Два веронці - Сторінка 4
- Вільям Шекспір -
Що сказав, те й зроблю! І цього
разу — скінчено справу.
Валентин Я те добре знаю, синьйоре: ви завжди кінчаєте
перш, ніж почнете.
Сільвія Чудова перестрілка словами, синьйоре! Це про-
сто швидкий вогонь.
Валентин Ви маєте рацію, синьйорино: нам лишається дя-
кувати тому, хто постачає нам набої.
Сільвія Кому ж то, служнику мій?
Валентин Вам, ласкава господине. Ви наділили нас вог-
нем: синьйор Туріо черпає свою вогневу дотепність у поглядах
вашої милості і потім великодушно розсипає той запозичений
вогонь у вашому товаристві.
Туріо Синьйоре, якщо ви так неощадно розсипатимете
ваші слова, обмінюючись ними зі мною, то я дуже швидко призве-
ду вашу дотепність до банкрутства.
Валентин Знаю, синьйоре, дуже добре, знаю; ви маєте цілу
скарбницю розмаїтих слів і жодної іншої монетки, бачиться мені,
не даєте вашим слугам. Якщо звернути увагу на їхні нікчемні
лівреї, ви платите тільки вашими нікчемними словами.
Сільвія Годі, синьйори, годі... Сюди йде мій батько.
Входить герцог.
Герцог Ну, дочко Сільвіє, ти мов в облозі! —
Синьйоре Валентине,— добрі вісті:
Здоровий батько ваш. А що б то ви
Тому сказали, хто привіз листа вам?
Валентин Я був би щиро вдячний, ваша світлість,
Гінцеві доброму.
Герцог Чи знаний вам
Земляк ваш, дон Антоньйо?
Валентин Так, мій пане.
Синьйор він вельми гідний і шляхетний:
Всі віддають йому належну шану.
Герцог Він має сина?
Валентин Так, ласкавий пане.
І син цілком достойний тої слави,
Якої заробив його отець.
Герцог Ви добре знаєте його?
Валентин Так, знаю,
Як і себе самого; ще з дитинства
Ми завжди з ним у приязні жили.
Я, на той час, був безтурботний ледар;
Я марнував години найцінніші,
Не прагнучи ніяких ідеалів,
І занедбав найвищу досконалість.
Але ж Протей,— таке його ім'я,-
Встиг збагатити розум свій знанням,
Не згаявши й хвилини на дурниці.
Роками юний, досвідом старий він;
Хоч молодий, а має ум дозрілий;
Коротше (гарні якості його
Затьмарюють усі мої хвали
Своїм яскравим сяйвом),— все він має,
Що прикраша шляхетного синьйора,-
Він досконалий тілом і душею!
Герцог Ну що ж, синьйор, як справді він такий,
То вартий він кохання королеви
І королю буть радником достойним!
То знайте ж, пане,— він до нас приїхав;
Його мені в листах рекомендують
Шановані вельможі. Він — наш гість.
Гадаю, звістка ця не засмутить вас.
Валентин Мені тут бракувало лиш його!
Герцог То привітайте ж гостя, як належить.
Я, Сільвіє, звертаюся до тебе
Й до вас, синьйоре Туріо; а вас
Мені просить не треба, Валентине.
Я йду й пришлю його до вас, панове.
(Виходить)
Валентин Це той синьйор, моя ласкава панно,
Що я про нього вам розповідав.
Ми з ним приїхали б сюди удвох,
Коли б його очей не полонив
Красуні-любки погляд кришталевий.
Сільвія Тепер же в нього очі, мабуть, вільні,
І він покинув їй заставу іншу
В знак незрадливості?
Валентин Ні, певен я,-
Вони ще й досі в неї у полоні.
Сільвія То він осліп; але ж, як він сліпий,
Чи міг би він знайти до вас дорогу?
Валентин Кохання має двадцять пар очей.
Туріо А я ось чув, що буцімто кохання
Очей не має зовсім.
