Дядечків сон - Сторінка 2

Багато хто знав князя ро-кі& шість чи сім тому, коли він перебував у Мордасові, і запевняє, що він тоді не терпів самотності й зовсім не скидався на затворника. Та оце й усе, що я міг дізнатися про нього вірогідного. Колись, замолоду, що, проте, було дуже давно, князь блискуче вступив у життя, жуїрував, лицявся, кілька разів проживався за кордоном, співав романси, каламбурив і ніколи не визначався блискучими розумовими здібностями. Звичайно, він перевів усе своє багатство і на старість побачив себе раптом майже без копійки. Хтось порадив йому виїхати до свого села, яке вже почали продавати з публічного торгу. Він виїхав і прибув до Мордасова, де й прожив рівно шість місяців. Губернське життя йому надзвичайно припало до сподоби, і за ці шість місяців він рішив усе, що в нього лишалося, до останніх вишкребків, жуїруючи та заводячи різні інтимності з губернськими паніями. До того ж він, був дуже добра людина, звісно, не без деяких особливих князівських замашок, що їх, проте, в Мордасові вважали за властивість найвищого товариства, а тому замість досади вони справляли навіть ефект. Особливо дами були повсякчас у захваті від свого милого гостя. Збереглося багато цікавих спогадів. Розповідали, між іншим, що князь понад половину дня сидів за своїм туалетом і, здавалося, весь' був складений із якихось шматочків. Ніхто не знав, коЛи й де він устиг так розсипатися. Він носив парик, вуса, бакенбарди і навіть еспаньйолку,— все, до останньої волосини, накладне й чудового чорного кольору; білився й рум'янився щодня. Запевняли, що він якось розправляв пружинками зморшки на своєму обличчі й що пружинки ці були якимсь особливим способом сховані в його волоссі Запевняли також, що він носить корсет, бо збувся десь ребра, невдало вискочивши з вікна, лід час однієї своєї любовної пригоди в Італії. Він шкутильгав на ліву ногу; твердили, що ця нога штучна та7 що справжню зламали йому під час іншої пригоди в Парижі, зате приставили нову, якусь особливу, коркову. А втікц мало чого не набалакають! Та правдою було, однак, те, що праве око в нього було скляне, хоч і дуже майстерно підроблене. Зуби теж були з композиції. Цілі дні він умивався різними патентованими водами, душився й помадився. Пам'ятають, проте, що вже тоді князь починав помітно дряхліти й ставав нестерпно балакливий. Здавалося, що кар'єрі його кінець. Усі знали, що в нього не було вже ні шеляга. І раптом саме тоді й цілком несподівано одна з найближчих його родичок, престарезна бабка, яка постійно жила в Парижі й від якої він аж ніяк не міг сподіватися спадщини,— вмерла, поховавши рівно за місяць до своєї смерті свого законного спадкоємця. її законним спадкоємцем цілком несподівано зробився князь. Чотири тисячі душ прегарного маєтку, рівно за шістдесят верст від Мордасова, припали йому самому, неподільно. Він зараз же зібрався до Петербурга, щоб покінчити свої справи. Проводжаючи свого гостя, наші дами дали йому чудовий обід у складку. Пам'ятають, що князь був чарівно веселий на цьому останньому обіді, каламбурив, смішив, розповідав найнезвичайніші анекдоти, обіцяв якнайшвидше приїхати до Духанова (свого новонабутого маєтку) і давав слово, що після повернення в нього будуть безперервні свята, пікніки, бали, фейєрверки. Цілий рік по його від'їзді дами точили ляси про ці обіцяні свята, чекаючи з страшенним нетерпінням свого милого дідка. Дожидаючи ж, влаштовували навіть поїздки до Духанова, де був старовинний панський будинок і сад, з вистриженими з акацій левами, з насипними курганами, з ставами, по яких ходили човни з дерев'яними турками, що грали на сопілках, з альтанками, з павільйонами, з монплезирами й іншими вигадками.

Нарешті князь повернувся, але, на загальний подив і розчарування, навіть не заїхав до Мордасова, а оселився в своєму Духанові цілковитим затворником. Розійшлись дивці чутки, і взагалі з цього часу історія князя стає туманною й фантастичною. По-перше, розповідали, що в Петербурзі йому не зовсім пощастило, що деякі з йото родичів, майбутні спадкоємці, хотіли, через недоумство князя, виклопотати якусь опіку над ним, мабуть, побоюючись, що він знов усе промотає. Мало того: інші додавали, що його хотіли навіть завдати до божевільні, але якийсь із його родичів, один важний пан, нібито за нього заступився, довівши ясно всім іншим, що бідний князь, наполовину померлий і підроблений, певно, незабаром і весь помре, і тоді маєток припаде їм і без божевільні. Кажу знову: мало чого не набалакають, особливо в нас, у Мордасові! Все це, як розповідали, страшенно перелякало князя, аж так, що він зовсім змінився характером і обернувся на затворника. Деякі мордасовці з цікавості поїхали до нього поздоровляти, але — їх не прийняли або прийняли надзвичайно дивно. Князь навіть не впізнавав своїх колишніх знайомих. Запевняли, що він і не хотів упізнавати. Навідав його й губернатор.

