Емма - Сторінка 43

Завдяки цьому візиту вона мала наступного дня багато приємних спогадів; і все, що могла втратити, залишившись у гордій самотності, тепер неодмінно повернеться сторицею завдяки блиску її популярності. Певна річ, вона викликала захват у Коулів — людей достойних, гідних того, щоб зробити їм приємність! І залишила після себе славу, яка не скоро піде в небуття.

Повне щастя — навіть у спогадах — річ важкодосяжна; тому було два пункти, стосовно яких вона почувалася досить неспокійно. Сумнівалася, чи не порушила, бува, обов'язок жінки перед іншою жінкою тим, що висловила Френку Черчіллю свої підозри стосовно почуттів Джейн Ферфакс. Мабуть, вона вчинила недобре, але думка про це була настільки сильною і нездоланною, що все одно Емма не змогла б утримати її в собі, до того ж він погоджувався з усім, що вона йому казала, улещуючи таким чином її проникливість і ускладнюючи усвідомлення нею того, що краще тримати язика за зубами.

Інша гідна жалю обставина також стосувалася Джейн Ферфакс; і в цьому Емма аж ніяк не сумнівалася. Вона непідробно і щиро сумувала з приводу недосконалості своєї гри та співу, жалкувала надзвичайно за тим, що в дитинстві віддавалася лінощам, — тож сіла за рояль і енергійно вправлялася півтори години.

Увійшла Гаррієт і перервала її екзерсиси; і якби похвала Гаррієт могла її задовольнити, то вона могла б утішитися досить швидко.

— Просто чудово! От якби я хоч трохи вміла грати так добре, як ви, або як міс Ферфакс!

— Не треба ставити нас в один ряд, Гаррієт. Порівнювати мою гру з її грою — все одно, що порівнювати лампу з сонцем.

— Та що ви! На мою думку, ви граєте краще, ніж вона. Принаймні не гірше. Я б із більшим задоволенням слухала вас. Вчора ввечері всі казали, що ви граєте дуже добре.

— Ті, хто знаються на музиці, мусили відчути різницю. Правда полягає в тому, Гаррієт, що моя гра є якраз настільки гарною, щоб її можна було похвалити, а виконання Джейн Ферфакс є набагато досконалішим.

— Все одно я завжди вважатиму, що ви граєте так само гарно, як і вона, а якщо і є різниця, то така, що ніхто й ніколи її не помітить. Містер Коул сказав, що у вас чудовий смак; і Френк Черчілль теж багато говорив про ваш смак і про те, що він цінує смак вище за виконавську майстерність.

— Та годі тобі, Гаррієт, — Джейн Ферфакс має і те і друге.

— Ви думаєте? Я помітила її виконавську майстерність, але не помітила її смаку. Щось ніхто про це не говорив. І взагалі — я терпіти не можу, коли співають італійською. Не можна зрозуміти ані слова. Між іншим, те, що вона так добре грає, — це не більше, ніж її обов'язок, оскільки вона збирається навчати дітей. Сестри Кокс учора сумнівалися, що їй взагалі вдасться потрапити до якоїсь знатної родини. Як, на ваш смак, виглядали вони?

— Так, як і завжди, — вкрай вульгарно.

— Вони сказали мені дещо, — мовила Гаррієт якось непевно, — але це не має ніякого значення.

Еммі довелося запитати, що саме вони їй сказали, хоча вона боялася знову розмовляти про містера Елтона.

— Вони сказали мені… що минулої суботи з ними обідав містер Мартін.

— Он як!

— Він прийшов до їх батька в якійсь справі, і той попрохав його залишитися до обіду.

— Ага.

— Вони багато говорили про нього, особливо Енн Кокс. Не знаю, що вона від мене хотіла, але запитала, чи не бажаю я знову поїхати до Мартінів наступного літа і там погостювати.

— Що вона хотіла? Вона хотіла продемонструвати свою нахабну допитливість, як і личить Енн Кокс.