Валентин Для таких
Коханців, Туріо, як ви. Коли
Потворний хто — кохання мружить очі.
Туріо виходить.
Сільвія Ну, досить, досить!.. Ось і той синьйор.
Входить Протей.
Валентин Привіт тобі, мій дорогий Протею!
Прошу, синьйоро, ствердіть цей привіт
Ласкавою прихильністю своєю.
Сільвія його достойність — запорука в тому.
Що він у нас для всіх бажаний гість,
Якщо це справді друг ваш.
Валентин Так, синьйоро.
Володарко моя, дозвольте нам
Віднині з ним вам разом слугувати.
Сільвія Негідна я таких високих слуг...
Протей О ні, прекрасна панно, навпаки,
Слуга негоден ваших слів ласкавих.
Валентин Покиньте говорить, що хтось негоден...
Прийміть, синьйоро, і його до послуг!
Протей Вам вірність — то моя повинність, панно!
Сільвія За вірність вас чекає щира дяка.
Слугу віта негідна господиня.
Протей Якби це інший хто сказав, я вмер би!
Сільвія Тому, що привітав вас?
Протей Ні, тому,
Що ви негідною себе назвали.
Входить Туріо.
Туріо Синьйорино, володар мій, ваш батько, хоче по-
балакати з вами.
Сільвія Я йду.
Слуга виходить.
Синьйоре Туріо, прошу вас,
Ходім зі мною. Вас, новий слуго,
Вітаю ще раз я і залишаю,
Щоб побалакати могли ви з другом.
Як скінчите — приходьте, ми ждемо.
Протей Обидва ми до послуг синьйорини.
Сільвія, Туріо та Спід виходять.
Валентин Розповідай, як там ведеться^вдома?
Протей Здорові всі, привіт тобі від друзів.
Валентин А як твої?
Протей Здорові і вони.
Валентин А як красуня? Як твоє кохання?
Протей Мої сердечні справи? Не для тебе:
Не полюбляв раніш ти цих розмов.
Валентин Протею, друже, все тепер змінилось!
Мене кохання тяжко покарало
За те, що зневажав його раніш.
Живу, немов якась душа покутна!..
З думок не йде мені моя кохана,
І я не їм, нудьгую, день у день
Нема мені просвітлої години,
А ніч по ночі сльози ллю гіркі...
Помстилося кохання за зневагу,
Забрало сон з подоланих очей,-
Вони стоять на варті і пильнують
Над невгамовним серцем цілу ніч!..
О друже мій! Кохання — це тиран,
І я йому скоривсь! Тепер для мене —
Немає мук над муки від кохання,
Немає втіх — над радощі його!
Немає балачок поза коханням...
Кохання — все для мене! В слові цім —
Мій сон, обід, сніданок і вечеря.
Протей Спинись! В твоїх очах читаю я
Твою судьбу; а твій кумир, звичайно,
Був зараз тут?
Валентин Вона — небесний ангел!
Протей О ні, вона — довершеність земна.
Валентин Скажи — божественна...
Протей О ні, не хочу
Підлещувати їй.
Валентин Ну, то мені.
Підлещуй; таж хвала живить кохання!
Протей Коли заслаб я на кохання, ти
Мені давав гіркі пілюлі; зараз
Ті ж самі ліки я даю тобі.
Валентин Тоді кажи про неї тільки правду;
Якщо і не богиня, то найвища
Вона з усіх красунь, і на землі
Ніхто їй дорівнятися не може!
Протей За винятком коханої моєї...
Валентин Без винятків, мій друже, як не хочеш
Образи щонайтяжчої завдати
Моїй коханій.
Протей Як? То я не можу
Віддать моїй над нею перевагу?
Валентин Я й сам твою звеличу: я вшаную
Твою кохану дозволом носити
Шлейф Сільвії, аби земля низька
Не запишалась тим, що поцілує
її вбрання і раптом не зреклася
Вирощувати квіти запашні
І літніх днів не обернула в зиму!
