Джейн з Ліхтарного Пагорба - Сторінка 17

Сама Мін, совоока циганочка перченої вдачі, вже була найкращою приятелькою Джейн. Джейн знала, що безбарвна матуся Мін нічого не значить, хіба що як тло для самої Мін. Влітку Мін ніколи не вдягала ні черевиків, ні панчіх, і її босі ноги щодня лопотіли до Ліхтарного Пагорба по червоній дорозі.

Інколи з нею приходив Елмер Белл, більше відомий як Дін-дон. Дін-дон був веснянкуватим, мав настовбурчені вуха, а все ж тішився чималою популярністю, хоча йому постійно надокучали певною скандальною пригодою з тих часів, як він ще був немовлям, — він тоді сів у свою миску з кашею. Коли Малий Джон хотів особливо його роздратувати, то кричав: "Сядь у свою кашу, сядь у свою кашу!"

Елмер, Мін, Поллі Гарланд, Дранка і Джейн були ровесниками, вони всі і любилися, і сварилися, і на смерть стояли одне за одного, протиставляючись і старшим, і меншій дрібноті.. Джейн здавалося, що вони завжди-завжди були друзями. Згадала ту жінку, яка назвала вулицю Веселу мертвою. Ну що ж, будинок тітоньки Матильди Джолі мертвим не був. Він жив кожним своїм дюймом і там аж роїлося від друзів Джейн.

— Ти така славна, що мала народитися на Острові П.Е., — сказав їй Дін-дон.

— А я й народилася! — тріумфально відповіла Джейн.

19

Одного дня путівцем притрясся синій двоколісний візок і привіз велику скриню, яку звантажили на подвір'я.

— Там порцеляна і срібло моєї матері, Джейн, — сказав тато. — Думаю, ти б хотіла їх мати. Тебе назвали на її честь. Це все було спаковане, відколи…

Тато раптом замовк, а на чолі з'явилася зморшка, яку Джейн дуже прагла розгладити.

— Вже довгі роки лежало спаковане.

Джейн чудово зрозуміла, що він хотів сказати: "Відколи поїхала твоя мати", — чи щось схоже. Раптом усвідомила, що це не вперше тато обставляв будинок…, не вперше приємно хвилювався, вибираючи шпалери, штори і килими. Вони разом з мамою все це мусили робити раніше. Можливо, тішилися так само, як вона й тато зараз…, може, навіть сильніше. Мама, напевно, була наймилішою, коли порядкувала у власному домі. На Веселій, 60 не могла слова сказати. Джейн задумалася, де, в якому домі тато з мамою жили разом…, де вона народилася. Було так багато речей, про які їй хотілося б розпитати тата, якби лиш посміла. Але він такий добрий. Як мама могла його залишити?

Розбирання пакунків бабусі Стюарт було неабиякою розвагою. Було там прегарне скло та порцеляна…, біло-золотий обідній сервіз бабусі Стюарт…, скляні келихи на високих ніжках…, химерні красиві тарілки усіх видів. І срібло! І чайний сервіз, виделки, ложечки-"апостол"[22], сільнички.

— Це срібло слід почистити, — захоплено сказала Джейн. Як весело буде чистити й мити всі ці вишукані тонесенькі тарілки. Полірування Місяця нічого не значило проти цього. Та й взагалі місячне життя втратило свою привабу. Джейн достатньо було тримати свій будинок у бездоганній чистоті, не вибираючись на місячні мандри. У всякому разі, той Місяць, що його видно було з Острова, схоже, не потребував полірування.

У пакунках були й інші речі… картини і чудовий старий вишитий синьою і малиновою вовною девіз, взятий у рамку: "Хай Божий мир перебуває в цьому домі". Вони з татом без кінця радилися, як розвішати картини, але, зрештою, повісили усі, — і стало зовсім інакше.

— Як тільки на стіні повішена картина, — сказав тато, — стіна стає твоїм другом. Гола стіна неприязна.

Девіз вони повісили у кімнаті Джейн і вона щодня читала його замість молитви, — ввечері перед сном і зранку, прокинувшись.

