Дивовижна Країна Оз - Сторінка 4

Потримай Коня, доки я їх закріплю.

— Охоче, тільки допоможи мені підвестися, — попросив Джек.

Тіп підняв його і поставив на ноги. Гарбузова Голова підійшов до Коня і обхопив руками його голову, а хлопець тим часом ножем зробив у ній два отвори, щоб вставити вуха.

— Як вони йому личать! — висловив свій захват Джек.

Однак ці слова, промовлені просто над вухом Коня, який до того був глухий, мов пробка, страшенно налякали тварину. Він вирвався, ще й так сильно, що Тіп відлетів в один бік, а Джек в інший, і кинувся скакати, страхаючись тупотіння власних копит.

— Тпру! — закричав Тіп, підводячись із землі. — Тпру! Агов, ти, телепню, тпру!

Навряд чи кінь звернув увагу на Тіпів окрик, але цієї ж миті його нога потрапила до ховрашкової нори, він спіткнувся, полетів через голову, впав на спину й лишився так лежати, несамовито молотячи всіма чотирма ногами в повітрі. Тіп підбіг до нього.

— Ото дивний Кінь! — вигукнув він. — Чого ти не зупинився, коли я тобі закричав "Тпру!"?

— Я не знав, що означає "Тпру!", — невпевнено сказав Кінь, закотивши очі, щоб розгледіти хлопчика, який стояв над ним.

— Це означає "стій", — пояснив Тіп.

— А дірка в землі теж означає "стій"? — поцікавився Кінь.

— Якщо в неї провалишся — точно, — підтвердив Тіп.

— Де це я? — далі розпитувало дивне створіння. — І що я тут роблю?

— Ти тепер живий, — пояснив йому хлопчик, — але це непогано, ось побачиш, особливо якщо будеш мене слухатися і в усьому мені допомагати.

— Звісно, я тебе слухатимусь, — покірно погодився Кінь. — Та все ж, що тут відбулося? Я почуваюся, ніби зі мною не все гаразд.

— Ти просто лежиш догори дриґом, — відповів Тіп. — Не брикайся, будь такий ласкавий, і я спробую тебе повернути до нормального положення.

— І скільки ж у мене положень? — здивувався новонароджений скакун.

— Багато, — коротко відповів Тіп. — Не брикайся, будь ласка.

Кінь лежав тепер сумирно, і хлопчик, доклавши зусиль, зумів його перевернути й поставити на ноги.

— Ось тепер, здається, все гаразд, — сказало чотириноге диво і з полегкістю зітхнуло.

— Одне вухо відламалося, — зауважив Тіп після ретельного огляду. — Треба зробити нове.

Він повів Коня назад, до Джека, що ніяк не міг упоратися з власними ногами, і допоміг Гарбузовій Голові підвестися. Потім вирізав із кори нове вухо й закріпив його на конячій голові.

— Тепер, — сказав Тіп нерозумному скакунові, — слухай мене уважно. "Тпру!" означає "стій", "Но!" — "рушай", "Вперед!" — "мчи щодуху". Тепер зрозумів?

— Зрозумів, — сказав Кінь, — і готовий виконувати.

Тіп допоміг Джеку залізти на коня.

— Тримайся добре, — застеріг він, — інакше впадеш і розколеш свого гарбуза.

— Мені про це навіть страшно подумати, — здригнувся Джек. — Та за що мені триматися?

— А бодай за вуха, — повагавшись трошки, дозволив Тіп.

— Ні, тільки не за вуха! — запротестував Кінь. — Я ж нічого не чутиму!

Це було справді вагомим доказом, і Тіп замислився.

— Здається, придумав, — сказав він зрештою. Тоді пішов до лісу, зрізав коротку гілку з міцного молодого деревця. Один кінець загострив і вставив у отвір, спеціально зроблений на спині Коня позаду голови. Потім підняв з дороги камінь і надійно ввігнав кілок у спину тварини.

— Стій, стій! — закричав Кінь. — Ти що там таке робиш?

— Тобі що, боляче? — запитав хлопчик.

— Та ні, не боляче, — відповів скакун, — але до крику лоскотно!

