Емма - Сторінка 26

Так хибно витлумачивши його поведінку, вона не мала права дивуватися, що і він, засліплений переслідуванням власного інтересу, так само хибно витлумачив поведінку її власну.

Її найперша і найгрубіша помилка лежала на поверхні. Було дурістю і хибою так активно сприяти зближенню двох людей, ким би вони не були. Вона зайшла надто далеко, взяла на себе надто багато, поставилася надто спрощено до речей дуже серйозних і надзвичайно ускладнила те, що мало бути дуже простим. Почуваючись пригнічено і присоромлено, вона вирішила такого більше ніколи не робити.

"Адже це я, — міркувала Емма, — фактично умовила сердешну Гаррієт відчути таку сильну симпатію до цього чоловіка. Якби не я, вона б ніколи про нього й не подумала; безперечно, не плекала б щодо нього ніяких надій, коли б я не запевнила її в його любові до неї, бо вона така ж проста і скромна, як і він у моїй тодішній уяві. А ще я дуже зраділа, коли переконала її відмовити молодому фермерові. Але тут я мала рацію. Тут учинила дуже добре; але тут же й мала зупинитися, полишивши все на ласку випадку і часу. Я вивела її в гарне товариство і надала їй можливість сподобатись якійсь вельми достойній людині. Мені не слід було намагатися досягти чогось більшого. А тепер бідолашна дівчина деякий час буде сама не своя. Я була їй поганою подругою; і якщо вона не почуватиметься дуже пригніченою, то я навіть не знаю, хто б іще міг їй сподобатися… Хіба що Вільям Коукс… Ой, ні! Терпіти не можу цього зухвалого молодого юриста!"

Емма осіклась, усміхнулась і почервоніла, всоромившись повернення до звички, від якої щойно збиралася відмовитися. Потім вона знову приступила до своїх серйозніших і гнітючіших роздумів про те, що вже трапилося, що могло трапитись і що має трапитись. Очікувана болісна розмова з Гаррієт, страждання, які бідолашній дівчині доведеться пережити, ніяковість під час майбутніх зустрічей, труднощі, пов'язані з продовженням чи припиненням знайомства, необхідність приглушення почуттів, приховування гніву та уникнення розголосу — всього цього Еммі було достатньо, щоб іще на деякий час зануритись у безрадісні роздуми; нарешті вона пішла спати, так нічого і не вирішивши, з цілковитим переконанням, що зробила жахливу помилку.

Таким молодим і життєрадісним створінням, як Емма, ранок — незважаючи на тимчасову пригніченість увечері — майже завжди приносить повернення гарного настрою. Вранішні молодість і життєрадісність перебувають у щасливій гармонії і чинять потужний вплив; і якщо біда була не такою болючою, щоб через неї не заплющувати вночі очей, то вранці вони розплющаться з відчуттям послаблення болю і посилення надії.

Ранком Емма прокинулась у більш комфортному настрої, ніж той, із яким лягала спати, більш налаштованою на полегшення труднощів, що чекали її попереду, і з більшою надією на те, що вона зможе більш-менш пристойно з них вибратися.

Її надзвичайно втішало те, що насправді містер Елтон її не любив і не мав до неї настільки сильних почуттів, аби отримане ним розчарування стало для нього потужним ударом; а ще її втішало, що Гаррієт не мала притаманної більш високим натурам вдачі, для якої характерними є гострота і чіпкість почуттів, що нікому не потрібно було знати про цю подію, окрім трьох її винуватців, а особливо — що її батькові ані хвилини не доведеться через це хвилюватися.

Це були надзвичайно підбадьорливі думки; а велика кількість снігу, що випав за ніч, стала ще однією зручною обставиною, бо корисним було все, що могло виправдати їхню ізольованість одне від одного тепер.

Така погода була для Емми конче сприятливою, бо унеможливила її відвідини церкви, незважаючи на Різдво. Якби вона спробувала піти, то батько її розхвилювався б надзвичайно, тому, не пішовши до церкви, вона убезпечила себе від провокування неприємних і недоречних думок, а також від необхідності їх вислуховувати. В умовах, коли земля вкрита снігом, коли погода перебуває в тому непевному стані між морозом і відлигою, котрий з усіх можливих є найменш сприятливим для моціону, коли кожен ранок починається дощем або снігом, а кожного вечора підмерзає, Емма мала змогу на багато днів стати почесною полонянкою у власному домі. Ніякої можливості спілкуватися з Гаррієт, окрім листування; ніякої церкви в неділю — так само, як і на Різдво; ніякої необхідності вигадувати причини самоусунення містера Елтона від візитів.

Завдяки погоді кожен отримав зручний привід залишатися вдома; і, хоча Емма сподівалась і вважала, що насправді містер Елтон знаходить втіху в тому чи іншому товаристві, вона відчувала велике задоволення від того, що її батькові дуже подобається бути самому вдома, що він, виявляючи мудрість, нікуди не рипається і примовляє, звертаючись до містера Найтлі, котрого ніяка негода не могла змусити зовсім припинити свої візити:

— Ой, містере Найтлі, і чому вам не сидиться вдома, як бідолашному містеру Елтону!

