Емма - Сторінка 65

Як удалося приспати витончений смак і розсудливість його улюблениці?! Він боявся, що справа зайшла вже надто далеко. Здавалося, що за кожним рогом на нього чатували нещирість та лицемірство. Ці літери були лише засобом залицяння та обману. Це була дитяча гра, яку Френк Черчілль обрав для того, щоби приховати свою серйознішу гру.

Із великим обуренням він продовжував спостерігати за ним; з великою стурбованістю і підозрою спостерігав він також за двома його недалекоглядними компаньйонками. Містер Найтлі побачив, як Френк приготував коротке слово для Емми і з поглядом хитрим і удавано ніяковим підсунув до неї. Він побачив, що Емма швидко відгадала його і визнала дуже цікавим, хоча означало воно щось, на її погляд, варте осуду, бо вона вигукнула: "Яка дурниця! Соромтеся!" А потім він почув, як Френк Черчілль сказав, поглянувши на Джейн: "Нехай вона відгадає — добре?", а ще так само добре почув, як Емма із запалом і сміючись почала заперечувати: "Ні-ні, не треба, не смійте, кажу вам!"

Цей галантний молодик, для якого, здавалося, кохання було просто грою і який безпардонно себе нав'язував, відразу ж підсунув купку літер до міс Ферфакс і без усякого сорому попросив розгадати. Містеру Найтлі так кортіло знати це слово, що він скористався кожною найменшою нагодою, аби підглянути, тож невдовзі здогадався, що то — "Діксон". Судячи з усього, Джейн Ферфакс теж здогадалася; вона, звичайно ж, краще розуміла приховане значення, вищий сенс отих розкладених у такому порядку літер. Вона була явно незадоволена; підвела очі й помітивши, що за нею спостерігають, почервоніла так, як він ніколи раніше не бачив, а потім промовила лише: "А я й не знала, що за умовами гри можна використовувати прізвища". Розгнівавшись іще більше, вона відштовхнула від себе літери і всім своїм виглядом демонструвала рішучість ніяких слів більше не розгадувати. Вона відвернула своє обличчя від тих, хто вчинив на неї такий напад, і обернулася до своєї тітки.

— Авжеж, серденько, — скрикнула та, хоча Джейн їй і слова не сказала. — Я саме збиралася нагадати. Мабуть, нам уже пора йти. Вечоріє, і бабуся скоро буде виглядати нас. Шановний добродію, ви такі люб'язні. Бажаємо вам доброї ночі.

Тітка вірно вгадала, що Джейн поривалася піти: вона негайно підхопилась і хотіла вибратися з-за столу; але інші теж заметушилися, тож вона затрималася. Містер Найтлі краєм ока помітив, як їй похапливо підсунули ще одну купку літер, але вона, навіть не поглянувши на них, із обуренням їх відкинула. Потім заходилася шукати свою шаль — і Френк Черчілль заходився теж — уже сутеніло, в кімнаті панувало сум'яття, тож як вони розсталися — містер Найтлі бачити не міг.

Коли всі пішли, він залишивсь у Гартфілді, і думки його були зайняті побаченим; ці думки настільки переповнювали його, що коли на допомогу його спостережливості принесли свічки, то він вирішив, що мусить — так, саме мусить як друг, як стурбований друг — відкрити Еммі очі на те, що відбувається та поставити деякі запитання. Він, бачачи, що їй загрожує небезпека, просто мусив застерегти її. Це був його обов'язок.

— Скажіть будь ласка, Еммо, — сказав він, — чи можна дізнатися, в чому полягала та надзвичайна веселість, та ядуча шпилька останньої загадки, запропонованої вам і міс Ферфакс? Я бачив це слово, і мені надзвичайно цікаво, чому так вийшло, що одну воно звеселило, а другу — засмутило?

Емма страшенно знітилась. Їй несила було дати містеру Найтлі правдиве пояснення; бо хоча її підозри жодним чином не були розвіяні, все ж їй було соромно, що вона поділилася ними взагалі.

— Та, — вигукнула вона, явно збентежена, — слово не означало нічого — просто зрозумілий лише нам жарт.

— Здається, — відповів він із серйозним виглядом, — що цей жарт обмежується вами та містером Черчіллем.

Він сподівався, що вона знову заговорить, але цього не сталося. Вона воліла зайнятися чим завгодно, аби тільки не розмовляти. Він трохи помовчав, вагаючись. Одна за одною в його голові промайнули зловісні думки. Втручання — чи буде воно корисним? Сум'яття Емми, підтвердження їхньої дружби з Френком, здається, свідчили про те, що з її боку існує певна симпатія до нього. Однак усе одно він висловить свою думку. Це був його обов'язок перед нею: поставити під загрозу все те, що можна втратити в результаті небажаного втручання, але тільки не її добробут і спокій; зазнати будь-яких негараздів, але тільки не вислуховувати потім докори за те, що він не захотів допомогти їй у такій ситуації.

— Люба Еммо, — сказав він зі щирою симпатією в голосі, — ви впевнені, що добре розумієте ту міру знайомства, котра існує між тим джентльменом і тією панянкою, про яких ми тільки-но розмовляли?

— Між містером Френком Черчіллем і міс Ферфакс? О, так, чудово розумію. А що змушує вас сумніватися?

— Невже ви зовсім ніколи не мали підстав гадати, що він у захваті від неї чи вона — від нього?

— Та що ви, ніколи! — скрикнула вона жваво з надзвичайною щирістю в голосі. — Ніколи, ні на мить ця ідея не спадала мені на думку. Господи, а звідки вона могла взятись у вас?

