Еміль і троє близнюків - Сторінка 3

Хай він знає, що мені краще за все, коли ми з ним удвох, тільки вдвох. Але я не можу думати про себе. Треба думати тільки про нього, про мого хлопчика. І про його майбутнє. Хтозна, чи довго я ще здужатиму заробляти гроші. А пан Єшке непогана людина".

Розділ другий

ЛИСТ ІЗ БЕРЛІНА І ЛИСТ ДО БЕРЛІНА

Наступного дня, коли Еміль повернувся із школи, мама простягла йому листа і сказала:

— Тобі лист. Із Берліна.

— Від Поні Капелюшка?

— Ні. Рука мені незнайома.

— А що там написано?

— Ну, хлопче! — здивовано вигукнула пані Тішбайн.— Я ж не читаю твоїх листів.

Він засміявся:

— Відколи це в нас завелися таємниці одне від одного?

Еміль швиденько відніс свій портфель до другої кімнати, подумки відповідаючи сам собі: "Відучора! Через пана Єшке!" Повернувшись, він сів на диван, розгорнув листа й прочитав:

"Любий Емілю!

Ми давно не бачилися, правда? Та я сподіваюся, що тобі добре ведеться. Мені теж нема на що нарікати. Кілька тижнів тому в мене померла двоюрідна бабуся. Я майже Ті не знав, тож і не дуже сумував. А саме через цю подію я й пишу тобі сьогодні листа.

Та бабуся лишила мені у спадщину свій будинок. Він стоїть на самому березі Балтійського моря. У Корлсбюте-лі, може, ти знаєш. Це курортне містечко. Крім того, будинок сто'іть у чималому садку. Чи ти ще не збагнув? Тоді слухай.

Літні канікули вже на порозі, як то кажуть. І мені, домовласникові, сяйнула блискуча ідея. Я хочу запросити тебе і всіх детективів провести літні канікули в моєму будинку на березі Балтійського моря. Мої батьки це дозволили, їм буде дуже приємно. Справді приємно! Вони теж житимуть там,, але це нам не завадить. Ти ж знаєш іще з тих часів, як легко мені з батьками. Крім того, будинок двоповерховий. Чого ще можна бажати?

Густав уже погодився. І батьки йому теж дозволили. Теж! І приїде не тільки він. Приїде також — тримайся міцно! — твоя кузина Поні Гаймбольд, на прізвисько Капелюшок. І твоя бабуся, що нам усім так сподобалася. Вони всі приїдуть, коли ти погодишся. А можливо, і малий Вівторок теж. Якщо тільки його мати не поїде на води до Наугайма. Тоді він мусить їхати з нею. Все залежить від того, чи лікар дозволить їй море. У неї хворе серце.

Ти бачиш, як все добре виходить, здуріти можна. Тож штурхони себе в бік і скажи: "Гаразд",— ти, старий бандитський ватажок! Твоя мама напевне не заперечуватиме, коли бабуся й Поні будуть із нами. То що ти на все це скажеш? Ми зустрінемо тебе в Берліні, тільки гляди, щоб ти знову не зійшов там, де не треба. А потім ми переїдемо до іншого вокзалу, а звідти — до моря. До самого будинку.

Щоб я часом не забув: ніяких грошей тобі брати із собою не треба. З нами поїде наша хатня робітниця Клотільда. Вона куховарить і дуже смачно. А зварити ще кілька порцій — це не має ніякого значення. Так каже моя мама.

А гроші на дорогу тобі пришле мій батько, він просив тебе попередити. Бабуся залишила в спадок не тільки дім, але й гроші. їх успадкував мій батько.

Отже, напиши, що ти приїдеш. Тоді батько відразу надішле тобі гроші. Я дуже радітиму, що знов тебе побачу. Даруй, що я пишу про гроші. Колись ти сказав: хто має гроші, той про них не говорить. Цього я не забув. Але тепер я все-таки мушу про них писати, бо інакше ти, можливо, не приїдеш. Тоді канікули будуть мені нецікаві. І хай те Балтійське море западеться. Отак!

Любий Емілю/ Я нетерпляче чекатиму твоєї відповіді. Тато й мама тебе вітають, я теж.

Твій Теодор Габерланд, на прізвисько Професор.