Протей Це що за хвастощі, мій Валентине?
Валентин Пробач! Все, що кажу я,— це ніщо,
Коли із Сільвією порівняти,
Всі вищі досконалості — ніщо!..
її краса сіяє самотою...
Протей Хай самотою і живе.
Валентин О ні!
Нізащо в світі!.. Ні! Вона моя!
Владаючи цим скарбом, я багатий,
Як двадцять океанів, хай би в них
Був перлами коштовними пісок,
Прозорі хвилі хай були б нектаром,
А золотом — скелясті береги...
Даруй мені, що я забув про тебе,
Збагни — я ввесь захоплений коханням...
Ось щойно з нею вийшов мій суперник;
На розум небагатий він, але
Багатий він на гроші, й через те
її отець йому дав перевагу;
Тож мушу я за ними поспішатись.
Адже кохання,— знаєш сам,— ревниве!
Протей Ну, а вона ж тебе кохає?
Валентин Так.
Ми заручилися, ба, навіть більше:
Уже призначено годину шлюбу,
І склав я хитрий план, як утекти нам;
Я влізу по драбині мотузяній
В її вікно. Я вже обміркував.
Сприятливо все склалось, нам на щастя!
Ходім до мене, любий мій Протею,-
Твоя порада стане нам в пригоді.
Протей Іди вперед; а я не забарюсь.
Я мушу йти до гавані по речі,
Які лишилися на кораблі;
Я заберу їх і прийду до тебе.
Валентин Повернешся негайно?
Протей Так, звичайно.
Валентин виходить.
Як світлом ясним поглинають кволе
Чи клином вибивають інший клин,
Так згадка про мою любов колишню
Зітерлася і зникла, мов туман
Супроти сонця нового. Чому б то?
Чи очі то мої, чи захват друга,
її краса, а чи моя зрадливість
Мені зненацька розум замутили...
Вона красуня, так, але ж красуня
І Джулія, що я її кохаю...
Кохаю?.. Ні! Кохав колись, давно...
Моя любов свій загубила образ,
Розтанувши, мов лялька воскова
Перед вогнем. Отож у мене в серці
Від неї вже нічого не лишилось...
Здається, я й до друга охолов,
Враз запалившись до його коханки...
О, як шалено маритиму нею,
Коли я ближче знатиму її,
Бо ж і не знаючи, зміг покохати!
Я щойно бачив тільки вроду панни,
І голову стуманено мені...
Коли ж її засяє досконалість,
Ручусь, вона мені засліпить очі!
Вгамуйсь, моя жаго! Скорись! Забудь!
А ні,— звоюй кохану будь-що-будь!..
(Виходить)
СЦЕНА 5
Там само. Вулиця.
Входять Спід та Ланс.
Спід Лансе! Честю присягаюсь, ти — бажаний гість у
Мілані.
Ланс Не давай фальшивої присяги, любий хлопче;
зовсім я не бажаний гість. Я завжди кажу, що чоловік іще не за-
гинув, допоки його не повішено. І ще не бажаний гість у будь-
якому місці, допоки не оплачено його рахунку в пивничці та гос-
подиня не сказала йому: "Ласкаво просимо до господи!"
Спід Ну, то ходімо зі мною, шибайголово, ходімо
мерщій до пивнички; там тобі за п'ять пенсів щонайменше п'ять ти-
сяч разів "ласкаво просимо" промовлять. А розкажи-но мені, хит-
рюго, як розстався твій господар із синьйориною Джулією?
Ланс Ну, що ж! Коли вони навсправжки поєдналися,
то роз'єдналися жартома.
Спід А вона вийде за нього заміж?
Ланс Ні.
Спід Як-то? Адже він з нею побереться?
Ланс Ні, і це не так.
Спід Виходить, у них щось поламалось?
Ланс Та ні ж бо! Цілісінькі й здоровісінькі обоє, мов
ті рибки в воді.
