Діти капітана Гранта - Сторінка 96

Але він повинен удатися, він удасться.

— Що ж це за план? — спитав Мак-Наббс.

— Ось він. Забобони тубільців дали нам тут притулок, нехай ті самі забобони допоможуть нам відціль утекти. Коли мені пощастить переконати Каї-Куму, що ми стали жертвами власного блюзнірства, що нас уразив небесний гнів, себто що ми загинули й загинули жахливою смертю, то, як ви гадаєте, покине він плато біля підніжжя Маунганаму й повернеться до свого селища?

— Безперечно, — сказав Гленарван.

— А якою саме жахливою смертю ви нам загрожуєте? — спитала Гелена.

— Смертю, уготованою блюзнірам, — відповів Паганель. — Каральний вогонь у нас під ногами. Дамо йому вийти назовні!

— Як? Ви хочете викликати вибух вулкана? — скрикнув Джон Манглс.

— Так, вибух штучного, створеного нами вулкана, й люттю його ми будемо керувати самі. Тут, у надрах гори, скупчилась сила пари й підземного полум'я, що прагнуть [492] вихопитися на поверхню. Влаштуймо ж рятівний для нас штучний вибух!

— Добра думка! — схвалив майор. — Вигадано чудово, Паганелю!

— Ви розумієте, — казав далі географ, — ми удамо, ніби нас пожерло полум'я новозеландського Плутона", а самі непомітно сховаємось у могилі Кара-Тете, де перебудемо, коли потрібно, три, чотири, п'ять днів, поки дикуни, впевнившись у нашій смерті, повернуться додому.

— А що, коли їм спаде на думку переконатися, чи справді нас покарано, і вони видеруться на вершину? — спитала Мері Грант.

— Ні, люба Мері, — відповів географ, — вони цього не зроблять. На гору накладено табу, і коли вона сама скарає тих, хто її збезчестив, табу стане ще суворішим.

— Цей план справді дотепний, — мовив Гленарван. — Проти нього можна заперечити тільки те, що дикуни можуть вперто чекати під горою, доки в нас не стане їжі. Але це малоймовірно, особливо як наша вистава буде вдала.

— А коли ми спробуємо цей надзвичайний засіб? — спитала Гелена.

— Сьогодні ввечері, — відповів Паганель, — тільки-но поночіє.

— Згода, — сказав Мак-Наббс. — Ви геніальна людина, Паганелю, і хоч я не з тих, хто захоплюється, але ручуся за успіх. Ох, телепні! Ми покажемо їм таке ловке невеличке чудо, що їхнє обернення в християнську віру затримається на ціле століття. Хай нам уже дарують місіонери!

Таким чином Паганелів план схвалили, бо й справді, марновірство тубільців могло сприяти його успіху. Ідея була добра, але на шляху її здійснення повставало багато небезпек. Чи не поглине цей майбутній вулкан сміливців, котрі продовбають у ньому жерло? Чи зможуть вони скерувати вибух, приборкати його, коли пара, полум'я та лава вихопляться на волю? А раптом уся вершина завалиться у вогняну безодню? Адже це означало розбуркати ті сили, що перебувають у цілковитій владі природи.

Паганель передбачав усі труднощі, але збирався діяти обережно й не Доводити справи до самого краю. Аби обдурити маорійців, досить подоби вибуху, а не страшної його реальності.

Яким же довгим видався усім цей день! Кожен лічив його нескінченні години. До втечі все вже було готове. Хар-

(99) Плутон — у міфології древніх греків бог підземного світу. [493]

чі зі склепу розподілили й завинули в невеличкі пакунки, необтяжливі в дорозі. До того легкого вантажу додали зброю й кілька матів, узятих з ватажкової могили. Певна річ, усі приготування робили за огорожею, потай від дикунів.

О шостій годині Олбінет подав поживний обід. Хтезна, де й коли доведеться мандрівникам їсти, як вони опиняться в долинах. Отже всі їли, таж би мовити, про запас. За основну страву правили шість тушкованих польових щурів, якид упіймав Вільсон. Леді Гелена й Мері Грант рішуче відмовились скуштувати цю улюблену в Новій Зеландії дичину, але чоловіки залюбки нею пригостилися, мов справжні маорійці. Щуряче м'ясо справді було дуже смачне, і від шістьох гризунців залишилися самі кістки.

Сонце сховалось за пасмом густих грозових хмар. Землю оповили вечірні сутінки. Кілька блискавиць спалахнуло на видноколі, десь у глибинах неба загуркотів далекий грім.

Паганель вітав грозу, яка мала сприяти його задумові й підсилити враження від усього видовища. В забобонних маорійців грізні явища природи викликають побожний страх. Новозеландці вважають, що грім — то розлючений голос їхнього бога Нуї-Атуа, а блискавиці — гнівні мигавки його очей. Отже, грозу вони візьмуть за появу самого божества, котре особисто карає нечестивців, які зневажили табу.

Близько восьмої години вершина Маунганаму потонула в зловісному мороці. Небо створило чудове чорне тло для тих вибухів полум'я, що мав метнути в нього Паганель. Маорійці вже не могли бачити втікачів. Настав час діяти.

Треба було поспішати. Гленарван, Паганель, Джон Манглс, Роберт, Олбінет, обидва матроси одразу ж узялися до роботи.

Місце для кратера обрали кроків за тридцять від могили Кара-Тете. Адже надзвичайно важливо, щоб вона лишилась цілісінька, інакше разом з могилою зникло б і табу. В цьому місці Паганель помітив величезну кам'яну брилу, навколо неї раз у раз нестримно вихоплювалися з-під землі струмені пари. Очевидно, вона закривала невеличке природне джерело й самою своєю вагою опиралась вибухові підземного вогню. Якщо їм пощастить зсунути брилу з її гнізда, пара і гаряча лава одразу линуть через звільнений отвір.