— Вона сказала, що в той день, коли містер Мартін обідав з ними, він поводився надзвичайно люб'язно. Під час обіду він сидів поруч із нею. Міс Неш гадає, що кожна із сестер Кокс радо б вийшла за нього заміж.

— Цілком можливо. Гадаю, що вони — поза всяким сумнівом — є найвульгарнішими дівчатами в Гайбері.

Гаррієт щось треба було в крамниці Форда. Емма визнала за розсудливе піти разом із нею. Існувала можливість іще однієї випадкової зустрічі з Мартінами, а для Гаррієт у її нинішньому стані це було б небезпечним.

Гаррієт, яку все спокушало і в якої буквально півслова могли викликати глибокі сумніви, завжди довго барилася з покупками; і, доки вона задумливо стояла над серпанком, розмірковуючи, як їй вчинити, Емма пішла і стала в дверях, аби якось розважитися. Мало що цікавого можна було побачити серед перехожих та переїжджих навіть у найпожвавленішій частині Гайбері: містер Перрі, що кудись поспішає, містер Вільям Кокс, що заходить до своєї контори, коні від карети містера Коула, що повертаються з прогулянки, або випадковий хлопчик-листоноша на впертому мулі — оце і всі найцікавіші об'єкти, на які вона могла розраховувати. Тож коли на очі їй потрапили лише м'ясник зі своєю тацею, чепурненька бабця, що прямувала від крамниці додому з повним кошиком, дві дворняжки, що погризлися через брудну кістку, і купка лінькуватих дітлахів, що споглядали пряники у віконці булочника, Емма знала, що кращого видовища годі й бажати, і цілком задовольнилася побаченим — якраз достатньо, щоб не відходити від дверей. Розум жвавий і в бездіяльності здатен удовольнитися малим, а речей для нього нецікавих просто не помічає.

Вона поглянула на дорогу, що вела до Рендоллза. Пейзаж пожвавішав: з'явилися двоє людей — місіс Вестон і її прийомний син, що якраз входили до Гайбері, прямуючи, звичайно ж, до Гартфілда. Однак спочатку вони зупинилися біля Бейтсів, чий будинок був ближче до Рендоллза, ніж крамниця Форда, і вже хотіли постукати в двері, але помітили Емму. Тож вони відразу перейшли через дорогу й наблизилися до неї; здавалося, що приємні спогади про вчорашню зустріч зробили приємнішою зустріч нинішню. Місіс Вестон повідомила їй, що збиралася зайти до Бейтсів і послухати, як звучить новий інструмент.

— Бо мій попутник стверджує, — сказала вона, — начебто минулого вечора я точно пообіцяла міс Бейтс, що прийду сьогодні вранці. Я й гадки про це не мала і не знала, що навіть призначила день. Але він каже, що я обіцяла, тож довелося піти.

— А поки місіс Вестон буде з візитом у Бейтсів, я сподіваюся, — сказав Френк Черчілль, — що мені дозволять приєднатися до вашої компанії та зачекати на неї в Гартфілді — якщо ви йдете додому.

Місіс Вестон засмутилася.

— А я думала, що ви підете зі мною. Бейтси були б дуже раді.

— Я? Я там тільки заважатиму. Але, здається, я і тут заважатиму не менше. Схоже, що міс Вудхаус не потребує мого товариства. Моя тітонька завжди кудись мене відсилає, коли ходить по крамницях. Каже, що я її страшенно нервую; а міс Вудхаус має такий вигляд, що от-от скаже те саме. То що ж мені робити?

— Я тут не у власних справах, — сказала Емма. — Я лише чекаю на свою подругу. Незабаром вона закінчить скуплятися й ми вирушимо додому. А ви пішли б краще з місіс Вестон та послухали, як звучить інструмент.

— Що ж… воля ваша. Але, — з посмішкою, — уявіть, що в полковника Кемпбелла були не надто гарні порадники і фортепіано звучить поганенько — чим я тоді зможу зарадити? Місіс Вестон не буде від мене ніякої користі. Вона й сама зможе прекрасно впоратися. Нехай тоді неприємна правда прозвучить із її вуст, що ж до мене, то я почуваюся найнещаснішою істотою на світі, коли доводиться брехати заради ввічливості.