Спід Ну, то як же стоїть справа з ними? В чому ж
річ?
Ланс А отак: якщо його річ добре стоїть, то й для її
речі все гаразд.
Спід Який-бо ти справді осел! Ніяк не доходить це до
мене...
Ланс Якщо не доходить, осел не я, а ти. В мою ковінь-
ку швидше заженеш розум, аніж у твою голову.
Спід Що ти мелеш?
Ланс А ось глянь.
(Втикає в землю свою ковіньку)
Ну що? Бачив?
Спід Ти загнав ковіньку в землю, а не розум у ко-
віньку.
Ланс Однаково.
Спід Скажи мені правду: буде весілля?
Ланс Спитай мого собаку: якщо він скаже "так",-
отже, буде; якщо він скаже "ні",— буде; якщо він покрутить хво-
стом і нічого не скаже,— виходить, однаково буде.
Спід Отже,— висновок: весілля буде.
Ланс Ти можеш вивідати в мене таку таємну справу
тільки через порівняння.
Спід Як не вивідати, аби вивідати. А що ти скажеш,
Лансе, про мого господаря? Адже ж він зовсім згорів з кохання.
Ланс Та він зроду-віку здурілий.
Спід Який?
Ланс Який, який!.. Здурілий,— он який, як ти й сам
його допіру назвав.
Спід Ти мене не розумієш, лахудрин ти сину, ослячі
твої вуха!
Ланс Ех ти, бовдуре! Не я, а твій пан-господар анічо-
гісінько не розуміє.
Спід Я кажу тобі, що мій господар згорів з кохання.
Ланс А я кажу тобі, що мені байдужісінько,— згорів
він чи здурів, твій пан-господар! Якщо хочеш піти зі мною до пив-
нички,— добре; якщо не хочеш, то ти єврей, нехрист і негоден
зватися християнином.
Спід Чому?
Ланс А тому, що тобі бракує милосердя,, щоб почасту-
вати християнина пивом; ну, то йдеш?
Спід Та йду вже, йду.
Виходять.
СЦЕНА 6
Там само.
разу — скінчено справу.
Валентин Я те добре знаю, синьйоре: ви завжди кінчаєте
перш, ніж почнете.
Сільвія Чудова перестрілка словами, синьйоре! Це про-
сто швидкий вогонь.
Валентин Ви маєте рацію, синьйорино: нам лишається дя-
кувати тому, хто постачає нам набої.
Сільвія Кому ж то, служнику мій?
Валентин Вам, ласкава господине. Ви наділили нас вог-
нем: синьйор Туріо черпає свою вогневу дотепність у поглядах
вашої милості і потім великодушно розсипає той запозичений
вогонь у вашому товаристві.
Туріо Синьйоре, якщо ви так неощадно розсипатимете
ваші слова, обмінюючись ними зі мною, то я дуже швидко призве-
ду вашу дотепність до банкрутства.
Валентин Знаю, синьйоре, дуже добре, знаю; ви маєте цілу
скарбницю розмаїтих слів і жодної іншої монетки, бачиться мені,
не даєте вашим слугам. Якщо звернути увагу на їхні нікчемні
лівреї, ви платите тільки вашими нікчемними словами.
Сільвія Годі, синьйори, годі... Сюди йде мій батько.
Входить герцог.
Герцог Ну, дочко Сільвіє, ти мов в облозі! —
Синьйоре Валентине,— добрі вісті:
Здоровий батько ваш. А що б то ви
Тому сказали, хто привіз листа вам?
Валентин Я був би щиро вдячний, ваша світлість,
Гінцеві доброму.
Герцог Чи знаний вам
Земляк ваш, дон Антоньйо?
Валентин Так, мій пане.
Синьйор він вельми гідний і шляхетний:
Всі віддають йому належну шану.
Герцог Він має сина?
Валентин Так, ласкавий пане.
І син цілком достойний тої слави,
Якої заробив його отець.
Герцог Ви добре знаєте його?
