Емма - Сторінка 57

Після Емми та місіс Вудхаус вони були першими, кому випала честь відчути себе щасливими, що Френк приїжджає; потім настала черга міс Ферфакс, але вона була настільки зайнята розмовою з Джоном Найтлі, що втручання було б надто неввічливим; тож опинившись поряд із місіс Елтон, яка в той момент ні з ким не розмовляла, містер Вестон заговорив про це з нею.

Розділ 18

— Сподіваюсь, що незабаром я матиму приємність відрекомендувати вам свого сина, — сказав містер Вестон.

Місіс Елтон, забачивши у висловленому сподіванні вишуканий комплімент на свою адресу, всміхнулася надзвичайно граціозно.

— Ви, гадаю, вже чули про такого собі Френка Черчілля, — продовжив він, — і знаєте, що він — мій син, хоча прізвище в нього інше.

— Авжеж чула, і буду дуже радою знайомству з ним. Сподіваюся, що містер Елтон не забариться з візитом до нього; і ми обидва матимемо приємність приймати його в нашому будинку.

— Ви дуже ласкаві. Певен, що Френк зрадіє надзвичайно. Він має бути в Лондоні наступного тижня, якщо не раніше. Ми отримали звістку про це із сьогоднішнім листом. Сьогодні вранці на своєму шляху я зустрів поштову карету, а забачивши почерк мого сина, дозволив собі відкрити листа, хоча адресований він був не мені, а місіс Вестон. До речі, основний його дописувач — вона. Я майже ніколи не отримую від нього листів.

– І ви отак взяли і розпечатали листа, що призначався їй?! О, містере Вестон, — манірно посміхаючись. — Я енергійно протестую. Який небезпечний прецедент ви створили! Сподіваюся, що ви не дозволите вашим сусідам наслідувати ваш приклад. Якщо подібне чекає і мене, то, слово честі, нам, заміжнім жінкам, слід уже бути насторожі! О, містере Вестон, од вас я такого не чекала!

— Аякже! Ми, чоловіки, — вкрай огидні створіння. Тож будьте обережними, місіс Елтон! У цьому листі йдеться про… це — короткий лист, написаний похапцем, просто для того, щоб нас повідомити. Коротше кажучи, у ньому йдеться, що всі вони незабаром приїздять до міста з огляду на здоров'я місіс Черчілль: цілу зиму вона нездужала і гадає, що в Енскумі для неї надто холодно; тому вони мають невідкладно переїхати південніше.

— Ого! Аж із Йоркшира, чи не так? Енскум — це ж у Йоркширі?

— Так, вони мешкають за сто дев'яносто миль від Лондона. Чималенька відстань!

— Авжеж, дійсно чималенька. На шістдесят п'ять миль далі від Лондона, ніж Кленовий Гай. Але що таке відстань для людей дуже багатих, містере Вестон? Знали б ви, як часом гасає мій зять, містер Саклінґ. Ви не повірите, але вони з містером Бреґґом якось двічі протягом одного тижня їздили до Лондона і назад четвериком.

— Незручність великої відстані до Енскума, — сказав містер Вестон, — полягає в тому, що останнім часом місіс Черчілль, як ми це розуміємо, тижнями була не в змозі самотужки підвестися з дивана. Як писав Френк у своєму останньому листі, вона скаржилася, що не має достатньо сил вийти до оранжереї без його і містера Черчілля допомоги — вони підтримували її під обидві руки! Це, звичайно ж, свідчить про значний занепад сил — але раптом тепер їй так кортить швидше потрапити до міста, що вона має намір спати в дорозі лише дві ночі. Про це і йдеться в листі Френка. Погодьтеся, місіс Елтон, такі тендітні створіння, як жінки, влаштовані якось по-чудернацькому, чи не так?

– І не збираюся я з вами погоджуватися! Скажу прямо, я завжди стаю на бік моєї статі. Попереджаю вас: у моїй особі ви матимете надзвичайно впертого супротивника. Я завжди захищаю жінок, і, запевняю вас, коли б ви знали, як Селіна ставиться до ночівлі в заїжджому дворі, то ви б не здивувалися, чому місіс Черчілль так несамовито прагне уникнути таких ночівель. Селіна каже, що для неї це просто жах, і частково її прискіпливість передалася мені. Вона завжди подорожує з власними простирадлами — чудовий застережний захід. Місіс Черчілль чинить так само?

— Запевняю вас, місіс Черчілль завжди чинить так, як годиться аристократці. Місіс Черчілль не поступиться жодній жінці…

Місіс Елтон жваво його перепинила:

— О, містере Вестон, ви можете невірно мене зрозуміти. Селіна — не аристократка, кажу вам. Не обманюйтесь у цьому.

— А хіба ні? Тоді вона — не зразок для місіс Черчілль, бо місіс Черчілль — аристократка, якої світ не бачив.

Тут місіс Елтон замислилась: а чи не переборщила вона, бува, так енергійно заперечуючи аристократичність своєї сестри? Аж ніяк не їй було вирішувати, може Селіна вважатись аристократкою чи ні; можливо, подібна претензія відгонила фальшю, і тому вона вже почала подумувати, як би найліпшим чином викрутитись із цієї ситуації, коли містер Вестон продовжив:

— Як ви самі можете здогадатися, місіс Черчілль не користується моєю великою прихильністю — але це суворо між нами. Та вона дуже любить Френка, і тому я не можу говорити про неї погано. Крім того, нині вона нездужає; але вона завжди нездужала, якщо вірити її власним словам. Я не кожному про це кажу, місіс Елтон, але я не надто вірю в оті болячки місіс Черчілль.