Якщо не враховувати Емминих приватних проблем, то ці дні вимушеного затворництва минали надзвичайно приємно і мирно, оскільки подібне усамітнення цілком влаштовувало її зятя, чий настрій завжди мав для оточуючих велику вагу; до того ж він настільки повно вихлюпнув своє роздратування в Рендоллзі, що доброзичливість жодного разу не підвела його протягом решти перебування в Гартфілді. Він був завжди люб'язний та запобігливий і про кожного висловлювався доброзичливо. Але, попри всі оптимістичні сподівання, попри нинішню — таку доречну — затримку, неминучість неприємної розмови з Гаррієт настільки пригнічувала Емму, що вона так і не змогла почуватися зовсім спокійною.

Розділ 17

Містер Джон Найтлі з дружиною не затримались у Гартфілді надовго. Невдовзі погода поліпшилася достатньо для того, щоб ті, кому треба було, поїхали. Отож містеру Вудхаусу, котрий, як завжди, спробував умовити свою дочку залишитись у нього разом із дітьми, довелося стати свідком від'їзду всієї родини, а потім знову вдатися до ламентацій з приводу важкої долі бідолашної Ізабелли. Сама ж "бідолашна" Ізабелла, — життя якої проходило в колі тих, до кого вона прикипіла душею, у кому бачила самі лише добрі риси і до чиїх недоліків була сліпою, — могла, мабуть, слугувати зразком жіночого щастя.

Увечері того ж дня, коли поїхало сімейство Найтлі, містер Вудхаус отримав листа від містера Елтона — довгого, поштивого і церемонного листа, в котрому містер Елтон із найкращими побажаннями сповіщав про свій намір від'їхати наступного ранку з Гайбері до Бата, де, у відповідь на настійливі прохання декого з друзів, він зголосився провести декілька тижнів, і про свій жаль з приводу неможливості для нього — через погоду і невідкладні справи — особисто попрощатися з містером Вудхаусом, котрому він завжди буде вдячний за дружню люб'язність; якщо містер Вудхаус має для нього які-небудь доручення, то він радо їх виконає.

Емма була надзвичайно приємно здивована: наразі саме відсутність містера Елтона і була потрібною. Вона віддала належне його винахідливості, але зовсім не манері, в якій він сповіщав про свої наміри. Своє обурення він максимально відверто висловив через поштиві вирази на адресу її батька, в яких їй зовсім не знайшлося місця. Про неї не йшлося навіть у привітальних побажаннях. Її ім'я не згадувалося взагалі. Незвичайність листа була разюче очевидною, тон прощання і вирази вдячності — недоречно серйозними, тому спочатку їй здалося, що батько неодмінно щось запідозрить.

Однак він так нічого й не запідозрив. Містер Вудхаус був настільки здивований таким раптовим від'їздом і настільки поглинутий хвилюваннями про благополучне завершення подорожі містера Елтона, що не вбачив у стилі листа нічого незвичайного. Це був дуже корисний лист, бо він надав свіжий матеріал для думок і розмов упродовж решти їхнього самотнього вечора. Містер Вудхаус розповідав їй про свої побоювання, а Емма розвіювала останні з усією притаманною їй спритністю та кмітливістю.

Емма вирішила більше не тримати Гаррієт у невіданні. Вона мала підстави вважати, що та майже одужала від своєї застуди, і їй бажано було мати достатньо часу, щоб подолати ще одну недугу до того, як повернеться вищезгаданий джентльмен. Отож наступного дня вона пішла до пансіону місіс Годдард, аби через правдиву розповідь спокутувати свої гріхи. Важкою була та спокута. Їй довелося знищити всі надії, що їм вона сприяла з такою винахідливістю, виступити в непривабливій ролі щасливої суперниці і визнати, що всі її уявлення про певну особу, всі її спостереження, всі її переконання, всі її пророкування протягом останніх шести тижнів були страшною помилкою і величезною необачністю.

Це зізнання змусило Емму знову відчути болючий сором, а вигляд заплаканої Гаррієт наштовхнув її на думку, що вона вже ніколи не житиме у злагоді сама з собою.

Гаррієт перенесла цю звістку дуже добре — нікого не винуватила — і в усьому виявила таку щирість вдачі й таку скромну самооцінку, що постала перед своєю подругою в найвигіднішому світлі.

Наразі Емма ладна була піднести простоту та скромність до небес; і все люб'язне й привабливе було, здавалося, на боці Гаррієт, а не на її боці. Гаррієт не вважала, що їй є на що скаржитися. Любов такого чоловіка, як містер Елтон, була б завеликою честю. Ніколи не була б вона гідною його любові — і лише така небайдужа та добросерда подруга, як міс Вудхаус, змогла припустити подібну можливість.

Сльози котилися, мов горох, але її смуток був настільки щирим і безпосереднім, що викликав у Емми повагу більшу, ніж будь-який вияв стриманості й почуття власної гідності. Отож вона вислуховувала Гаррієт і всім серцем та розумом намагалася заспокоїти її, бо в ту хвилину дійсно була переконаною, що з них двох Гаррієт є особою більш достойною і що коли вона уподібниться їй, то її добробуту і щастю це сприятиме більше, ніж розум та обдарованість, разом узяті.

Щоправда, для того, аби почати нове життя і стати безхитрісною та неосвіченою, година була вже надто пізня; але Емма пішла від Гаррієт, іще більше зміцнивши свою попередню рішучість бути скромною та обачливою і впродовж решти життя стримувати свою уяву. Тепер її другим за важливістю обов'язком, що поступався лише необхідності піклуватися про батька, буде забезпечення душевного спокою Гаррієт і намагання довести свою симпатію до неї у якийсь відмінний від сватання спосіб.