Валентин Так, знаю,
Як і себе самого; ще з дитинства
Ми завжди з ним у приязні жили.
Я, на той час, був безтурботний ледар;
Я марнував години найцінніші,
Не прагнучи ніяких ідеалів,
І занедбав найвищу досконалість.
Але ж Протей,— таке його ім'я,-
Встиг збагатити розум свій знанням,
Не згаявши й хвилини на дурниці.
Роками юний, досвідом старий він;
Хоч молодий, а має ум дозрілий;
Коротше (гарні якості його
Затьмарюють усі мої хвали
Своїм яскравим сяйвом),— все він має,
Що прикраша шляхетного синьйора,-
Він досконалий тілом і душею!
Герцог Ну що ж, синьйор, як справді він такий,
То вартий він кохання королеви
І королю буть радником достойним!
То знайте ж, пане,— він до нас приїхав;
Його мені в листах рекомендують
Шановані вельможі. Він — наш гість.
Гадаю, звістка ця не засмутить вас.
Валентин Мені тут бракувало лиш його!
Герцог То привітайте ж гостя, як належить.
Я, Сільвіє, звертаюся до тебе
Й до вас, синьйоре Туріо; а вас
Мені просить не треба, Валентине.
Я йду й пришлю його до вас, панове.
(Виходить)
Валентин Це той синьйор, моя ласкава панно,
Що я про нього вам розповідав.
Ми з ним приїхали б сюди удвох,
Коли б його очей не полонив
Красуні-любки погляд кришталевий.
Сільвія Тепер же в нього очі, мабуть, вільні,
І він покинув їй заставу іншу
В знак незрадливості?
Валентин Ні, певен я,-
Вони ще й досі в неї у полоні.
Сільвія То він осліп; але ж, як він сліпий,
Чи міг би він знайти до вас дорогу?
Валентин Кохання має двадцять пар очей.
Туріо А я ось чув, що буцімто кохання
Очей не має зовсім.
Валентин Для таких
Коханців, Туріо, як ви. Коли
Потворний хто — кохання мружить очі.
Туріо виходить.
Сільвія Ну, досить, досить!.. Ось і той синьйор.
Входить Протей.
Валентин Привіт тобі, мій дорогий Протею!
Прошу, синьйоро, ствердіть цей привіт
Ласкавою прихильністю своєю.
Сільвія його достойність — запорука в тому.
Що він у нас для всіх бажаний гість,
Якщо це справді друг ваш.
Валентин Так, синьйоро.
Володарко моя, дозвольте нам
Віднині з ним вам разом слугувати.
Сільвія Негідна я таких високих слуг...
Протей О ні, прекрасна панно, навпаки,
Слуга негоден ваших слів ласкавих.
Валентин Покиньте говорить, що хтось негоден...
Прийміть, синьйоро, і його до послуг!
Протей Вам вірність — то моя повинність, панно!
Сільвія За вірність вас чекає щира дяка.
Слугу віта негідна господиня.
Протей Якби це інший хто сказав, я вмер би!
Сільвія Тому, що привітав вас?
Протей Ні, тому,
Що ви негідною себе назвали.
Входить Туріо.
Туріо Синьйорино, володар мій, ваш батько, хоче по-
балакати з вами.
Сільвія Я йду.
Слуга виходить.
Синьйоре Туріо, прошу вас,
Ходім зі мною. Вас, новий слуго,
Вітаю ще раз я і залишаю,
Щоб побалакати могли ви з другом.
Як скінчите — приходьте, ми ждемо.
Протей Обидва ми до послуг синьйорини.
Сільвія, Туріо та Спід виходять.
Валентин Розповідай, як там ведеться^вдома?
Протей Здорові всі, привіт тобі від друзів.
Валентин А як твої?
Протей Здорові і вони.
Валентин А як красуня? Як твоє кохання?
Протей Мої сердечні справи? Не для тебе:
Не полюбляв раніш ти цих розмов.
Валентин Протею, друже, все тепер змінилось!