— Уже все, — підбадьорливо відповів Тіп. — Тепер, Джеку, тримайся собі за цей кілок, і тобі не загрожуватиме жодна небезпека.

Джек зручно вмостився, і Тіп скомандував Коневі: "Но!".

Слухняні козла миттю закрокували вперед, розхитуючись із боку в бік і високо задираючи ноги.

Тіп ішов поруч, дуже задоволений з того, що в їхній компанії поповнення. Він навіть почав насвистувати.

— Який дивний звук! Що він означає? — стривожено запитав Кінь.

— Не звертай уваги, — відповів Тіп, — це свист, і він не означає нічого, крім того, що мені весело.

— Я би теж свистів, якби міг скласти губи дудочкою, — зауважив Джек. — Боюся, дорогий батеньку що в деякому сенсі я ще дуже недосконалий.

Вузенька стежина, якою вони прямували, незабаром перейшла в широку дорогу, вимощену жовтою цеглою. На узбіччі Тіп помітив вказівник із надписом:

"ДО СМАРАГДОВОГО МІСТА П'ЯТНАДЦЯТЬ КІЛОМЕТРІВ".

Поступово згустилися сутінки, і хлопчина вирішив спинитися, щоб переночувати і продовжити подорож уже на світанку. Неподалік від дороги зеленів лужок, оточений високими пишними кущами. Тіп завів туди Коня і дуже обережно допоміг Гарбузовій Голові спішитися.

— Я думаю, тобі вночі краще полежати, — порадив хлопчик, — краще зберігатимешся.

— А я? — запитав Кінь.

— Тобі й постояти не зашкодить, — відповів Тіп. — Оскільки ти все одно не спиш, можеш стояти на чатах і стежити, щоб нас ніхто не потурбував.

На цих словах Тіп уклався на траві біля Гарбузової Голови й миттю заснув, бо за день страшенно натомився.

6. Джек — Гарбузова Голова в'їжджає до Смарагдового Міста

На світанку Гарбузова Голова розбудив Тіпа. Тіп протер очі, вмився у струмку і з'їв кусень хліба з сиром. Коли хлопчик відчув, що готовий до походу, сказав:

— Тепер вирушаймо! До Смарагдового Міста п'ятнадцять кілометрів, і, якщо нічого не станеться, ми будемо там опівдні.

Гарбузова Голова знову сів верхи на Коня, і мандрівка продовжилася.

Тіп звернув увагу, що фіолетовий колір трави й дерев помітно потьмянів, став блідо-ліловим, і що ближче вони підходили до Смарагдового Міста, то виразніше проступали в ньому зелені відтінки.

Маленьке товариство дружно крокувало вперед, але не встигли вони пройти і двох миль, як дорога з жовтої цегли обірвалася — шлях перегородила широка і швидка річка. Тіп заходився міркувати, як їм перетнути перепону, й раптом помітив пором, що прямував просто до їхнього берега, а правив ним якийсь чоловік.

Коли пором пристав, Тіп звернувся до його господаря з ввічливим проханням:

— Чи не буде ваша ласка перевезти нас на той бік?

— За гроші — перевезу, — відповів поромник, на вигляд сердитий і непривітний.

— Але в мене немає грошей, — розгубився Тіп.

— Зовсім немає? — перепитав поромник. — Тоді якого доброго дива я маю надриватися — везти тебе на той берег?

Тут до бесіди несподівано долучився Гарбузова Голова.

— Щасливий познайомитися з вами, — забелькотів він з радісною посмішкою. — Ви просто дивовижно приємна людина!

Поромник зміряв його презирливим поглядом, але нічого не сказав. Тіп зовсім носа похнюпив: скидалося на те, що їхня мандрівка закінчилася, ледве розпочавшись.

— Але мені дуже потрібно в Смарагдове Місто, — сказав він поромнику, — а без вашої допомоги через річку не перебратися.

Чолов'яга засміявся, і сміх його був недобрий.

— Ці твої козла, що надумали, ніби вони стали конем, попливуть, наче колода, — а верхи на колоді переплисти річку дуже просто. А от про гарбузоголового розтелепу, який у тебе в служках ходить, і переживати не варто: якщо він і потоне, нічого страшного не станеться.

