Емма - Сторінка 5

То було щось зовсім відмінне — зовсім інше і несхоже почуття. Місіс Вестон була гідною пошани, основою якої були вдячність та любов, а Гаррієт вона любитиме як людину, котрій зможе принести користь. Місіс Вестон не потребувала нічого; Гаррієт — усього.

Її перші спроби бути корисною полягали в намаганні дізнатися, хто батьки Гаррієт, але дівчинка нічого не знала достеменно. Вона б радо розповіла все, що могла, але розпитування на цю тему були марними. Еммі доводилося лише здогадуватися — проте вона була абсолютно переконана, що змогла б дізнатися правди, якби опинилась у подібній ситуації сама. Гаррієт не відзначалася допитливістю. Вдовольняючись тим, що місіс Годдард вважала за потрібне їй говорити, та вірячи цьому, вона й не намагалася довідатися більше.

Цілком природно, що розмовляла вона в основному про місіс Годдард, про вчительок, про дівчаток та про шкільні справи в цілому, і коли б не її перебування у Мартінів на млинарській фермі в Донвелл-Еббі, то цим би і вичерпувалися теми її розмов. Але Мартіни займали її думки значною мірою; з ними Гаррієт провела два щасливі місяці й тепер залюбки розповідала про отриману під час відвідин насолоду, змальовуючи всі ті дива та побутові комфорти, які вона зустріла під час відвідин. Емма заохочувала її говірливість, захопившись цією картиною життя незнайомих людей. Їй подобалася та підліткова простодушність, з якою так екзальтовано розповідалося про те, що місіс Мартін має "аж дві вітальні — правда! Цілих дві вітальні; одна з них така ж велика, як і вітальня у місіс Годдард; а ще вона має старшу служницю, що прожила з нею двадцять п'ять років; а ще в них вісім корів, дві з яких — олдернійської породи, а одна невеличка — валлійської, така собі гарненька валлійська корівонька; а місіс Мартін казали, що дуже ту корівку люблять, і називали її моя корівонька] а ще у них в садку — чепурненький літній будиночок, де одного дня наступного року всі вони неодмінно питимуть чай: пречудовий літній будиночок, у якому вистачить місця дюжині людей".

Певний час це просто розважало і тішило Емму без будь-яких задніх думок; але коли вона пізнала цю родину краще, з'явилися зовсім інші почуття. Раніше вона мала хибне уявлення, що це були мати і дочка, син та його дружина, які всі жили разом. Але потім виявилося, що містер Мартін — одинак. А він посідав значне місце в розповідях і завжди згадувався з повагою, оскільки виявляв велику милість, зробивши те чи інше. Це означало, що молода місіс Мартін зовсім не була його дружиною. Емма виразно відчула небезпеку для своєї бідної маленької подруги, і ця небезпека крилася саме в гостинності та доброті Мартінів. Вона зрозуміла, що коли про Гаррієт не потурбуватися, то на ній назавжди доведеться поставити хрест.

Усвідомлення цього спонукало Емму до дії, і вона почала більше і докладніше розпитувати дівчинку; навмисне підводила її до розмов про містера Мартіна — і та говорила про нього з явною охотою. Гаррієт з готовністю розповідала, наскільки часто він брав участь у їхніх прогулянках місячними ночами та у вечірніх розвагах; при цьому вона не забувала згадати про його добродушність та ґречність. "Одного разу він об'їздив довкола аж три милі, щоб добути їй горіхів, бо вона сказала, що дуже їх полюбляє, — і у всьому іншому він був такий чемний! Якось увечері він спеціально привів до вітальні сина їхнього пастуха, щоб той для неї поспівав. Вона дуже любила співи. Він мав добру отару; і поки вона з ними перебувала, він отримав більше пропозицій продати вовну, ніж будь-хто в окрузі. На її думку, він користується загальною повагою. Матір та сестри дуже його люблять. Якось місіс Мартін сказали їй, зашарівшись, що кращого сина годі й бажати; і тому вона переконана, що коли він ожениться, то стане добрим чоловіком. Але не схоже на те, щоб вона дуже хотіла його одруження. Вона не надто цим переймається".

"Чудова робота, місіс Мартін! — подумала Емма. — Ви добре розумієте, чого прагнете".

А коли вона поїхала, то місіс Мартін виявили велику милість і прислали місіс Годдард чудову гуску: кращої місіс Годдард ніколи і не бачили. Якось у неділю місіс Годдард приготували цю гуску і запросили до вечері всіх трьох учительок — міс Неш, міс Прінс та міс Річардсон.

— Гадаю, що з містером Мартіном нема про що поговорити, окрім його власного бізнесу. Він, мабуть, не любить читати?

— Та що ви, любить! Тобто ні — я не знаю, та мені здалося, що він дуже начитаний — але не в тому сенсі, що маєте на увазі ви. Він читає "Сільськогосподарські відомості" та якісь інші книги, що лежать на одному з диванів біля вікна, але ці книги він читає мовчки. Інколи ввечері, перед тим, як сісти за карти, він, бува, зачитував що-небудь уголос із "Витягів з красного письменства" — це було дуже цікаво. А ще я знаю, що він прочитав "Вейкфілдського священика". Ні "Лісового роману", ні "Дітей абатства" він не читав. Він нічого не знав про ці книги, доки я йому не розповіла, але тепер твердо вирішив роздобути їх при нагоді.

Потім Емма запитала:

— А який містер Мартін на вигляд?

