Доводи розсудку - Сторінка 19

Вже й сама про це думала, тільки боялася, що їй не дозволять. Вона буде охоче спати на підлозі в кімнаті Луїзи, якщо тільки місіс Гарвіл не буде проти.

Ще одне міркування, і все, здається, налагоджувалось. Хоча слід було б заздалегідь підготувати містера й місіс Мазгроув певною затримкою, коні з Апперкросса могли зробити очікування нестерпно довгим; і капітан Вентворт запропонував, а Чарлз Мазгроув погодився їхати на поштових, а карету й коней містера Мазгроува залишити тут до ранку, коли можна буде надіслати з нею звістку про те, як Луїза почувалась уночі.

Капітан Вентворт поспішив до готелю, щоб підготувати все необхідне до від'їзду й чекати обох дам. Однак, коли Мері розповіли про цей план, згода зійшла нанівець. Вона сердилася, гнівалась і голосно скаржилася на несправедливість того, що з Луїзою залишають не її: Енн Луїзі ніхто, а Мері — дружина її брата; отже, Мері, а не хто-небудь інший мусить залишитися тут замість Генрієтти! Чому це Енн вважають кориснішою за неї? І до того ж їхати додому без Чарлза, без власного чоловіка! Ні, це вже занадто жорстоко. Одне слово, вона навела більше доказів, ніж її чоловік міг спростувати; і оскільки ніхто не був спроможний продовжувати суперечку, коли він остаточно здався, довелося дозволити їй залишитися замість Енн.

Ніколи ще Енн із більшим небажанням не поступалася ревнивим і безглуздим домаганням Мері, але нічого не вдієш, і вони вирушили до міста — Чарлз вів свою сестру, а капітан Бенвік супроводжував Енн. Лише одну мить, коли вони спішно рушили в дорогу, подарувала вона спогадам про незначні обставини, свідками яких ці місця були вранці. Тут вона слухала міркування Генрієтти про те, що докторові Шерлі було б краще залишити Апперкросс; тут вона потім уперше побачила містера Елліота; лише мить могла вона приділити думкам про що-небудь, окрім Луїзи або тих, хто був зараз із нею поряд.

Капітан Бенвік був надзвичайно уважним до неї; і, оскільки сьогоднішнє нещастя, здавалося, зблизило їх, вона відчувала до нього прихильність, яка дедалі й зростала, і Енн із задоволенням думала, що, мабуть, у них ще буде нагода зустрітися.

Капітан Вентворт чекав їх біля карети, запряженої четвернею та заради їхньої зручності поставленої в найнижчій частині вулиці; і те, що він був, очевидно, здивований і прикро вражений, побачивши не ту сестру, і те, як змінився він на обличчі, як дивувався, як поборов мимовільний вигук, слухаючи пояснення Чарлза, — усе це не могло залишити Енн байдужою; принаймні вона переконалася в тому, що її цінували тільки як гарну доглядальницю.

Вона намагалася залишатися спокійною і бути справедливою. Анітрохи не бажаючи змагатися з Еммою в її почуттях до Генрі, вона заради капітана Вентворта доглядала б Луїзу навіть з особливою ретельністю; окрім того, сподівалася, що він не міг довго її підозрювати в тому, що вона добровільно ухилилася від обов'язків дружби.

Тим часом вона вже була в кареті. Він підсадив їх обох і сів між ними; і таким чином, за таких обставин, що викликали в Енн здивування й занепокоєння, вона покидала Лайм. Як подолає довгу дорогу, як вона вплине на їхні взаємини, яка розмова почнеться між ними — цього Енн не могла передбачити. Усе було, однак, цілком природно. Він був поглинутий Генрієттою, ввесь час повертався до неї і коли й порушував мовчання, то тільки для того, щоб подати їй надію і підняти їй настрій. Загалом же його голос і манери були нарочито спокійними. Здавалося, йому найважливіше оберегти Генрієтту від зайвих хвилювань. Тільки одного разу, коли вона почала клясти безталанну й несвоєчасну прогулянку до Кобба, голосно шкодуючи про те, що вони її затіяли, самовладання полишило його, і він вигукнув:

— Благаю вас, не згадуйте про це! Боже мій! Якби я тоді не поступився їй! Чому я не зробив того, що мені слід було зробити! Але ж вона така рішуча й заповзята! Бідолашна, бідолашна Луїза!

Енн хотілося дізнатись, чи не взяв він під сумнів свою попередню впевненість у незаперечних перевагах твердої вдачі та чи не спало йому на думку, що, як і інші риси характеру, твердість мусить мати свої межі. На її погляд, він мав зрозуміти, що іноді й натура, яка піддається переконанню, має не менші права на щастя, ніж найрішучіша вдача.

Коні бігли швидко. Енн здивувалася, побачивши так скоро знайомі пагорки. Через швидку їзду і на додаток через те, що вона трохи боялася його кінця, шлях здався їй удвічі коротшим за вчорашній. Майже поночіло, одначе, коли вони наблизилися до Апперкросса. Усі троє мовчали. Генрієтта притулилася в кутку, прикривши обличчя шаллю, і можна було сподіватися, що вона, наплакавшись, заснула. Вони обминули останній пагорок, і капітан Вентворт раптом звернувся до Енн.

— Я все думав, як нам краще діяти, — тихо сказав він. — Генрієтті не слід поки що з'являтися їй на очі — вона цього не витримає. На мою думку, вам, мабуть, краще почекати з нею в кареті, доки я все розповім містерові й місіс Мазгроув. Як ви гадаєте, це розумне рішення?

