Чуття і чутливість - Сторінка 5

- Джейн Остін -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

До нього легко можна буде добудувати пару кімнат; і коли моїм друзям неважко буде податися в таку далечінь, щоб побачитися зі мною, то мені і поготів неважко буде знайти для них місце у своєму домі.

Свою промову вона закінчила люб'язним запрошенням містера Джона Дешвуда та його дружини відвідати її у Бартоні, а запрошення Едварду вона зробила тоном іще люб'язнішим. Хоча після недавньої розмови зі своєю невісткою місіс Дешвуд твердо вирішила покинути Норленд якомога скоріше, у неї не було найменшого бажання сприяти тому, заради чого вона завела розмову. Вона зовсім не мала наміру розлучати Елінор і Едварда і своїм підкреслено ввічливим запрошенням Едварда хотіла продемонструвати дружині Джона Дешвуда, як мало для неї означає те, що невістка не схвалює можливого шлюбу між ними.

Знову і знову містер Джон Дешвуд говорив своїй мачусі про свій великий жаль з приводу того, що вона винайняла будинок так далеко від Норленда, що він не зможе їй допомогти з перевезенням меблів. Його і справді засмутила ця обставина, бо вона позбавляла його можливості зробити саме ту послугу, якою він хотів обмежити виконання обіцянки, що її він дав своєму покійному батькові. Усі їхні речі відправили кораблем. Вони складалися переважно з білизни, металевого посуду, порцеляни, книжок та прекрасного фортепіано Маріанни. В ту мить, коли відправляли пакунки, дружина Джона Дешвуда тяжко зітхнула: хоч статок місіс Дешвуд був мізерним порівняно з їхнім, їй, проте, було прикро, що та є хазяйкою таких гарних сервізів.

Місіс Дешвуд винайняла будинок на рік; у ньому вже були всі необхідні меблі, тож туди можна було відразу в'їхати й жити. Ні в кого не виникло ніяких труднощів з угодою; у Норленді її утримувала лише необхідність уладнати свої справи і визначитися щодо майбутньої кількості слуг, після чого вона мала намір податися на захід. Усе це незабаром вона владнала, бо те, що їй необхідно було зробити, вона зробила дуже швидко. Коні, що залишилися від її чоловіка, були продані невдовзі по його смерті, а як тільки з'явилася можливість позбутися і карети, то вона теж продала її після слушних порад своєї старшої дочки. Якби місіс Дешвуд прислухалася лише до своїх власних бажань, то вона б залишила карету заради комфорту своїх дітей, але розважливість Елінор взяла гору. А ще її розважливість обмежила кількість — вирішили взяти двох жінок і одного чоловіка, якого порекомендували їхні норлендські знайомі.

Чоловіка та одну з жінок відразу ж послали до Девонширу, щоб ті приготували будинок до прибуття своєї хазяйки, бо оскільки місіс Дешвуд зовсім не знала леді Мідлтон, то вона воліла краще відразу ж їхати до котеджу, аніж спочатку робити візит до Бартон-парку. Вона так беззастережно покладалася на ту характеристику будинку, яку дав йому сер Джон, що не відчувала потреби самій оглянути його ще до в'їзду. Її бажанню якомога швидше поїхати з Норленда не давала ослабнути та відверта втіха, з якою на цей від'їзд очікувала її невістка; цю втіху невістка майже не намагалася приховати, коли для годиться радила не поспішати з від'їздом. Ось і настав найбільш підходящий час для названого сина місіс Дешвуд належним чином виконати обіцянку, яку він дав своєму батькові. Оскільки він не сподобився зробити це відразу після свого переїзду до маєтку, то здавалося, що тепер саме час згадати про неї. Але невдовзі місіс Дешвуд втратила на це надію, переконавшись із його поведінки та висловлювань, що сподівана допомога не сягала далі дозволу мешкати їм у Норленді протягом півроку. Джон Дешвуд дуже часто говорив про господарські витрати, що зросли, і про свій схудлий гаманець (наче ніхто інший з людей багатих не змушений був витрачати гроші), тому було очевидно, що він не тільки не здатний надати допомогу, а й сам її потребує.

Минуло лише кілька тижнів з дня отримання першого листа від сера Джона Мідлтона, а в новому помешканні уже все було готово до переїзду місіс Дешвуд та її дочок; тож їхня подорож почалася.

Немало сліз пролили вони, прощаючись з рідною домівкою.

— Мій любий Норленде! — мовила Маріанна, прогулюючись біля будинку в останній вечір їхнього перебування там. — Коли ж то я перестану сумувати за тобою! Коли ж то я стану почуватися вдома в іншому місці! О моя люба домівко, якби ти тільки знала, як я страждаю, дивлячись на тебе з цього місця, з якого, можливо, я більше ніколи тебе не побачу! А ви, мої любі дерева, що стали такими рідними! Але ви залишитеся незмінними. Жоден ваш листок не зжовкне через наш від'їзд, жодна гілка не застигне у смутку від того, що ми вас більше не побачимо! Так, ви залишитеся незмінними і незворушними, нездатними усвідомлювати радість чи печаль, що ви їх викликали, нечутливі до того, що у вашій тіні прогулюватимуться тепер інші люди! Та чи любитимуть вони вас?

РОЗДІЛ 6

Перша частина їхньої подорожі минала в настрої надто меланхолійному і тому просто не могла не бути сумною, нудною і неприємною. Але під кінець їхня цікавість до того, як виглядає місцевість, де вони тепер мали жити, подолала почуття пригніченості, а вигляд Бартонської долини, коли вони до неї в'їхали, додав їм бадьорості. Долина родючими ґрунтами й густими лісами та соковитими пасовиськами милувала око. Покривулявши долиною більше милі, вони нарешті дісталися свого будинку. Єдиною ділянкою перед ним було маленьке зелененьке подвір'ячко, до якого вони потрапили через чепурненькі ворітця.

