Емма - Сторінка 69

Я повелася з вами приязніше, ніж ви заслужили. Але ви виявили смиренність. Ви буквально напрошувалися, щоб вам наказали поїхати разом з нами.

— Не кажіть, що я був злий. Я був утомлений. Мене здолала спека.

— Але ж сьогодні ще спекотніше.

— Щось не чутно. Сьогодні я почуваюся прекрасно.

— Ви почуваєтеся так, тому що перебуваєте під контролем.

— Вашим контролем? Я не проти.

— Може, мені й хотілося, щоб ви так сказали, але я мала на увазі самоконтроль. Так чи інакше, але вчора ви вийшли за рамки і втратили контроль над собою, а сьогодні знову в нормі — і оскільки завжди з вами я бути не можу, то було б найкраще сподіватися, що ви перебуватимете під власним контролем, а не під моїм.

— Це одне й те ж. Я не можу здійснювати самоконтроль, не маючи до цього спонуки. Ви віддаєте мені наказ незалежно від того — говорите чи ні. І маєте можливість завжди бути зі мною. Ви й так завжди зі мною.

— Починаючи з третьої години вчорашнього дня. Мій безперервний контроль не міг початися раніш, інакше ви не були б у поганому настрої до того.

– Із третьої години вчорашнього дня! Це ви так думаєте, це ваша дата. На мою ж думку, я вперше побачив вас у лютому.

— Ваша галантність просто невідпорна. Але, — стишивши голос, — крім нас, ніхто не розмовляє, тож чи не занадто це — говорити різні дурниці заради розваги сімох мовчазних людей?

— Я не сказав нічого такого, чого міг би соромитися, — відповів Френк із веселим безрозсудством. — Уперше я побачив вас у лютому. Нехай усі на цьому пагорбі знають — на здоров'я! Нехай слова мої полинуть від Міклема до Доркінґа. Уперше я побачив вас у лютому. — Потім він перейшов на шепіт: — Наші компаньйони страшенно нудні. Що б таке зробити, аби їх розвеселити? Гадаю, тут згодиться будь-яка дурниця. Вони у мене обов'язково заговорять! Пані і панове! Я маю повноваження від міс Вудхаус, котра головує на цьому пікніку, де б вона не перебувала, заявити, що вона бажає знати: що ви собі всі думаєте?

Хтось засміявся, хтось добродушно відповів. Міс Бейтс, як завжди, виголосила довжелезну промову; місіс Елтон набурмосилася від думки про те, що міс Вудхаус головує; але виразнішою за інші була відповідь містера Найтлі:

— А міс Вудхаус і справді хоче знати, що ми всі зараз думаємо?

— Ой, ні! Не треба! — вигукнула Емма, сміючись якомога безтурботніше. — Ні за що на світі. Тільки цього мені не вистачало. Я волію чути все, тільки не те, що ви всі зараз думаєте. Однак я не маю на увазі абсолютно всіх. Можливо, є одна чи дві особи, — поглянувши при цьому на містера Вестона і Гаррієт, — про чиї думки я не побоялася б дізнатися.

— Оце якраз і є те, — з пафосом та обуренням вигукнула місіс Елтон, — про що особисто я ніколи б не вважала себе вправі питатися! Може, хіба що тільки в якості патронеси товариства — особисто я ніколи не була в такій компанії… пікніки… молоді дівчата… заміжні жінки…

Її бубоніння призначалося в основному її чоловікові; тож він пробубонів у відповідь:

– Істинна правда, серденько, істинна правда. Так-так, саме так — це просто нечувано!.. Деякі дами дійсно надто багато собі дозволяють. Краще поверни все це на жарт. Будь вищою за це.

