Дівчинка з землі (збірка) - Сторінка 47

І зробила останній крок.

Щось клацнуло. Легенький туман огорнув її, і здалося, що вона мчить кудись, падає… падає…

І ось вона стоїть у кабіні машини часу.

18

За склом височів Громозека. Поруч — Петров. Річард нахилився над пультом керування.

Аліса стояла в кабіні, не сміючи ворухнутись.

Двері не відчинялися.

Громозека підняв щупальце, показуючи, що вона забула натиснути на кнопку.

— Атож, кнопка, — сказала Аліса.

Вона натиснула на зелену кнопку. Двері відійшли вбік. Аліса випустила з рук археолога, і той упав на підлогу.

— Все гаразд, — мовив Громозека. — Можете стартувати.

— Єсть стартувати, — відгукнувся голос із динаміка.

Глухо заревли двигуни, пульт керування гойднувся, й Аліса відчула, як збільшувався вантаж — запрацювали гравітаційні установки.

— Ну що? — спитав нарешті Рррр.

Громозека простяг уперед свої довгі щупальця, підняв Алісу, і вона раптом побачила, що по його широченному зеленому обличчю течуть димучі сльози.

— Донечко моя, — сказав він. — Люба! Спасибі!

— Ну що? — спитала тоді Аліса.

— Усе г-гаразд, — відповів Петров. — Усе г-гаразд. Хоч це й неподобство.

— Переможців не судять, — нагадав Річард. — І ви, Михайле Петровичу, це знаєте.

— А я, — мовив Громозека, досі ще не випускаючи із щупальців Алісу, — я згоден тепер на будь-яку кару.

— Так вийшло? — наполягав Рррр.

— Усе вийшло.

— А чому ми рухаємося?

— Ми летимо, — відповів Громозека. — Відлітаємо.

— Чому? — здивувалась Аліса.

Їй було так затишно в обіймах Громозеки, і вона зовсім не відчувала ніг.

— Бо як тільки ви з Рррр пішли в минуле, я розбудив увесь табір, — пояснив Громозека.

— Щоб за нами гнатися?

— Аж ніяк. Я ж знав, що ти вночі спробуєш сама втекти в минуле. І ти знаєш моє до цього ставлення. Я не заважав тобі.

— Ти тоді не спав?

— Я ж велів тобі не забути светра.

— А я так старалася не шуміти! — сказала Аліса.

— Я зробив усе, що міг. Я пояснив тобі, як діє балончик із вакциною, примусив тебе зробити всі уколи. І попросив Рррр вирушити в минуле разом з тобою. Саму я тебе відправляти не хотів.

— Так ти, кошеня, — обернулася Аліса до свого супутника, — теж заздалегідь знав, що я втечу?

— Знав, — відповів маленький археолог. — І, крім мене, не було кому тебе супроводжувати. Адже я найменшенький. І хвоста я заготував заздалегідь. І я ж тобі став у пригоді?

— Авжеж. Знаєш, Громозеко, він звільнив, коли мене піймали.

— Так? Ну й чудово. Потім усе розкажеш. А ми дуже хвилювалися. Ми думали, що, коли тебе піймають, доведеться посилати в минуле рятувальну партію.

— А все ж чому ми на кораблі? — спитала Аліса.

— Бо як тільки ви пішли в минуле, я наказав про всяк випадок згортати табір і часовий центр. Ми ж не знали, що відбудеться тут за сто років. Раптом на місці наметів виросте нове місто? Або штучне море?

— От де вже була робітка! — сказав Річард. — Ми за шість годин згорнули весь табір, розібрали станцію і повантажили камеру часу на останній корабель. І стали чекати.

— І дочекалися? — спитала Аліса. — Можна, я погляну?

Громозека підніс її до ілюмінатора.

Корабель уже піднявся досить високо, і Колеїда займала половину неба. І все обличчя планети було залите плямами світла — це горіли вогні її міст і заводів.

— Все сталося в другій половині дня, — мовив Громозека. — Ми стояли біля ілюмінаторів і дивилися. Ми ж знали, о котрій прилітає космічний корабель. Ми стояли і лічили хвилини. Адже ми не дуже вірили, що тобі пощастить пробратися до корабля…

— І тут, — перебив його Річард, — ми побачили, як в одну мить поля зазеленіли.

— І високі будинки виросли на місці старого міста, — сказав Петров.

— І над нами пролетів птах, — додав Громозека.

— І ми зрозуміли, що Аліса вбила космічну чуму.

— А як же вас не помітили? — спитав Рррр.

— Наш корабель був схований у землю і вкритий зверху маскувальною сіткою. Нам поталанило — це поле було не забудоване. Зате тепер, коли ми злетіли, вони нас напевно помітили.

Цієї миті в динаміку пролунав голос:

— Говорить капітан корабля. Щойно з нами вийшли на зв'язок зовнішні супутники планети Колеїда. Нас запитують, що ми за корабель, куди летимо, чому не попередили про свій політ диспетчера.