Палі, видерті із загорожі, використали замість важелів, і всі гуртом стали вивертати кам'яне громаддя. Під спільним дужим натиском брила захиталась. Вони викопали щось на кшталт невеликої траншеї в узбіччі гори, щоб нею [494] брила без нерешкод скотилась униз. Що далі її виважували, то відчутніше здригалася земля. З-під тонкого шару грунту долинало приглушене гарчання й свистіння полум'я. Відважні копачі, немов циклопи, які роздмухують підземний вогонь (10)°, працювали мовчки. Невдовзі гарячі струми, які вихопилися крізь тріщини, показали, що залишатися тут далі небезпечно. Ще одне зусилля, й брила зрушила з місця, слизнула униз схилом гори й зникла в темряві.

Тої ж миті розколовся тонкий шар землі, й, вибухнувши, немов з гармати, вогняний стовп шугнув високо в небо, а потоки лави й гарячої води ринули з гори нй табір тубільців і в долину.

Вся вершина гори здригнулася. Здавалосьт вона ось-ось 8авалиться в безодню. Гленарван і його товариші ледве встигли втекти від вибуху й заховатися за огорожею склепу; усе ж таки вени не вбереглись від бризок майже киплячої води, що тхнула злегка м'ясним відваром і багато дужче — сіркою.

Лава, розжарена магма, уламки вулканічних порід змішалися в омахах полум'я. Вогневі потоки борознили схили Мауиганаму. Заграва вивержень освітила навколишні гори, кинула в глибокі долини яскраві відевїти.

Дикуни виючи похопилися з місщя, обпечені дошкульними дотиками гарячої лави, яка клекотала посеред їхнього табору. Вони кинулись тікати од вогняної річки, видерлись на сусідні горби. Обертаючись назад,, пойняті жахом, вони споглядали грізне видовище, цей вулкан, що в його розвер-сту пащу гнів їхнього бога вкинув нечестивців, які споганили священну гору. Подекуди, коли слабшав гуркіт, чулися побожні вигуки маорійців:

— Табу! Табу! Табу!

Тим часом із кратера Маунганаму вихоплювалася сила розжареного каміння, лави й пари. Це був уже не звичайний гейзер, подібний до тих, які рясніють навколо гори Гекла в Ісландії, це був сам вулкан Гекла. Вся маса підземного вогню, що клекотала під конусом Маунганаму, мусила задовольнятися досі кратерами вулкана Тонгаріро, але тепер, коли відкрився новий отвір, вона ринула через нього з неймовірною силою, і діяльність інших вулканів острова, за законом рівноваги посудин, тієї ночі помітно послабшала.

Не минуло ще й години по народженні на світ нового вулкана, а потони лави вже невпинно струмували по гір-

(100) Ц и к л о п и — за грецькою міфологією, одноокі страховиська, що в надрах землі кують блискавиці для верховного бога Зевса. [495]

ських схилах. Безліч пацюків покидали свої нори й тікали геть з цієї охопленої полум'ям землі.

Цілісіньку ніч, в той час як у небесних високостях, шаленіла гроза, вулкан діяв з неослабленою силою. Це турбувало Гленарвана, бо виверження розсувало далі вінця кратера.

Заховавшись за палісадом, втікачі споглядали грізне явище, сила котрого весь час зростала.

Настав ранок. Лють вулкана не вгамувалась. До полум'я домішувались густі жовтуваті випари; повсюди зміїлися струмені лави.

Гленарван з хвилюванням стежив крізь пшари загорожі ч.за тим, що діялось в маорійському таборі. Дикуни скуц-чилися на сусідніх пагорках, недосяжних для лави. Під горою лежало кілька обуглених трупів. Оддалік, в напрямі па, курилось десятків зо два хижок — їх спалила розжарена лава. Тубільці, зібравшись купками, з релігійним жахом дивились на увінчану вогняною короною вершину Маун-ганаму.

В цей час поміж своїх воїнів з'явився Каї-Куму. Гленарван одразу його впізнав. Ватажок підійшов до підніжжя гори з того боку, де лава не загрожувала; зупинившись біля першого уступу й простягти руки, мов чаклун, що заклинає, він зробив кілька промовистих гримас. Ці кривляння втікачі добре розуміли. Як і передбачав Паганель, Каї-Куму наклав на гору-месницю ще суворіше табу.

Невдовзі по тому плетениці дикунів потяглися звивистими стежками вниз до фортеці.

— Вони пішли! Вони кидають свої пости! — закричав Гленарван. — Перемога! Люба Гелено, дорогі товариші! Ми тепер мертві, нас засипало землею! Але сьогодні вночі ми воскреснемо, ми покинемо нашу могилу, втечемо від цих недолюдків!

Важко й уявити собі радість, що запанувала на вершині Маунганаму. В усіх серцях спалахнула надія. Відважні мандрівники забули про минуле і прийдешнє, вони думали тільки про свою перемогу. Однак добутися до якогось європейського поселення, подорожуючи цією незнаною кращою, було зовсім нелегко. Але обдуривши Каї-Куму, вони вважали себе врятованими від усіх дикунів Нової Зеландії!

Майор не ховав своєї зневаги до маорійців, і йому не бракувало лайливих слів на їхню адресу. Він і Паганель змагались у цьому між собою. Вони узивали тубільців тварюками, заплішеними дурнями, недоумкуватими віслюками, [496] бовдурами Тихого океану, дикунами з Бедламу(101) і так без кінця. Лайка сипалась, мав з дірявого мішка.

Але до тої години, коли можна буде тікати, залишалось іще перебути цілий день. Цей час використали на обговорення плану втечі.