Чужинець на чужій землі - Сторінка 78

Джилл трохи здивувало (хоч так само й порадувало), що Пат так само спокійно сприймала все навіть тоді, коли новому водному брату показали, що Майк був здатний творити більші дива, ніж здавалося раніше. Але тоді Джилл ще не знала, що Патриція Пайвонскі вже зустрічала святого раніше... І що Патриція очікувала більшого від святого. Сама Джилл була просто щаслива, що вони досягли точки на перетині кривих і обрали правильну дію... І була надзвичайно щаслива стати ближчою — оскільки точка перетину була визначена. Про все це вона думала марсіанською.

Коли вони відпочивали, Майк догоджав Патті, купаючи її за допомогою телекінезу, а Джилл сиділа на краю ванни і скрикувала, хихочучи разом із старшою жінкою. Це була просто гра, дуже людська, зовсім не марсіанська; якось Майк так само скупав Джилл — радше через лінь, щоб не підійматися з води, і так чи інакше випадково. Тепер це перетворилося на традицію, і Джилл хотіла, щоб про неї на власному досвіді дізналася і Патті. Джилл із задоволенням спостерігала за обличчям Патті, коли та зрозуміла, що її розтирають м'які, невидимі руки... За якийсь час вона за одну мить висохла — без рушника чи поруху повітря.

Патриція моргнула.

— Після цього мені потрібно випити. Багато.

— Звичайно, дорогенька.

— І я все одно хочу показати вам свої татуювання, їх усі — Патриція вийшла вслід за Джилл у вітальню, а за нею Майк. Він зупинилася посеред килиму. — Але спочатку подивися на мене. Подивися на мене, а не на мої татуювання. Що ти бачиш?

Злегка шкодуючи, Майк подумки стер її тату та глянув на свого нового брата без її прикрас. Йому дуже подобалися її татуювання; вони були особисто її, виділяли її та робили собою. Йому здавалося, що ці тату злегка додають їй марсіанського смаку, оскільки вона не мала невиразної схожості з більшістю людей. Він уже запам'ятав їх усі і розмірковував над тим, що із задоволенням теж зробив би собі татуювання по всьому тілу, — щойно ґрокне, що на них має бути зображено. Життя його батька, водного брата Джубала? Йому потрібно над цим подумати. Він обговорить це з Джилл, і вона, напевно, теж захоче зробити тату. Які візерунки зробили б Джилл ще прекраснішою? Так само як парфуми підсилили запах Джилл, не змінюючи його?

Те, що він побачив, коли глянув на Пат без її татуювань, йому сподобалося, проте не так сильно: вона виглядала так, як має виглядати жінка. Майк все ще не ґрокнув колекцію картинок Дюка; вони були цікаві; вони пояснили Майку, що існує безліч жінок різних розмірів, форм, пропорцій та кольорів; окрім того, він дізнався й про те, що існує певна різноманітність у акробатиці, яка є частиною фізичної любові. Проте, вивчивши ці прості факти, він, здавалося, ґрокнув, що більше не зможе нічого навчитися з картинок Дюка. Раннє виховання сформувало в Майку дуже точного спостерігача за допомогою зору (та інших відчуттів), проте те ж саме виховання зробило його нечутливим до ледь вловимого задоволення вуайеризму. Не тому, що жінки (включно з найвиразнішою, Патрицію Пайвонскі) не збуджували його сексуально, а тому, що причиною цьому було не їх споглядання. За відчуттями, більшою мірою нюховими та дотиковими, він був напівмарсіанин і напівлюдина; а паралельний людському рефлекс у марсіан (ледь помітний, як чхання), що виступав спусковим гачком, — активували лише у відведений йому час. Те, що можна було назвати "сексом" марсіанською, було приблизно таким же романтичним, як внутрішньовенне годування.

Проте, оскільки його попросили глянути на неї без її татуювань, Майк зосередив увагу на тій Патриції, яку вже й так знав: вона мала власне обличчя, відзначене красою її життя. Вона мала, як він побачив з легким здивуванням, власне обличчя навіть більше, ніж Джилл, — і це змушувало його відчувати до Пат щось навіть більше за те почуття, яке він ще не називав любов'ю, — і для якого, проте, використовував особливу марсіанську ідею.

У неї також був і власний аромат, і власний голос — як і в усіх людей. Її голос був хрипким, і йому подобалося слухати її, навіть коли він не ґрокав значення того, що вона казала; її аромат змішувався (він знав) з слідами гіркого мускусу від щоденних контактів зі зміями, що його не вдавалося змити. Він не прибрав його; змії Пат були частиною її самої — так само, як і її тату. Майкові подобалися змії Пат, і він міг абсолютно безпечно тримати отруйних, навіть не розтягуючи час, щоб передбачити та уникнути їхніх укусів. Вони ґрокали з ним; він насолоджувався їхніми невинними безжальними думками — це нагадувало йому про дім. Окрім Пат, Майк був єдиним, хто міг тримати Солоденьку булочку із задоволенням для самої боа-констріктора. Якщо було потрібно, щоб її взяв хтось інший, вона зазвичай зберігала свою звичну апатію, проте Майка вона сприймала як заміну Пат.

Майк дозволив малюнкам з'явитися знову.