— Відповідайте їм, що ми гримаємо курс до їхнього чергового супутника, — сказав Громозека. — Нехай чекають. Ми їм усе розпо вімо.

19

Коли Громозека з переодягненою й помитою Алісою йшов кори дором чергового супутника планети Колеїда, Аліса попросила головного археолога:

— Коли ти будеш їм усе пояснювати, спитай, будь ласка, чи нема мені пам'ятника.

— Що? — здивувався Громозека.

— Чи нема нам із Рррр пам'ятника, — повторила Аліса. — Адже ми їх урятували.

Громозека всміхнувся, але нічого не відповів.

Черговий диспетчер зустрів гостей на центральному пульті. Він виявився маленьким чоловічком, трохи вищим за Алісу, і був схожий на інженера Толо. Побачивши Громозеку, він здригнувся і відступив на крок, але відразу ж подолав переляк і спробував усміхнутися.

— Ми з планети Земля, — почав Громозека, привітавшись, — та з інших планет Галактичної співдружності, куди ви невдовзі, напевно, вступите. Даруйте, що ми побували на вашій планеті без дозволу — вже так вийшло.

— Я ніяк не можу збагнути, — сказав диспетчер, — як вам удалося сісти поряд із великим містом і ніхто вас не помітив.

— А ми не тільки сіли, — відповів Громозека, — ми навіть пробули у вас на планеті майже нівроку.

— Як так?

— Ми археологи. Ми з'ясували, чому загинула ваша планета.

— Але наша планета ніколи не гинула, — заперечив диспетчер. — Ви мене розігруєте?

— Аж ніяк, — мовив Громозека. — Скажіть, вам оця дівчинка не знайома? — Він показав на Алісу.

— Ні, звичайно, — відповів диспетчер.

— Дивно, — озвалась Аліса.

— Вона була вже у вас на планеті. Тільки давно.

— Коли?

— Сто років тому.

— Ви говорите загадками, — сказав диспетчер. — І якщо це жарти, то дуже дивні.

— Сто років тому, — уточнив Громозека, — повернувся ваш перший космічний корабель, чи не так?

— Так, — погодився диспетчер. — Ми святкували сторіччя цієї події торік.

— А не було ніякої пригоди в той момент, коли корабель опустився на Колеїду?

— Ні, — відповів диспетчер. — Все минуло нормально. Відтоді цей день ми відзначаємо як свято.

— І все-таки я наполягаю, що саме того дня і в той момент оця дівчинка, яку звати Алісою, була на космодромі й навіть урятувала вашу планету від загибелі.

— І мене навіть посадили у в'язницю, — втрутилась Аліса.

Диспетчер тяжко зітхнув, ніби втомився слухати божевільних гостей.

— Не вірить, — мовив Громозека. — Не вірять нам з тобою, Алісо. А скажіть, у вас нема на борту бібліотеки?

— Навіщо?

— Там може бути книжка з історії.

— Ну добре, — згодився диспетчер і знизав плечима. — Постривайте.

Він натиснув кнопку на пульті, панель на стіні відійшла, і там виявилися полиці з книжками.

Диспетчер дістав одну з них.

— Тут є опис прильоту перших космонавтів? — спитав Громозека.

— Одну хвилинку, — сказав диспетчер.

Він перегорнув книжку.

— Читайте, — попросив Громозека.

Заздалегідь смакуючи втіху, він навіть притупував щупальцями по гладенькій підлозі чергового супутника.

— "І ось показався корабель", — прочитав диспетчер.

— Далі, далі, — підганяв його Громозека, заглядаючи через плече маленькому чоловічкові. — Ось. — І він тицьнув нігтем у рядок. — "Свято прикрасив цікавий вчинок однієї з дівчат, — прочитав диспетчер. — Вона першою підбігла до корабля й оббризкала космонавтів парфумами. Ім'я її лишилось невідомим".

— І все? — спитала Аліса.

— І все.

— Це була я. Тільки ніякі то були не парфуми. А вакцина.

Але тут Громозека зрозумів, що терпіння диспетчера повністю вичерпалося, і сказав:

— Геть жарти. Розмова в нас попереду довга і серйозна. Я звертаюся до вас офіційно: корабель "Земля" просить дозволу Колеїди зробити посадку на зручному для вас космодромі. Більше я не говоритиму загадками і все з подробицями поясню представникам вашого уряду.

— Зачекайте трохи, — відповів диспетчер із полегшенням. — Зараз я дізнаюсь, на якому з космодромів є вільні стоянки.

А коли Аліса з Громозекою йшли назад до свого корабля, Громозека легенько поплескав Алісу кігтем по плечу і сказав:

— Не журися. Може, тобі ще поставлять пам'ятник на цій планеті.

— Не потрібен мені їхній пам'ятник, — мовила Аліса. — Головне — що вони лишилися живі й здорові.

Вона помовчала і додала:

— Тільки кривдно, що в історії написано, ніби я поливала їх парфумами.

— В історії залишається тільки основне, — сказав Громозека. — А подробиці можуть і не зберегтися в пам'яті людей.