Чужинець на чужій землі - Сторінка 16

Очікування — це щось, до чого йому не потрібно було докладати зусиль; тож він відкинувся на сидінні, задоволений, що між ним та його братом все добре, і насолоджувався краєвидом. Він вперше бачив це місце з повітря, і з кожного боку було чимало нового, вартого того, щоб спробувати ґрокнути його. Йому спало на думку, що звичне вдома перенесення не можна застосувати до приємних видовищ, які він бачив унизу. Завдяки цій думці він майже почав порівнювати марсіанські та людські методи, яких Старійшини не схвалювали, — але його розум підсвідомо відкинув таку єресь.

Джилл мовчала й далі, намагаючись зосередитись. І раптом вона зрозуміла, що таксі вже майже підлітало до її будинку, й так само швидко усвідомила, що її квартира — це останнє місце, куди варто йти: коли вони з'ясують, як Смітові вдалося втекти і хто йому допоміг, там їх шукатимуть у першу чергу. Вона не тішила себе думкою, що замела усі сліди. Поки що вона нічого не знала про політичні методи, але підозрювала, що повинна була залишити відбитки пальців у кімнаті Сміта, вже не кажучи про людей, які бачили їх, коли вони виходили. Вона навіть чула, що техніки могли розшифрувати плівку з пілота таксі й достеменно дізнатись, куди це авто їздило того дня; куди саме і коли.

Вона потяглася вперед, ляснула по ключах наказів і скасувала вказівку їхати до неї додому. Вона не знала, чи записалось це на плівці, чи ні, але не збиралася їхати туди, де на неї вже могла чекати поліція.

Таксі зупинилося, вилетіло з транспортного потоку і зависло. Куди вона може піти? Де у цьому бджолиному місті вона зможе сховати дорослого хлопця, напівідіота, який навіть не може самостійно одягтися? Хлопця, якого шукатимуть по всій планеті? О, якби ж тільки тут був Бен! Бене... де ти?

Вона знову потягнулась вперед, взяла телефон і безнадійно набрала номер Бена, очікуючи почути відсторонений голос автоматичного запрошення залишити повідомлення. У душі засвітився вогник надії, коли їй відповів чоловічий голос... але коли вона збагнула, що то був не Бен, а його мажордом Озберт Кілгаллєн, так само швидко згас.

— О, вибачте, містере Кілгаллене. Це Джилл Бордмен. Я думала, що телефоную додому до містера Кекстона.

— Так і є. Але я завжди отримую переадресовані дзвінки в офіс, коли його немає довше від двадцяти чотирьох годин.

— Він й досі не повернувся?

— Боюся, що ні. Є щось, що я можу для вас зробити?

— О, ні. Послухайте, містере Кілгаллен, хіба це недавно, що Бен просто безслідно зник? Ви не хвилюєтесь про нього?

— Що? Чому б я мав хвилюватись? У його повідомленні було зазначено, що він не знає, скільки буде відсутній.

— Хіба це само собою не дивно?

— Не для роботи містера Кекстона, міс Бордмен.

— Що ж... Думаю, що у його відсутності є щось дуже дивне! І мені здається, що вам слід доповісти про це. Ви повинні поширити це повідомлення у всіх сервісах новин по всій країні; у всьому світі!

Навіть попри те, що у телефоні в таксі не було зображення, Джилл відчула, як Озберт Кілгаллен напружився:

— Боюся, міс Бордмен, що мушу розібратися з рекомендаціями працедавця самостійно. Гм... якщо дозволите: завжди знаходиться якийсь... "гарний друг", що телефонує містеру Кекстону майже щоразу, коли він їде з міста.

Якісь кралі намагаються накинути на Бена хомут. Джилл сердито зрозуміла: цей Озберт подумав, що вона — одна з них. Це витіснило з її голови наполовину сформовану думку попросити про допомогу, і вона якнайшвидше вимкнулась.

Але куди вона може піти? Очевидне рішення вигулькнуло в її свідомості. Якщо Бен зник, а влада затримала його, то останнє місце, де вони шукатимуть Валентина Сміта, — це Бенова квартира. Хіба що, виправилась вона, вони не зв'яжуть її з Беном. Хоча навряд чи таке станеться.

Вони могли б перекусити, використавши Бенові запаси: не варто ризикувати, замовляючи щось із підвалу, адже там могли знати, що він у від'їзді. І ще: вона змогла б позичити Беновий одяг для своєї дурнуватої дитини. Останню крапку було поставлено, і Джилл набрала комбінацію до квартири Бена. Таксі перепрограмувалося на новий маршрут і рушило з місця.

Вже перед квартирою Бена Джилл нахилилась до мікрофона біля дверей і виразно промовила:

— Karthago delenda est![16]

Нічого не сталося.

— Прокляття! — промовила вона собі під ніс. — Він змінив пароль.

Ноги підкошувались, і вона ще постояла трохи, відвернувшись від Сміта. Потім знову заговорила у мікрофон. Це був замок фірми "Рейтон", який як відчиняв двері, так і повідомляв про відвідувачів. Вона скористалась мізерним шансом на те, що Бен міг повернутися.

— Бене, це Джилл.

Двері відчинилися.

Вони увійшли всередину, і двері за ними зачинилися. На мить Джилл здалося, що це Бен впустив їх, але потім вона зрозуміла, що випадково натрапила на його новий пароль... Милий комплімент вкупі з вовчою тактикою, що призначався їй. Вона усвідомила, що повинна обійтися без компліментів, щоб придушити жахливу паніку, яку відчула, коли двері не відчинилися.