Джилл дивилася на неї й дивувалася — нащо тітонька Патті ще від самого початку взагалі дозволила зробити собі тату? Вона б виглядала справді милою, якби не була стриптизеркою на ярмарку. Проте вона любила тітоньку Патті за те, якою вона була, а не за те, як вона виглядала, — і, звичайно ж, це забезпечувало їй стабільне життя... Щонайменше доки вона не стане такою старою та виснаженою, що дурні не плататимуть, щоб глянути на неї, навіть якби всі ці татуювання були підписані Рембрандтом. Вона сподівалася, що Патті відкладала кругленьку суму, але потім згадала, що тітонька Патті тепер була однією з водних братів Майка (і її теж, звичайно), а незліченні статки Майка забезпечували Пат впевнену старість; Джилл стало тепліше від цієї думки.

— Ну? — повторила місіс Пайвонскі. — Що ти бачиш? Скільки мені років, Майку?

— Не знаю, — просто відповів він.

— Вгадай.

— Я не можу вгадати, Пат.

— О, спробуй. Ти не образиш мене.

— Патті, — вставила Джилл, — він і справді має на увазі що не може вгадати. У нього ще не було можливості навчитися судити про вік, ти ж знаєш, як мало часу він провів на Землі. До того ж Майк думає марсіанськими роками та марсіанськими величинами. Якщо це час чи геометрична фігура, я маю перекласти їх для нього.

— Що ж... вгадай ти, любонько. Будь чесною.

Джилл знову подивилася на Патті, розглядаючи її підтягнуте тіло, а також руки, горло та кутики очей, потім відняла від своєї здогадки п'ять років, попри марсіанську відвертість, яку вона була винна водному брату.

— Гм... Близько тридцяти. Плюс мінус рік.

Місіс Пайвонскі тріумфально засміялася.

— Ось вам і нагорода від Істинної Віри, мої любі! Джилл, любонько, мені вже за сорок. А от наскільки за сорок — не скажу; я припинила рахувати.

— Ззовні й не скажеш.

— Знаю. Ось, що Щастя робить для тебе, голубко. Після народження першої дитини я дозволила своїй фігурі зникнути. Я була схожа на бляшанку — вони вигадали слово, яке гарно мені підходило, — "обширна". Живіт здавався як на чотири місяці, чи й гірше. Груди обвисли, а я ніколи їх не підтягувала. Ви не повинні мені вірити; звісно, я знаю, що гарні пластичні хірурги не залишають шрамів... Проте, люба, на мені це було б помітно; це б пошкодило більшу частину двох моїх татуювань. І тоді я побачила світло! Переродилася. Жодних вправ чи дієт — я й досі їм, як свиня, і ви це знаєте. Щастя, люба. Ідеальне Щастя Господнє завдяки допомозі Благословенного Фостера.

— Це неймовірно, — сказала Джилл, і саме це вона мала на увазі. Вона знала жінок, яким вдалося зберегти фігуру так само (і вона рішуче мала намір зберегти свою)... Але в кожному разі — завдяки значним зусиллям. Вона знала, що тітонька Патті говорить правду про дієти та вправи, — щонайменше впродовж того часу, відколи вони познайомилися... А як хірургічна медсестра Джилл знала напевно, що і де вирізали у втручанні з підтягування грудей; однак ці татуювання ніколи не знали скальпеля.

Та Майка це не вразило. Він дійшов переконливого висновку, що Пат навчилася думати своїм тілом і хотіла цього — незалежно від того, чи приписує вона це Фостеру, чи ні. Він все ще намагався навчити Джилл такому контролю, проте знав, що їй доведеться покращити знання марсіанської, щоб ідеально опанувати його. Без поспіху: очікування завершить процес. Пат продовжувала говорити:

— Я хочу, щоб ви побачили, що для мене зробила Віра. Проте це ззовні; справжня зміна — всередині. Щастя. Я повинна спробувати розповісти вам про нього. Добрий Господь знає, що в мене немає ні духовного сану, ні дару ораторського мистецтва... Та я спробую. І тоді я відповім на усі ваші питання, якщо зможу. Перше, що ви маєте прийняти, — це те, що всі інші так звані церкви — це пастки Диявола. Наш любий Ісус проповідував Істинну Віру; так сказав Фостер, і я вірю, що так було насправді. Проте впродовж Темних Часів його слова навмисно перекрутили, додали та змінили, аж до такої міри, що і сам Ісус би їх не впізнав. І тому на Землю відправили Фостера — щоб виголосити Нове Одкровення та виправити й очистити їх знову.

Патриція Пайвонскі підняла пальця й несподівано стала приголомшливо схожою на жрицю, вбрану лише в свої чесноти та містичні символи.

— Бог хоче, щоб ми були Щасливі. Він наповнив світ речами, які роблять нас щасливими, — якщо тільки ми бачимо світло. Чи дозволив би Господь виноградному соку перекритися на вино, якби Він не хотів, щоб ми його пили й були радісними? Він міг легко лишити його виноградним соком... Чи одразу перетворити на оцет, від якого ніхто б радісно не хихотів. Хіба це не істина? Звичайно, Він не мав на увазі, що тобі слід напиватися до чортиків, бити дружину та покидати дітей... Проте Він дав нам гарні речі, щоб ми ними користувалися, не зловживаючи... І не ігнорували їх. Але, якщо тобі хочеться випити одну чарку або й шість, серед друзів, які теж побачили світло, і якщо через це ти захочеш стрибати, танцювати та дякувати Господу за його доброту... То чому ні? Бог створив алкоголь, і він створив ноги, і він створив їх так, щоб ти міг користуватися ними одночасно і бути щасливим!

Вона замовкла, а потім продовжила:

— Налий мені ще, люба; проповідування викликає спрагу — тут потрібен не імбирний ель, а гарне житнє віскі. І це ще не все. Якби Господь не хотів, щоб на жінок дивилися, — він би зробив їх потворними; це справедливо, чи не так? Господь не мухлює; Він встановлює правила Сам...