Ліжка прикрасили чудові клаптикові ковдри, теж привезені у пакунках. Бабуся Стюарт зробила три… Ірландський Ланцюг, Падаюча Зірка і Дикі Гуси. Джейн розстелила Диких Гусей на татовому ліжку, синій Ірландський Ланцюг — на власному, а шкарлатна Падаюча Зірка чекала на полиці, аж доки у кімнаті для гостей з'явиться ліжко.

Ще вони знайшли у коробках бронзового солдатика верхи на коні та блискучого латунного пса. Солдатик вирушив на годинникову полицю, а пса тато забрав на свій стіл, — щоб тримати у дисципліні порцелянового кота. Татів стіл привезли від містера Міда і поставили в "кабінеті"… старий блискучий стіл із червоного дерева, з розсувними полицями і таємними шухлядками та сховками. Кіт сидів на розі стола. То був білий у зелені плями кіт з довгою зміїною шиєю і блискучими як алмаз очима. З якоїсь незрозумілої для Джейн причини тато, здавалося, дуже ним дорожив. Всю дорогу від Бруквею до Ліхтарного Пагорба ніс його в руках, щоб не розбився.

Особистою знахідкою Джейн стала синя тарілка з намальованою на ній пташкою в польоті. Вона завжди з неї їла. А ще була чарівна стара скляна клепсидра з горіховою підставкою, у якій пересипався золотий пісок.

— Це початок 18-го століття, — сказав тато. — Мій пра-прадід був лоялістом[23] і ця клепсидра — єдине, що він привіз до Канади… і ще старий мідний чайник. Дивно… ось і він. Будеш мати що чистити, Джейн. А от та стара миска у синьо-білі смуги — китайська. Мати у ній перемішувала салати.

— Я теж у ній перемішуватиму свої салати, — сказала Джейн.

На самому дні великого пакунка був маленький пакуночок. Джейн кинулася до нього.

— Татуську, що там?

Тато забрав у неї пакуночок. На його обличчі з'явився дивний вираз.

— Це? Так, нічого.

— Татку, це ж медаль "За видатні заслуги[24]". Міс Колвін мала таку у своїй кімнаті в Сент-Агата... її брат дістав за Велику Війну[25]. Ой, татку, ти… ти…

Джейн аж дух перехопило від гордості.

Тато знизав плечима.

— Ніколи не обдуриш вірну Джейн, вона сказала. Я був нагороджений нею за Пасендале[26]. Тоді я нею пишався. Здавалося, вона тоді щось значить…, кинь її.

Голос тато був якось дивно збурений, але Джейн не злякалася… вона перестала лякатися коротких сплесків його темпераменту. Були то такі спалахи, як блискавиця з літньої хмари, після якої знову сяяло сонце. На неї він ніколи не сердився, але з дядечком Гробовиком раз чи два полаявся.

— Я її не викину. Я її зберігатиму, татку.

Тато знову знизав плечима.

— Гаразд, але хай би я її не бачив.

Джейн поклала медаль на свій столик і щодня захоплено на неї дивилася. Так перейнялася вмістом тої коробочки, що, готуючи на обід ірландське рагу, додала туди цукрової пудри замість солі. Цей провал тимчасово пригасив її захоплення життям. Зате Таланові рагу сподобалося.

20

— Джейн, давай поміркуймо. Мій дуже давній приятель, доктор Арнетт, приїхав до Шарлоттауну. Я хотів би його запросити на вечерю і на ніч. Ми зможемо це зробити?

— Звичайно. Але нам потрібне ліжко для гостьової кімнати. Є комод, дзеркало і умивальник, а ліжка нема. Знаєш, я чула, що Малий Доналд має ліжко на продаж.

— Подивимося. А як із вечерею, Джейн? Треба щось екстравагантне? Купити курча… двох курчат… у місіс Джиммі Джон? Ти зуміла б їх приготувати?