Сміт тихенько стояв біля самісінького товстого зеленого газону й оглядав кімнату. Це було ще одне нове для нього місце, — ще не ґрокнуте, проте воно одразу йому сподобалось. Тут було не так захопливо, як у тому, що рухалось, де вони щойно були, але це набагато краще підходило для того, щоб зібрати свою особистість докупи. Він з інтересом глянув на вікно, але не розпізнав його як вікно, помилково сприйнявши за живу картинку, схожу на ті, що були в нього вдома... У палаті в Бетесді не було вікон; його тримали в одній з нових будівель, тому він ще не знав, що це таке — "вікно".

Сміт схвально відзначив, що імітація глибини та руху на картині була ідеальною: напевно, її створив якийсь справді видатний митець. До цього часу в нього не було причин думати, що люди одержимі мистецтвом; завдяки цьому новому враженню його ґрокання про них підвищилось, і йому на душі стало тепліше.

Його увагу привернув якийсь рух; він повернувся і побачив, що його брат знімає фальшиву шкіру та взуття.

— Прокляття, як у мене болять ноги! — Вона підняла очі і побачила, що Сміт з виразом цікавості на своєму дитячому обличчі спостерігає за нею. — Зроби так само, якщо хочеш. Тобі сподобається.

Він моргнув.

— Як зробити?

— Я зовсім забула. Йди сюди, я допоможу.

Вона зняла з нього черевики, стягнула шкарпетки й відкинула їх убік.

— Ось. Хіба це не прекрасно?

Сміт порухав пальцями у холодній траві, невпевнено промовив:

— Але воно ж живе?

— Звісно ж, живе. Це справжня жива трава. Бен витрачає багато грошей, щоб підтримувати її такою. Спеціальні світильники коштують більше, ніж я заробляю за місяць. Тож пройдись і дозволь своїм ногам насолоджуватись цим.

Сміт пропустив повз вуха більшість її промови, але зрозумів, що траву зроблено з істот і його запросили пройтись по них.

— Ходити по істотах? — запитав він з недовірливим жахом.

— Що? Чому ні? Це не пошкодить траву, вона спеціально призначена для килимів у будинках.

Сміт нагадав собі, що водний брат поганого не порадить. З острахом, він обережно пройшовся килимом і зрозумів, що йому це подобається і що істоти не протестують. Він встановив свою чутливість до таких речей на той максимум, який тільки був можливий; його брат мав рацію, вони існують для того, щоб по них ходили. Він вирішив обійняти і вшанувати їх; це зусилля ледь нагадувало інакше — те, коли люди намагаються сприйняти переваги канібалізму — звичаю, що був для Сміта ідеально правильним.

Джилл зітхнула.

— Що ж, нам краще припинити гратися. Я не знаю, як довго ми будемо тут у безпеці.

— Безпека?

— Ми не можемо залишитися тут надовго. Саме у цю хвилину вони можуть перевіряти кожний вид транспорту, що покинув Центр.

Вона спохмурніла і замислилась. Її квартира не варіант; це місце теж, до того ж Бен хотів забрати його до Джубала Гаршоу. Але вона не була знайома з Гаршоу і навіть не була впевнена, що той дійсно живе, за словами Бена, десь у Поконосі. Що ж, вона хоча б спробує це з'ясувати й сама зателефонує йому. Це був вибір без вибору: їй просто більше нікуди було йти.

— Чому ти такий сумний, мій брате?

Джилл відволіклася від думок і поглянула на Сміта. Боже, ця нещасна дитина навіть не знає, що щось не так! Вона доклала справжніх зусиль, щоб поглянути на все з його точки зору. Їй це не вдалося, але вона усвідомила, що він навіть не здогадується про те, що вони тікають від... Від кого? Від копів? Від керівництва лікарні? Джилл ще не до кінця розуміла, що накоїла і які закони порушила, — вона лише знала, що самотужки боролась проти об'єднаної волі Великих Людей; Володарів; тих, хто Ухвалював Рішення.

Але як вона могла сказати Людині з Марса, проти кого вони виступили, якщо ще й сама цього не розуміла? Чи є на Марсі поліція? Розмови з ним більше нагадували їй перекрикування крізь ринву.

Небеса, а чи є у них хоча б ринви на Марсі? Чи дощ?

— Не забивай собі голову, — розсудливо промовила вона, — просто роби те, що я кажу.

— Так.

Це було незмінене, необмежене прийняття; внутрішня згода. Раптом у Джилл виникло відчуття, що він без вагань вистрибне з вікна, якщо вона про це попросить. І в цьому вона була впевнена; він вистрибнув би, насолоджуючись кожною секундою падіння з двадцятого поверху, і прийняв би без жодного здивування чи образи примусове відділення від тіла.

Не те щоб він не розумів, що таке падіння вб'є його: страх смерті був надзвичайно далеким для нього поняттям. Якби водний брат обрав для нього таке дивне відділення, він вшанував би це і спробував би ґрокнути.

— Що ж, ми не можемо стояти тут, ніжачи свої ноги. Мені слід нагодувати нас, і я повинна переодягти тебе, а потім нам потрібно буде піти. Знімай це. — Вона пішла оглянути Бенову шафу.

Потім вона повернулася, обравши для Сміта непримітний костюм для подорожей, берет, сорочку, нижню білизну та черевики. Сміт сердито гарчав, як кошеня, що грається з клубком; він спробував виконати її прохання, але його рука заплуталась у сестринській уніформі, а обличчя прикривала сорочка. Він навіть не зняв накидки перед тим, як спробував роздягтися.

Джилл вигукнула:

— Господи! — і кинулась йому на допомогу.

Вона звільнила його від одягу, глянула на вбрання і вирішила потім його сховати. Вона могла заплатити за ці речі Етті Шир пізніше і не хотіла, щоб копи знайшли їх тут, просто про всяк випадок.

— Мій хороший, перед тим як надягнути чисті Бенові речі, тобі слід прийняти ванну.