Бувайте, і дякуємо за рибу - Сторінка 7

І завжди розлом повертався, як притуплений роз'єднаний біль.

Зараз він летів через землі світла, а світло було часом, хвилі, якого − минаючі дні. Він відчув розлом, той другий розлом, він знаходився на відстані, відчувався наче волосинка на безкраїх просторах Землі.

І раптом він став вище всього цього.

Він запаморочливо танцював на краю запаморочливої безодні, яка закінчувалася нічим, в яку звалилася країна мрій і він, дико крутився, чіпляючись за порожнечу, розмахуючи руками у страхітливому просторі, кружляв і падав.

Через зубчасту прірву були інші землі, інший час, старіший світ, не розбиті, а ледве з'єднані дві Землі. Він прокинувся.

Холодний вітерець здмухнув гарячковий піт з його чола. Кошмар пройшов, і ось він відчуває себе собою. Він опустив плечі і м'яко потер очі кінчиками пальців. Нарешті прокинулося бажання заснути пропорційне його втомі. А щодо того, що це означало, якщо це хоч щось означало, він подумає про це зранку, а зараз він краще дістанеться до ліжка і ляже спати.

В його власному ліжку, його власний сон.

Він міг побачити свій будинок здалеку, і йому стало цікаво чому так виходить. Виявилось, що це силует, вималюваний місячним світлом, і розпізнав він його скоріше за тьмяною квадратною формою. Артур поглянув на силует і виявилося, що він стоїть приблизно на вісімнадцять дюймів над кущами троянд його сусіда Джона Ейнсворта. Його троянди були акуратно доглянуті, підрізані на зиму, підв'язані і марковані. Артуру стало цікаво, що його тримає над кущами, а коли він зрозумів, що нічого, то незграбно впав на землю.

Він піднявся, обтрусився і пошкутильгав додому.

Артур роздягнувся і повалився на ліжко.

І поки він спав телефон знову дзвонив. Він деренчав цілих п'ятнадцять хвилин і змусив Артура перевернутись в ліжку двічі, однак не мав шансів змусити його прокинутись.

Розділ 8

Артур прокинувся і почувався чудово, абсолютно казково, оновлено, нестямно від радості бути вдома, він стрибав від надлишку енергії, навіть ледве розчарувався тим, що зараз середина лютого.

Він протанцював до морозильника, дістав звідти якісь три найменш волохаті штуки, поклав на тарілку і спостерігав за ними зосереджено принаймні зо дві хвилини. Оскільки за відведений час вони не зробили спроби поворухнутись, він назвав їх сніданком і з'їв. Разом з тим, ці штуковини вбили заразну космічну хворобу, яку Артур підчепив, сам не знаючи того, на Фларґатонських Газових Болотах кілька днів тому, і яка інакше вбила б половину населення Західного Півкулі, осліпила б другу половину, а всіх інших зробила б стерильними психами. Тому населенню Землі неабияк пощастило.

Артур почувався сильним і здоровим. Спочатку енергійно вигріб лопатою всі непотрібні листи, а потім поховав кота.

Як тільки-но він закінчив свою роботу, задзвонив телефон. Артур дозволив йому дзвонити далі, поки вшановував хвилиною мовчання свого улюбленця. Хто б це не був він передзвонить, якщо це важливо.

Артур обчистив бруд з черевиків і повернувся всередину.

Серед куп непотрібних листів знайшлася невелика кількість важливих: документи з міської ради датовані трьома роками тому, з пропозицією знести його дім, кілька листів про оформлення офіційного розслідування щодо всієї схеми будівництва проїзду, а також трохи листів з Грінпісу, інформаційно-пропагандистської групи, до якої він одного разу випадково зробив пожертвування, вони просили допомоги з їхнім планом випустити на волю дельфінів і косаток; ще кілька листівок від друзів, які невпевнено скаржились на те, що він не виходив на зв'язок останнім часом.

Він все це зібрав і поклав у коробку з написом "Потрібно Зробити". Оскільки він почувався таким рішучим і енергійним цього ранку, то навіть додав слово "Негайно!"

Пізніше Артур дістав нового рушника і ще кілька дивних дрібничок з пластикового пакета, якого він отримав в Мегамаркеті Порту Браста. Слоган на його боці був розумним і ретельно спланованим каламбуром на центаурійській мові, однак він був повністю незрозумілий на будь-якій іншій мові і тому зовсім безглуздий для безмитного магазину в космопорті. Також в пакеті була дірка, тому він викинув його геть.

Артур раптом зрозумів, що там мало бути щось ще, але воно випало через дірку у маленький космічний корабель, який привіз його до Землі, люб'язно з'їхавши з основного маршруту, щоб висадити його прямо за А303. І справді, він загубив свою копію пошарпаної і побитої речі, яка допомогла йому знайти шлях через неймовірні звалища космосу, які він перетнув. Він загубив Путівник по Галактиці для космотуристів.

Ну, що ж, подумав Артур, цього разу він мені вже точно не знадобиться.

Йому треба було зробити кілька дзвінків.

Артур вже знав, як справитися з масою протиріч, які могли проявитися в його історії повернення. Він просто буде нахабним.

З цими думками Артур подзвонив в БіБіСі і попросив, аби його з'єднали з головою його відділу.

— О, привіт, це Артур Дент. Слухайте, вибачте, мене не було на роботі шість місяців, а ще я збожеволів.

— О, та не турбуйтесь. Я так і думав, що з вами щось таке. В нас це трапляється часто. Коли нам вас чекати?

— Коли їжаки виходять зі сплячки?

— Приблизно на весні.

— Я прийду одразу після цього.

— Чудовенько.

Він переглянув Жовті Сторінки і виписав список номерів, аби дещо спробувати.

