Екзальтований - Сторінка 5

А вас звідси поки що не випустять, навіть якщо довідаються про дію алкоголю. Спробуйте краще що-небудь швидко придумати, тому що час відвідування вже закінчується.

Метьюен задумався, потім сказав: — Я пам'ятаю, як працюють всі мої винаходи, хоча, напевно, навряд чи зможу винайти щось нове, поки не повернуся в інший стан. — Він здригнувся. — Спробуйте тихоговоритель...

— Що це таке?

— Щось на зразок гучномовця, тільки він не звучить гучно. Він викидає надзвуковий промінь, промодульований голосом людини, і коли цей промінь торкається іншого вуха, то створює ефект чутних звукових частот. А оскільки надзвуковий промінь можна направити настільки ж точно, як промінь ліхтарика, то ним можна націлитися на іншу людину, що при цьому почує негучний голос, який лунає незрозуміло відкіля. Я якось випробував його на Д'югані, і все спрацювало. Зможете для чого-небудь пристосувати цей прилад?

— Не знаю. Може бути.

— Сподіваюся, що зможете. Просто жахливо. Мені увесь час здавалося, що я цілком зберігаю розум і нормальність. Може, я був... Може, й справді ВСЕ не важливо. Але тепер я так не вважаю, і не хочу знову стати таким же.

x x x

Всюдисущий плющ, яким так пишається університетське містечко, надавав прекрасну можливість лазити по стінах. Брюс Інглхарт, виглядаючи краєм ока, чи наближається полісмен, вліз на вершину великої кутової вежі Бінгем-Холу. Внизу в темряві його чекав Джоні.

Зверху, бовтаючись, спустився кінець білизняної мотузки. Джоні всунув гак на кінці мотузкових сходів у зав'язану на мотузці петлю. Інглхарт втяг сходи нагору і закріпив, бажаючи в душі, щоб вони з Джоні на час помінялися тілами. Він серйозно нервував, залазячи нагору по плющу. Але він міг лізти наверх, а Джоні ні.

Сходи затріщали під п'ятисотфунтовою вагою Джоні. Через кілька хвилин вона повільними ривками піднялася по стіні, схожа на гігантську стоногу. Інглхарт, Джоні, сходи і все інше виявилися на вершині вежі.

Інглхарт дістав тихоговоритель і направив прилаштовану до нього підзорну трубу на вікно кімнати Далрімпла в готелі "Тафт" на перехресті Коледж-Стріт і Чепел-Стріт. Він відшукав жовтий прямокутник вікна, за яким виднілася приблизно половина кімнати. Через кілька схвильованих ударів серця в полі зору з'явилася масивна фігура. Далрімпл ще не виїхав, але вже складав пару валіз.

Інглхарт пересунув ларингофон передавача на шию і закріпив його на гортані. Коли Далрімпл черговий раз пройшов повз вікно, Інглхарт навів перехрестя труби на його голову і вимовив: "Хенсом Далрімпл!" Він побачив, як людина раптово зупинилася і повторив: "Хенсом Далрімпл!"

— Що? — запитав Далрімпл. — Що за чортовиння? Де, диявол вам у горлянку, ви сховалися? — Звичайно, Інглхарт не міг його чути, але міг здогадуватися.

— Я твоя совість, — урочисто вимовив Інглхарт.

Тепер збудження Далрімпла було помітно навіть з такої відстані. Інглхарт заговорив знову: — Хто ошукав всіх простих власників акцій "Гефестус Стіл" після тієї фальшивої реорганізації? — Пауза. — Це зробив ти, Хенсом Далрімпл!

— Хто підкупив сенатора, щоб той протяг законопроект про підвищені сталеві тарифи? Хто дав йому п'ятдесят тисяч спочатку і пообіцяв ще п'ятдесят потім, але не заплатив? Пауза. — Це зробив ти, Хенсом Далрімпл!

