Чарівник Смарагдового міста - Сторінка 17

— Я всі нещастя зустріну покірно, якщо в мене буде серце.

— Добре. Завтра ви матимете серце. Все ж таки я стільки років був чарівником, що важко було чогось не навчитися.

— А як щодо мого повернення до Канзасу? — запитала Еллі, страшенно хвилюючись.

— Ох, дитя моє! Це дуже складно. Але дай мені кілька днів строку, й, можливо, мені поталанить переправити тебе до Канзасу…

— У вас це вийде, обов'язково вийде! — радісно вигукнула Еллі. — Адже у чарівній книзі Вілліни сказано, що "я повернусь додому, якщо допоможу трьом створінням у здійсненні їхніх найзаповітніших бажань.

— Напевне, так і станеться, — погодився Гудвін і повчально додав. — Чарівним книжкам треба вірити. А тепер, друзі мої, йдіть, і почувайтеся у моєму палаці, як вдома. Ми бачитимемося з вами щодня. Але нікому не розголошуйте ані слова про те, що я — Обманщик.

Друзі залишили тронну залу Гудвіна задоволеними, а Еллі — з надією, що Великий і Жахливий Обманщик поверне її до Канзасу.

ЗДІЙСНЕННЯ БАЖАНЬ

ЧУДОВЕ МИСТЕЦТВО ВЕЛИКОГО ОБМАНЩИКА

ранці Страшило пішов до Гудвіна по мозок.

— Друзі мої! — вигукнув він. — Коли я повернусь, то буду схожий на всіх людей!

— Я люблю тебе й такого, — щиро мовила дівчинка.

— Це дуже добре. Але побачиш, яким буду я, коли глибокі думки снуватимуть у моєму мозку!

Чарівник зустрів Страшила привітно.

— Ви не розгніваєтесь, мій друже, якщо я зніму з вас голову? — запитав він. — Мені ж треба напхати її мозком.

— О, будь ласка, не соромтеся! — весело відповів Страшило. — Знімайте її і тримайте в себе, скільки бажаєте. Я не відчуватиму від цього ніякої незручності.

Гудвін зняв голову Страшила й замінив солому на вузлик з висівками, змішаними з голками та шпильками. Потім прикріпив голову до тулуба Страшила й поздоровив його з мозком.

— Тепер ви розумна людина, — у вас новий мозок найвищого гатунку.

Страшило гаряче подякував Гудвіна й поспішив до друзів. Еллі дивилась на нього з цікавістю. Голова Страшила роздулась, з неї стирчали голки та шпильки.

— Як ти себе почуваєш? — турботливо спитала Еллі.

— Я відчуваю себе мудрим! — гордо відповів Страшило. — Мені б лише навчитися користуватися моїм новим мозком, і я стану славнозвісною людиною!

— А чому із твого мозку стирчать голки? — спитав Залізний Дроворуб.

— Це доказ гостроти його розуму, — здогадався Полохливий Лев.

Побачивши Страшила таким щасливим, Залізний Дроворуб з надією подався до Гудвіна.

— Мені доведеться прорізати у ваших грудях дірку, щоб установити серце, — попередив Гудвін.

— Я до ваших послуг, — відповів Залізний Дроворуб. — Ріжте, де хочете.

Гудвін пробив у грудях Дроворуба невеличкий отвір і показав йому красиве шовкове серце, напхане тирсою.

— Подобається вам?

— Воно чудове! А чи це красиве серце ласкаве, чи зможе воно любити?

— О, не турбуйтесь! — відповів Гудвін. — З таким серцем ви будете найчутливішою людиною на землі!

Серце було встановлено, отвір запаяно, і Залізний Дроворуб, радісний, повернувся до друзів.

— О, який я щасливий, любі мої друзі! — голосно вигукнув Дроворуб. — Серце б'ється у моїх грудях, як і раніше. Навіть дужче. При кожному кроці я відчуваю, як воно стукає у моїх грудях! І знаєте що? Воно значно ніжніше від того серця, яке було у мене раніше! Мене переповнює любов і ніжність!

До тронної зали увійшов Лев.

