Діти капітана Гранта - Сторінка 5

Перед очима в неї стало безрадісне прийдешнє цих дітей. І тут Гелені раптом спала висока й благородна думка.

— Мері Грант! — вигукнула вона. — Заждіть, моя дитино, послухай мене.

(11) "Пасажирів просять не розмовляти зі стерничим" (англ.). (Прим, автора.) [27]

Молода дівчина, взявши брата за руку, хотіла вже піти геть. Вона зупинилась.

Гелена, схвильована, з блискучими вологими очима, повернулась до дружини.

— Едварде, — почала вона твердим голосом, — капітан Грант, пишучи листа й кидаючи його в море, доручив свою долю провидінню. Волею його лист потрапив до нас. Отже, ми й зобов'язані врятувати нещасних.

— Що ви хочете сказати цим, Гелено? — спитав Гленарван.

Навкруг запала глибока тиша.

— Я хочу сказати, — відповіла Гелена, — той щасливий, хто почав своє подружнє життя добрим вчинком. Ви, Едварде, щоб розважити мене, задумали веселу мандрівку. Але яка втіха може бути понад щастя врятувати життя знедолених, котрих рідна країна покинула напризволяще?

— Гелено! — вихопилось у Гленарвана.

— Ви зрозуміли мене, Едварде? "Дункан" — міцне, надійне судно, йому немає чого боятися південних морів. Воно здатне зробити подорож навколо світу! Поїдемо, Едварде! Вирушаймо на розшуки капітана Гранта!

На цю відважну мову Гленарван простяг руки до молодої дружини. Він усміхався, він пригорнув її до свого серця, а Мері й Роберт цілували їй руки. Слуги замку, схвильовані й зворушені цією сценою, кричали у захваті;

— Слава! Хай живе наша молода господиня! Тричі слава лордові й леді Гленарван!

Розділ V "ДУНКАН" ВИРУШАЄ В ДОРОГУ

Ми вже казали: в леді Гелени було мужнє й самовіддане серце. Пропозиція, що вона її зробила, — незаперечний доказ цього. Лорд Гленарван мав усі підстави пишатися своєю шляхетною дружиною, здатною розуміти його і йти з ним поруч у житті. Ще в Лондоні, коли відхилили його прохання, йому спало на думку негайно самому взятися за розшуки капітана Гранта. Він не розкрив своїх намірів перший тільки тому, що не міг наважитися на — розлуку з Геленою. Але тепер, коли вона сама запропонувала подорож, усі вагання зникли. Слуги замку гучно вітали цю пропозицію — адже йшлося про рятунок їхніх братів, шотландців, і лорд Гленарван від щирого серця приєднав [28] свій голос до вигуків "слава" на честь молодої господині Малькольм-Касла.

Подорож ухвалено, і тепер не можна було гаяти ані хвилини. Того самого дня Гленарван послав Джонові Манглсу наказа привести "Дункан" до Глазго й приготувати все потрібне для плавання в південних морях, котре могло обернутися на подорож навколо світу. Слід сказати, що леді Гелена, пропонуючи мандрівку на "Дункані", не надто переоцінила позитивні властивості судна: напрочуд міцне й швидкохідне, воно могло сміливо вирушати в найдальше плавання.

Це була парова яхта найдосконалішого зразка, водотоннажність її сягала двохсот десяти тонн, тоді як перші судна, які добрались до американського узбережжя, судна Колумба, Веспуччі, Пінсона, Магеллана мали набагато менші розміри (12).

"Дункан" був двощогловий бриг. Він мав фок-щоглу з марселем і брам-стеньгою та грот-щоглу з контр-бізанню й флагштоком; крім того, фок-стаксель, великий і малий клівер і штатові вітрила. Вітрильне оснащення "Дункана" цілком дозволяло йому, використовуючи силу вітру, йти, як звичайний кліпер (13). Та, певна річ, його рухала насамперед парова машина у 160 кінських сил, збудована за новітньою системою. Вона мала перегрівники, що дозволяли підвищувати тиск пари до високого рівня й надавали руху двом гвинтам. "Дункан", йдучи повним ходом, набагато перевищував звичайну швидкість тодішніх суден. Справді, під час випробування в Клайдській затоці, за даними патент-лага, його швидкість досягала сімнадцяти миль на годину (15). Отже, "Дункан", безперечно, міг витримати навіть плавання навколо землі. Джон Манглс мусив подбати тільки про внутрішнє обладнання судна.

(12) В четвертій подорожі Христофора Колумба до Америки брали участь чотири судна. Водотоннажність найбільшого з них — каравели, на якій плив сам Колумб, —дорівнювала 70 тоннам, а найменшого — 50 тоннам. Це були судна, придатні тільки для каботажного (прибережного — Ред.) плавання. (Прим, автора.)

(13) Кліпер — швидкісне вітрильне океанське судно. Існувало до кінця XIX ст.

(14) Патент-лаг — прилад, що показує швидкість руху судна. (Прим, автора.)

(15) Морська миля дорівнює 1852 метрам. (Прим, автора.)

Першим його заходом було зробити просторішими вугільні ями, щоб завантажити в них якомога більше вугілля, бо в дорозі інколи важкенько добути паливо. Так само завбачливо Джон Манглс учинив і щодо суднового камбуза, [29] придбавши харчів принаймні років на два. Грошей йому не бракувало, і він розстарався навіть на маленьку гармату, котру закріпили на шканцях яхти. Хтозна, що може трапитися в далекій дорозі, а мати змогу пальнути з гармати ядром у вісім фунтів на відстані чотирьох миль ніколи не завадить.