— Дозвольте вам не повірити, — відповіла Емма. — Я переконана, що в разі необхідності ви здатні бути таким же нещирим, як і всі інші; але немає підстав припускати, що інструмент звучатиме погано. Якраз навпаки — якщо я правильно зрозуміла висловлювання міс Ферфакс учора ввечері.

— Ходімо зі мною, будь ласка, — попрохала місіс Вестон, — якщо це не буде для вас надто неприємно. Прослуховування не займе багато часу. А потім ми вирушимо до Гартфілда. Справді, я так хочу, щоб ви пішли зі мною! Вони це сприймуть, як вияв величезної поваги. Мені завжди здавалося, що саме це ви й хотіли зробити.

Френк більше не мав що сказати, тож — зі сподіваннями на Гартфілд як винагороду — йому довелося повернутися разом із місіс Вестон до дверей місіс Бейтс. Емма прослідкувала, як вони зайшли всередину, а потім повернулася до Гаррієт, що стояла біля того ж самого згубного прилавка, і всією силою свого розуму спробувала переконати її, що коли їй потрібен простий серпанок, то нічого задивлятися на візерунчастий, і що блакитна стрічка, якою б гарною вона не здавалася, все ж таки ніколи не пасуватиме до жовтої викрійки. Нарешті всі справи було вирішено, навіть місце призначення пакунку.

— Пані, може, мені надіслати його місіс Годдард? — запитала місіс Форд.

— Так… ні… авжеж, надішліть його місіс Годдард. Але ж викрійка мого плаття — у Гартфілді… Ні, краще надішліть, будь ласка, до Гартфілда. А як же місіс Годдард? Вона неодмінно захоче подивитися… А викрійку плаття я завжди зможу забрати додому. Але стрічка знадобиться мені сьогодні ж — тож її краще надіслати до Гартфілда — принаймні стрічку. Тоді зробіть, будь ласка, два пакунки, місіс Форд.

— Гаррієт, не варто завдавати місіс Форд клопоту з двома пакунками.

— Не варто — значить, не варто.

— Та який там клопіт, пані, — мовила ввічлива місіс Форд.

— Але мені дійсно буде краще мати все в одному. А потім, будь ласка, надішліть усе це до пансіону місіс Годдард… не знаю… Ні, я гадаю, міс Вудхаус, що краще нехай його надішлють до Гартфілда, а ввечері я заберу його додому. Що ви порадите?

— Щоб ти ні секунди більше про це не думала. Будь ласка, до Гартфілда, місіс Форд.

— Авжеж, так буде найкраще, — задоволено сказала Гаррієт. — Я й не хотіла, щоб його надіслали місіс Годдард.

Біля крамниці почулися голоси: скоріше голос був один, а жінок — двоє; на порозі їх зустріли місіс Вестон і міс Бейтс.

— Шановна міс Вудхаус, — мовила остання, — я оце хутенько прийшла, щоби благати вашої ласки зайти та посидіти трохи з нами, а потім висловити свою думку про наше нове фортепіано — разом із міс Сміт, звичайно ж. Як ся маєте, міс Сміт? Дякую, дуже добре… Я умовила місіс Вестон піти зі мною, щоб вона допомогла мені умовити вас.

— Сподіваюсь, що місіс Бейтс і міс Ферфакс…

— Почуваються дуже добре, спасибі за вашу люб'язну турботу. Моя матінка — у доброму здоров'ї, а Джейн учора ввечері не застудилася. А як містер Вудхаус? Дуже рада чути, що з ним усе гаразд. Місіс Вестон сказала мені, що ви тут. Тож я і кажу тоді — це ж треба бігти через дорогу та благати її зайти до нас; моя матінка буде така рада її бачити — а коли в нас таке гарне товариство, то вона не зможе відмовити.