— Я прийшов по сміливість, — нерішуче мовив він, переступаючи з лапи на лапу.

— Хвилинку! — сказав Гудвін. Він дістав із шафи пляшку і вилив з неї якусь суміш у золотий таріль. — Ви повинні оце випити!

То був шипучий квас з домішкою валеріани. Запах не зовсім сподобався Левові.

— Що це? — недовірливо запитав він.

— Це сміливість. Її місце — тільки в нутрі, і вам треба її проковтнути.

Лев скривився, але випив рідину і навіть вилизав таріль.

— О, я вже роблюся дужим! Хоробрість заструмувала по моїх жилах і переповнює серце! — заревів він у захваті. — Вдячний вам, о, який я вам вдячний, Великий Чарівнику! — І Лев помчав до друзів…

Для Еллі потяглися сумні дні чекання. Побачивши, що три заповітних бажання її друзів здійснились, вона ще гарячіше прагнула повернутися до Канзасу. Цілісінькі дні маленька компанія проводила у розмовах.

Страшило запевняв, що у нього в голові ворушаться чудові думки; на жаль, він не може їх висловити, бо вони зрозумілі лише йому.

Залізний Дроворуб розповідав, як йому приємно відчувати биття серця під час ходи. Він почувався щасливим.

А Лев гордо заявив, що він ладний битися хоч з десятком шаблезубих тигрів, — такий він став сміливий! Залізний Дроворуб навіть побоювався, чи не надмірну порцію сміливості видав Левові Чарівник і чи не зробив він його безрозсудним: адже безрозсудність веде до загибелі.

Тільки Еллі мовчала і з тугою згадувала Канзас.

Нарешті Гудвін викликав і її:

— Ну, дитя моє, я зметикував, як нам потрапити до Канзасу.

— І ви вирушите туди зі мною? — здивувалась Еллі.

— Обов'язково, — підтвердив колишній чарівник. — Мені, зізнатися, набридла самотність і постійний страх бути викритим. Краще я повернуся до Канзасу і працюватиму в цирку.

— Ох, я така щаслива! — вигукнула Еллі і заплескала в долоні. — Коли ж ми вирушаємо?

— Не так швидко, дитя моє! Я переконався, що із цієї країни можна вибратися лише повітряним шляхом. Адже нас занесено сюди буревієм — мене на аеростаті, тебе — у будиночку. Мій балон цілий — я зберігав його усі ці роки. На нього, щоправда, де-не-де доведеться наліпити латки. А легкий газ водень, котрим наповнюють кулі аеростатів, я зможу відшукати.

Ремонт повітряної кулі тривав кілька днів. Еллі попередила друзів про швидку розлуку, й усі троє — Страшило, Дроворуб і Лев — дуже засмутилися.

Нарешті настав призначений день. Гудвін оголосив своїм підлеглим, що летить провідати свого давнього приятеля — Великого Чарівника Сонце, з котрим не бачився багато років. На площі біля палацу зібрався натовп. Гудвін включив водневий апарат, і куля почала швидко збільшуватися. Коли балон наповнився, Гудвін, викликаючи жах і захоплення юрби, забрався в кошик і звернувся до людей:

— До побачення, друзі мої!

Залунали вигуки "ура", й догори полетіли зелені шапки.

— Ми багато років жили в мирі та злагоді, і мені тяжко розлучатися з вами… — Гудвін витер сльози, і у натовпі почулися зітхання. — Та мій друг Сонце настійливо кличе мене, і я корюся: адже Сонце — могутніший Чарівник, ніж я! Згадуйте про мене, але не дуже сумуйте: смуток шкодить травленню. Додержуйтесь моїх законів! Не знімайте окулярів: це принесе вам велику біду! Замість себе я призначаю вашим правителем вельмишановного добродія Страшила Мудрого.

Здивований Страшило вийшов наперед, спираючись на свою чудову ковіньку, і статечно зняв капелюха. Мелодійний передзвін дзвіночків викликав у натовпі захоплення: у Смарагдовому місті не було звичаю підв'язувати дзвіночки до капелюхів. Юрба бурхливо вітала Страшила й тут же присягнулася на вірність новому правителю. Мовчало лише кілька заздрісників, які самі прагнули стати правителями. Вони затаїлися й мовчали.