— Якщо вона дійсно хвора, то чому б їй не поїхати до Бата, містере Вестон? Або до Кліфтона?

— Вона вбила собі в голову, що в Енскумі для неї занадто холодно. Насправді ж мені здається, що Енскум їй просто обрид. На цей час вона прожила там довше, ніж будь-де, тому починає подумувати про переміну. Енскум — усамітнене і глухе місце. Мальовниче, але надто усамітнене.

— Авжеж — схоже на Кленовий Гай. Мабуть, жоден маєток не розташований так далеко від шляху, як Кленовий Гай. А навкруги — скільки лісонасаджень! Таке враження, що ти відгороджена від усього, — повна ізоляція. Вірогідно, місіс Черчілль не має такого здоров'я чи такої вдачі, як Селіна, щоб отримувати задоволення від усамітнення. Чи, може, їй бракує внутрішніх можливостей, аби бути придатною для сільського життя? Я завжди кажу, що жінці важливо мати якомога більше внутрішніх ресурсів, тож я вдячна долі, що маю їх достатньо для того, щоби бути незалежною від суспільства.

— Френк приїздив сюди на два тижні в лютому.

— Так, я пам'ятаю, мені про це говорили. Коли він приїде знову, то виявить, що в гайберійському товаристві сталося поповнення — звичайно ж, якщо я можу назвати себе поповненням. Але скоріш за все він узагалі не чув про існування такого створіння, як я.

Це було надто прозорим заохоченням до компліменту, щоб його проігнорувати, тож містер Вестон із граціозною готовністю відразу ж вигукнув:

— Моя прекрасна пані! Тільки ви й могли уявити собі неможливе. Не чув про вас?! Та, здається, що останнім часом у листах місіс Вестон, мабуть, лише про місіс Елтон і йшлося!

Свій обов'язок він виконав, тож із повним правом міг повернутися до свого сина.

— Коли Френк поїхав од нас, — продовжив містер Вестон, — то ми не знали напевне, коли знову матимемо змогу його побачити, і від цього сьогоднішня новина стає вдвічі бажанішою. Це було цілковитою несподіванкою. Взагалі-то я завжди був переконаний, що він сюди повернеться, бо знав — коли-небудь слушна нагода обов'язково трапиться, але мені ніхто не йняв віри. Він та місіс Вестон були засмучені страшенно. "Як же він зможе вирватись? І як знати — коли дядько та тітка знову зможуть його відпустити" — і все в такому дусі. Я завжди вірив, що виникне сприятлива ситуація, і вона-таки виникла, як бачите. Я вже помітив, місіс Елтон, що коли одного місяця справи йдуть погано, то наступного вони обов'язково підуть краще.

— Правильно ви кажете, містере Вестон, дуже правильно. Саме це я часто говорила одному джентльменові у дні його залицяння до мене, коли він — через те, що справи йшли не так, як йому хотілось і не так швидко, щоб устигати за наростанням його почуттів, — був схильним впадати у відчай і вигукувати, що при такому ході подій надворі вже буде травень, перш ніж нас накриє шафранна мантія Гіменея! Господи, скільки сил я витратила, щоб розвіяти ці похмурі думки й навіяти йому думки оптимістичніші! А карета? Ми мали певні проблеми з каретою… якось уранці, пам'ятаю, він прийшов до мене в повному відчаї.

Вона запнулась і трохи закашлялася, тож містер Вестон не забаривсь і скористався можливістю продовжити свою розповідь.

— Ви сказали про травень. Саме травень місяць місіс Черчілль приписали — чи вона сама собі приписала — провести в якомусь теплішому, ніж Енскум, місці; коротше кажучи — у Лондоні; завдяки цьому ми й маємо приємну перспективу частих Френкових відвідин протягом усієї весни — а саме ця пора року є для візитів найсприятливішою: майже найдовші дні, м'яка і приємна погода, яка наче завжди запрошує до прогулянок, але ніколи не буває для цього надто спекотною. Коли він був у нас, то ми використовували для прогулянок усяку погожу годину; але все-таки було багато днів із сирою, дощовою та безрадісною погодою — як завжди буває в лютому, і ми не спромоглися зробити й половини того, що намічали. А тепер буде якраз підходяща пора. Це буде суцільне задоволення; і я не знаю, місіс Елтон, — може, ота невизначеність наших зустрічей, оте відчуття безперервного очікування на його приїзд сьогодні, завтра чи будь-якої години якраз і робить щастя повнішим, ніж коли б він постійно мешкав із нами? Гадаю, що так воно і є. Я певен, що саме такий душевний стан і сприяє гарному настрою та щастю. Сподіваюся, що мій син вам сподобається; але не слід очікувати від нього чогось надзвичайного. Так, усі вважають його прекрасним молодим чоловіком, але не думайте, що це якийсь геній. Місіс Вестон ставиться до нього з дуже великою прихильністю, і це, як ви розумієте, надзвичайно приємно мені. Вона вважає його просто незрівнянним.

— А я, містере Вестон, я маю дуже мало сумнівів, що моя думка буде цілковито на боці вашого сина. Я чула багато схвальних слів на адресу містера Френка Черчілля. Водночас слід зазначити, що я є однією з тих, хто має власне судження, а не формує його за підказкою інших. Заздалегідь попереджаю вас: яке ваш син справить на мене враження, так я про нього й судитиму. Я — не підлесниця.

Містер Вестон замислився.

— Сподіваюсь, — мовив він незабаром, — що я не був надто суворим до сердешної місіс Черчілль. Якщо вона дійсно хвора, то я жалкую, що обійшовся з нею несправедливо, але вона має деякі риси характеру, котрі не дають мені можливості відгукуватися про неї з тією поблажливістю, з якою б я хотів.