Він повернувся із звісткою, що, на його думку, князь справді трохи не сповна розуму, і потім завжди робив кислу міну, згадуючи про свою поїздку до Духанова. Дами голосно обурювалися. Довідались, нарешті, про одну капітальну річ, а саме: що князем оволоділа якась невідома Степанида Матвіївна, бозна-яка жінка, котра приїхала з ним із Петербурга, літня й товста, ходить у ситцьових платтях і з ключами в руках; що князь слухає її у всьому, мов дитина, і не сміє кроку ступити без її дозволу; що вона навіть миє його своїми руками; пестить його, носить і бавить, як дитину; що, нарешті, саме вона й віддаляє від нього всіх відвідувачів і особливо родичів, котрі почали були потроху заїздити до Духанова, на розвідки. В Мордасові багато говорили про цей незрозумілий зв'язок, особливо дами. До всього цього додавали, що Степанида Матвіївна керує всім маєтком князя необмежено й самовладно: звільняє управителів, прикажчиків, слуг, збирає доходи; проте керує вона добре, так що селяни благословляють долю свою.

А про самого князя довідались, що дні свої він збуває майже цілком за туалетом, приміряє парики та фраки; а весь інший час проводить із Стіепанидою Матвіївною, грає з нею у воза, ворожить на картах, зрідка виїздить погуляти верхи на смирній англійській кобилі, причім Степанида Матвіївна неодмінно супроводить його в критих дрожках, про всяк випадок — бо князь їздить верхи більше з кокетства, а сам ледве тримається на сідлі. Бачили його часом і пішки, в пальті й у солом'яному крислатому брилику, з рожевою дамською хусточкою на шиї, із скельцем в оці та з солом'яним кошичком на лівій руці, щоб збирати грибки, польові квіти, волошки; Степанида ж Матвіївна завжди при цьому супроводить його, а позаду йдуть два саженні лакеї й їде, про всяк випадок, коляска. Коли ж зустрічається з ним селянин і, спинившись осторонь, скидає шапку, низько вклоняється й приказує: "Здрастуйте, батечку князю, ваше сія-тельство, наше ясне сонечко!" — то князь зараз же наводить на нього свого лорнета, привітно киває головою й ласкаво каже йому: "Bonjour, mon ami, bonjour!" *,— і багато таких поголосок ходило в Мордасові; князя ніяк не могли забути: він жив так близько! Як же були всі здивовані, коли одного чудового ранку розлетілась 'чутка, що князь, затворник, дивак, власною своєю персоною прибув до Мордасова й зупинився в Марії Олександрівни! Все переполошилось і схвилювалось. Усі ждали пояснень, усі питали одне в одного, що це значить? Дехто збирався вже їхати до Марії Олександрівни. Усім приїзд князя здавався дивовижею. Дами пересилалися записками, збиралися з візитами, посилали своїх покоївок і чоловіків на розвідки. Особливо дивним здавалося, чому князь зупинився саме в Марії Олександрівни, а не в когось іншого? Найбільше за всіх досадувала Ганна Миколаївна Антипова, бо князь доводився їй якоюсь дуже далекою ріднею. Але, щоб розв'язати ці всі питання, треба неодмінно зайти до самої Марії Олександрівни, куди запрошуємо ми й ласкавого читача. Тепер, правда, ще тільки десята година ранку, але я певен, що вона не відмовиться прийняти своїх близьких знайомих. Нас принаймні вона прийме неодмінно.

.1 Здрастуй, друже мій, здрастуй! (франц.)

РОЗДІЛ III

Десята година ранку. Ми в домі Марії Олександрівни, на Великій вулиці, у тій самій кімнаті, яку хазяйка в урочистих випадках називає своїм салоном. У Марії Олександрівни є також і будуар. У цьому салоні добре пофарбовані підлоги й непогані виписні шпалери. В меблях, досить незграбних, переважає червоний колір. Є камін, над каміном дзеркало, перед дзеркалом бронзовий годинник із якимсь амуром, вельми поганого смаку. Поміж вікнами, в простінках, два дзеркала, з яких уже встигли познімати чохли. Перед дзеркалами, на столиках, знову годинники. Під задньою стіною — прегарний рояль, виписаний для Зіни; Зіна — музикантка. Біля затопленого каміна розставлені крісла, по змозі в мальовничому безладі; між ними маленький столик. На другому кінці кімнати інший стіл, накритий сліпучо-білою скатертиною; на ньому кипить срібний самовар і наготовлено гарненький чайний прибор. Самоваром та чаєм завідує одна дама, що живе в Марії Олександрівни як далека родичка, Настасія Петрівна Зяблова. Два слова про цю даму. Вона вдова, їй понад тридцять років, брюнетка, з свіжим кольором обличчя й з живими темно-карими очима. Взагалі непогана з себе. Вона веселої вдачі й велика реготуха, досить хитра, пліткарка, звісно, і вміє оборудувати свої дільця. В неї двойко дітей, десь вчаться, їй дуже кортить вийти ще раз заміж. Поводиться вона досить незалежно. Чоловік її був військовий офіцер.

Сама Марія Олександрівна сидить біля каміна в чудовому настрої і в ясно-зеленому платті, яке личить їй. Вона страшенно рада з того, що приїхав князь, котрий цієї хвилини сидить нагорі за своїм туалетом. Вона така рада, що навіть не силкується приховувати своєї радості. Перед нею, стоячи, рисується молодий чоловік і щось з запалом розповідає. По очах його видно, що йому хочеться догодити своїм слухачкам. Йому двадцять п'ять років. Манери його були б непогані, але він часто переймається захватом і, крім того, має велику претензію на гумор та дотеп. Вбраний прекрасно, білявий, непоганий на вроду. Але ми вже казали про нього: це пан Мозгляков, який подає великі надії.