Гудвін покликав Еллі, яка саме ніжно прощалася з друзями.

— Швидше в кошик! Куля готова до польоту!

Еллі востаннє поцілувала у морду великого грізного Лева. Лев був дуже розчулений: з очей його капали сльози, і він забував їх витирати китичкою хвоста.

Потім Страшило і Залізний Дроворуб ніжно потисли руку Еллі, а Тотошко попрощався з Левом, запевняючи, — що він ніколи не забуде свого великого друга й вітатиме від нього усіх Левів, яких йому трапиться зустріти у Канзасі.

Несподівано налетів вихор.

— Швидше! Швидше! — заволав стурбований Чарівник. Він помітив, що куля ось-ось зірветься у небо, і міцно натягнув мотузку.

І раптом — лусь! — мотузка урвалася й аеростат шугонув угору.

— Поверніться! Поверніться! — у розпачі заламувала руки Еллі. — Візьміть мене до Канзасу!

Та дарма: аеростат не міг спуститися, ураган підхопив його і помчав зі страшенною силою.

— Прощавай, дитя моє! — долинув до дівчинки слабкий голос Гудвіна з висоти, і аеростат зник поміж хмар.

Мешканці Смарагдового міста довго дивились у небо, а потім розійшлися по домівках.

Наступного дня трапилося сонячне затемнення. Жителі Смарагдового міста вирішили, що це Гудвін затемнив Сонце, опускаючись на нього.

По всій країні поширилася чутка, що колишній правитель Смарагдового міста живе на Сонці. Народ довго пам'ятав Гудвіна, та не дуже тужив за ним: адже у них був новий правитель — Страшило Мудрий, настільки мудрий, що розум не вміщувався у його голові й випирав назовні у вигляді голок та шпильок.

Мешканці Смарагдового міста страшенно пишалися:

— Немає у світі іншого такого міста, де правитель був би напханий соломою!

Бідолашна Еллі залишилася у країні Гудвіна. Ридаючи, вона повернулася до палацу.

Їй здавалося, що тепер у неї вже немає надії на повернення до Канзасу.

ЗНОВУ В ДОРОГУ

ллі невтішно плакала, затуливши долонями обличчя. В кімнаті почулася важка хода Залізного Дроворуба.

— Я потурбував тебе? — зніяковіло запитав Дроворуб. — Розумію, тобі не до мене, але, бач, мені хочеться поплакати за Гудвіном, а нікому витирати мої сльози: Лев сам плаче на задньому дворі, а Страшило — правитель, незручно турбувати його дрібницями…

— Бідолаха!..

Еллі підвелася і, доки Дроворуб плакав, старанно витирала сльози рушником. Коли ж він наплакався, то дуже ретельно намастився із дорогоцінної маслянки, подарованої йому Мигунами, — він завжди носив її біля пояса.

Вночі Еллі приснилося, що великий птах несе її високо над канзаським степом, і вдалині видніється рідна домівка. Дівчинка радісно закричала. Вона прокинулася від власного крику і вже не могла більше заснути від розчарування.

Вранці компанія зібралася у тронній залі порадитися про майбутнє. Новий правитель Смарагдового міста урочисто сидів на мармуровому троні; решта поштиво стояла перед ним.

Коли Страшило став правителем, він одразу здійснив свої давні мрії: справив собі зелений оксамитовий костюм і новий капелюх, до крис якого наказав пришити срібні дзвіночки від старого; на ногах у нього яскраво блищали начищені зелені чоботи із найкращої шкіри.

— Ми розкішно заживемо, — заявив новий правитель. — Нам належить палац і ціле Смарагдове місто. Тільки-но згадаю, як ще зовсім недавно я страхав вороння у полі, а нині став правителем Смарагдового міста, то, щиро кажучи, мені нічого нарікати на долю.

Тотошко негайно осадив зарозумілого Страшила:

— А кому ти повинен дякувати за все оце твоє благополуччя?

— Еллі, звичайно! — зніяковів Страшило.