Кілька місяців тому, саме коли я одержав спадщину, тут, у Берліні, знімали кінофільм про Еміля. Я дивився, як знімали. Якось дивно, коли справжню подію раптом перетворюють у фільм. Начебто все схоже і водночас зовсім не те. Мій батько такої ж думки. Фільм незабаром вийде на екрани. Я дуже його чекаю, ти, мабуть, теж? Ще раз і ще тебе вітаю, відповідай одразу

твоєму Професорові. О, мало не забув: пароль "Е мі л ь"ї"

Прочитавши листа, Еміль віддав його матері, а сам зник у сусідній кімнаті. Розкривши портфель, він дістав зошит з геометрії і удав, що робить домашнє завдання. А насправді він втупив очі перед себе й напружено думав.

"Непогано було б поїхати до Балтійського моря,— міркував Еміль.— Але мені все одно краще вдома. Тільки, може, тепер я заважатиму обер-вахмістрові Єшке. Хоч трохи, проте заважатиму. Врешті відучора він — мамин наречений. І він їй подобається. Як син я повинен на це зважати!"

А пані Тішбайн щиро зраділа Професоровому листу. "Оце будуть канікули для Еміля! Звісно, мені бракуватиме його скрізь і всюди. Але ж я не буду про це йому торочити".

І вона пішла до сусідньої кімнати.

— Мамусю,— сказав Еміль,— мабуть, я погоджуся на це запрошення.

— Авжеж, погоджуйся. Такий щирий лист. Тільки пообіцяй мені, що далеко не запливатимеш. Бо тебе може накрити велика хвиля або затягти у вир. І я ні хвилини не матиму спокою!

Еміль урочисто поклявся не запливати.

— Тільки мені зовсім не хочеться,— додала мама,— щоб радник юстиції надсилав тобі гроші. На залізничний квиток ми візьмемо в ощадкасі, це небагато.— Вона погладила сина по голові.— Ти знову над зошитами? Іди-но до обіду на свіже повітря.

— Залюбки. Може, треба щось купити чи в чомусь допомогти тобі?

Мати підштовхнула його до дверей.

— Іди, іди. Скоро покличу тебее обідати.

Еміль вийшов у двір, сів на сходах, що вели до пральні, і в задумі став висмикувати стеблинки трави, які пробивалися в щілинах кривих східців.

Раптом він схопився на ноги, вискочив із воріт, побіг вулицею вниз, завернув у провулок, потім в інший, вибіг на майдан Верхнього ринку і спинився, роззираючись довкола.

Перед ним тяглися ряди з овочами і фруктами, батареї глиняних глечиків, крамнички садоводів і різників. Посеред тих барвистих рядів поважно походжав пан обер-вахмістр Єшке, заклавши руки за спину. Він наглядав за порядком.

Біля жнки, що торгувала якоюсь дрібнотою, він спинився. Вона стала щось казати, запально жестикулюючи. Пан Єшке видобув із кишені мундира нотатник, записав, очевидно, щось важливе і повагом пішов далі. А покупці й переекупки, з'юрмившись, неголосно загомоніли.

Хлопець швидко пішов нерівною бруківкою базарного майдану, наздоганяючи обер-вахмістра.

— Хелло! — крикнув той.— Чи ти не мене шукаєш?

— Так, пане Єшке, тобто Генріху. Я хотів у тебе щось спитати. Один мій берлінський приятель нещодавно успадкував дім на березі Балтійського моря. І запросив мене на літні канікули. І мою бабусю, ще й Поні Капелюшка.

Пан Єшке поплескав Еміля по плечу:

— Щиро вітаю. Це ж просто розкіш!

— Правда?

Поліцейський лагідно глянув на свого майбутнього пасербка.

— Ти дозволиш мені дати гроші на квиток? Еміль завзято крутнув головою.

— У мене ж є власна ощадна книжка.

— Шкода, що відмовляєшся.

— Ні, Генріху, я прийшов до тебе зовсім через інше.

— А в чому річ?

— Річ у мамі, розумієш? Якби ти саме вчора не... Я хочу сказати, що ніколи б не покинув її саму. І взагалі я поїду тільки тоді, як ти мені твердо пообіцяєш щодня приходити до неї хоч на годину. А то вона... Адже я дуже добре її знаю, і мені не хотілося б, щоб вона весь час почувала себе самотньою.