— Останнім часом мені здавалося, що я був свідком ознак того, що між ними існує симпатія — певні значущі погляди, котрі, як мені здається, не призначалися для сторонніх очей.

— О, ви мене вельми дивуєте! Я просто в захваті від того, що ви нарешті зболили попустити свою уяву, — тут воно ні до чого. Дуже не хочеться обривати вас на першій же спробі, — але тут ваша уява зовсім ні до чого. Вони не в захваті одне від одного, я запевняю вас; і ті погляди, котрі вам начебто вдалося перехопити, були викликані якимись конкретними обставинами — почуттями абсолютно іншої природи, які зараз неможливо з певністю пояснити; в усьому цьому багато несуттєвого і дріб'язкового, але аспект, що піддається поясненню, тобто сенс, полягає в тому, що немає на світі людей більш далеких од взаємної прихильності, ніж вони. Іншими словами, я припускаю, що таке почуття у неї відсутнє, а у відсутності в нього такого почуття я просто впевнена. За байдужість до неї цього джентльмена я ручаюся особисто.

Вона говорила з такою впевненістю і з таким задоволенням, що, змушений засумніватись у своїй впевненості, містер Найтлі замовк. Вона була в гарному настрої й хотіла продовження розмови, бажаючи почути подробиці його підозр, описання кожного погляду, усі "де" і "коли" тих обставин, що викликали в неї підвищений інтерес; але ж його настрій був далеко не таким гарним, як її. Містер Найтлі поставив під сумнів, що зможе сказати їй щось цікаве про це, а почувався він надто роздратованим для подальшої розмови. Щоб у своєму роздратуванні не розпалитися ще більше біля каміна, котрий з огляду на слабке здоров'я містера Вудхауса розпалювали щовечора майже цілий рік, він незабаром похапливо попрощався й подався додому до прохолоди і самотності Донвелл-Еббі.

Розділ 6

Мешканці Гайбері, яких довго годували обіцянками скорого прибуття містера і місіс Саклінґ, зі скорботою дізналися, що до осені це подружжя ніяк не зможе приїхати. Наразі ж їхні інтелектуальні запаси ніякими новинками збагатитися не могли. В своєму щоденному кругообігу новин їм знову довелося обмежитись іншими темами (до яких колись певний час входив і приїзд Саклінґів), наприклад, відомостями про місіс Черчілль, стан здоров'я якої мінявся з кожним повідомленням, а також станом справ у місіс Вестон, чия радість од приїзду сина мала зрости, як можна було сподіватися, тією ж мірою, що і радість всіх її сусідів від наближення цієї події.

Місіс Елтон була вкрай розчарована. Відстрочка приїзду означала відстрочку можливості повеселитись і похизуватися. Тепер усі її намічені знайомства та рекомендації мусили зачекати, а про кожний запланований прийом залишилося поки що тільки говорити. Так вона гадала спочатку; але, трохи подумавши, переконалася, що нічого відкладати не потрібно. Чому вони мають утриматися від вилазки до Бокс-хілла тільки через те, що Саклінґи не приїхали? З ними можна побувати там і восени. Тож вони вирішили поїхати до Бокс-хілла без Саклінґів. Про те, що така поїздка має відбутися, вже було всім і давно відомо; виникла навіть ідея ще однієї такої поїздки. Емма ніколи в Бокс-хіллі не була; вона хотіла побачити те, на що всі вважали вартим подивитися, тож вона і місіс Вестон зійшлися на тому, що потрібно вибрати погожу днину і поїхати туди. Вирішено було взяти з собою лише ще двох-трьох обраних осіб і зробити все спокійно, без претензій, елегантно і на рівні безмірно вищому за ті товкотнечу, шумливі приготування, пікнікову показуху з обов'язковою обжерливістю і пиятикою, котрі обов'язково супроводжуватимуть пікніки в Елтонів і Саклінґів.

Це було для них двох настільки зрозуміло і природно, що Емма не без певного здивування і не без певного роздратування почула від містера Вестона, що він запропонував місіс Елтон — оскільки зять та сестра підвели її — об'єднати дві компанії і поїхати разом і що місіс Елтон з готовністю надзвичайною на це пристала; тож якщо Емма не має заперечень, нехай воно так і буде. Оскільки єдиним запереченням була її велика нелюбов до місіс Елтон, що про неї місіс Вестон була добре поінформована, то про це не варто було зайвий раз нагадувати: бо обов'язково довелося б докоряти містеру Вестону, а значить завдавати прикрощів його дружині; тому Емма просто змушена була пристати на цей план, уникнути якого вона так хотіла, — план, котрий може навіть спричинитися до її приниження, бо люди думатимуть, що це місіс Елтон милостиво запросила її до своєї компанії! Вона почувалась ображеною у всіх своїх почуттях; а те велике внутрішнє зусилля, якого коштувала їй чисто зовнішня згода, залишило в душі важкий осад роздратування та неприємних думок про безмірну поблажливість вдачі містера Вестона.

— Я радий, що ви схвально ставитеся до мого вчинку, — сказав він, мов нічого особливого не трапилося. — Я знав, що ви зі мною погодитеся. Такі плани нічого не варті, коли немає достатньої кількості учасників. Надто багатолюдних компаній не буває. Велика кількість народу вже сама по собі є запорукою веселощів. Зрештою, жінка вона добросерда, і не треба її ігнорувати.

Емма вголос не заперечила сказаного, але подумки ні з чим не погодилася.

Була вже середина червня, і погода стояла прекрасна.