Мене кохання тяжко покарало
За те, що зневажав його раніш.
Живу, немов якась душа покутна!..
З думок не йде мені моя кохана,
І я не їм, нудьгую, день у день
Нема мені просвітлої години,
А ніч по ночі сльози ллю гіркі...
Помстилося кохання за зневагу,
Забрало сон з подоланих очей,-
Вони стоять на варті і пильнують
Над невгамовним серцем цілу ніч!..
О друже мій! Кохання — це тиран,
І я йому скоривсь! Тепер для мене —
Немає мук над муки від кохання,
Немає втіх — над радощі його!
Немає балачок поза коханням...
Кохання — все для мене! В слові цім —
Мій сон, обід, сніданок і вечеря.
Протей Спинись! В твоїх очах читаю я
Твою судьбу; а твій кумир, звичайно,
Був зараз тут?
Валентин Вона — небесний ангел!
Протей О ні, вона — довершеність земна.
Валентин Скажи — божественна...
Протей О ні, не хочу
Підлещувати їй.
Валентин Ну, то мені.
Підлещуй; таж хвала живить кохання!
Протей Коли заслаб я на кохання, ти
Мені давав гіркі пілюлі; зараз
Ті ж самі ліки я даю тобі.
Валентин Тоді кажи про неї тільки правду;
Якщо і не богиня, то найвища
Вона з усіх красунь, і на землі
Ніхто їй дорівнятися не може!
Протей За винятком коханої моєї...
Валентин Без винятків, мій друже, як не хочеш
Образи щонайтяжчої завдати
Моїй коханій.
Протей Як? То я не можу
Віддать моїй над нею перевагу?
Валентин Я й сам твою звеличу: я вшаную
Твою кохану дозволом носити
Шлейф Сільвії, аби земля низька
Не запишалась тим, що поцілує
її вбрання і раптом не зреклася
Вирощувати квіти запашні
І літніх днів не обернула в зиму!
Протей Це що за хвастощі, мій Валентине?
Валентин Пробач! Все, що кажу я,— це ніщо,
Коли із Сільвією порівняти,
Всі вищі досконалості — ніщо!..
її краса сіяє самотою...
Протей Хай самотою і живе.
Валентин О ні!
Нізащо в світі!.. Ні! Вона моя!
Владаючи цим скарбом, я багатий,
Як двадцять океанів, хай би в них
Був перлами коштовними пісок,
Прозорі хвилі хай були б нектаром,
А золотом — скелясті береги...
Даруй мені, що я забув про тебе,
Збагни — я ввесь захоплений коханням...
Ось щойно з нею вийшов мій суперник;
На розум небагатий він, але
Багатий він на гроші, й через те
її отець йому дав перевагу;
Тож мушу я за ними поспішатись.
Адже кохання,— знаєш сам,— ревниве!
Протей Ну, а вона ж тебе кохає?
Валентин Так.
Ми заручилися, ба, навіть більше:
Уже призначено годину шлюбу,
І склав я хитрий план, як утекти нам;
Я влізу по драбині мотузяній
В її вікно. Я вже обміркував.
Сприятливо все склалось, нам на щастя!
Ходім до мене, любий мій Протею,-
Твоя порада стане нам в пригоді.
Протей Іди вперед; а я не забарюсь.
Я мушу йти до гавані по речі,
Які лишилися на кораблі;
Я заберу їх і прийду до тебе.
Валентин Повернешся негайно?
Протей Так, звичайно.
Валентин виходить.
Як світлом ясним поглинають кволе
Чи клином вибивають інший клин,
Так згадка про мою любов колишню
Зітерлася і зникла, мов туман
Супроти сонця нового. Чому б то?
Чи очі то мої, чи захват друга,
її краса, а чи моя зрадливість
Мені зненацька розум замутили...
Вона красуня, так, але ж красуня
І Джулія, що я її кохаю...
Кохаю?.. Ні! Кохав колись, давно...