— Здрастуйте, це госпіталь Старого Ельма? Так, я телефоную вам, щоб дізнатись чи можу поговорити з Фенеллою, ее... Фенелла — святий боже, от я дурний, та я скоро забуду своє ім'я, хм, Фенела — хіба це не сміховинно? Ваша пацієнтка, темноволоса дівчина, прибула вчора...

— Боюсь в нас немає жодних пацієнтів з ім'ям Фенелла.

— Справді? Я мав на увазі Фіона, звісно Фіона, ми просто часто називаємо її Фен...

— Вибачте, на все добре.

Клік.

Шість розмов поспіль залишили слід на його рішучому, енергійному, оптимістичному настрою, тому перед тим, як він його остаточно покине, Артур вирішив піти в паб і трохи скористатися цим.

Його осяйнула ідеальна ідея, яка пояснювала всі його непояснювані дивацтва разом, тому він більше нічим не переймався і, посвистуючи під ніс, штовхнув двері, які так бентежили його минулого вечора.

— Артур!!!

Він бадьоро усміхнувся у здивовані очі, які витріщились на нього з усіх кутків пабу, і повідомив, що чудово провів час у Південній Каліфорнії.

Розділ 9

Він погодився на ще одну пінту, підсунув келих ближче і трохи відпив з нього.

— Звичайно, я також мав свого особистого алхіміка.

— Ти що?

Він робив дурість і знав про це. Купа людей, які пригощають та "Холл і Вудхаус бест біттер" — суміш, з якою слід бути обережним. Хоча найперший її ефект змушував забути про обережність. Тому точка, в якій Артурові слід було зупинитись і більше не пояснювати зайвого, стала точкою, в якій він натомість почав вигадувати.

— О, так. — продовжував він із сіяючою посмішкою. — Саме тому я втратив стільки ваги.

— Що? — запитала аудиторія.

— О, так. — повторив він. — Каліфорнійці перевідкрили алхімію. О, так.

І знову посміхнувся.

— Однак, — повідомив він, — вона набагато корисніша за ту, ту яка ...

Він замислено зупинився, аби дати граматиці зібратись до купи в його голові.

— Якою займалися стародавні люди. Чи хоча б, — додав Артур, — намагались займатись. Знаєте, в них ніяк не виходило змусити її працювати. Нострадамус і ще інші. Не могли ніяк допетрати.

— Нострадамус? — здивувався хтось із слухачів.

— Я не думаю, що він був алхіміком, — додав інший.

— Я думав, — сказав третій, — він був пророком.

— Він став пророком, — запевнив Артур свою аудиторію, окремі частини, якої вже почали потроху розбрідатись, — тому що був паршивим алхіміком. Вам слід було знати таке.

Він ще раз відпив зі свого келиха. Це було саме те, чого Артур не куштував протягом восьми років. Він смакував його знову і знову.

— Ну і як же алхімія допомогла тобі, — запитала маленька частина аудиторії, — із втратою ваги?

— Я дуже радий, що ви запитали, — сказав Артур. — Дуже радий. І зараз я вам розповім, який зв'язок між... — Він зупинився. — Між цими двома справами. Тими, які ви згадали. Я вам розповім.

Артур замовк і почав маневрувати своїми думками. В його голові це виглядало так, наче нафтові танкери намагались зробити розворот за три спроби, в найвужчій частині Ла-Маншу.

— Вони відкрили як перетворити надлишок жиру в золото, — сказав він, керуючись затуманеним розумом.

— Ти жартуєш.

— О, так, — сказав Артур. — Тобто ні, — виправив він себе. — Тобто вони справді відкрили.

Він накинувся на ту частину слухачів, що сумнівалась більше всього, яку, за малим, складала повністю вся аудиторія. Тому це зайняло трохи більше часу ніж очікувалось.

— А Ви коли-небудь були в Каліфорнії? — домагався Артур. — Ви знаєте, що вони там виробляють?

Троє з аудиторію зізнались, що були, і що він плете нісенітницю.

— Та ви нічого не бачили, — наполягав Артур.

— О, так. — додав він, бо хтось запропонував розлити ще по порції.

— Доказ, — вказав він на себе і промахнувся лише на кілька дюймів, — перед вашими очима. Чотирнадцять годин в трансі, — сказав Артур, — у резервуарі. В трансі. Я був в резервуарі.

— Думаю, — додав він після вдумливої паузи, — я вже це казав.

Артур терпляче почекав поки наступну порцію належним чином розіллють. А в цей час збирав до купи наступну частину своєї історії, яка мала бути про те, що резервуар потрібно орієнтувати за перпендикуляром, який опущений від Полярної зірки, до лінії, яка з'єднує Марс і Венеру, і вже збирався розповісти її, а ж раптом він вирішив імпровізувати далі.

— Колись давно, — сказав він замість цього, — у резервуарі. У трансі.

Артур строго озирнувся навколо, щоб впевнитись, що всі уважно слідкують.

А потім продовжив.

— На чому я зупинився? — запитав він.

— В трансі, — підказав хтось.

— В резервуарі, — додав інший.

— О, так. — сказав Артур. — Дякую. І потроху — продовжував він протискуючись думками вперед, — потроху, потроху, весь ваш зайвий жир... перетворюється... в... — він зробив паузу для кращого ефекту — в підщ... підк... підкш... — він зупинився, щоб перевести подих — підшкірне золото, яке ви можете видалити хірургічним способом. А вилазити з резервуару пекельно важко. Що ви сказали?

— Я просто кашлянула.

— Я думаю ви сумніваєтесь в мої історії.

— Я лише прочистила горло.

— Вона справді просто кашлянула, — підтвердила значна кількість аудиторії низьким гулом.

— О, так? — запитав Артур, — Тоді все добре.