Еміль трохи помовчав. Часом життя стає нелегкою штукою.

— Ти повинен дати мені слово честі,— повів він далі,— що піклуватимешся про неї. Інакше я не поїду.

— Обіцяю тобі. Можу дати слово честі. Чи не давати. Як хочеш, хлопче.

— Тоді все гаразд. Отже, щодня, так? Я писатиму часто. Але листи — це не те. Біля неї має бути хтось, кого вона любить. Я не хочу, щоб вона сумувала.

— Я приходитиму щодня,— пообіцяв пан Єшке.— Хоча б на годину. А коли матиму час, то й на довше.

— Дякую.

І Еміль побіг додому.

На подвір'ї він знову сів на сходах і став висмикувати із щілин траву, наче нікуди й не бігав.

За п'ять хвилин пані Тішбайн визирнула з кухонного вікна.

— Гей, юначе! — голосно вигукнула вона.— Прошу сідати до столу.

Еміль глянув угору і всміхнувся:

— Іду, мамусю!

Він поволі підвівся і пішов додому.

По обіді Еміль попросив у матері поштового паперу, сів до столу і написав гімназистові Теодору Габерландові, що живе в Берліні, в районі Вільмерсдорф, такого листа:

"Любий Професоре!

Щиро дякую тобі за листа, я дуже зрадів. Те, що ти став домовласником,— фантастично. Та ще на узбережжі

Балтійського моря. Вітаю тебе! Я зроду там не бував. Але з географії ми недавно проходили Мекленбурзьке плато і Балтійське узбережжя. І я можу все собі уявити. Дюни, великі пароплави, кам'яні церкви, плетені крісла на пляжі й таке інше. Мабуть, це все дуже гарно виглядає.

Але найкраще те, що ти запросив мене туди на канікули-Я вдячно приймаю запрошення, велике спасибі тобі й твоїм батькам. З радістю зустрінуся з тобою, Густавом і малим Вівторком. Бо всі, хто тоді мені допоміг, надзвичайно приємні мені. А те, що ти запросив також бабусю й Поні,— це просто здорово!

Якщо в твоїй віллі не стане на всіх місця, то ми, хлопці, поставимо в садку намет і житимемо там, наче бедуїни в пустелі. А замість бурнусів носитимемо простирадла. І кожен із нас по черзі вночі годину вартуватиме, щоб інші могли спокійно спати.

Але ми ще маємо час усе обміркувати. Бабусі й Поні я сьогодні теж напишу. Дуже мило з вашого боку, що ви хочете зустріти мене на вокзалі. Але цього разу в мене грошей вже не поцуплять, я сховаю їх у черевик!

Передай своєму батькові, що я вдячний за пропозицію надіслати мені гроші на дорогу. Але я хотів би взяти їх зі своєї ощадної книжки. Знаєш, відтоді в мене ще зосталося сімсот марок. А на триста марок я купив мамі, як ми домовились, електричний фен і тепле зимове пальто. Воно ще й досі як нове, мама дуже береже речі.

А ще мама просить спитати твою маму, чи треба мені брати з собою постільну білизну. І скільки рушників? І чи треба мені для моря ще одні плавки? Бо в мене червоні, а є такі пляжі, де в червоних плавках не дозволяють з' являтися.

І ще одне: чи поїдете ви теж третім класом? Бо інакше нам доведеться їхати в різних вагонах. Адже квитки у вагон другого класу коштують набагато дорожче, а швидше він все одно не їде, еге ж?

Коли ми житимемо в твоїй віллі, ти докладно розкажеш, як знімали про нас фільм. Сподіваюсь, що ми незабаром побачимо його. Можливо, навіть усі гуртом.

Ми з мамою щиро вітаємо тебе і твоїх люб'язних батьків і ще раз дякуємо.

Я такий радий! Пароль "Еміль".

Завжди твій

Еміль Тішбайн".

Розділ третій ЕМІЛЬ ВИРУШАЄ В ДОРОГУ

Тяжкі дні й години, якщо доводиться на них чекати, наближаються із швидкістю буревію.