— Хто обіцяв Уенделу Куку гроші на будівництво нового корпусу лабораторії біофізики, а потім, від жадібності, позадкував, прикрившись тим кволим виправданням, що людина, яка повинна була очолити факультет, постраждала від нервового розладу? — Пауза, під час якої Інглхарту спало на думку, що "нервовий розлад" — всього лиш м'якший еквівалент "божевілля". — Це зробив ти, Хенсом Далрімпл!

— Знаєш, що стане з тобою, якщо ти не покаєшся, Далрімпл? Після смерті твоя душа перевтілиться в павука, і тебе напевно впіймає оса, паралізує і пустить на живі консерви для своєї личинки. Як тобі це сподобається, хе-хе?

— Що можеш ти зробити, щоб покаятися? Не розпускай нюні. Зателефонуй Куку. Скажи, що ти передумав і відновлюєш свою пропозицію! — Пауза. — Ну, чого ж ти чекаєш? Скажи йому, що ти не просто відновлюєш її, але подвоюєш суму! Пауза. — Скажи йому...

Але в цей момент Далрімпл швидко підійшов до телефону. — От так-то буде краще, Далрімпл, — сказав Інглхарт і вимкнув апарат.

— А як ти діжнався прро нього фсе інше? — запитав Джоні.

— Про його віру в реінкарнацію я довідався з некролога, який заготовлений в нас у редакції. А інше мені розповів приятель-журналіст, що колись працював у Вашингтоні, і де всі про нього знають. Тільки опублікувати ці факти не можна, доки в тебе нема доказів.

x x x

Вони спустили мотузкові сходи і повторили всю операцію в зворотному порядку. Внизу вони зібрали речі і попрямували до особняка Фелпса. Звернувши за кут Бінгем-стріт, вони раптово ледь не наткнулися на знайому довготелесу фігуру, зайняту встановленням іншого, вже нового апарата.

— Привіт, — сказав він.

Людина і ведмідь вп'ялися на нього, роззявивши роти.

— Ви знову втекли, професор? — видавив Інглхарт.

— Угу. Як тільки протверезів і знову отримав ясність думки. Справа виявилася простіше нікуди, хоча в мене і відібрали радіоприймач. Я винайшов гіпнотизатор з лампочки і реостата, який скапарив з дроту, видертого з матраца. Потім загіпнотизував санітара і велів йому віддати мені свою форму і відкрити всі двері. Чорт забери, це було чудово!

— А що ви робите зараз? — Інглхарт помітив, що чорна фігура Джоні розчинилася в мороці.

— Це? А, я заскочив додому і швиденько зібрав вдосконалений тихоговоритель. Він здатний проникати променем крізь цегельні стіни. Хочу приспати всіх студентів і вселити їм, що вони мавпи. От буде втіха, коли вони прокинуться і почнуть бігати рачки, чесатися і заплигувати на люстри. А в принципі, вони й так майже що мавпи, так що це буде неважко проробити.

— Але ви не повинні цього робити, професор! Ми з Джоні тільки що на превелику силу змусили Далрімпла відновити свою пропозицію. Хіба ви станете руйнувати все, що нам вдалося?

— Те, що робите ви з Джоні, навіть в найменшому ступені мене не стосується. Мене взагалі все не стосується. Я хочу повеселитися, а на інше мені чхати. І не намагайтеся мені перешкодити, Брюс. — Метьюен спрямував у живіт Інглхарту скляний стрижень. — Ви приємний юнак, і буде дуже кепсько, якщо мені доведеться всадити у вас тригодинний заряд сонячної енергії.

— Але сьогодні вдень ви говорили...

-Я знаю, про що говорив удень. Я був п'яний, знаходився у своєму старому стані і був переповнений відповідальністю, совісністю й іншими дурницями. Оскільки спиртне так на мене діє, то більше я до нього не доторкнуся. І запам'ятайте, тільки той, хто одержав препарат Метьюена, здатен оцінити всю даремність людських зусиль!