Бартон Котедж як будинок був хоч і маленький, зате зручний і компактний, але як сільський котедж був трохи недоладний, бо будівля була квадратна, дах — вкритий черепицею, віконниці не були пофарбовані в зелений колір, а на стінах не було жимолості. До садка, що знаходився поза будинком, вів до задніх дверей вузький коридор. З кожного боку передпокою було по одній вітальні квадратної форми — обидві приблизно шістнадцять на шістнадцять футів; за ними знаходилися службові приміщення та східці. Решта будинку складалася з чотирьох спалень і двох мансард. Котедж був збудований не так давно і тому перебував у доброму стані. Порівняно з Норлендом він справді виглядав непоказним і маленьким, але сльози, викликані цією згадкою, після того як вони зайшли до будинку, невдовзі висохли. Їх збадьорила радість слуг, викликана їхнім приїздом, і тому всі стали вдавати добрий настрій, аби звеселити одне одного.

Тільки-но почався вересень; це була чудова пора року, у світлі сонця все довкола справляло найприємніше враження, й вони вже не сумнівалися, що не пошкодують про свій переїзд сюди.

Розташування будинок мав добре. Відразу поза ним здіймалися високі пагорби, до того ж неподалік один від одного; одні були пологими й трав'янистими, інші — обробленими або ж укриті мохом. Село Бартон розташувалося переважно на одному з цих пагорбів і з вікон котеджу здавалося чарівним. Пагорбами, що обрамляли котедж, долина в тому напрямі і закінчувалася; починаючись поміж двох найкрутіших, вона знову відгалужувалася, але в іншому напрямку і під іншою назвою.

Розмірами будинку і меблями в ньому місіс Дешвуд була в цілому дуже задоволена, хоча багато чого з того, до чого вона звикла у своєму житті і що здавалося їй необхідним, тут бракувало. Проте їй завжди подобалося все покращувати і до всього щось додавати, до того ж цього разу вона мала достатньо грошей готівкою, щоб надати приміщенням усієї необхідної вишуканості.

— Звичайно, — сказала вона, — будинок для нашої родини замалий, але поки що нам у ньому буде комфортно, та й пора року для переробок уже запізня. Можливо, навесні, коли я матиму більше грошей, — сподіваюся, що так воно і станеться, — можна буде і про перебудову подумати. Обидва передпокої є замалими для тієї кількості друзів, котрі, як я сподіваюся, будуть часто тут збиратися. Я вже думала про це. Можливо, доведеться пустити коридор через один з цих передпокоїв, додавши ще й частину другого, таким чином зробивши новий вхід. Таке перепланування, а ще нова вітальня, яку можна легко добудувати, а ще спальня та мансарда нагорі перетворять наш маленький котедж на чималенький будиночок. Шкода, що сходи не такі гарні, як мені хотілося б. Але не може бути все гаразд одночасно; гадаю, що їх неважко буде розширити. Подивимося, наскільки значним буде коло наших знайомих навесні, і відповідно до цього ми й будемо планувати поліпшення нашого будинку.

А поки жінка, якій ніколи в житті не доводилося економити коштів, ще тільки збиралася здійснити переробки за рахунок заощаджень із доходу в п'ятсот фунтів на рік, у новоприбулих вистачило глузду задовольнитися будинком у його теперішньому стані; кожна з них завзято розв'язувала свої конкретні проблеми і намагалася, обставляючись книжками та іншими пожитками, відчути себе як удома. Маріаннине фортепіано розпакували і розташували у зручному місці; Елінорині малюнки прикрасили стіни вітальні.

Наступного дня після сніданку їх відволік від цих занять господар котеджу, який приїхав, щоб запросити їх до Бартона і поцікавитися, чи все у них є з дороги, а також запропонувати скористатися усіма речами з його будинку та саду. Сер Джон Мідлтон був статечним чоловіком років сорока. Колись він гостював у Стенхіллі, але це було дуже давно, і тому молоді кузини не пам'ятали його. Обличчя його було дуже привітним, а манери він мав такі ж доброзичливі, як і стиль його листа. Здавалося, що він справді радий їхньому приїзду і що їхній комфорт є об'єктом його непідробної турботи. Сер Джон Мідлтон багато говорив про своє щире бажання, аби вони стали добрими друзями їхньої родини, і так сердечно запрошував їх обідати у Бартон-парку кожного дня, доки вони облаштуються на новому місці, що новоприбулі не могли відмовити, хоча його наполегливість трохи й виходила за межі коректності. Доброта хазяїна будинку не обмежувалася словами, бо через годину по тому, як він пішов, вони отримали від нього великого кошика, наповненого овочами та фруктами, після чого увечері надійшов подарунок у вигляді дичини. Крім того, сер Джон Мідлтон наполіг на тому, щоб відносити і забирати з пошти їхні листи; він також хотів, щоб йому не відмовили в задоволенні кожного дня посилати їм свою газету.

Леді Мідлтон надіслала їм через нього надзвичайно ґречного листа, в якому йшлося про її намір засвідчити свою пошану місіс Дешвуд, щойно вона переконається, що такий візит буде доречним; відповіддю на цей лист було не менш ґречне запрошення, тож її світлість леді Мідлтон представили новоприбулим наступного ж дня.

Їм, звичайно ж, дуже хотілося побачити людину, від якої так багато мав залежати їхній комфорт і добробут у Бартоні; і елегантність її зовнішності цілком відповідала їхнім уявленням і бажанням.