшому масштабі, нація супроти спільноти націй. Один з найясніших і найсерйозніших виявів панівного "самовдоволення" — це, як ми побачимо, рішення кількох націй робити в міжнародному співжитті те, що їм забагнеться. Вони це наївно називають "націоналізмом". І я, що гидую фарисейським підпорядкуванням інтернаціоналізмові, з другого боку вважаю гротесковою цю фазу "самовдоволення" найменш покликаних націй.

31) Хто за Коперником вірить, що сонце не заходить за обрій, проте бачить, як воно заходить, а оскільки бачення є первинною формою переконання, він таки далі вірить, що воно западає. Справа в тім, що його наукова віра постійно заперечує наслідки його первинної чи безпосередньої віри. Отак католик заперечує своєю догматичною вірою свою власну автентичну ліберальну віру. Це посилання на католика править тут за приклад, що має висвітлити вище викладені думки; але докорінна критика, якій я піддав масу наших днів, "самовдоволеного панича", не стосується до нього. Він сходиться з останнім тільки в одному пункті. Я докоряю "самовдово-леному паничеві" за неавтентичність, що охоплює майже всю його істоту. Католик неавтентичний лише в деяких пунктах своєї істоти. Але навіть цей частинний збіг лише позірний. Католик неавтентичний в одній частині своєї істоти — у всьому, що, хоч-не-хоч, робить з нього модерну людину,— тому, що він хоче бути вірний другій життьовій частині своєї істоти, а саме — релігійній вірі. Це означає, що призначення католика істотно трагічне. І, приймаючи цю частину неавтентичності, він сповняє свій обов'язок. "Самовдоволе-ний панич", натомість, зраджує себе самого через чисту неповажність — якраз, щоб уникнути всякої трагедії.

32) Пониження й збридження — це життьова форма того, хто [410] відмовився бути тим, ким він мусить бути. Його автентичне буття не вмирає, а обертається в тінь, що його обвинувачує, в привид, що постійно нагадує йому нижчість його сучасного буття супроти призначеного. Дезертир свого призначення — це живий самогубець.

33) Щоб панувала філософія, не потрібно, щоб панували філософи, як спершу вимагав Платон, ані навіть, щоб філософували імператори, як скромно бажав він пізніше. Обидві розв'язки були б, в істоті, фатальні. Щоб панувала філософія, досить, щоб вона існувала, себто, щоб філософи були філософами. Вже майже ціле сторіччя, як філософи займаються всім іншим: політикою, педагогікою, літературою та наукою.

34) Цей простий образ великого історичного перевороту, в якому зверхність шляхти замінено перевагою буржуазії, походить від Л. фон Ранке; але ясно, що його символічна і схематична правда вимагає чимало додатків, щоб бути зовсім вірною. Порох був відомий з непам'ятних часів. Винахід зарядної люфи належить якомусь ломбардійцеві, але він дав наслідки тільки тоді, коли вилито першу кулю. "Шляхта" вживала вогнепальної зброї в малій кількості, бо вона була задорога. Тільки міщанські війська, краще зорганізовані під господарським оглядом, могли її широко застосувати. Проте лишається буквальною правдою, що шляхта, репрезентована бургундійським військом середньовічного типу, була вщент розбита новим, не професійним, а міщанським військом швейцарців. Головна сила цього війська полягала в новій дисципліні і новій раціоналізації тактики.

35) Варто було б ближче розглянути цей пункт і вказати на те, що епоха абсолютних монархій в Європі оперувала дуже слабими державами. Як це вияснити? Суспільство вже починало розвиватись. Чому ж, коли держава була всесильна, абсолютна, вона не розбудувала своєї потуги? Вже згадано одну з причин: технічна, раціональна, бюрократична неспроможність родової шляхти. Але цього не досить. Треба додати, що в абсолютній державі аристократи не хотіли посилювати держави за рахунок суспільства. Всупереч загальноприйнятій думці, абсолютна держава інстинктивно шанувала суспільство куди більше, ніж наша демократична держава, яка має більше розуму, але менше відчуття історичної відповідальності.

36) Згадайте останні слова, що їх промовив Септімій Север до своїх синів: "Будьте згідні, платіть воякам і зневажайте все інше".

37) В такий спосіб міркує фізичний і біологічний розум, "натуралістичний розум", доводячи тим самим, що він менш розсудливий, ніж "історичний розум". Бо останній, коли трактує проблеми докорінно, а не побічно, як на цих сторінках, не визнає жодного факту за абсолютний. Для нього міркувати — це значить розчиняти всякий факт, відкриваючи його генезу. Див. есе автора "Історія як система". [411]

38) Було б цікаво показати, як в Каталонії співпрацюють дві протилежні сили: європейський націоналізм і "міський дух" Барселони, в якому все ще живуть нахили старої середземноморської людини. Я вже сказав при іншій нагоді, що левантієць є останнім homo antiqu-us, що залишився на Іберійському півострові.

39) Римляни ніколи не називали варварські поселення містами, хоч як густо стояли їх будинки. Вони їх називали "faute de mieux", sedes aratorum (поселення хліборобів.— фр., латин.).

40) Загальновідомо, що імперія Августа є протилежністю того, що хотів створити його названий батько. Цезар Август продовжує лінію Помпея, ворога Цезаря. Досі найкращою працею на цю тему є книжка Едуардо Мейєра "Монархія Цезаря і принципат Помпея", 1918.

41) Це навіть не є правдивим фактом, що всі іспанці говорять по-іспанськи, чи всі англійці по-англійськи, чи всі німці літературною німецькою мовою.

42) Звичайно, не взято тут до уваги таких випадків, як койнон і лінгуа франка, які є не національними, а специфічно міжнародними мовами.

43) Наділення всіх мешканців Імперії громадянством, що на перший погляд суперечить цьому, є насправді підтвердженням. Бо ця поступка була зроблена вже тоді, як громадянство втратило своє політичне значення і стало пустим титулом або ж зобов'язанням супроти держави. Годі було сподіватися чогось іншого від цивілізації, в якій рабство мало засадничий характер. Натомість для наших "націй" рабство було лише пережитком.

44) Таким чином, людина, без сумніву, "футуристична" істота, тобто вона живе передусім в майбутньому і майбутнім. Проте, я протиставляв античну людину європейцеві, твердячи, що перша була відносно замкнена супроти майбутнього, а остання відносно відкрита. Існує позірна суперечність між цими двома тезами. Це враження постає тоді, коли ми забуваємо, що людина є двоповерховою істотою: з одного боку вона є тим, чим вона є, з другого боку вона має про себе саму уявлення, які покриваються більше чи менше з її справжньою істотою. Очевидно, наші ідеї, воління і бажання не можуть перекреслити нашого правдивого я, але вони можуть ускладнити й переінакшити його. Антична людина і європеєць рівною мірою зайняті майбутнім; але перша піддає майбутнє заповіді минулого, тоді як ми даємо більшу суверенність майбутньому, новому як такому.