Метьюен прошмигнув у тінь і почекав, доки повз них пройшли два студенти. Потім він продовжив налаштовувати апарат однією рукою, а іншою тримав Інглхарта на прицілі. Розгублений Інглхарт, не знаючи, чим зайнятися, став розпитувати про будову апарата. Метьюен видав йому у відповідь довге речення, напхане технічним жаргоном. Інглхарт запекло намагався знайти вихід з положення. Він не міг назвати себе дуже сміливою молодою людиною, особливо тоді, коли на нього спрямований пістолет чи його еквівалент. Кощава рука Метьюена не тремтіла. Він налаштовував свій апарат майже навпомацки.

— Ну от, — сказав він, — начебто все повинне спрацювати. Осьде тонічний метроном, що видає ноту на частоті 349 герц, яка містить 68,4 звукових імпульси в хвилину. Це, з різних технічних причин, дає найбільший гіпнотичний ефект. З цієї точки я зможу обробити всі коледжі на Коледж-стріт. — Він востаннє щось підкрутив. — Це буде найвеселіший з моїх жартів. А вся принадність його в тому, що оскільки мене визнали божевільним, то мені за нього не зможуть чогось зробити! Поїхали, Брюс... Фу, тут що, хтось обладнав стійку бара? Останні п'ять хвилин я почуваю запах і смак алкоголю.. чорт!

Зі скляного стрижня вирвався сліпучий спалах, і в ту ж секунду з мороку метнулося волохате тіло Джоні. Айра Метьюен звалився на землю і знепритомнів.

— Шкорішше Брюш! — гаркнув Джоні. — Підніми ррожпилювач, я його там впуштив. Відгвинти контейнерр внижу. Не ррожлий! Потім йди шюди й улий вше йому в ррот!

Поки це пророблялось, Джоні розсовував щелепи Метьюена пазурами, немов Самсон, що роздирає пащу лева, тільки цього разу Самсон і лев помінялися місцями.

Вони почекали кілька хвилин, поки алкоголь робив свою справу, і прислухалися до долинаючих звуків. Але в коледжах було все тихо, тільки звідкись періодично чувся звук пишучої машинки.

— Я побіг додому, — пояснив Джоні, — і вжяв в його кімнаті рожпилювач. Потім знайшов Уеба, ашшиштента по біофіжиці, він відвів мене в лаборраторрію і дав шпирт. Потім я підкрравшя і штав бррижкати йому в ррот, коли він говоррив. Трохи потрапило, але я не жміг налаштувати його прравильно, і штрумінь вдаррив в ньохо, не встигнувши ррозпилитися, і ошліпив його. Ти ж жнаєш, у мене немає пальшів. Тому довелось жастосувати те, шшо в книхах наживаєтьшя гррубою шилою.

Метьюен отямився і почав виявляти ознаки нормальності. Оскільки без скляного стрижня він був усього лише сумирним професором, Джоні відпустив його.

— Я так щасливий, що ти це зробив, Джоні, — пробурмотів він. — Ти врятував мою репутацію, а може, й моє життя. Ці телепні в госпіталі так і не повірили, що мене треба увесь час накачувати алкоголем, тому я, природно, протверезів і знову звихнувся. Є надія, цього разу до них дійде. Пішли, мені треба скоріше повернутися. Якщо вони ще не виявили, що мене нема, то може, не стануть піднімати шум. Коли мене випустять, я стану працювати над постійним нейтралізатором свого препарату. І я знайду його, якщо тільки раніш не помру від виразки через те спиртне, яке мені доведеться пити.

x x x

Джоні неквапливо йшов додому по Темпл-стріт, почуваючи себе мудрецем через талант улагоджувача неприємностей, який прорізався в ньому віднедавна. Можливо, тверезий Метьюен і був правий щодо даремності всього на світі. Але якщо подібна філософія могла порушити приємний настрій Джоні, то в такому випадку, нехай він залишиться п'яним.

Він був радий тому, що Метьюен незабаром вилікується і повернеться додому. Він був єдиною людиною, до якої Джоні мав сентиментальну прихильність.