Моя любов свій загубила образ,
Розтанувши, мов лялька воскова
Перед вогнем. Отож у мене в серці
Від неї вже нічого не лишилось...
Здається, я й до друга охолов,
Враз запалившись до його коханки...
О, як шалено маритиму нею,
Коли я ближче знатиму її,
Бо ж і не знаючи, зміг покохати!
Я щойно бачив тільки вроду панни,
І голову стуманено мені...
Коли ж її засяє досконалість,
Ручусь, вона мені засліпить очі!
Вгамуйсь, моя жаго! Скорись! Забудь!
А ні,— звоюй кохану будь-що-будь!..
(Виходить)
СЦЕНА 5
Там само. Вулиця.
Входять Спід та Ланс.
Спід Лансе! Честю присягаюсь, ти — бажаний гість у
Мілані.
Ланс Не давай фальшивої присяги, любий хлопче;
зовсім я не бажаний гість. Я завжди кажу, що чоловік іще не за-
гинув, допоки його не повішено. І ще не бажаний гість у будь-
якому місці, допоки не оплачено його рахунку в пивничці та гос-
подиня не сказала йому: "Ласкаво просимо до господи!"
Спід Ну, то ходімо зі мною, шибайголово, ходімо
мерщій до пивнички; там тобі за п'ять пенсів щонайменше п'ять ти-
сяч разів "ласкаво просимо" промовлять. А розкажи-но мені, хит-
рюго, як розстався твій господар із синьйориною Джулією?
Ланс Ну, що ж! Коли вони навсправжки поєдналися,
то роз'єдналися жартома.
Спід А вона вийде за нього заміж?
Ланс Ні.
Спід Як-то? Адже він з нею побереться?
Ланс Ні, і це не так.
Спід Виходить, у них щось поламалось?
Ланс Та ні ж бо! Цілісінькі й здоровісінькі обоє, мов
ті рибки в воді.
Спід Ну, то як же стоїть справа з ними? В чому ж
річ?
Ланс А отак: якщо його річ добре стоїть, то й для її
речі все гаразд.
Спід Який-бо ти справді осел! Ніяк не доходить це до
мене...
Ланс Якщо не доходить, осел не я, а ти. В мою ковінь-
ку швидше заженеш розум, аніж у твою голову.
Спід Що ти мелеш?
Ланс А ось глянь.
(Втикає в землю свою ковіньку)
Ну що? Бачив?
Спід Ти загнав ковіньку в землю, а не розум у ко-
віньку.
Ланс Однаково.
Спід Скажи мені правду: буде весілля?
Ланс Спитай мого собаку: якщо він скаже "так",-
отже, буде; якщо він скаже "ні",— буде; якщо він покрутить хво-
стом і нічого не скаже,— виходить, однаково буде.
Спід Отже,— висновок: весілля буде.
Ланс Ти можеш вивідати в мене таку таємну справу
тільки через порівняння.
Спід Як не вивідати, аби вивідати. А що ти скажеш,
Лансе, про мого господаря? Адже ж він зовсім згорів з кохання.
Ланс Та він зроду-віку здурілий.
Спід Який?
Ланс Який, який!.. Здурілий,— он який, як ти й сам
його допіру назвав.
Спід Ти мене не розумієш, лахудрин ти сину, ослячі
твої вуха!
Ланс Ех ти, бовдуре! Не я, а твій пан-господар анічо-
гісінько не розуміє.
Спід Я кажу тобі, що мій господар згорів з кохання.
Ланс А я кажу тобі, що мені байдужісінько,— згорів
він чи здурів, твій пан-господар! Якщо хочеш піти зі мною до пив-
нички,— добре; якщо не хочеш, то ти єврей, нехрист і негоден
зватися християнином.
Спід Чому?
Ланс А тому, що тобі бракує милосердя,, щоб почасту-
вати християнина пивом; ну, то йдеш?
Спід Та йду вже, йду.
Виходять.
СЦЕНА 6
Там само.