— Так не піде, — пошепки звернувся Френк до Емми, — більшість із них сприйняли це як образу. Я застосую більш чемний підхід. Пані і панове! Міс Вудхаус наказує мені заявити, що вона відмовляється від свого права знати достеменно, що у вас на думці, і вимагає лише від кожного з вас просто чогось дуже цікавого чи розважального. Вас тут семеро, окрім мене, — а міс Вудхаус уже з приємністю переконалася, що я є людиною надзвичайно цікавою, — тож вона просто вимагає від кожного з вас або одну надзвичайно дотепну річ — в прозі чи віршовану, оригінальну чи запозичену, або дві речі помірно дотепні, або ж три відверті дурниці, і бере на себе зобов'язання весело над усіма ними посміятися.

— Ой, прекрасно, — вигукнула міс Бейтс, — в такому разі мені не слід турбуватися. Ага, значить три відверті дурниці. Що ж, це мені до снаги. Варто мені лише відкрити рота — і три відверті дурниці тут як тут, еге ж? — Вона радісно озирнулася довкола, сподіваючись на підтримку всіх присутніх. — Ніхто ж не сумнівається, що мені це під силу?

Емма не втрималася.

— Однак, пані, тут може виникнути одне ускладнення. Вибачте, але ви обмежуєтеся щодо кількості: тільки три відверті дурниці за один раз.

Міс Бейтс, збита з пантелику удаваною церемонністю Емминих манер, не відразу второпала, про що йдеться; але коли це до неї нарешті дійшло, то вона не розгнівалася, хоча й злегка почервоніла, а значить — все-таки образилася.

— Ага! Ясно. Тепер я розумію, що у неї на думці, — звертаючись до містера Найтлі, — спробую притримати свого язика. Мабуть, я стала дуже набридливою, бо інакше вона не сказала б такого давній приятельці.

— Ваш план мені подобається, — вигукнув містер Вестон. — Я згоден, згоден. Допоможу, чим можу. Я загадаю загадку. Чи матиме загадка якусь цінність?

— Боюсь, добродію, що низьку, дуже низьку, — відповів його син, — але ми будемо поблажливими, особливо по відношенню до тих, хто починатиме.

— Ні, зачекайте, — мовила Емма, — ніяку не низьку. Придумана містером Вестоном загадка звільнить від зобов'язання його самого і його найближчого сусіда. Нумо, добродію, починайте, будь ласка!

— Я сумніваюся в тому, що вона дуже дотепна, — сказав містер Вестон. — Ця загадка — надто прозаїчна, але ж слухайте: Які є дві літери абетки, що виражають довершеність?

— Дві літери? Довершеність? Ні, не знаю.

— Ага! Ви ніколи не вгадаєте! — звертаючись до Емми. — Ви — ніколи не вгадаєте, це точно. Тож я скажу вам: M і А — Емма. Зрозуміло?

Було і зрозуміло, і приємно. Якою б неоригінальною ця загадка не була, Еммі вона видалася дуже смішною та цікавою, і Френку з Гаррієт — теж. Здавалося, однак, що на решту товариства вона не справила майже ніякого враження; дехто, нічого не второпавши, кліпав очима, а містер Найтлі мовив:

— Значить, он якої дотепності потребувала Емма! Що ж, містер Вестон так чудово впорався із цим завданням, що іншим тут уже й робити нічого. Не треба було так швидко досягати довершеності, їй-богу.

— А я… я змушена заявити, що мене слід увільнити, — сказала місіс Елтон. — Я справді не можу… Мені такі речі зовсім не подобаються. Колись мені прислали акровірш, придуманий на моє ім'я, і він мені не сподобався абсолютно. Я навіть знаю, хто мені його надіслав. Один украй несерйозний жевжик! Ви здогадуєтеся, кого я маю на увазі, — кивнувши головою своєму чоловікові. — Такого роду розваги годяться на Різдво, коли всі збираються біля каміна, але, на мою думку, вони недоречні під час літньої вилазки. Тож нехай міс Вудхаус мене вибачить, але я не з тих, хто сипле жартами на догоду чиїмось вередливим примхам. Та я і не претендую на те, що я — дотепниця. Я — по-своєму життєрадісна, але дайте мені самій вирішувати — коли мені говорити, а коли — притримати язика. Будь ласка, увільніть нас, містере Черчілль. Увільніть містера Е., Найтлі, Джейн і мене. Нічого дотепного сказати ми не маємо — жоден з нас.