— Звичайно. Ах, тату, дозволь мені скласти меню! Холодне курча і картопляний салат. Я точно знаю, як Мері робила картопляний салат…, я часто допомагала їй чистити картоплю… і ще гарячі булочки… мусиш купити мені в Куті банку порошку до печива марки "Флеол". Але саме "Флеол", пам'ятай, це єдиний надійний порошок. — Джейн вже стала знавцем порошків до печива. — А ще суниці з вершками. Ми з Мін учора знайшли суничну галявину біля пагорба. З'їли цілу масу, але ще багато залишилося.

На нещастя, наступного пополудня, коли вони сподівалися доктора Арнетта, заявилася тітка Айрін. Приїхала своєю машиною саме тоді, як Джейн із батьком несли путівцем залізне ліжко. Тато купив його у Малого Доналда, а Малий Доналд довіз ліжко тільки до кінця путівця, бо надто поспішав, щоб доставити його на місце. День був вітряним, Джейн обв'язала голову старим шалем тітоньки Матильди Джолі, бо вночі її трішки боліли зуби. Тітка Айрін виглядала нажаханою, але поцілувала їх обох, коли вони дісталися подвір'я.

— То ви купили старий будинок Тиллі Джолі, 'Дрю? Та ж він до смішного малий! Ну, я думаю, ти міг би спершу поговорити зі мною.

— Джейн хотіла зберегти це в таємниці. Джейн любить таємниці, — просто пояснив тато.

— Ох, Джейн дуже потайна, — сказала тітка Айрін, ласкаво киваючи Джейн пальцем. — Сподіваюся, тільки "потайна". Але мені здається, що ти трішки схильна до хитрощів.

Тітка Айрін посміхалася, але її голос був гострим. Джейн подумала, що вона б уже воліла їдкі бабусині шпички. Тоді хоч не треба було вдавати, що тобі це подобається.

— Якби ж я знала, я б рішуче тобі це відрадила, Ендрю. Я чула, ти заплатив чотири сотні за цей дім. Джиммі Джон тебе ошукав. Чотири сотні за цю малу стару хатчину! Трьох було б достатньо.

— Але ж який звідси відкривається краєвид, Айрін! Додаткова сотня — це за той краєвид.

— Який же ти непрактичний, Ендрю, — тепер палець сміявся і кивав йому. Так, здавалося, що то палець сміється. — Джейн, ти мусиш слідкувати за бюджетом. Якщо цього не робитимеш, твій батько залишиться без жодного пенні.

— Думаю, ми зможемо звести кінці з кінцями, Айрін. А якщо й ні, то зблизимо їх настільки, наскільки це можливо. Джейн знаменита господинька. Доглядає вона ходи дому свого, і хліба з лінивства не їсть[27].

— О, Джейн! — тітку Айрін дещо розважила згадка про Джейн. — Якщо ти вже хотів придбати будинок, 'Дрю, то чому не вибрав ближче до міста? Хоча б те миле бунгало у Кепеку…, ти міг би його винайняти на літо. Я була б поруч з тобою, могла б допомогти… чи порадити…

— Нам більше сподобалося північне узбережжя. Ми обоє з Джейн пелікани пустині та пугачі руїн[28]. Але обоє любимо цибулю, от і порозумілися. Повіриш, ми навіть картини розвішали, не посперечавшись. Це феноменально, я вважаю.

— Тут немає нічого смішного, Ендрю, — тітка Айрін виглядала майже засмученою. — А звідки берете харчі?

— Джейн викопує молюсків, — поважно сказав тато.

— Молюски! Ти сподіваєшся прохарчуватися молюсками?

— Але ж, тітко Айрін, щотижня приходить продавець риби, а м'ясник із Кута — двічі на тиждень, — обурено сказала Джейн.

— Любесенька! — Тітка Айрін водномить стала протекційною. Протекційно ставилася до всього… до кімнати для гостей, до гофрованих жовтих мереживних штор, якими Джейн так пишалася… "любий куточок", — сказала вона солодко… Протекційно потрактувала сад… "така люба старомодна місцина, правда, Джейн?". Протекційно відгукнулася про сховок для взуття… "Дійсно, у тітоньки Матильди Джолі були всі вигоди, правда, коханесенька?".

Єдина річ, з якою вона не була протекційною, це ложечки-"апостол".