Вона вважала це розумним, він був задоволений і нічого більше не сказав. Але потім вона з радістю згадувала це запитання, яке було доказом поваги до неї, доказом дружби, — великою радістю; і хоча цей доказ був прощальним, його цінність од цього не зменшувалась.

Виконавши свій сумний обов'язок, упевнившись, що батько й мати мужньо сприйняли звістку, як вони й сподівались, і що дочці краще бути поряд з ними, він заявив про свій намір повернутись у тій самій кареті до Лайма і, як тільки коней погодували, рушив у дорогу.

Розділ XIII

Решту свого перебування в Апперкроссі, яка становила лише два дні, Енн повністю провела в Великому Домі й була задоволена, що потрібна містеру й місіс Мазгроув, яким було приємно її товариство і які, оскільки були дуже засмученими, не могли без неї впоратися з необхідними приготуваннями.

Наступного ж ранку вони одержали свіжі відомості з Лайма. Луїзі не поліпшало. Проте більш не було страхітливих ознак хвороби. Через кілька годин з'явився Чарлз із більш докладним звітом. Він не сумував. Надії на швидке одужання мало, але справи посуваються так, як і належить у подібних випадках. Говорячи про Гарвілів, він, здавалося, не міг знайти слів, аби розповісти про їхню доброту, особливо про те, як самовіддано місіс Гарвіл доглядала Луїзу. Мері зовсім не залишається ніякого клопоту. Учора його з Мері вмовили раніше піти до готелю. Сьогодні вранці Мері знову рознервувалася. Коли він від'їжджав, вона пішла на прогулянку з капітаном Бенвіком, сподіваючись, що це буде для неї корисним. Він же хотів, щоб її якнайшвидше вирядили додому, якщо вже місіс Гарвіл усе бере на себе.

Чарлз того ж дня збирався повернутися до Лайма, і його батько хотів поїхати з ним, але дами були проти. І в інших буде більше клопоту, і в нього — більше горя; і тут з'явився кращий план, який зараз же було виконано. Надіслали карету до Крюкерна, і Чарлз привіз звідти більш корисну особу, тобто стару няню, яка виняньчила всіх дітей, дочекалася, доки лінивого й розбещеного панича Гаррі надіслали до школи вслід за братами, і тепер доживала віку біля спорожнілої дитячої, штопала всі панчохи, лікувала всі пухирі й ґулі, які тільки потрапляли їй під руку, і була безкінечно щасливою, що їй дозволили доглядати любу міс Луїзу. У місіс Мазгроув і Генрієтти вже з'являлася невиразна думка про Сару, але без участі Енн вони б не змогли прийняти цього рішення й виконати його.

Наступного дня вони були вдячні Чарлзові Гейтеру за те, що він привіз їм докладні відомості про Луїзу, без яких вони й дня не могли прожити. Він не полінувався з'їздити до Лайма, і його звіт сповнив усіх надією. Луїза тепер рідше впадала в забуття. Як було видно з усього, капітан Вентворт залишався в Лаймі.

Завтра Енн мала від'їздити; це всіх лякало. Що їм без неї робити? Вони одне для одного нікудишні розрадники. Вони весь час це повторювали, і Енн вирішила, що краще за все буде розповісти всім про ті наміри, в які її кожен утаємничив, і вмовити всіх одразу вирушити до Лайма. Зробити це було не важко; незабаром погодилися, що треба їхати завтра ж, а чи мешкати в готелі, чи зняти житло — це вже не має значення; вони залишаться там, доки не одужає бідолашна Луїза. Вони полегшать турботи добрих людей, що нині про неї дбають, принаймні допоможуть місіс Гарвіл піклуватися про власних дітей; словом, усі так раділи прийнятому рішенню, що Енн була дуже задоволена своїм вчинком і щиро вважала, що не могла провести свій останній ранок у Апперкроссі краще, ніж допомагаючи їм приготувати все необхідне і проводжаючи їх у дорогу, хоча таким чином вона залишалася сама в покинутому домі.

Вона була останньою, за винятком двох хлопчиків на Віллі, вона була найостаннішою, хто наповнював і пожвавлював обидва доми та завдяки кому в Апперкроссі панувала веселість. Як усе змінилося за кілька днів!

Якщо Луїза одужає, усе знов буде добре. Апперкросс наповниться ще більшою радістю. Енн не мала жодного сумніву стосовно того, що піде слідом за її одужанням. За кілька місяців кімнати, нині такі порожні, притулок її тихої замисленості, знову наповняться радістю, сміхом, щастям взаємного кохання, — усім тим, чого не має Енн Елліот!

Цілу годину її охоплювали такі думки в похмурий листопадовий день, коли через дрібний дощик, який надовго зарядив, з вікна нічого не було видно, і тому вона надзвичайно зраділа, коли почула, як їде карета леді Рассел; і все ж, хоч як вона прагнула залишити Апперкросе, розлучаючись із Великим Домом, звертаючи прощальні погляди до Вілли, до її чорної, промоклої та незатишної веранди й навіть до злиденних домівок орендарів, які ледве можна було розрізнити через мутне скло, вона не могла не сумувати. В Апперкроссі сталися події, які робили його дорогим для її серця. Він був свідком того, як вона відчувала сильний біль, що тепер минув, а також рідкісних хвилин полегшення, замирення та дружби, які ніколи не повторяться та які назавжди залишаться для неї дорогоцінними. Вона залишила позаду все, окрім спогадів.

Енн жодного разу не бувала в Келлінчі з того часу, як покинула дім леді Рассел у вересні. Це не було необхідністю, а коли траплялася нагода вирушити до Келлінч-холла, вона від цього ухилялась.