— Так-так, увільніть і мене, будь ласка, — додав її чоловік із напускною скромністю. — Особисто я не маю нічого дотепного сказати ні для міс Вудхаус, ні для якоїсь іншої молодої дами. Я — старий одружений чоловік, що з мене взяти? Може, пройдемося, Авґусто?

— Залюбки. Мені набридло, приїхавши на вилазку, сидіти на одному місці так довго. Ходімо, Джейн, візьми мене під другу руку.

Однак Джейн відмовилась, і подружжя пішло собі геть.

— Яка щаслива пара! — сказав Френк, коли Елтони відійшли надто далеко, щоб почути. — Вони так підходять одне одному! їм поталанило неймовірно: побратись, як це зробили вони, — на підставі знайомства, що відбулося в громадському місці! Здається, вони тільки й зустрічалися, що кілька тижнів у Баті! Просто неймовірна удача! Бо щодо реального уявлення про людину, то його ніколи не спроможеться дати ні Бат, ні якесь інше громадське місце. Це не буде справжнє знання. Правдиве враження можна отримати тільки тоді, коли спостерігаєш за жінкою в її власній домівці, серед своїх, у звичній для неї невимушеній обстановці. Якщо цього немає, то все це — гадання навмання, і, як правило, це гадання закінчується сумно. Скільки чоловіків отак поклалося на короткочасне знайомство, а потім гірко каялися все своє життя!

Тут заговорила міс Ферфакс, яка досі рідко розмовляла і то — тільки зі своїми "союзниками".

— Таке, безперечно, може трапитися. — Вона замовкла й закашлялася. Френк Черчілль обернувся до неї, готовий слухати далі.

— Ви щось сказали, — нагадав він серйозним тоном. Вона прокашлялася і заговорила знову.

— Я лише хотіла зазначити, що хоча в такі несприятливі обставини дійсно інколи потрапляють як чоловіки, так і жінки, я все одно не вірю, що таке буває дуже часто. Нерозумна і всепоглинаюча пристрасть дійсно може спалахнути, але ж, як правило, потім завжди буває достатньо часу, щоб від неї одужати. Зрозумійте мене правильно: тільки люди слабкі й нерішучі, чиє щастя завжди залежить від милості випадку, здатні стати жертвою невдалого знайомства, котре мучитиме і пригноблюватиме їх усе життя.

Френк Черчілль нічого не сказав у відповідь; він просто поглянув на Джейн і смиренно поклонився, а потім бадьорим тоном мовив:

— А я так мало довіряю власним судженням, що коли збиратимусь одружитися, то попрохаю когось вибрати мені дружину. Ви мені допоможете? — Звертаючись до Емми. — Я певен, що ваш вибір мені сподобається. Ви ж якось уже одного разу допомогли створенню сім'ї? — Посміхнувшись своєму батькові. — Тож і для мене знайдіть когось. Я не надто поспішаю. Зробіть її своєю приятелькою, займіться її вихованням.

– І створіть із неї свою подобу.

— Будь ласка, я не заперечую.

— Прекрасно. Я беру на себе це доручення. Ви отримаєте чарівну дружину.

— Вона мусить бути надзвичайно життєрадісною і мати карі очі. Це — головне, інше мене мало цікавить. Я поїду на кілька років за кордон, а коли повернуся, то приїду до вас по свою дружину. Не забудьте.

Він міг не боятися, що Емма забуде. Це доручення знайшло щонайсприятливіший відгук у її душі. А що, коли Гаррієт стане тією жінкою, яку він змалював? За винятком карих очей, через два роки вона цілком здатна стати такою, як йому потрібно.