— Про мене не турбуйтеся, — мовив Джек, приязно посміхаючись буркотливому поромнику, — особисто я впевнений, що випливу.

Тіп подумав-подумав і вирішив ризикнути. Кінь не був проти: він ще не знав на власному досвіді, що таке небезпека. Хлопчик завів його у воду й сів верхи. Джек теж зайшов у воду й схопився за кінський хвіст. Тепер над водою виднілася лише його голова-гарбуз.

— Ну ж бо, — звернувся Тіп до Коня, намагаючись висловлюватися зрозуміло, — починай з усіх сил бовтати ногами. Може, з твоєю допомогою ми переберемося на інший бік.

Кінь заходився перебирати ногами, загрібаючи воду, як веслами, і повільно потягнув мандрівників через річку на протилежний бік. Незабаром вони вже вибралися на траву, мокрі, але дуже задоволені.

Кінь плив так охайно, що в Тіпа вимокли тільки черевики й штани до колін. Гарбузова Голова, зрозуміло, змок до нитки.

— На осонні ми швидко обсохнемо, — заспокоїв його Тіп. — Головне, що ми без проблем перебралися через річку, навіть без допомоги поромника, а отже, можемо тепер мандрувати далі.

— Мені сподобалося плавати, — відзначив Кінь.

— І мені, — додав Джек.

Незабаром вони знову вийшли на дорогу із жовтої цегли, і Тіп посадив Гарбузову Голову верхи.

— Якщо скакати швидко, — порадив він, — одяг миттю висушиться вітром. Я можу бігти позаду, тримаючись за хвіст Коня. Тож ми всі троє і обсохнемо.

— Тоді нехай Кінь рушає швидше, — запропонував Джек.

— Із великим задоволенням, — бадьоро озвався Кінь.

Тіп схопився за кінець гілки, що слугувала за хвоста, і голосно скомандував: "Но!".

Кінь різко рушив уперед. Тіп — за ним, позаду. Незабаром він вирішив, що вони могли би рухатися ще швидше, і крикнув: "Уперед!".

Кінь уже знав, що це слово означає наказ бігти якомога швидше, і рушив галопом, та ще й так хутко, що Тіп, поспішаючи за ним, ледве встигав перебирати ногами. Він мчав, як не бігав ніколи в житті, і незабаром так засапався, що не міг навіть гукнути: "Тпру!". Та ще й кінчик хвоста, за який він тримався, — адже це була всього-на-всього суха гілка, — раптом відірвався, і хлопчик полетів сторчголов у пилюку на дорозі. Кінь із Гарбузовою Головою і далі неслися вперед, й незабаром їх уже не було видно.

Коли Тіп за якийсь час оговтався, підвівся і прокашлявся, він уже міг крикнути: "Тпру!" — але кричати не було кому.

Найрозумніше рішення в такому становищі — присісти й відпочити. Тож хлопчик так і зробив, а вже потім підвівся і рушив далі.

— Рано чи пізно я їх неодмінно дожену, — вирішив про себе Тіп. — Дорога веде до воріт Смарагдового Міста, тому ми не розминемося.

Кінь тим часом хвацько скакав уперед, Джек сидів верхи, вчепившись в опору обома руками. Ані один, ані другий і гадки не мали, що Тіп відстав, бо Гарбузова Голова боявся озирнутися, а Кінь і взагалі не міг крутити головою.

Ідучи верхи, Гарбузова Голова встиг помітити, що трава й дерева дуже позеленіли, і за цим здогадався, що вони наближаються до Смарагдового Міста, ще до того, як помітив його високі куполи й шпилі.

Раптом просто перед ними виросла висока стіна, складена із зеленого каменю й густо всипана смарагдами. Кінь і не подумав зупинятися (він цього просто поки що не вмів), і точно сталась би біда, та, на щастя, Джек останньої миті закричав щосили: "Тпру!"

Кінь зупинився так несподівано, що, якби Джек не тримався за опору, він просто перелетів би через голову, а можливо, й зовсім лишився би без голови.

— Оце так скачка була, дорогий батеньку! — вигукнув він.