Джон Манглс добре знався на своїй справі; хоч він був капітан яхти, призначеної на прогулянки, проте вважався одним з найкращих шкіперів Глазго. Він мав тридцять років. Дещо суворі риси його обличчя виявляли мужність і щирість. Родина Гленарванів ще в дитинстві взяла його на виховання і згодом зробила з нього прекрасного моряка. Манглс уже побував у кількох далеких морських мандрівках, де мав нагоду довести свою кмітливість, наполегливість і витримку. Коли Гленарван запропонував йому командувати "Дунканом", він радо погодився, бо любив володаря Малькольм-Касла, як брата, й шукав випадку посвідчити йому свою відданість.

Його помічник Том Остін, старий моряк, заслуговував на цілковиту довіру. Команда "Дункан", разом з капітаном і його помічниками, складалася з двадцяти п'яти осіб. Усі досвідчені моряки, всі родом з графства Думбартон, усі діти орендарів, вони створили на борту яхти справжній клан (16) завзятих шотландців. Поміж них були навіть традиційні музики, які вигравали на "козі" и. Отже, лорд Гле^ нарван мав команду відданих, хоробрих молодців, здатних вести судно в найнебезпечніші мандри. Вони палко любили своє ремесло, вправно володіли зброєю, так само як і керували судном.

Коли команда "Дункана" дізналася, куди вирушає яхта, матросів пойняло радісне хвилювання, і думбартонські скелі відгукнулися луною на їхнє голосне захоплене "слава".

Джон Манглс, хоч і заклопотаний розміщенням палива й харчів, не забув, однак, як слід обладнати приміщення для лорда й леді Гленарван. Він подбав також і про каюти для дітей капітана Гранта, бо Гелена не змогла відмовити Мері взяти їх з собою на "Дункан".

Що ж до малого Роберта, то він радше заховався б у трюмі, ніж залишився на березі. Якби йому навіть випало узятися за ремесло юнги, подібно до Нельсона (18) й Франкліна, [30] він однаково відплив би на "Дункані". Спробуйте лишень перечити такому хлопчині! Ніхто й не намагався. Довелось, за його вимогою, відмовити йому в привілеях пасажира й взяти його в подорож як юнгу, учня або матроса — на судні він хотів служити. Джонові Манглсу доручили навчати його морської справи.

(18) Клан — рід, община в Шотландії.

(17) Коза — музичний інструмент, зроблений з овечої шкури; був у вжитку в шотландських полках. (Прим, автора.)

(18) Нєльсо н (1758-1805) — відомий англійський адмірал.

— Гаразд, — мовив Роберт. — І хай капітан не панькається зі мною й щоразу частує канчуками, коли я буду недотепою!

— Не турбуйся, мій хлопчику, — серйозно відповів йому Гленарван, промовчавши про те, що кішку-дев'ятихвістку заборонено на "Дункані", та в ній, до того ж, не було тут аніякісінької потреби.

Щоб завершити галерею майбутніх пасажирів "Дункана", залишилось згадати майора Мак-Наббса. Майорові було п'ятдесят років, обличчя він мав спокійне, з правильними рисами, вдачу — лагідну, скромну, мовчазну, миролюбну; він з усіма жив у згоді, ніколи не сперечався, ніколи не гнівався. Однаково рівною ходою він піднімався східцями до своєї спальні й на узбіччя траншеї під гарматними пострілами; ніщо не могло його схвилювати, скаламутити його незворушний спокій, — навіть несподіваний вибух. Напевне, йому судилось померти, так і не стрівши нагоди хоч раз розлютитися. Мак-Наббс виявляв не тільки хоробрість на полі бою, властиву фізично дужим людям, але, що набагато важливіше, моральну мужність і твердість духа. Він був справжній шотландець-верховинець і вперто дотримувався старовинних звичаїв рідної країни. Він не схотів служити в англійській армії і здобув чин майора в [42] полку гірської гвардії, де командний склад формувався виключно з синів шотландських дворян. Мак-Наббс, як близький родич Гленарванів, жив у Малькольм-Каслі, і йому видалось за цілком природне взяти участь в експедиції на "Дункані".

Такі були ці люди, покликані непередбаченими обставинами здійснити чи не найдивовижнішу подорож наших днів.

(19) Кішка-дев'ятихвістка — канчук, сплетений з дев'яти ремінців, уживаний в англійському флоті для кари. (Прим, автора.)

Відтоді як "Дункан" прибув до пристані Глазго, він цілком заволодів увагою цікавої публіки. Численні відвідувачі щодня оглядали яхту, тільки про неї й говорили, на превелику досаду інших капітанів, поміж ними й Бертона, каштана "Шотландії" — розкішного пароплава, пришвартованого [31] обіч "Дункана" й готового відплисти до Калькутти. Щоправда, величезна "Шотландія" мала підстави згорда дивитися на "Дункан", котрий видавався поруч неї дрібною комашинкою. Проте загальний інтерес до яхти лорда Гленарвана чимдалі зростав.

День відплиття наближався. Джон Манглс показав себе спритною й енергійною людиною. Тільки місяць минув з часу випробного плавання "Дункана", а яхта, переобладнана, навантажена паливом і харчами, вже була споряджена до подорожі. Від'їзд призначили на 25 серпня, що давало "Дунканові" змогу прибути в південні широти на початок весни.

Коли Гленарванові плани стали відомі, йому довелось почути немало попереджень про труднощі й небезпеки такої мандрівки. Але він не надав їм жодної ваги, і його намір розпочати розшуки капітана Гранта залишився непохитний. А втім, чимало поміж тих, хто ганив Гленарвана, одночасно щиро ним захоплювались. Кінець кінцем громадська думка відверто стала на бік шотландського лорда, й всі газети, за винятком урядових, одностайно засудили поведінку англійського адміралтейства.