— Та некрасивий, зовсім некрасивий. Спочатку він здався мені дуже непоказним, але тепер я вже так не вважаю. З часом до всього звикаєш, еге ж? А ви що, ніколи його не бачили? Час від часу він буває у Гайбері, принаймні раз на тиждень — це точно — коли іде до Кінгстона. Він проїздив повз вас дуже часто.

— Можливо — як можливе і те, що я кільканадцять разів його бачила, але не мала щонайменшого уявлення про його ім'я. Мені тільки й лишилося, що цікавитися молодими фермерами — кінними чи пішими! Йомени видаються мені якраз тими людьми, з якими я ніколи не матиму нічого спільного. Одним-двома станами нижче — тоді мене ще може зацікавити людина із зовнішністю, що вселяє довіру; тоді я ще можу сподіватися, що здатна буду принести користь її родині так чи інакше. Але фермер принципово не може потребувати моєї допомоги і тому в цьому розумінні він лишається поза моєю увагою, а в усіх інших — просто не вартий її.

— Авжеж. Звісно, навряд чи ви його помічали, але він знає вас досить добре — я маю на увазі в обличчя.

— Я аніскільки не сумніваюся, що містер Мартін — гідна пошани молода людина. Я впевнена, що саме таким він і є; і як людині, гідній пошани, я бажаю йому добра. Як ти гадаєш, скільки йому років?

— Восьмого червня минулого року йому виповнилося двадцять чотири, а мій день народження — двадцять третього; різниця лише у два тижні! Так дивовижно!

— Лишень двадцять чотири роки. Для шлюбу це надто молодий вік. Матір має абсолютну рацію, що не поспішає з його одруженням. Їм і так тепер добре, і коли б вона поспіхом оженила його, то потім могла б і пожалкувати. Ось років через шість — якби він зустрів достойну молоду жінку з того самого стану, що і його власний, із невеликими статками — це могло б піти на користь.

— Через шість років! Міс Вудхаус, дорогенька, та йому ж тоді буде аж тридцять!

— Так. І це — наймолодший вік, у якому більшість чоловіків, що не мають достатньої спадщини за правом народження, можуть дозволити собі одружитися. Наскільки мені відомо, містер Мартін іще тільки береться за створення свого капіталу, і не треба квапити події та забігати наперед. Яких би грошей він не успадкував після смерті батька, якою б не була його частка в сімейній маєтності, все це — смію сказати — є задіяним у справі, вкладеним у худобу і так далі; і хоча згодом — за умови старанності та за сприятливих обставин — він може розбагатіти, майже неймовірно, щоб він уже чогось досяг на цей час.

— Напевно, так воно і є. Але вони живуть досить заможно. Служника не мають — просто немає потреби; але місіс Мартін подейкує, що наступного року візьме у служки хлопчика.

— Коли він усе ж таки одружиться, то я хочу, щоб ти не потрапила в незручне становище; я маю на увазі знайомство з його жінкою: хоча його сестрами — з огляду на їх пристойну освіту — і не варто зовсім нехтувати, це ще не означає, що він одружиться з кимось, хто буде гідний твоєї уваги. Через несприятливі обставини свого народження ти мусиш виявляти особливу обережність щодо вибору знайомих. Немає ніяких підстав сумніватися, що ти — дочка людини шляхетної, і ти словом і ділом мусиш підтримувати свої претензії на шляхетність, інакше знайдеться чимало людей, які із задоволенням принижуватимуть тебе.

— Так, безперечно — такі люди знайдуться. Але доки я у Гартфілді і доки ви такі ласкаві до мене, міс Вудхаус, я не боюся нікого і нічого.

— Ти досить добре розумієш, який вплив має протекція авторитетної особи, Гаррієт; але я б хотіла, щоб ти настільки міцно утвердилась у гарному товаристві, що стала незалежною навіть від Гартфілда і від міс Вудхаус. Я хочу, аби ти мала сталі зв'язки з добрими людьми, — а щоб цього досягти, треба якомога менше заводити випадкових і непотрібних знайомств. Тому я і кажу, що коли містер Мартін одружиться, а ти ще й досі перебуватимеш у цих краях, я не хотіла б, аби твоя дружба із сестрами втягнула тебе у знайомство з його дружиною, котра може виявитися дочкою якогось простого фермера, та ще й неосвіченою.

— Авжеж. Однак я гадаю, що містер Мартін ніколи не одружиться з дівчиною без освіти і без доброго виховання. Але не хочу протиставляти свою думку вашій — і тому ніколи не шукатиму знайомства з його жінкою. Завжди матиму велику повагу до сестер Мартін, особливо до Елізабет, і мені дуже не хотілося б розлучатися з ними, бо вони мають таку ж гарну освіту, як і я. Але коли він одружиться з темною неосвіченою простачкою, то мені краще з нею не зустрічатися без особливої на те потреби.

Емма спостерігала за дівчинкою, прислухаючись до мінливостей її мови, і не побачила ніяких тривожних симптомів любові. Цей хлопець був першим її залицяльником, але вона була переконана у відсутності чогось більшого і тому не бачила можливого серйозного спротиву з боку Гаррієт її власним дружнім пропозиціям по влаштуванню її життя.

Вони зустріли містера Мартіна наступного ж дня, прогулюючись Донвеллівською дорогою. Він ішов пішки і, поглянувши з великою повагою на Емму, перевів на її компаньйонку погляд, сповнений щирого вдоволення. Емма не пожалкувала, що має таку добру нагоду придивитися до цього молодика.